№ 757/47800/17

Постанова

Іменем України

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 757/47800/17

провадження № 61-4731св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті»,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мьолі-Інвест-Україна», ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Яковенка Андрія Олександровича, на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 рокуТовариство з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» (далі - ТОВ «Аверс-Сіті») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мьолі-Інвест-Україна» (далі - ТОВ «Мьолі-Інвест-Україна»), ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Позов обґрунтований тим, що постановою Господарського суду Київської області від 11 квітня 2011 року у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональні будівні інвестиції» (далі -ТОВ «Регіональні будівні інвестиції») його визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою Господарського суду Київської області від 06 лютого 2012 року ТОВ «Регіональні будівні інвестиції» ліквідовано як юридичну особу. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, записом від 18 жовтня 2012 року № 13571170022000108 здійснено реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ «Регіональні будівні інвестиції».

05 вересня 2014 року між ТОВ «Мьолі-Інвест-Україна» і ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким товариство уступило ОСОБА_1 право вимоги за договорами купівлі-продажу цінних паперів від 26 липня 2007 року, укладеними між ТОВ «Мьолі-Інвест-Україна» і Закритим акціонерним товариством «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції» (далі - ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції»), та за договорами бронювання об`єкта нерухомості, що укладені 03 серпня 2007 року між ТОВ «Мьолі-Інвест-Україна» і ТОВ «Регіональні будівні інвестиції».

Вважає вказаний правочин недійсним з огляду на те, що зобов`язання за договорами купівлі-продажу цінних паперів та за договорами бронювання припинилися у зв`язку з ліквідацією боржників, відповідно, договір цесії суперечить статті 609 ЦК України, оскільки відступити можливо лише право вимоги, яке існує на момент укладення спірного договору. Позивач вважає, що за договором цесії передано неіснуюче право вимоги і, як наслідок, такий договір не створює правових наслідків.

Просило визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 05 вересня 2014 року, укладений між ТОВ «Мьолі-Інвест-Україна» і ОСОБА_1 , з моменту його укладення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2018 рокуу позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що твердження позивача про припинення зобов`язань Пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції» недиверсифікованого виду закритого типу - ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції» за договорами купівлі-продажу цінних паперів та зобов`язань ТОВ «Регіональні будівні інвестиції» за договорами бронювання спростовується матеріалами справи, а також обставинами, встановленими рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 травня 2014 року у справі № 367/8063/13-ц .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Аверс-Сіті», подану через представника Руденка А. О. , задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 05 вересня 2014 року, укладений між ТОВ «Мьолі-Інвест-України» і ОСОБА_1 , з моменту його укладення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки на момент укладення спірного договору відступлення права вимоги, тобто станом на 05 вересня 2014 року, у ТОВ «Мьолі-інвест-Україна» фактично уже не існувало вимог до ТОВ «Регіональні будівні ініціативи», то і уступка вказаних вимог відповідачу ОСОБА_1 є такою, що суперечить статті 514 ЦК України, тому відповідно до частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України цей договір повинен бути визнаний недійсним.

Відповідно до матеріалів справи позивач у справі - ТОВ «Аверс-Сіті», як замовник будівництва, ввів в експлуатацію 14 вересня 2011 року житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується сертифікатом серії КС № 16411043016. Рішенням Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області від 22 вересня 2011 року № 270 доручено КП КОР «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» оформити та видати свідоцтва про право власності ТОВ «Аверс-Сіті» на квартири у вказаному будинку, зокрема квартиру № 144 та № 148 . Однак відповідач ОСОБА_1 , використовуючи оспорюваний правочин - договір уступки права вимоги від 05 вересня 2014 року та договори купівлі-продажу цінних паперів від 26 липня 2007 року, бронювання об`єкту нерухомості від 03 серпня 2007 року, здійснив реєстрацію вказаних квартир за собою, порушивши право позивача як замовника будівництва на набуття у власність вказаних квартир.

Зазначеним обставинам суд першої інстанції оцінки не надав, а послався на рішення Апеляційного суду Київської області від 29 січня 2015 року у справі № 367/8063/13-ц як на преюдиційний факт, однак це рішення суду апеляційної інстанції скасоване ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2015 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 через адвоката Яковенка А. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року, просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

ТОВ «Аверс-Сіті» не є стороною договору про відступлення права вимоги від 05 вересня 2014 року, оскільки він укладений між ТОВ «Мьолі-інвест-Україна» та ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції помилково послався на рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області від 22 вересня 2011 року № 270, згідно з яким доручено КП КОР «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» оформити та видати свідоцтва про право власності ТОВ «Аверс-Сіті» на квартири у вказаному будинку, зокрема квартиру № 144 та № 148 , оскільки воно є актом індивідуальної дії та не є підставою для виникнення права власності на квартиру.

Позивач не зареєстрував право власності на квартири, що вказує на те, що рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради не реалізоване, а отже, право власності у позивача не виникло.

Позивач не є стороною оскаржуваного договору, власником майна, право вимоги на яке було відступлено за спірним договором, тому жодних прав позивача цим договором не порушено.

Наслідком визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги стане поновлення майнових прав за первісним їх власником ТОВ «Мьолі-інвест-Україна», а не відновить неіснуючого права власності ТОВ «Аверс-Сіті».

З огляду на це позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки єдиним способом відновлення його прав, так як він вважає себе власником майна, було б зверенння з віндикаційним позовом, а не визнання недійсним договору.

Суд апеляційної інстанції не надав правову оцінку договору про надання гарантій, акта звіряння договірних зобов`язань та не дослідив зібрані докази.

Суд апеляційної інстанції помилково застосував статтю 331 ЦК України, статтю 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та порушив статтю 89 ЦПК України.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

У поясненнях на касаційну скаргу адвокат ТОВ «Аверс-Сіті» Руденко А. О. зазначив, що ТОВ «Аверс-Сіті» є власником спірного нерухомого майна, оскільки рішенням Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області від 22 вересня 2011 року № 270 доручено КП КОР «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» оформити та видати свідоцтва про право власності ТОВ «Аверс-Сіті» на квартири у вказаному будинку, зокрема квартиру № 144 та № 148 . Вказане рішення прийняте на підставі сертифікату відповідності закінченого будівництвом об`єкта серії КС № 1641043016, який виданий на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 14 вересня 2011 року № 870 та державного акта серії ЯИ № 270393 на право власності ТОВ «Аверс-Сіті» на земельну ділянку площею 4,3864 га. Відповідно до акта готовності замовником об`єкта є ТОВ «Аверс-Сіті».

Стаття 876 ЦК України, згідно з якою власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено законом, застосовується лише у взаємозв`язку зі статтею 331 ЦК України, відповідно до якої має має бути обов`язково право власності або право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майно. В інших випадках, відповідно до статті 376 ЦК України, такі об`єкти будівництва є самочинним будівництвом, а особа яка його здійснила не набуває права власності на нього.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-265цс16 та Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 43/83.

Оскільки ТОВ «Аверс-Сіті» є замовником будівництва та власником земельної ділянки, то згідно зі статтею 876 ЦК України є власником нерухомого майна, що знаходиться на відведеній йому земельній ділянці.

Обраний позивачем спосіб захисту є ефективним, оскільки для пред`явлення віндикаційного позову потрібно довести, що майно вибуло від власника поза його волею. Визнання недійсним договору, який став правовою підставою для реєстрації права власності за недобросовісним набувачем, є підставою для витребування майна від добросовісного набувача.

Суд апеляційної інстанції у судовому засіданні дослідив договір гарантій та акт про розірвання (анулювання дії) договору гарантій від 01 липня 2010 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У березні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшли пояснення на касаційну скаргу ТОВ «Аверс-Сіті», подані через адвоката Руденка А. О.

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ «Аверс-Сіті», подане через адвоката Руденка А. О., про повернення касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційну скаргу у цій справі подано у березні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 05 вересня 2014 року між ТОВ «Мьолі-Інвест-Україна» як цедентом і ОСОБА_1 як цесіонарієм укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до пункту 1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, а також чинним законодавством України, цедент відступає, а цесіонарій приймає право вимоги відповідно до:

- договору № А25-К3;351-Б/229 купівлі-продажу цінних паперів, укладеного 26 липня 2007 року між цедентом і ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції», що діяло в інтересах та за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції»;

- договору № А29-К3;352-Б/229 купівлі-продажу цінних паперів, укладеного 26 липня 2007 року між цедентом і ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції», що діяло в інтересах та за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції»;

- договору № A33-К3;353-Б/229 купівлі-продажу цінних паперів, укладеного 26 липня 2007 року між цедентом і ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції», що діяло в інтересах та за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції»;

- договору № A41-К3;355-Б/229 купівлі-продажу цінних паперів, укладеного 26 липня 2007 року між цедентом і ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції», що діяло в інтересах та за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції»;

- договору № A45-К3;357-Б/229 купівлі-продажу цінних паперів, укладеного 26 липня 2007 року між цедентом і ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції», що діяло в інтересах та за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції»;

- договору № С129-К3;295-Б/229 купівлі-продажу цінних паперів, укладеного 26 липня 2007 року між цедентом і ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції», що діяло в інтересах та за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції»,

- договору №С140-К3;339-Б/229 купівлі-продажу цінних паперів, укладеного 26 липня 2007 року між цедентом і ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції», що діяло в інтересах та за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції»;

- договору № С144-К3;289-Б/229 купівлі-продажу цінних паперів, укладеного 26 липня 2007 року між Цедентом і ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції», що діяло в інтересах та за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції»;

- договору № C145-K3;293-Б/229 купівлі-продажу цінних паперів, укладеного 26 липня 2007 року між цедентом і ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції», що діяло в інтересах та за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції»;

- договору № С148-К3;291-Б/229 купівлі-продажу цінних паперів, укладеного 26 липня 2007 року між цедентом і ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції», що діяло в інтересах та за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції»;

- договору № С152-К3;337-Б/229 купівлі-продажу цінних паперів, укладеного 26 липня 2007 року між цедентом і ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції», що діяло в інтересах та за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції».

Також відповідно до пункту 1 договору цесії ТОВ «Мьолі-Інвест-Україна» відступило, а ОСОБА_1 прийняв право вимоги до ТОВ «Регіональні будівні інвестиції» за договорами бронювання об`єктів нерухомості, зокрема за:

- договором № A25-Б3 бронювання об`єкта нерухомості, укладеним 03 серпня 2007 року між цедентом і ТОВ «Регіональні будівні інвестиції»;

- договором № А29-Б3 бронювання об`єкта нерухомості, укладеним 03 серпня 2007 року між цедентом і ТОВ «Регіональні будівні інвестиції»;

- договором № АЗЗ-Б3 бронювання об`єкта нерухомості, укладеним 03 серпня 2007 року між цедентом і ТОВ «Регіональні будівні інвестиції»;

- договором № А41-Б3 бронювання об`єкта нерухомості, укладеним 03 серпня 2007 року між цедентом і ТОВ «Регіональні будівні інвестиції»;

- договором № А45-Б3 бронювання об`єкта нерухомості, укладеним 03 серпня 2007 року між цедентом і ТОВ «Регіональні будівні інвестиції»;

- договором № С129-Б3 бронювання об`єкта нерухомості, укладеним 03 серпня 2008 між цедентом і ТОВ «Регіональні будівні інвестиції»;

- договором № С140-Б3 бронювання об`єкта нерухомості, укладеним 03 серпня 2007 року між цедентом і ТОВ «Регіональні будівні інвестиції»;

- договором № С144-Б3 бронювання об`єкта нерухомості, укладеним 03 серпня 2007 року між цедентом і ТОВ «Регіональні будівні інвестиції»;

- договором № С145-Б3 бронювання об`єкта нерухомості, укладеним 03 серпня 2007 року між цедентом і ТОВ «Регіональні будівні інвестиції»;

- договором № С148-Б3 бронювання об`єкта нерухомості, укладеним 03 серпня 2007 року між цедентом і ТОВ «Регіональні будівні інвестиції»;

- договором № С152-Б3 бронювання об`єкта нерухомості, укладеним 03 серпня 2007 року між цедентом і ТОВ «Регіональні будівні інвестиції».

ТОВ «Аверс-Сіті» є власником 785 інвестиційних сертифікатів, що підтверджується випискою про стан рахунка в цінних паперах № НОМЕР_1 у зберігача ЗАТ «Альфа-банк» від 16 липня 2009 року.

16 липня 2009 року відбулось спільне засідання наглядової (спостережної) ради акціонерів ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції» та наглядової ради інвесторів пайового інвестиційного фонду «Житло та інвестиції» недиверсифікованого виду закритого типу - ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції».

На зазначеному засіданні прийнято рішення про ліквідацію пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції» недиверсифікованого виду закритого типу. Також вирішено створити комісію з припинення діяльності фонду, затвердити положення про комісію та підготувати довідки про вартість чистих активів фонду станом на 16 липня 2009 року.

Позивач як власник 785 інвестиційних сертифікатів фонду, надав згоду на ліквідацію та проведення всіх дій, пов`язаних з достроковою ліквідацією фонду (лист від 16 липня 2009 року № 16/01).

20 липня 2009 року позивач листом № 20/07-1 звернувся до відповідача з вимогою укласти нотаріально посвідчений договір, на підставі якого позивач матиме можливість зареєструвати своє право власності на нерухоме майно, що отримано позивачем згідно з актом розрахунку з учасником пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції» недиверсифікованого виду закритого типу ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції», а саме: об`єкт незавершеного будівництва загальною площею 2 139,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1; об`єкт незавершеного будівництва загальною площею 808,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 4,4791 га, кадастровий номер 3210946200:01:034:0041 (цільове призначення - для розміщення житлового та соціального комплексу).

Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 17 серпня 2009 року у справі № 19/205-09, яким за ТОВ «Аверс-Сіті» визнано право власності на частину активів пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції» недиверсифікованого виду закритого типу - ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції», що отримані за актом розрахунку з учасником зазначеного пайового венчурного інвестиційного фонду від 17 липня 2009 року.

Таким чином, ТОВ «Аверс-Сіті» внаслідок ліквідації ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції» отримало всі права на нерухомість за адресою: корпус 1,2, АДРЕСА_1, смт Коцюбинське, Київська обл.

Суд апеляційної інстанції встановив, що 26 липня 2007 року між ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції» як продавцем і ТОВ «Мьолі-інвест-Україна» як покупцем були укладені договори № С144-К3;289-Б/229 та № С-148-К3;291-Б/229, за умовами яких продавець продав, а покупець придбав пакет цінних паперів за кожним із договорів по 11 050 облігацій, вартістю кожної 20,20 грн, за ціною кожного із придбаних пакетів 279 012,50 грн. Емітент - ТОВ «Регіональні будівні інвестиції».

03 серпня 2007 року між ТОВ «Регіональні будівні інвестиції» як виконавцем і ТОВ «Мьолі-інвест-Україна» як замовником укладено договір бронювання об`єкта нерухомого майна № С144-К3 та договір бронювання об`єкта нерухомого майна № С148-К3, за умовами яких замовник обрав та замовив виконавця, а виконавець закріпив за замовником об`єкти нерухомого майна:

-за договором № 144-К3 - житлове або нежитлове приміщення, будівельний номер 144, секція 2 у 454-квартирному 22-поверховому житловому комплексі на АДРЕСА_1, поверх 17 ; кількість кімнат - 3, загальна площа - 110,50 кв. м.

-договором № 148-К3 - житлове або нежитлове приміщення, будівельний номер 148, секція 2 у 454-квартирному 22-поверховому житловому комплексі на АДРЕСА_1, поверх 18 ; кількість кімнат - 3, загальна площа 110,50 кв. м.

Тобто за вказаними правочинами ТОВ «Мьолі-інвест-Україна» набуло право вимоги до ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції» за договорами придбання цінних паперів, а до ТОВ «Регіональні будівні інвестиції» за договорами бронювання об`єктів нерухомості.

Разом з тим із матеріалів справи відомо, що 10 березня 2010 року у Єдиному державному реєстрі підприємств вчинено запис про припинення юридичної особи - ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції» (том 1, а. с. 18-22), а 18 жовтня 2012 року вчинено запис про припинення юридичної особи - ТОВ «Регіональні будівні інвестиції» (том 1, а. с. 23-26).

Постановою Господарського суду Київської області від 11 квітня 2011 року у справі № Б13/116-10, відкритій за заявою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», а також за участю кредиторів ТОВ «Аверс-Сіті», ВАТ КБ «Надра», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які заявили свої вимоги, ТОВ «Регіональні будівні інвестиції» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06 лютого 2012 року у справі № Б13/116-10 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ «Регіональні будівні інвестиції» і ліквідовано зазначену юридичну особу.

При розгляді господарським судом вказаної справи ТОВ «Мьолі-інвест-Україна», у якого були вимоги за договорами бронювання об`єкта нерухомості, не заявляло таких вимог у процедурі банкрутства та не було кредитором за цими вимогами до ТОВ «Регіональні будівні інвестиції», а тому вказані вимоги припинилися у зв`язку з припиненням вказаної юридичної особи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання не сприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно з вимогами законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (частини перша та друга статті 95 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за договорами купівлі-продажу цінних паперів, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за договорами купівлі-продажу цінних паперів, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що твердження позивача про припинення зобов`язання за договорами купівлі-продажу цінних паперів та договорами бронювання спростовуються матеріалами справи.

Суд апеляційної інстанції, задовольнивши позов, виходив з того, що відповідно до частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України договір про відступлення права вимоги від 05 вересня 2014 року є недійсним, оскільки на момент його укладення у ТОВ «Мьолі-інвест-Україна» фактично уже не існувало вимог до ТОВ «Регіональні будівні ініціативи», тому і уступка вказаних вимог відповідачу ОСОБА_1 є такою, що суперечить статті 514 ЦК України.

Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо відсутності правових підстав для визнання оскаржуваного правочину недійсним відповідно до статей 203 215 ЦК України, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація є гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

Вимогу про визнання правочину недійсним може заявити особа, яка не є стороною відповідного правочину(постановаВеликої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, провадження № 14-445цс19).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Верховний Суд зазначає, що спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18.

У постанові від 12 грудня 2018 року, справа № 399/142/16-ц, провадження № 14-508цс18, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суди мають визначити, чи є такий спосіб ефективним: вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Верховний Суд зауважує, що вирішуючи спір та оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи вимога на захист цивільного права відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

ТОВ «Аверс-Сіті» звернулося з вимогою про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 05 вересня 2014 року, укладеного між ТОВ «Мьолі-Інвест-Україна» і ОСОБА_1 , з моменту його укладення.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач у справі ТОВ «Аверс-Сіті» як замовник будівництва ввів в експлуатацію 14 вересня 2011 року житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується сертифікатом серії КС № 16411043016.

Рішенням Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області від 22 вересня 2011 року № 270 доручено КП КОР «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» оформити та видати свідоцтва про право власності ТОВ «Аверс-Сіті» на квартири у вказаному будинку, зокрема кв. № 144 та № 148 .

Згідно з матеріалами справи сертифікат відповідності закінченого будівництвом об`єкта, серія КС № 1641043016, виданий на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 14 вересня 2011 року № 870, відповідно до якого замовником об`єкта є ТОВ «Аверс-Сіті».

Однак, ОСОБА_1 , використовуючи оспорюваний правочин - договір уступки права вимоги від 05 вересня 2014 року та договори купівлі-продажу цінних паперів від 26 липня 2007 року, бронювання об`єкту нерухомості від 03 серпня 2007 року, здійснив за собою реєстрацію квартир, зокрема кв. № 144 та № 148 , порушивши, таким чином право позивача як замовника вказаного будівництва на набуття у власність вказаних квартир.

Крім того, рішенням Господарського суду Київської області від 17 серпня 2009 року у справі № 19/205-09 визнано за ТОВ «Аверс-Сіті» право власності на частину активів пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції» недиверсифікованого виду закритого типу - ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції», що отримані за актом розрахунку з учасником зазначеного пайового венчурного інвестиційного фонду від 17 липня 2009 року.

Отже, цим рішенням господарського суду підтверджено, що ТОВ «Аверс-Сіті» внаслідок ліквідації ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції» отримало всі права на нерухомість за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиція ОСОБА_1 щодо непорушення прав ТОВ «Аверс-Сіті» оспорюваним договором є неоднозначною та суперечливою, оскільки ОСОБА_1 у запереченнях на позовну заяву зазначив, що станом на 16 липня 2009 року ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції» передало позивачу частину активів Фонду, а саме цінні папери, нерухомість та інші активи Фонду на суму (за експертною оцінкою) 98 124 980,11 грн, отже, визнав, що оспорюваний договір впливає на права позивача.

Згідно з пунктом 6 договору про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ «Мьолі-Інвест-Україна» і ОСОБА_1 від 05 вересня 2014 року, цесіонарій зобов`язаний письмово повідомити боржника про відступлення права вимоги протягом 30 календарних днів з дня укладення цього договору.

На виконання пункту 6 договору про відступлення права вимоги між ТОВ «Мьолі-Інвест-Україна» і ОСОБА_1 від 05 вересня 2014 року, ОСОБА_1 повідомив ТОВ «Аверс-Сіті» письмовим повідомлення від 06 вересня 2014 року про укладення цього договору та запропонував виконати взяті на себе зобов`язання та передати ОСОБА_1 права власності на зазначені об`єкти нерухомого майна, вказані в цьому договорі.

Відповідна поведінка ОСОБА_1 свідчить про те, що він визнає права ТОВ «Аверс - Сіті» на всі права на нерухомість за адресою: АДРЕСА_1. Хоча , позивач і не є стороною оскаржуваного договору, але є власником майна, право вимоги на яке було відступлено за спірним договором, тому оспорюваний договір порушує право право позивача, оскільки є перешкодою для оформлення права власності на вказані квартири.

Проте наслідком визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги стане поновлення майнових прав за первісним його власником ТОВ «Мьолі-інвест-Україна», а не відновить права власності ТОВ «Аверс-Сіті» на квартири № 144 та № 148 .

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини першої статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребовувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребовувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).

Якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребовувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

У постанові постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, провадження № 14-8цс21, зазначено, що за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

У позовній заяві як на підставу позову, позивач також посилався на те, що вказані квартири до їх відчуження належали на праві власності ТОВ «Аверс-Сіті». ОСОБА_1 на підставі договору цесії протиправно відчужив їх на свою користь внаслідок чого останні вибули із володіння позивача не з його волі. Проте позивач просив визнати недійсним договір відступлення права вимоги.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна з 30 червня 2017 року власником кв. АДРЕСА_1 стала ОСОБА_5 згідно з додатковим договором до договору купівлі-продажу майнових прав С144 від 17 вересня 2010 року, виданого 24 червня 2011 року ТОВ «Аверс-Сіті».

Відповідно до письмових пояснень ТОВ «Аверс-Сіті» право власності на квартири № 144 та № 148 зареєстроване за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

З огляду на підстави та зміст позову, встановлені судами обставини справи, обраний позивачем спосіб захисту не призводить до відновлення його прав, оскільки є неефективним.

Природа правовідносин, які виникли у цій справі, передбачає що відповідно до змісту вище вказаних норм ЦК України, спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає зверенння з віндикаційним позовом, а не визнання недійсним договору.

З огляду на викладене суди неправильно застосували норми матеріального права, тому судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові, що не позбавляє позивача захистити порушене право в судовому порядку з використання способів захисту, які відповідають вимогам закону і одночасно є ефективними.

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ «Аверс-Сіті», подане через адвоката Руденка А. О., про повернення касаційної скарги.

Клопотання обгрунтоване тим, що касаційна скарга підписана адвокатом Яковенком А. О., на підтвердження його повноважень надано копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та копію нотаріально посвідченої довіреності на фізичну особу Яковенка А. О . Оскільки довіреність на представництво інтересів видана на фізичну особу, а не на адвоката, то касаційну скаргу підписано представником, який не має процесуальної дієздатності на представництво інтересів у касаційному суді.

Верховний Суд дійшов висновку, що клопотання про повернення касаційної скарги не підлягає задоволенню, оскільки довіреність на представництво інтересів видана на фізичну особу, але також надано свідоцтво про право на зайняття Яковенком А. О. адвокатською діяльністю.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою - третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З урахуванням того, що касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, у позові відмовлено, з ТОВ «Аверс-Сіті» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 524,00 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті», поданого через адвоката Руденка Андрія Олександровича, про повернення касаційної скарги.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мьолі-Інвест-Україна», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 524 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири) грн 00 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко