№ 757/50728/17-ц

Постанова

Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 757/50728/17-ц

провадження № 61-9237св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2018 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Левенця Б. Б.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про стягнення коштів за договором банківського вкладу.

Позов мотивував тим, що 02 вересня 2013 року між ним та АТ КБ «ПриватБанк» в особі філії «Кримське регіональне управління» АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу № SАМDN25000737382109 (далі - договір), внесок «Стандарт на 12 міс.», строком на 366 днів до 02 вересня 2014 року включно, з нарахуванням 8 % річних.

Згідно з пунктом 26 договору залишок по вкладу станом на 07 березня 2014 року становив 2 333 685,43 дол. США.

Відповідно до договору відповідач відкрив позивачу особистий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховано вклад, та рахунок/карту № НОМЕР_1 для зарахування процентів. При цьому, грошові кошти були зараховані банком на депозитний рахунок шляхом перерахування їх з іншого належного йому банківського рахунку (депозиту), відкритого ним в АТ КБ «ПриватБанк» ще у 2010 році (договір від 01 вересня 2010 року № SАМDN01000711741075 на суму 2 млн дол. США).

Договір щорічно переукладався на новий строк. У травні 2014 року позивач переїхав до м. Києва, у зв`язку із чим неодноразово звертався до відповідача з проханням перевести депозитний рахунок на обслуговування у Київське відділення банку для забезпечення подальшої роботи з ним і/або повернення вкладу. Проте банк перевів до м. Києва лише карткові рахунки позивача, а усі депозитні рахунки залишаються заблокованими і виплати за ними не проводяться.

Пунктами 6 та 7 договору передбачено пролонгацію договору на новий термін без укладення додаткових угод у випадку неотримання позивачем суми вкладу.

Таким чином, проценти за договором мають бути нараховані відповідачем по день фактичної виплати грошових коштів позивачу.

Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь суму вкладу за договором банківського вкладу від 02 вересня 2014 року № SАМDN25000737382109 у розмірі 2 333 685,43 дол. США та проценти у розмірі 711 152,92 дол. США.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу у розмірі 2 333 685,43 дол. США та відсотки у розмірі 533 231,13 дол. США, а всього 2 866 916,56 дол. США. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивач надав суду належні та допустимі докази на підтвердження укладення договору банківського владу та зарахування банком суми вкладу. 23 червня 2015 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення коштів у повному обсязі, тому з 23 червня 2015 року діяла знижена процентна ставка (4 %) відповідно до пункту 12 договору. Відомостей про те, що після розірвання договору було здійснено перерахування коштів на вклад на вимогу відповідно до положень пункту 6 договору не надано, тому підстав для застосування процентної ставки за вкладом на вимогу немає.

Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована необхідністю встановлення об`єктивних обставини справи на підставі належних та допустимих доказів, які підтверджують внесення через касу банку або перерахування позивачем коштів з іншого рахунку у заявленому ним розмірі.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що підтвердженням укладення між сторонами договору вкладу від 02 вересня 2013 року є оригінал квитанції, копія якої є в матеріалах справи та завірена судом, про внесення коштів на депозитний рахунок за іншим договором банківського вкладу шляхом перерахування їх з банківського рахунку (депозиту) позивача, відкритого ним у 2010 році в АТ КБ «ПриватБанк» та довідка банку від 08 жовтня 2019 року, згідно з якою підтверджено здійснення переказу 02 вересня 2013 року на рахунок позивача. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що проценти за останній строк вкладу, який на час розірвання договору не закінчився, нараховуються за умовами пунктів 11, 12 договору за зниженою процентною ставкою (4 % річних) за фактичну кількість днів користування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення процентів за договором та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

23 червня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.

10 вересня 2020 року у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Штелик С. П. проведено повторний автоматизований розподіл та справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк», витребувано її із Печерського районного суду м. Києва.

01 липня 2021 року у зв`язку із заміною суддів, які не входять до складу постійної колегії, проведено повторний автоматизований розподіл та справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.

На підставі ухвали Верховного Суду від 08 грудня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

18 травня 2022 року у зв`язку із увільненням від роботи на період мобілізації судді Калараша А. А. проведено повторний автоматизований розподіл та справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 19 жовтня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Пророк В. В., Стрільчук В. А.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 14-64цс19.

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення процентів, не врахували умов договору банківського вкладу та наданого відповідачем розрахунку, за яким загальний розмір нарахованих відсотків складає 119 809,48 дол. США.

Позивач звернувся до банку із заявою від 23 червня 2015 року про повернення коштів у повному обсязі, тому з 02 вересня 2014 року (дата закінчення депозитного договору) відсотки необхідно рахувати за зниженою в 2 рази ставкою за фактичну кількість днів (4%).

Доводи інших учасників справи

Від інших учасників справи не надходило відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 01 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу № SАМDN01000711741075, відповідно до якого сума вкладу становить 2 000 000,00 дол. США. Строк дії договору встановлено з 01 вересня 2010 року по 01 вересня 2011 року включно з нарахуванням 9 % річних та з правом продовження строку дії договору. Передбачена електронна ощадна книжка (а. с. 10 т. 1).

Також 17 вересня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено додаткову угоду до договору банківського вкладу від 01 вересня 2010 року, відповідно до якої строк дії договору встановлюється до 01 вересня 2013 року зі сплатою 10 % річних (а. с. 154 т. 1).

02 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу № SАМDN25000737382109, внесок «Стандарт на 12 міс.», зі строком на 366 днів, до 02 вересня 2014 року включно, з нарахуванням 8 % річних (а. с. 8 т. 1).

Згідно з пунктом 26 договору банківського вкладу від 02 вересня 2013 року залишок вкладу за цим договором становив 2 333 685,43 дол. США.

23 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про повернення коштів за договором банківського вкладу від 02 вересня 2013 року № SАМDN25000737382109 у повному обсязі (розірвання договору) (а. с. 20 т. 1).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

АТ КБ «ПриватБанк» у касаційному порядку оскаржує судові рішення лише в частині стягнення із відповідача на користь позивача відсотків за договором у розмірі 533 231,13 дол. США.

Щодо стягнення процентів за договором банківського вкладу за період із 02 вересня 2013 року до 25 червня 2015 року

Відповідно до положень статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом положень статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок про те, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються.

Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Зі змісту договору банківського вкладу, укладеного між сторонами, встановлено, що сторони погодили порядок повернення вкладу.

Так, у пункті 4 договору вказано, що дія договору припиняється з виплатою всієї суми вкладу разом з процентами, належними відповідно до умов договору.

За закінченням строку вкладу банк перераховує кошти з депозиту на вклад «на вимогу» (пункт 6 договору).

Відповідно до змісту пункту 9 договору сторони обумовили у договорі право достроково розірвати договори, попередивши про це один одного за два банківських дні до дати розірвання договору. Якщо вкладник вимагає закрити вклад «на вимогу», то зобов`язання банку за депозитним вкладом припиняються та вклад йому повертається.

Також у пункті 13 договору вказано, якщо вкладник вимагає достроково розірвати договір, а мінімальний строк вкладу вже був продовжений один або кілька разів, проценти за кожний повний строк виплачуються у повному обсязі. Проценти за останній строк вкладу, який на момент розірвання договору ще не сплив, нараховуються за умовами, викладеними у пунктах 11, 12 цих договорів.

У пункті 11 договору сторони погодили, що якщо вкладник вимагає розірвати договір, а 6 місяців з дати його укладення ще не сплинули, вкладнику повертається сума вкладу. За неповні 6 місяців проценти виплачуються за ставкою вкладу «за вимогою» за фактичну кількість днів, що пройшли з дати оформлення вкладу чи з дати продовження мінімального строку, до дня розірвання договору.

У пункті 12 договорів сторони погодили, що якщо вкладник вимагає розірвати договір зі спливом 6 місяців з дати його укладення, але до кінця строку вкладу, вкладнику повертається сума вкладу. За неповний строк вкладу відсотки виплачуються за зниженою у два рази відсотковою ставкою за фактичну кількість днів, що минули з дати оформлення вкладу чи з дати продовження мінімального строку, до дня розірвання договору.

Отже, відповідно до змісту пункту 9 договору звернення позивача із відповідною заявою від 23 червня 2015 року про повернення коштів за вкладом свідчить про те, що договір розірвано з 25 червня 2015 року, оскільки сторони обумовили право достроково розірвати договір, попередивши про це один одного за два банківських дні до дати розірвання договору. Із цієї датою розірвання договору погодився відповідач у відзиві на позовну заяву (а. с. 62 т. 1).

Стягуючи із відповідача на користь позивача відсотки за договором банківського вкладу від 02 вересня 2013 року № SАМDN25000737382109, суди попередніх інстанцій не оцінили належним чином умов договору та дійшли помилкового висновку про те, що проценти за період з 02 вересня 2014 року (дати пролонгації договору) до 23 червня 2015 року (дата підписання заяви про розірвання договору) необхідно розраховувати зі ставки 8 % річних.

Оскільки з 02 вересня 2014 року (дати пролонгації договору) до 23 червня 2015 року (дати підписання заяви про розірвання договору) пройшло понад 6 місяців, тому відповідно до пункту 12 договору позивач має право на отримання процентів за користування вкладом у розмірі 4 % (знижена відсоткова ставка).

Таким чином, сума процентів за договором за період із 02 вересня 2013 року до 25 червня 2015 року становить 262 395,75 дол. США, що складається із: суми процентів за період із 02 вересня 2013 року по 02 вересня 2014 року - 186 694,83 дол. США (2 333 685,43 дол. США x 8 %) та за період із 02 вересня 2014 року до 25 червня 2015 року - 75 700,92 дол. США (2 333 685,43 дол. США x 4 % x 296 дн/365 дн).

Щодо стягнення процентів за договором банківського вкладу за період із 25 червня 2015 року до 31 липня 2017 року

Стягуючи із відповідача на користь позивача проценти за договором за період із 23 червня 2015 року по 31 липня 2017 року, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивач має право на отримання процентів за користування його коштами у розмірі 4 % річних (знижена відсоткова ставка).

Колегія судів не може погодитися із зазначеним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

У справі, що переглядається, договір банківського вкладу від 02 вересня 2013 року № SАМDN25000737382109 розірваний 25 червня 2015 року шляхом подання 23 червня 2015 року заяви про повернення коштів за договором.

Таким чином, з моменту розірвання договору (25 червня 2015 року) нарахування передбачених договором процентів припиняється, а починаючи з 25 червня 2015 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Наведене узгоджується із висновками, зробленими Верховним Судом у постановах від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 та від 29 червня 2022 року у справі № 201/12075/14.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі доводів скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, четверта статті 412 ЦПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині стягнення процентів на користь позивача підлягають зміні шляхом зменшення стягнутої суми із 533 231,13 дол. США до 262 395,75 дол. США.

Керуючись статтями 389 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року в частині стягнення процентів змінити шляхом зменшення стягнутої суми із 533 231,13 доларів США до 262 395,75 доларів США.

В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв В. В. Пророк В. А. Стрільчук