29.01.2023

№ 757/58583/19-ц

Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 757/58583/19-ц

провадження № 61-1493св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Глушпенко Віталій Олександрович, на постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кулькової С. В., Олійника В. І., а також касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кулькової С. В., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Позовну заяву мотивовано тим, що вона перебувала у трудових відносинах із АТ «Українська залізниця» до 17 липня 2017 року, була звільнена у зв`язку зі скороченням штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України(далі - КЗпП України).

При звільненні АТ «Українська залізниця» не виплатило їй заробітну плату за період з березня 2017 року до дати звільнення в розмірі 27 858,38 грн. Тому вона вважає, що на її користь підлягає стягненню невиплачена заробітна плата, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Ураховуючи викладене, на підставі статей 116 117 КЗпП України, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року до 17 липня 2017 року в розмірі 27 858,38 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18 липня 2017 року до 31 жовтня 2019 року, в розмірі 363 968,24 грн, а також компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 6 557,05 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року до 17 липня 2017 року в розмірі 27 858,38 грн.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18 липня 2017 року до 31 жовтня 2019 року, що в сумі складає 363 968,24 грн.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 6 557,05 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року (день звільнення), виконувала свої трудові обов`язки у повному обсязі, проте при звільненні вона не отримала всі належні їй виплати. Тому наявні підстави для стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 як заборгованості із заробітної плати за період з березня 2017 року до 17 липня 2017 року в розмірі 27 858,38 грн, так і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18 липня 2017 року до 31 жовтня 2019 року, що в сумі складає 363 968,24 грн, а також компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 6 557,05 грн.

Також суд звернув увагу на те, що передбачений статтею 233 КЗпП України строк на звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачем не пропущено.

Суд не взяв до уваги позиції сторін щодо висновку Торгово-промислової палати України (далі - ТПП) від 16 січня 2018 року № 126/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю, при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), оскільки ніхто зі сторін не долучив його до матеріалів справи.

Суд вважав, що витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача у розмірі 6 000,00 грн, оскільки є обґрунтованими та підтверджені належними доказами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року змінено, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року до 17 липня 2017 року в розмірі 25 285,08 грн.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 18 липня 2017 року до 31 жовтня 2019 року в розмірі 50 000,00 грн.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 5 632,63 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що суд першої інстанції правильно застосував норму статті 116 КЗпП України, яка визначає обов`язок роботодавця провести розрахунок в день звільнення працівника, проте не врахував, що частину заробітної плати, нарахованої за березень 2017 року, ОСОБА_1 вже отримала. У зв`язку з цим стягненню з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 підлягає заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року до 17 липня 2017 року у сумі 25 285,08 грн. З урахуванням цього розмір компенсації втрати частини заробітної плати, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , становить 5 632,63 грн. Також суд апеляційної інстанції вважав за необхідне зменшити суму середнього заробітку, яка стягнута на користь ОСОБА_1 відповідно до статті 117 КЗпП України, до 50 000,00 грн, з урахуванням засад розумності та справедливості.

Щодо наявної у матеріалах справи відповіді Торгово-промислової палати України від 25 січня 2019 року № 182/2/21-7.3 на адвокатський запит представника позивача Глушпенка В. О. щодо висновку ТПП від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, то суд зазначив, що в уповноважених осіб ТПП України відсутні підстави для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з наданням відповідного сертифікату стосовно трудових відносин.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Глушпенко В. О., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі 243/5469/17 (провадження № 61-94св17), від 28 березня 2019 року у справі № 569/12154/17 (провадження № 61-11689св18), від 28 березня 2019 року у справі № 569/14363/17 (провадження № 61-16549св18), та вказує про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 184/689/16-ц (провадження № 61-23744св18) та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Також заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норми статті 83 ЦПК України при врахуванні при розгляді справи наданої відповідачем відомості про виплату грошей № 32.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, АТ «Українська залізниця», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить розглянути питання про можливість передачі скарги на розгляд Об`єднаної або Великої палати Верховного Суду, скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, здійснити перерозподіл судових витрат.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справах № 6-364цс16, № 6-365цс16, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19), від 07 лютого 2020 року у справі № 236/396/18 (провадження № 61-47805св18), та порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Заявник також наголошує на тому, що суди безпідставно відхилили висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року, який хоча і не є сертифікатом, проте в ньому описуються форс-мажорні обставини, які унеможливлюють здійснення нарахування та виплати заробітної плати.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Глушпенко В. О., зазначила, що касаційна скарга АТ «Українська залізниця» не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Крім того, вона вважає, що наявні підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача відповідно до статті 396 ЦПК України, оскільки вона подана особою, яка не має процесуальної дієздатності.

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від АТ «Українська залізниця» не надходив.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Глушпенко В. О., на постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року і витребувано із Печерського районного суду міста Києва цивільну справу № 757/58583/19-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 757/58583/19-ц (провадження № 61-1493св21) до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №905/857/19 (провадження №12-56гс21).

26 жовтня 2022 року Великою Палатою Верховного Суду у справі № 905/857/19 прийнято постанову.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 рокупоновлено касаційне провадження у справі № 757/58583/19-ц (провадження № 61-1493св21).

Фактичні обставини, встановлені судами

З червня 1990 року до липня 2016 року ОСОБА_1 працювала на ДП «Донецька залізниця» (т. 1, а. с. 22-24).

Відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4442-IV «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ДП «Донецька залізниця» було реорганізоване шляхом злиття у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».

Так, з врахуванням зазначених обставин справи, з ОСОБА_1 було продовжено трудові відносини в ПАТ «Укрзалізниця».

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 змінено тип ПАТ «Укрзалізниця» з публічного на приватне та перейменовано в АТ «Українська залізниця».

Відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 15 квітня 2016 року № 303 у складі регіональної філії «Донецька залізниця» утворено Донецьку та Луганську дирекції залізничних перевезень, а також затверджено їхню структуру.

На виконання рішення засідання Правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31 травня 2016 року та 03 червня 2016 року відбулось переведення працівників з ДП «Донецька залізниця» до регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» відповідно до вимог законодавства та внутрішніх нормативно-правових актів Товариства з повідомленням ДФС про прийняття на роботу кожного окремого працівника та видання наказів про прийняття на роботу кожного окремого працівника, переведеного з ДП «Донецька залізниця».

Згідно з наказом від 02 серпня 2016 року № 152/ДН-ЛС з ОСОБА_1 продовжено трудові відносини у структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

Наказом від 15 березня 2017 року № 384-Н Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» встановлено початок простою по причинах, незалежних від робітників, з 16 березня 2017 року (т. 1, а. с. 34).

Наказом структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» від 17 липня 2017 року № 1136/ДН-ос ОСОБА_1 було звільнено з посади у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (т. 1, а. с. 30).

Згідно з копіями розрахункових листів за березень 2017 року, за квітень 2017 року, за травень 2017 року, за червень 2017 року та за липень 2017 року ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату на загальну суму 27 858,38 грн (т. 1, а. с. 31-33). ОСОБА_1 вказувала, що зазначену суму їй не виплачено при звільненні.

АТ «Українська залізниця» надано до суду відомість на виплату грошей № 32, з якої убачається, що частину заробітної плати, нарахованої за березень 2017 року, ОСОБА_1 отримала та поставила свій підпис про отримання суми 2 573,30 грн (т. 1, а. с. 122).

У матеріалах справи наявна відповідь Торгово-промислової палати України від 25 січня 2019 року № 182/2/21-7.3 на адвокатський запит представника позивача Глушпенка В. О. щодо висновку ТПП від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, в якій, зокрема, зазначено, що «експертами обґрунтовано та об`єктивно доведено щодо ПАТ «Українська залізниця», зокрема: Регіональна філія «Донецька залізниця», до складу якої входить Донецька дирекція залізничних перевезень та Луганська дирекція залізничних перевезень, якщо невиконання таких обов`язків спричинено дією форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема: актами тероризму на територіях Донецької та Луганської областей, вчинених незаконними збройними формуваннями, то вина такого підприємства у невиконанні обов`язків, передбачених статтями 47 83 116 КЗпП України, відсутня»; «науково-правовий висновок щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством про працю при звільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 на підставі аналізу обставин, що склалися у господарській діяльності ПАТ «Українська залізниця», зокрема: Регіональна філія «Донецька залізниця», до складу якої входить Донецька дирекція залізничних перевезень та Луганська дирекція залізничних перевезень, при звільненні працівників, є компетентною точкою зору Торгово-промислової палати, яку сформували залучені до нього на договірних умовах науковці як провідні фахівці у відповідній галузі права, оцінку якої має дати суд при вирішенні спору» (т.1, а. с. 80).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Глушпенко В. О., та АТ «Українська залізниця» не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанова Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Предметом позовних вимог у цій справі є стягнення з АТ «Українська залізниця» заборгованості із заробітної плати, а також середнього заробітку за час затримки виплати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Позивач пред`явила позов до АТ «Українська залізниця» у зв`язку з тим, що всупереч вимогам статей 47 116 КЗпП України на день її звільнення із структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» відповідач нарахував, але не виплатив їй заробітну плату.

Щодо вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати

Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У частині першій статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з частиною першою статті 113 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Першого протоколу, є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантовано Конституцією України, нормами КЗпПУкраїни, Законом України «Про оплату праці»та беручи до уваги, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні, отримавши трудову книжку, не отримав всі належні йому платежі, суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку, що заявлені майновівимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ.

Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин, втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Відповідно до висновкуВерховного Суду, який викладено у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до наказу структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 15 березня 2017 року № 384-Н, який видано відповідно до наказу в. о. начальника регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», встановлено початок простою з 16 березня 2017 року для всіх працівників, підпорядкованих їм структурних (виробничих) підрозділів. На весь час простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу наказано проставляти літерний код «П». Оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно з графіком роботи (т. 1, а. с. 34).

Відповідач не спростував встановлені судом першої інстанції обставини, які відображені в наказі від 17 липня 2017 року № 1136/ДН-ос «Про припинення трудового договору», табелі обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати позивача (т. 1, а. с. 25-28).

У матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази щодо недостовірності відомостей, викладених в табелях обліку, які оформлені відповідно до трудового законодавства України за підписами керівника структурного підрозділу, провідного інженера відділу кадрів, бухгалтера та затверджені печаткою виробничої одиниці. Відповідач не надав до суду доказів, що на час складання цих документів відповідні посадові особи не мали повноважень або, що печатку виробничої одиниці визнано недійсною.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що частину заробітної плати, нарахованої за березень 2017 року, ОСОБА_1 отримала, що було підтверджено платіжною відомістю за березень 2017 року, з якої вбачається, що вона поставила свій підпис про отримання суми 2 573,30 грн (т. 1, а. с. 122). Зазначений доказ було надано відповідачем до суду першої інстанції як додаток до відзиву АТ «Українська залізниця» і, як правильно зазначив апеляційний суд, суд першої інстанції безпідставно не надав йому належної правової оцінки, внаслідок чого невірно визначив розмір заборгованості із заробітної плати за березень 2017 року та, відповідно, розмір всіх сум, які позивач мала отримати при звільненні з роботи.

Згідно з положеннями статей 115 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов`язкудоведення наявності права на отримання відповідних сум.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 підтвердила наявність заборгованості АТ «Українська залізниця» з виплати заробітної плати за період з березня до липня 2017 року у розмірі 25 285,08 грн, будь-яких доказів проведення повного розрахунку з працівником в день його звільнення відповідач до суду не надав, тому висновки суду апеляційної інстанції в цій частині позовних вимог відповідають вимогам закону.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати

Частиною першою статті 117 КЗпП Українипередбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (така позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).

Верховний Суд зазначає, що для застосування статті 117 КЗпП України та покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні необхідно встановити вину підприємства.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК Українипередбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першоїстатті 263 ЦК Українинаведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 117 КЗпПпідставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Згідно зістаттею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивноунеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21) відступила від висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18)про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що: «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (стаття 75 ГПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів».

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/10 (провадження №12-56гс21) Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що оскільки виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця, то стаття 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не може застосовуватись до правовідносин щодо виплати заробітної плати.

Установивши, що в день звільнення позивачу не були виплачені всі належні від підприємства суми, а саме на день звільнення позивача відповідач нарахував, але не виплатив заробітну плату за період з березня 2017 року до 17 липня 2017 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для стягнення як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, так і компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Колегія суддів також вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно зменшив розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України, з урахуванням періоду затримки розрахунку при звільненні, а також засад розумності, справедливості та пропорційності.

Таким чином, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованих висновків про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги АТ «Українська залізниця» про те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справах № 6-364цс16, № 6-365цс16, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19), від 07 лютого 2020 року у справі № 236/396/18 (провадження № 61-47805св18), колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/10 (провадження №12-56гс21) відступила від висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18), про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.

Посилання ОСОБА_1 на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно зменшив суму стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, спростовується вимогами закону та фактичними обставинами справи.

Інші доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Щодо клопотання представника позивача про закриття касаційного провадження

У березні 2021 року представник ОСОБА_1 адвокат Глушпенко В. О. звернувся до Верховного Суду з клопотанням про закриття касаційного провадження на підставі статті 396 ЦПК України. Клопотання обґрунтовано тим, що касаційну скаргу АТ «Укрзалізниця» підписано представником відповідача, який не має процесуальної дієздатності.

Розглянувши це клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Глушпенка В. О., колегія суддів Верховного Суду вважає, що воно не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема довіреністю юридичної особи. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом установчими документами (частини перша, третя статті 62 ЦПК України).

Згідно з наявною в додатках до касаційної скарги довіреністю АТ «Українська залізниця» від 27 листопада 2020 рокуостаннє в особі виконуючого обов`язки директора виконавчої регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» Носулька О. О.та заступника директора виконавчої регіональної філії з фінансово-економічних питань регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» Мазнєва О. Ф., діючи на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаєнко О. В., 27 жовтня 2020 року за реєстром № 4181, Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 року № 452), розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року № 1047-р, розпорядження Кабінету Міністрів України від 01 липня 2020 року № 810-р, Положення про регіональну філію «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого протоколом Ц-45/77 Ком. Т засідання правління Акціонерного товариства «Українська залізниця» 17 вересня 2020 року, уповноважили начальника відділу претензійно-позовної роботи та представництва в судах юридичної служби регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» Чаруковського Р. В., у тому числі представляти інтереси Довірителя у судах всіх інстанцій та юрисдикцій.

Вказану довіреність посвідчив приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Бігун В. В., матеріали справи не містять відомостей про припинення її дії чи оскарження в судовому порядку.

Щодо клопотання відповідача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі АТ «Укрзалізниця» міститься клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з посиланням на те, що у відповіді Торгово-промислової палати України зазначено про можливість цієї організації надати висновок про дослідження фактичних обставин, що склалися в господарській діяльності суб`єкта господарювання, а також вплив на них дії форс-мажорних обставин, тому суди зобов`язані не формально підходити до дослідження документів, що надаються Торгово-промисловою палатою України, а досліджувати їх в кожному окремому випадку на предмет юридичного змісту документа.

Враховуючи, що 26 жовтня 2022 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 905/857/10 (провадження №12-56гс21), правовідносини у якій є подібними до правовідносин, спір з приводу яких вирішується у цій справі, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання відповідача.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Глушпенко Віталій Олександрович, про закриття касаційного провадження відмовити.

У задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Українська залізниця» про передачу справи на розгляд Великої палати Верховного Суду відмовити.

Касаційні скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Глушпенко Віталій Олександрович, Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк