№ 757/60318/19-ц

Постанова

Іменем України

02 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 757/60318/19-ц

провадження № 61-18103св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Офіс генерального прокурора, Прокуратура Автономної Республіки Крим,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Тесленком Іваном Сергійовичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва в складі судді Остапчук Т. В. від 29 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Оніщук М. І., Шебуєвої В. А., Верланова С. М. від 20 жовтня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст заяви

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Офісу генерального прокурора, Прокуратури Автономної Республіки Крим, у якому просив стягнути з Держави Україна шляхом списання коштів у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку на його користь 7 500 000 млн грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, яка завдана незаконними діями органів державної влади в особі Генеральної прокуратури України (Офісу генерального прокурора) та прокуратури Автономної Республіки Крим.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на початку 2012 року прокуратурою АР Крим відносно нього була порушена кримінальна справа за частиною третьою статті 364 КК України, у квітні 2012 року його оголосили у Державний та міжнародний розшук. 05 грудня 2012 року кримінальна справа була перереєстрована в кримінальне провадження № 42012130000000022 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205, частиною третьою статті 363 КК України, визначено орган досудового розслідування прокуратура АР Крим. У лютому 2014 року частину третю статтю 364 КК України виключено з КК України, однак кримінальне провадження відносно нього не закрито. До 12 вересня 2017 року посадові особи прокуратури позбавили можливості виїхати з тимчасово окупованої території АР Крим, оскільки статус міжнародного розшуку було змінено. На його заяву прокуратура АР Крим листом від 08 серпня 2019 року відмовила в припиненні розшуку, зазначено що матеріали кримінального провадження втрачені. На підставі Закону статтю 205 виключено з КК України, проте кримінальне провадження не було закрито. 13 листопада 2019 року він прибув до м. Києва та в аеропорту був затриманий. На підставі статей 1173 1174 ЦК України просить стягнути з Держави Україна шляхом списання коштів в розмірі 7 500 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, яка завдана незаконними діями органів державної влади в особі Генеральної прокуратури України, прокуратури АР Крим.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами як протиправності дій відповідачів, так і наявності причинного зв`язку між шкодою, заподіяної позивачу, і протиправним діянням відповідачів.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 березня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції зазначив про те, що місцевий суд повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У листопаді 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тесленко І. С. звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року в справі № 359/11706/15-ц та від 10 січня 2019 року в справі № 532/1243/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу

У грудні 2021 року прокуратура АР Крим засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є безпідставними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

У грудні 2021 року Офіс Генерального прокурора через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що позивач належних та допустимих доказів незаконності (протиправності) дій чи бездіяльності Офісу Генерального прокурора України в кримінальному провадженні, спричинення йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними не надав, у зв`язку з чим не довів заподіяння йому такої шкоди Офісом Генерального прокурора.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 757/60318/19-ц з Печерського районного суду м. Києва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 31 травня 2022 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що на початку 2012 року прокуратурою АР Крим відносно позивача була порушена кримінальна справа за частиною третьою статті 364 КК України, а в квітні 2012 року його оголошено у Державний та міжнародний розшук.

05 грудня 2012 року кримінальна справа була перереєстрована в кримінальне провадження № 42812130000000022 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205, частиною третьою статті 364 КК України, визначено орган досудового розслідування - прокуратуру АР Крим.

У лютому 2014 року частину третю статті 364 КК України виключено з КК України.

На заяву позивача прокуратура АР Крим листом від 08 серпня 2019 року відмовила в припиненні розшуку, зазначила, що матеріали кримінального провадження втрачені.

Крім того, на підставі Закону від 18 вересня 2019 року № 101-ІХ, який набрав чинності 25 вересня 2019 року, статтю 205 виключено з КК України.

13 листопада 2019 року ОСОБА_1 прибув до м. Києва, в аеропорту був затриманий, проте в подальшому звільнений.

Постановою прокурора прокуратури АР Крим Литвиненко Д. В. від 03 лютого 2020 року кримінальне провадження № 42012130000000022 за частиною третьою статті 364, частиною третьою статті 28, частини другої статті 205 КК України відносно ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 284 КПК України.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною сьомою статті 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). На це неодноразово звертав увагу Верховний Суд у відповідній категорії справ.

Зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц вказано, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто на основі загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).

Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 22 червня 2017 року в справі № 6-501цс17, від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року (справа № 920/715/17) та від 18 грудня 2019 року (справа № 688/2479/16-ц).

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Слід зауважити, що статті 1173 1174 ЦК України передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 вказала, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляд стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову у цій справі, дійшли висновку, що позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами як протиправності дій відповідачів, так і наявності причинного зв`язку між шкодою, заподіяною позивачу, і протиправним діянням відповідачів.

У зв`язку із цим суди вказали на відсутність елементу протиправності (незаконності) поведінки органу державної влади, а отже і на відсутність підстав для притягнення державного органу до цивільно-правової відповідальності та стягнення з державного органу (державного бюджету) завданої шкоди.

Водночас, висновок судів про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди на користь позивача є помилковим з огляду на таке.

Вбачається та встановлено судами попередніх інстанцій, що кримінальна справа відносно позивача була порушена на початку 2012 року за частиною третьою статті 364 КК України. 05 грудня 2012 року вказану кримінальну справу було перереєстровано в кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205.

У лютому 2014 року частину третю статті 364 КК України виключено з КК України, а на підставі Закону від 18 вересня 2019 року № 101-ІХ, який набрав чинності 25 вересня 2019 року виключено і статтю 205 КК України.

Кримінальна справа проти позивача була закрита тільки у лютому 2020 року на підставі пункту 4 частини першої статті 284 КПК України за підстав скасування кримінальної відповідальності за діяння, вчинені позивачем (декриміналізації).

Досліджуючи питання наявності факту протиправних дій/бездіяльності органів досудового розслідування у цій справі як однієї з умов для застосування деліктної відповідальності, суди залишили поза увагою, що кримінальне провадження відносно позивача не було закрито прокуратурою АР Крим на підставі пункту 4 частини першої статті 284 КПК України і він продовжував перебувати під слідством та у розшуку незважаючи на набрання чинності законами, якими було скасовано кримінальну відповідальність за відповідні діяння - у лютому 2014 року та у вересня 2019 року.

При цьому відмова у закритті провадження і припинення розшуку у зв`язку із декриміналізацією статей КК України була обґрунтована прокуратурою АР Крим втратою матеріалів кримінального провадження відносно позивача.

Слід зауважити, що відповідно до статті 524 КПК України відновленню підлягають втрачені матеріали в тому кримінальному провадженні, яке завершилося ухваленням вироку суду. Тобто відповідний законодавчий механізм відновлення втраченого провадження не міг бути застосований щодо кримінального провадження стосовно позивача.

У зв`язку із цим слід зауважити, що тривале перебування особи під слідством у зв`язку з неможливістю відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, яке не було завершене ухваленням вироку, стало підставою для констатації Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) порушення Україною частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у справі «Куроченко та Золотухін проти України» (рішення від 11 лютого 2021 року, заяви № 20936/16 та № 53257/16).

ЄСПЛ звернув увагу на те, що в такій категорії справ під час оцінки дотримання державою-відповідачем положень Конвенції важливим фактором є те, чи вжили органи державної влади належні заходи для зменшення, наскільки це можливо, негативних для заявника наслідків у результаті відсутності доступу до матеріалів справи.

У зазначеній справі ЄСПЛ визнав переконливим аргумент другого заявника про те, що відсутність у національному законодавстві процедури відновлення втрачених матеріалів справи у ситуаціях, коли не було ухвалено вироку суду, виключило можливість зняти проти нього обвинувачення та закрити провадження. Так само, це перешкодило органам державної влади перевірити, чи відповідало суспільним інтересам продовження розгляду кримінальної справи щодо заявника за відсутності будь-яких перспектив прогресу у цьому провадженні і чи переважав такий інтерес шкоду, заподіяну заявнику продовженням провадження (пункт 114, 115 рішення).

Водночас, ЄСПЛ дійшов висновку, шо незважаючи на те, що забезпечення поваги до конвенційних прав заявника вимагало внесення законодавчих або інших еквівалентних змін до національної нормативно-правової бази, національні органи влади мали провести таку перевірку, оскільки другий заявник не був визнаний винним судами будь-якої інстанції та обвинувачувався у вчиненні відносно нетяжкого злочину, який, як вбачається, безпосередньо не впливав на права третіх осіб за статтями 2 та 3 Конвенції.

Отже, ЄСПЛ констатував, що держава має зробити все можливе для того, щоб відновити відповідний статус особи, в даному випадку - матеріали провадження.

Ураховуючи те, що згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція і практика ЄСПЛ є джерелами права і обов`язковими для застосування в Україні, вищенаведені висновки ЄСПЛ у справі «Куроченко та Золотухін проти України» мають бути враховані при розгляді цієї справи.

У зв`язку з цим, помилковим слід визнати висновки суду першої та апеляційної інстанцій у зазначеній справі про відсутність факту протиправної (незаконної) поведінки органу державної влади.

Що стосується наявності шкоди та причинного зв`язку між протиправною поведінкою/бездіяльністю органу державної влади як необхідних умов для застосування деліктної відповідальності на підставі статей 1173 1174 ЦК України, слід зазначити таке.

У цій справі наявність шкоди позивач обґрунтовує тривалим перебуванням під слідством та у розшуку, що позбавило його можливості виїхати з тимчасово окупованої території АР Крим і обумовило його подальше затримання правоохоронними органами після прибуття до м. Києва.

Прокуратура АР Крим відмовила позивачу у закритті кримінального провадження у зв`язку з декриміналізацією статей за якими її порушено відносно позивача з тих підстав, що матеріали кримінального провадження втрачені. Національне законодавство не передбачає процедури звернення із заявою про відновлення втрачених матеріалів справи у ситуаціях в яких не ухвалено вирок. Зазначене потягло невизначеність щодо перебігу справи позивача, його статусу у зв`язку із цим та тривалим обмеженням його свободи пересування, у зв`язку із відсутністю національних засобів юридичного захисту у зв`язку із цим.

При цьому слід зауважити, що позивач перебував у розшуку і був затриманий саме у зв`язку відмовою прокуратури АР Крим скасувати розшук і закриття кримінального провадження відносно позивача за наявності для цього законодавчих підстав, а саме декриміналізацією статей за якими проти нього порушено кримінальну справу.

Ураховуючи зазначене, з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі про відсутність підстав для стягнення на користь позивача завданої йому моральної шкоди відповідно до статей 1173 1174 ЦК України погодитись неможливо. Крім того, зазначені висновки не узгоджуються з практикою ЄСПЛ у справах проти України, де констатовано порушення пункту 5 статті 5 Конвенції (право на відшкодування шкоди) у зв`язку з відсутністю у заявників гарантованого права на відшкодування за незаконне затримання або тримання під вартою (рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України, «Сінькова проти України).

За таких обставин колегія суддів вважає неправильним висновок місцевого та апеляційного судів про те, що сам факт тривалого перебування позивача у розшуку та його затримання у зв`язку із відмовою прокуратури АР Крим закрити кримінальне провадження за наявності та те законних підстав не свідчить про завдання ОСОБА_1 моральної шкоди та про наявність підстав для її відшкодування. Як свідчить тлумачення статей 23 1174 ЦК моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Тому, з врахуванням вимог розумності та справедливості, колегія суддів частково задовольняє вимогу ОСОБА_1 про компенсацію моральної шкоди в розмірі 200 000 гривень.

Також слід зауважити, що Конституційний Суд у своєму рішенні від 08 червня 2022 року справа № 3-20/2021 (40/21) визнав пункт 4 частини першої статті 284 КПК України, яким передбачено закриття кримінального провадження у разі, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою, таким, що не відповідає Конституції України.

Статтею 284 Кодексу передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження. Вони, в свою чергу, класифікуються за декількома критеріями. Всі підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі. Відповідно скасування у законодавстві певного складу злочину як підстава для закриття провадження не є реабілітуючою обставиною. Отже, закриття кримінального провадження за нереабілітуючих підстав фактично передбачає констатацію факту вчинення особою кримінального правопорушення, що призводить до несприятливих наслідків такої особи, зокрема ставить під сумнів її невинуватість.

На підставі викладеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що особу, підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення, після закриття стосовно неї кримінального провадження з будь-яких підстав має сприймати вся публічна влада як таку, що не вчиняла кримінального правопорушення.

Ухвалюючи рішення, Конституційний Суд України врахував власні юридичні позиції, правозахисні міжнародні акти та практику Європейського суду з прав людини, які стосуються найважливіших гарантій захисту особи від необґрунтованого кримінального переслідування.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та вважає на необхідне оскаржені судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права. За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржені судові рішення - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Тесленком Іваном Сергійовичем, задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Офісу генерального прокурора, Прокуратури Автономної Республіки Крим про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200 000 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов