№ 757/62066/19-ц

Постанова

Іменем України

09 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 757/62066/19-ц

провадження № 61-5412св21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України,

треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 листопада 2020 року у складі судді Литвинової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 а до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України про відшкодування шкоди.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 вказував, що 12 червня 2014 року між ним та Публічним акціонерним товариством «Старокиївський банк» (далі - ПАТ «Старокиївський банк») укладено договір банківського вкладу № 06/1288-2014 строком до 19 червня 2014 року.

19 червня 2014 року банк за згодою ОСОБА_1 закрив рахунок та згідно з умовами договору перерахував кошти на його поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ «Старокиївський банк» відповідно до договору банківського рахунку № 8241 від 26 травня 2014 року.

Починаючи з липня 2014 року, ОСОБА_1 неодноразово звертався до банку за наданням інформації щодо повернення коштів, однак відповіді не отримав.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 червня 2014 року № 365 «Про віднесення ПАТ «Старокиївський банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17 червня 2014 року прийнято рішення № 50 про запровадження з 18 червня 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський банк».

18 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Старокиївський банк» з вимогою про повернення коштів, у якій вимагав повернути в семиденний строк з моменту отримання вимоги грошові кошти в розмірі 180 029,59 грн в повному обсязі за договором банківського рахунку № 8241 від 26 травня 2014 року.

У квітні 2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіна Л. О. повідомила позивача про те, що правочин, у тому числі договір банківського рахунку № 8241 від 26 травня 2014 року та договір банківського вкладу № 06/1288-2014 від 12 червня 2014 року, операції з внесення грошових коштів по рахункам, відкритим на виконання вказаних договорів, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіною Л. О. - визнані нікчемними і виплати по ним проводитися не будуть.

Вважаючи такі дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протиправними, він звернувся до суду.

16 березня 2018 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/10316/15 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року у справі № 826/10316/15, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію «Старокиївський банк» Пантіної Л. О. про визнання дій протиправними, зобов'язания вчинити дії - задоволено частково, а саме визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О. щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включено ОСОБА_1 та зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіну Л. О. включити інформацію про ОСОБА_1 до переліку вкладників за якими він має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню згідно з договором банківською рахунку № 8241 від 26 травня року та договором банківського вкладу № 06/1288-2014 від 12 червня 2014 року.

Постановою Верховного Суду України від 17 липня 2019 року у справі № 826/10316/15 частково задоволено касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О., постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року скасовано в частині визнання протиправними дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О. в частині визнання договору банківського рахунку № 8241 від 26 травня 2014 року та договору банківського вкладу № 06/1288-2014 від 12 червня 2014 року нікчемними, провадження у справі закрито. В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року залишено без змін.

24 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом.

03 жовтня 2019 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб листом повідомив його про те, що ПАТ «Старокиївський банк» ліквідовано, а вимоги кредиторів, що були незадоволені у зв`язку з недостатністю майна, вважаються погашеними і повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора ПАТ «Старокиївський банк» припинено.

Отже, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб як державна установа, діючи в інтересах держави, прийняв рішення не виплачувати належні ОСОБА_1 кошти за депозитним вкладом.

01 жовтня 2019 року представник ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України щодо роз`яснення законодавства з питань діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Заступник Міністра юстиції України надав відповідь про те, що органи державної влади та Національний банк України не мають права втручатись у діяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо реалізації законодавства закріплених за ним функцій і повноважень.

У зв`язку з викладеним просив стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України у рахунок відшкодування заподіяної йому шкоди суму у розмірі 459 934,80 грн, з яких 180 000,00 грн - сума вкладу, згідно з договором банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1288-2014; 4 800,00 грн - 0,5 % процентів річних згідно з договором банківського вкладу; 29 278,00 грн - 3 % річних за весь період від розміру боргу та 245 856,80 грн - інфляційні втрати.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року, відмовлено в задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не надав доказів суду, що внаслідок відсутності належної регуляторної політики на банківському ринку з боку Держави в особі Кабінету Міністрів України йому завдано майнову шкоду в сумі 459 934,80 грн.

Суд зазначив про відсутність обов`язкових складових для відшкодування шкоди (цивільно-правової відповідальності). Також, з посиланням на Конституцію України і чинне законодавство, послався на повноваження та функції Кабінету Міністрів України, який немає жодного відношення до порушення банком цивільно-правового зобов'язання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій вказує, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати вказані рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Печерського районного суду м. Києва.

09 липня 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, не звернув увагу на те, що він звертався до суду з цим позовом не до конкретного державного органу, а до Держави Україна, вважаючи саме державу суб`єктом порушення його конституційних прав, а не Кабінет Міністрів України.

Кабінет Міністрів України було визначено ним як орган, який здійснює представницькі функції щодо порушень, вчинених державою. Державою Україна стосовно нього було порушено статті 3 21 41 Конституції України, статті 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди попередніх інстанції не взяли до уваги, що судове рішення у справі № 826/14008/15 не виконано, а також не враховано сталу практику Європейського суду з прав людини щодо невиконання судових рішень та відшкодування шкоди.

Також суди не врахували, що саме держава в особі її Уряду має відповідати за заподіяну йому шкоду, спричинену відсутністю належної регуляторної політки у банківському секторі та відсутністю у державі злагодженого механізму судового захисту порушених прав, а також невиконанням судового рішення.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та відсутність висновку Верховного Суду щодо вирішення питання у подібних правовідносинах.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У квітні 2021 року Національний банк України та у травні 2021 року - Кабінет Міністрів України подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 червня 2014 року позивач уклав з ПАТ «Старокиївський банк» договір банківського вкладу № 06/1288-2014 строком до 19 червня 2014 року, а 19 червня 2014 року банк за згодою позивача закрив рахунок та згідно з умовами договору перерахував кошти на поточний рахунок позивача № НОМЕР_1 , відкритому у ПАТ «Старокиївський банк», відповідно до договору банківського рахунку № 8241 від 26 травня 2014 року.

17 червня 2014 року рішенням Національного айкну України визнано ПАТ «Старокиївський банк» неплатоспроможним та запроваджено тимчасову адміністрацію.

11 вересня 2014 року правлінням Національного банку України прийняло постанову про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк», призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк». Для отримання коштів вкладники з 25 вересня 2014 року до 04 листопада 2014 року включно могли звернутись до установ банку-агента Фонду ПАТ «Банк «Київська Русь».

18 березня 2015 року позивач звернувся до ПАТ «Старокиївський банк» із вимогою про повернення коштів, у якій вимагав повернути йому у семиденний строк з моменту отримання даної вимоги грошові кошти у розмірі 180 029, 59 грн у повному обсязі за договором банківського рахунку № 8241 від 26 травня 2014 року.

У відповідь на свою письмову вимогу позивач отримав листа за підписом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О. про те, що договір банківського рахунку № 8241 від 26 травня 2014 року та договір банківського вкладу № 06/1288-2014 від 12 червня 2014 року, операції з внесення грошових кошів по рахункам, відкритим на виконання вказаних договорів, визнані нікчемними і виплати по ним проводитися не будуть.

Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/10316/15 від 16 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О. при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладом ОСОБА_1 та визнання договору банківського рахунку від 26 травня 2014 року № 8241 та договору банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1288-2014 нікчемними, зобов`язання Уповноваженої особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О. включити ОСОБА_2 у перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 у справі № 826/10316/15, скасовано рішення від 16 березня 2018 року і визнано протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О. щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення ОСОБА_1 ; зобов`язано включити інформацію про ОСОБА_1 до переліку рахунків за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню згідно з договором банківського рахунку від 26 травня 2014 року № 8241 та договором банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1288-2014.

Постановою Верховного Суду України від 17 липня 2019 року у справі № 826/10316/15 за касаційною скаргою ПАТ «Старокиївський банк», постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року скасовано в частині визнання протиправними дії Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» у частині визнання договору банківського рахунку від 26 травня 2014 року № 8241 та договору банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1288-2014 нікчемними, а провадження у справі у цій частині закрито; в іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року залишено без змін.

23 листопада 2018 року у межах кримінального провадження № 12014000000000367 від 11 вересня 2014 року, предметом кваліфікації у якому є вчинення дій, які мають ознаки злочинів, передбачених статтею 191, частиною другою статті 364-1 КК України, у справі № 752/10771/18 скасовано арешт з поточного рахунку № НОМЕР_1 та з депозитного рахунку № НОМЕР_2 позивача, накладений ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 20 лютого 2017 року у справі № 752/3185/17 у кримінальному провадженню № 2014000000000367 від 11 вересня 2014 року.

24 вересня 2019 року позивач звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявою про виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом, у відповідь на яку 03 жовтня 2019 року позивачу було повідомлено, що 25 вересня 2019 року, відповідно до статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №10681110023024349 про державну реєстрацію припинення ПАТ «Старокиївський банк» як юридичної особи, а отже, ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим. Згідно зі статтею 52 Закону вимоги кредиторів до банку, що були незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними. Таким чином, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора ПАТ «Старокиївський банк» припинено.

Загальна сума збитків, заподіяних позивачу за його розрахунком становить 459 934,80 грн, з яких 180 000,00 грн - сума вкладу, згідно з договором банківського вкладу; 4 800,00 грн - 0,5 % процентів річних згідно з договором; 29 278,00 грн - 3 % річних за весь період невиконання вимоги та 245 856,80 грн - інфляційні втрати.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за незаконні дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за неправомірні діяння посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказував на те, що Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України має відповідати за заподіяну позивачу шкоду, спричинену відсутністю належної регуляторної політики у банківському секторі та відсутністю у державі злагодженого механізму судового захисту порушених прав.

Згідно зі статтею 116 Конституцією України, Кабінет Міністрів України, зокрема: 1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; 2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; 3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; 5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону; 6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; 7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; 8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; 9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; 10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Кабінет Міністрів України у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці; забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки; забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку; визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання; здійснює відповідно до закону управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об`єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб`єктам господарювання; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава не відповідає за зобов`язаннями банків, а банки не відповідають за зобов`язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. Національний банк України не відповідає за зобов`язаннями банків, а банки не відповідають за зобов`язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов`язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом.

Вклади фізичних осіб банків гарантуються в порядку і розмірах, передбачених законодавством України. Вклади фізичних осіб Державного ощадного банку України гарантуються державою (стаття 57 зазначеного Закону).

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що за своїми зобов`язаннями перед вкладниками банк відповідає всім своїм майном відповідно до законодавства і відсутня цивільно-правова відповідальність держави в особі Кабінету Міністрів України за зобов`язаннями банку.

Крім того, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України завдала йому майнову шкоду.

При цьому, стягнення з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України грошових коштів у розмірі 459 934,80 грн не узгоджується з положеннями Закону України «про Кабінет Міністрів України» та Закону України «Про банки і банківську діяльність».

При цьому, мотивуючи свій позов, ОСОБА_1 посилався на те, що Держава в особі Уряду неналежно здійснювала регуляторну політику у банківському секторі та відсутністю у Державі злагодженого механізму судового захисту порушених прав.

Разом із тим, Верховний Суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про Національний банк України» регулятором безпеки банківської діяльності є Національний банк України.

Посилання у касаційній скарзі на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо захисту права власності, не є підставою для скасування законних судових рішень, оскільки позивач невірно визначив відповідача за його позовом й не довів наявність підстав для цивільно-правової відповідальності Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України.

Доводи ОСОБА_1 не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до власного тлумачення норм права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені ОСОБА_1 аргументи в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України не підтверджують наявність виключної правової проблеми і не свідчать про необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання ОСОБА_1 необхідно відмовити. Питання представництва держави вирішувалось Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С Ткачук