27.02.2024

№ 757/65146/17-ц

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 757/65146/17-ц

провадження № 61-39218св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство внутрішніх справ України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року

у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Кравець В. А., Музичко С. Г.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

Улистопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України про визнання інформації недостовірною, такою, що порушує право на повагу до гідності, честі та ділової репутації, про спростування недостовірної інформації.

Вимоги мотивував тим, що 17 жовтня 2017 року на вебсайті Міністерства внутрішніх справ України за електронною адресою http://mvs.gov.ua yрозділі «Новини» було розміщено інформаційне повідомлення під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у якому містилася інформація, яка є неправдивою та недостовірною, має негативний характер і спрямована на порушення його особистих немайнових прав.

У зв`язку з цим просив:

- визнати недостовірною і такою, що порушує гідність, честь та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену Міністерством внутрішніх справ України 17 жовтня 2017 року о 09:00 у розділі «Новини» на офіційному вебсайті Міністерства внутрішніх справ України, а саме: « ОСОБА_1 та … у 2015 році здійснили перерахування ста мільйонів доларів США на користь ВАТ «Перший канал» (Російська Федерація) в якості оплати за удаваний правочин з придбання 29 відсотків акцій ПрАТ «Телеканал Інтер». В подальшому частину акцій

ПрАТ «Телеканал Інтер» було виведено на зареєстровану на території Республіки Кіпр компанію OSKARO INVESTMENTS LIMITED…»; «… ОСОБА_1 …

є власником акцій компанії OSKARO INVESTMENTS LIMITED… на загальну суму 2 609 600 000 (два мільярди шістсот дев`ять мільйонів шістсот тисяч) грн, що складає понад 100 млн доларів США»; «Офіційні доходи ОСОБА_1 , як державного службовця у період з 2014 по 2016 рік складають 334 046,82 грн»; «… ОСОБА_1 має у власності акції компанії на суму, що

у понад сім тисяч разів перевищує його офіційно задекларовані доходи за останні три роки»; «…що ОСОБА_1 через підконтрольні йому офшорні компанії легалізував частину здобутих злочинним способом коштів шляхом придбання численних об`єктів нерухомості у різних країнах світу»;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом публікації на офіційному вебсайті Міністерства внутрішніх справ України у розділі «Новини» інформації такого змісту:

«СПРОСТУВАННЯ

Міністерство внутрішніх справ України на своєму офіційному вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2 о 09:00 у розділі «Новини» було поширено неправдиву інформацію про народного депутата України ОСОБА_1 . Зокрема, не відповідає дійсності (є неправдивою) інформація про те, що:

« ОСОБА_1 та … у 2015 році здійснили перерахування ста мільйонів доларів США на користь ВАТ «Перший канал» (Російська Федерація) в якості оплати за удаваний правочин з придбання 29 відсотків акцій ПрАТ «Телеканал Інтер».

В подальшому частину акцій ПрАТ «Телеканал «Інтер» було виведено на зареєстровану на території Республіки Кіпр компанію OSKARO INVESTMENTS LIMITED…»; «… ОСОБА_1 … є власником акцій компанії OSKARO INVESTMENTS LIMITED… на загальну суму 2 609 600 000 (два мільярди шістсот дев`ять мільйонів шістсот тисяч) грн, що складає понад 100 млн доларів США»; «Офіційні доходи ОСОБА_1 , як державного службовця у період з 2014 по 2016 рік складають 334 046,82 грн»; «… ОСОБА_1 має

у власності акції компанії на суму, що у понад сім тисяч разів перевищує його офіційно задекларовані доходи за останні три роки»; «…що ОСОБА_1 через підконтрольні йому офшорні компанії легалізував частину здобутих злочинним способом коштів шляхом придбання численних об`єктів нерухомості у різних країнах світу».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року, позов задоволено.

Визнано недостовірною і такою, що порушує гідність, честь та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену Міністерством внутрішніх справ України 17 жовтня 2017 року о 09:00 у розділі «Новини» на офіційному вебсайті Міністерства внутрішніх справ України, а саме: « ОСОБА_1 та … у 2015 році здійснили перерахування ста мільйонів доларів США на користь ВАТ «Перший канал» (Російська Федерація) в якості оплати за удаваний правочин з придбання 29 відсотків акцій ПрАТ «Телеканал Інтер». В подальшому частину акцій

Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом публікації на офіційному вебсайті Міністерства внутрішніх справ України у розділі «Новини» інформації такого змісту:

«СПРОСТУВАННЯ

Міністерством внутрішніх справ України на своєму офіційному вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2 о 09:00 у розділі «Новини» було поширено неправдиву інформацію про народного депутата України ОСОБА_1 . Зокрема, не відповідає дійсності (є неправдивою) інформація про те, що: « ОСОБА_1 у 2015 році здійснив перерахування ста мільйонів доларів США на користь ВАТ «Перший канал» (Російська Федерація) в якості оплати за удаваний правочин з придбання 29 відсотків акцій ПрАТ «Телеканал Інтер». В подальшому частину акцій ПрАТ «Телеканал «Інтер» було виведено на зареєстровану на території Республіки Кіпр компанію OSKARO INVESTMENTS LIMITED…»; «… ОСОБА_1 … є власником акцій компанії OSKARO INVESTMENTS LIMITED на загальну суму 2 609 600 000 (два мільярди шістсот дев`ять мільйонів шістсот тисяч) грн, що складає понад 100 млн доларів США»; «Офіційні доходи ОСОБА_1 , як державного службовця у період з 2014 по 2016 рік складають 334 046,82 грн»; «… ОСОБА_1 має

у власності акції компанії на суму, що у понад сім тисяч разів перевищує його офіційно задекларовані доходи за останні три роки»; «що ОСОБА_1 через підконтрольні йому офшорні компанії легалізував частину здобутих злочинним способом коштів шляхом придбання численних об`єктів нерухомості у різних країнах світу».

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції керувався тим, що поширена відповідачем інформація стосується позивача, про що свідчить пряма вказівка на його прізвище, не підпадає під ознаки критики, не є оціночними судженнями, оскільки має стверджувальний характер щодо фактів причетності позивача до злочинних дій, які стали підставою для порушення кримінальної справи, і до остаточної перевірки таких фактів судом і постановлення вироку є порушенням презумпції невинуватості. Крім того, оспорювана інформація становить предмет загального суспільного інтересу, є резонансною і такою, що впливає на громадську думку стосовно позивача. Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте відповідач не надав доказів на підтвердження достовірності поширеної ним інформації. Зазначена інформація

є недостовірною та негативною, оскільки створює негативне уявлення про винність позивача у вчиненні кримінального правопорушення.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач надав суду докази недостовірності поширеної інформації, а відповідач не надав жодних доказів, які підтверджували б достовірність оскаржуваної інформації. При цьому суд першої інстанції в загальному контексті послався на статтю 277 ЦК України, а не на частину третю цієї статті, яка втратила чинність на момент виникнення спірних правовідносин.Водночас Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, слід визначати

в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03).

Аргументи учасників справи

У липні 2018 року Міністерство внутрішніх справ України подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову

в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що помилковим є висновок судів про те, що обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, про що прямо зазначено у рішенні суду першої інстанції, оскільки положення частини третьої статті 277 ЦК України ще у 2014 році втратило чинність. Безпідставне застосування норм матеріального права, якої вже не існує, потягло за собою порушення норм процесуального права, закріпленого

в статті 81 ЦПК України щодо обов`язку доказування, оскільки саме позивач повинен довести, що спірна інформація, яку він просить спростувати,

є недостовірною.

Крім того, відповідно до пункту 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року суд першої інстанції зобов`язаний був розпочати здійснювати провадження за правилами, що встановлені новою редакцією ЦПК України. Однак суд цього не врахував, не вирішив питання щодо порядку продовження розгляду справи у загальному чи спрощеному провадженні, не надав сторонам строк для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив, не вжив заходів щодо надання доказів

у порядку, передбаченому ЦПК України, чим порушив норми процесуального права, що призвело до неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги. Зазначав, що суди попередніх інстанцій дослідили докази, які надавали сторони під час розгляду справи, дотримуючись принципу рівності учасників судового процесу та положень статей 81 83 ЦПК України. За наявності беззаперечних доказів недостовірності поширеної інформації вона має бути визнана недостовірною

і спростована, про що й ухвалено рішення суду першої та апеляційної інстанцій. Відповідач не надав суду будь-яких доказів достовірності інформації, поширеної ним 17 жовтня 2017 року, не подавав жодних клопотань про неможливість їх подання, що свідчить про їх відсутність взагалі.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 17 жовтня 2017 року на офіційному вебсайті Міністерства внутрішніх справ України розміщено оспорювану інформацію.

Позивач надав суду копії листа Державної фіскальної служби України від

25 травня 2017 року № 8819/5/99-99-13-04-01-16; копії листа Державної фіскальної служби України №392/9/2655/1207 від 03 лютого 2016 року; копії сертифіката про склад акціонерів компанії OSKARO INVESTMENTS LIMITED; копії декларації на майно, доходи і зобов`язання фінансового характеру

ОСОБА_1 за 2014 звітний рік; копії декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ОСОБА_1 за 2015 звітний рік; копії декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ОСОБА_1 за 2016 звітний рік та інші докази, що спростовують інформацію, поширену відповідачем.

Відповідач не надав доказів на підтвердження достовірності зазначеної інформації.

ОСОБА_1 є акціонером компанії OSKARO INVESTMENTS LIMITED, яка зазначена позивачем у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 та 2016 роки, які містять офіційну інформацію про номінальну вартість акцій компанії, що становить

130 480,00 грн.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Частиною першою статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі № 461/9631/15-ц (провадження № 61-14857св18) зазначено: «тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча

б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо її застосування».

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати

і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади

і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане

з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду

і є необхідним в демократичному суспільстві.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ вираження поглядів є однією

з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції її предмет стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS

v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, від 06 жовтня 2015 року)».

Пункт 2 статті 10 Конвенції дає можливість захищати репутацію інших осіб, тобто всіх людей, і цей захист поширюється і на політиків також, навіть коли вони не виступають як приватні особи; але в цьому разі вимоги такого захисту мають розглядатися у зв`язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань. Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 42, 46, ЄСПЛ, від 08 липня 1986 року)».

У постанові Верховного Суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц зроблено висновок, що: «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж щодо окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків

і повинні це усвідомлювати».

При визнанні інформації недостовірною суд першої інстанції з посиланням на частину третю статті 277 ЦК України зробив висновок, який підтримав

і апеляційний суд, про те, що відповідач не надав суду жодних доказів, які підтверджували б достовірність оспорюваної інформації.

Проте згідно із Законом України від 27 березня 2014 року № 1170-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», що набрав чинності 19 квітня 2014 року, частину третю статті 277 ЦК України виключено. Відповідно частина третя статті 277 ЦК України, яка втратила чинність 19 квітня 2014 року, не може поширюватися на спірні правовідносини, які виникли 17 жовтня 2017 року.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою

у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі

№ 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зазначено, що «ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача

у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза його межами передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим».

У постанові Верховного Суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/4403/16-ц (провадження № 61-19243св18) зазначено, що «недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. […] Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що у порядку цивільного судочинства не може розглядатися спір про спростування інформації органу досудового розслідування про проведення процесуальних дій, їх хід та здобуті результати, оскільки такій інформації оцінка надається у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом. […] Встановивши, що інформація, яку позивач просить визнати недостовірною, взята з контексту конференцій, та оскільки в оспорюваній інформації не йдеться та не стверджується винуватість

у вчиненні кримінальних правопорушень позивачем, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що при поширенні оспорюваної інформації про позивача посадовими особами Генеральної прокуратури України та Служби безпеки України не порушено принцип презумпції невинуватості».

ЄСПЛ констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (Bohmer v. Germany, № 37568/97, § 54, 56, Nestak v . Slovakia , № 64195/10, § 88-89). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину, та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (Ismoilov and Others v. Russia, № 2947/06, від 24 квітня 2008 року).

Чи порушує заява державної посадової особи принцип презумпції невинуватості - слід визначати у контексті конкретних обставин, за яких було зроблено таку заяву (Daktaras v. Lithuania, № 42095/98, ЄСПЛ, від 10 жовтня 2000 року). Ніщо не може завадити відповідним органам надавати інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції (Allenet de Ribemont

v. Frence, § 33, 38, 41, ЄСПЛ, від 10 лютого 1995 року).

Суд повторює усталений принцип своєї практики, що пункт 2 статті 6 Конвенції забороняє посадовим особам оголошувати особу винною до винесення їй вироку судом. Посадові особи можуть інформувати громадськість про розслідування у кримінальних справах, наприклад, розкриваючи інформацію про вручення повідомлень про підозру, затримання та зізнання, якщо вони роблять це розсудливо та обачно. Вибір слів є важливим (KORBAN v. UKRAINE, № 26744/16, § 230, ЄСПЛ, від 04 липня 2019 року).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, інформація, про спростування якої завлений позов, розміщена пресцентром Міністерства внутрішніх справ України на його офіційному вебсайті в розділі новини, взята з контексту відповідного повідомлення, не містить тверджень про винність позивача у вчиненні кримінального правопорушення, її зміст полягав уінформуванні громадськості про розслідування у певному кримінальному провадженні.

За таких обставин та з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ колегія суддів вважає, що суди зробили помилковий висновок про задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним та зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до підпункту «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Сплачений Міністерством внутрішніх справ України судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 960,00 грн та за розгляд касаційної скарги у розмірі 1 280,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь відповідача.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити.

Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання інформації недостовірною, такою, що порушує право на повагу до гідності, честі та ділової репутації, про спростування недостовірної інформації відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Міністерства внутрішніх справ України сплачений судовий збір у розмірі 2 240,00 грн.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року та постанова Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року втрачають законну силу та подальшому виконаннюне підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук