17.04.2024

№ 757/72370/17-ц

Постанова

Іменем України

11 квітня2024 року

м. Київ

справа № 757/72370/17-ц

провадження № 61-18092св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_5 , на постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року в складі колегії суддів: Ящук Т. І., Немировської О. В., Рейнарт І. М.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсними договорів дарування.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 18 травня 2005 року набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , 01 червня 2005 року - набула право власності на квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 .

Після набуття права власності на зазначені квартири ОСОБА_1 погодила, замовила, оплатила та фактично провела об`єднання квартир в одну квартиру та планувала в подальшому присвоїти єдиний номер квартири, проте через вплив тяжких обставин завершити об`єднання квартир позивач не встигла.

У 2010 році у ОСОБА_1 виник конфлікт із політичних причин із тодішніми керівниками країни, правоохоронними органами розпочато системний утиск її бізнесу, порушувалися ряд кримінальних справ, здійснювалися безпідставні перевірки підприємств, їй висловлювалися погрози щодо конфіскації майна, яким вона володіла.

Під впливом тяжких обставин ОСОБА_1 прийняла рішення про безоплатну передачу на вкрай невигідних умовах прав власності на квартири, шляхом укладення договорів дарування.

Починаючи з 2016 року тяжкі для позивача обставини закінчилися, проте відповідачі стали ухилятися від розірвання договорів квартир, а у листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася за правовою допомогою до адвоката, який в межах своїх повноважень, склав та надав їй інформаційну довідку від 15 листопада 2017 року № 1, з якої дізналася, що квартири на праві спільної власності зареєстровані за відповідачами.

Із урахуванням наведених обставин, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування:

від 01 квітня 2011 року № 1002 (квартира АДРЕСА_2 загальна площа 65,80 кв. м, житлова площа 42,00 кв. м, розташована на АДРЕСА_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.;

від 01 квітня 2011 року № 1010 (квартира АДРЕСА_7 , загальна площа 64,10 кв. м, житлова площа 37,20 кв. м, розташована на АДРЕСА_7 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.;

від 21 червня 2011 року № 2156 (квартира АДРЕСА_3 , загальна площа 94,50 кв. м, житлова площа 67,50 кв. м, розташована на АДРЕСА_3 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.;

від 01 квітня 2011 року № 1018 (квартира АДРЕСА_4 , загальна площа 77,90 кв. м, житлова площа 44,60 кв. м, розташована на АДРЕСА_4 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.;

від 01 квітня 2011 року № 1026 (квартира АДРЕСА_5 , загальна площа 54,80 кв. м, житлова площа 40,50 кв. м, розташована на АДРЕСА_5 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва в складі судді Соколова О. М. від 12 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено:

визнано недійсним договір дарування № 1002 від 01 квітня 2011 року (квартири АДРЕСА_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.;

визнано недійсним договір дарування № 1010 від 01 квітня 2011 року (квартири АДРЕСА_7 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.;

визнано недійсним договір дарування № 2156 від 21 червня 2011 року (квартири АДРЕСА_3 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.;

визнано недійсним договір дарування № 1018 від 01 квітня 2011 року (квартири АДРЕСА_4 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.;

визнано недійсним договір дарування № 1026 від 01 квітня 2011 року (квартири АДРЕСА_5 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селівестровим В. О.;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

протягом 2010-2016 років відносно позивача ОСОБА_1 було розпочато ряд кримінальних проваджень, здійснено обшуки та інші слідчі дії, проведено ряд перевірок різними контролюючими і правоохоронними органами, вилучалась продукція та майно юридичних осіб, засновником яких є позивач ОСОБА_1 , відповідні дії і рішення неодноразово оскаржувались у судовому порядку, що фактично визнається сторонами та підтверджується протоколами обшуку, актом про результати позапланової перевірки, протоколами огляду, постановами про порушення кримінальної справи, судовими рішеннями. В тяжких для позивача умовах та обставинах, остання прийняла рішення про безоплатну передачу майна на вкрай невигідних умовах у 2011 році;

за усної домовленості з відповідачами, після закінчення тяжких для позивача обставин, останні мали укласти угоди про розірвання договорів дарування квартир;

з матеріалів справи вбачається, що позивач й після укладення спірних договорів самостійно несла всі витрати з утримання квартир, витрати з утримання будівель, оплати комунальних послуг з обслуговування домоволодіння, оплати електроенергії, газу, що підтверджується відповідними квитанціями. З викладеного вбачається, що оспорювані договори укладались позивачем під впливом тяжких обставин, внаслідок утиску її бізнесу та спроб протиправного позбавлення власності;

у позовній заяві позивач зазначала, що починаючи з 2016 року тяжкі обставини для неї припинилися, проте відповідачі ухиляються від виконання домовленостей, які були передумовою укладення договорів дарування спірних квартир. Так, у серпні 2017 року позивач звернулась за правовою допомогою до адвоката, який в межах своїх повноважень, склав та надав інформаційну довідку №1 від 15 листопада 2017 року, з якої позивач дізналась, що вказані квартири зареєстровані на праві власності за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;

правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах;

суд вважав переконливими доводи позивача про те, що укладення ОСОБА_1 оспорюваних договорів дарування не відбулося б, якби не настання у той період вкрай тяжких для неї, її підприємницької діяльності обставин і виникнення реальних загроз для її матеріального стану. На підставі викладеного, суд вважав обґрунтованими доводи позову про те, що оспорювані договори дарування було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивачки умовах, та її волевиявлення не відповідало внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договорами дарування, тому на підставі частини першої статті 233 ЦК України є такими що підлягають визнанню недійсними.

порушення прав позивача, з урахуванням наявної домовленості сторін, почалося з моменту, коли вона втратила право власності на спірні квартири, тобто з моменту переходу права власності до відповідачів, а дізналась про вказані обставини із інформаційної довідки з реєстру 17 листопада 2017 року. Враховуючи відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів існування обставин, за яких саме обставин позивач була обізнана або ж могла бути обізнана про порушення її прав, а саме до моменту отримання 17 листопада 2017 року інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, враховуючи, що протилежне не доведено відповідачами, суд погоджується із доводами позивачки про те, що вона дізналась про порушення своїх прав та законних інтересів як власника майна в межах позовної давності, а тому підстав для задоволення заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності судом не встановлено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Саліхова В. В., Шахової О. В., Вербової І. М., від 20 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 червня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

встановлено, що в період з 2010 по 2016 роки позивач знаходилася під довготривалим кримінальним переслідуванням. У зв`язку із цим, колегія судів вважала, що у ОСОБА_1 були усі підстави відчувати занепокоєнность відносно себе, зокрема належного їй на праві власності дорогого нерухомого майна у центрі м. Києва: квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 . Колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 з метою усунення і зменшення негативних наслідків від цих тяжких обставин, вирішила здійснити на невигідних для себе умовах безоплатне відчуження дорогих квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , шляхом їх дарування у власність відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Указані тяжкі обставини для позивача мали триваючий і продовжуваний характер, через значний обсяг кримінальних проваджень та адміністративних перевірок, які існували (здійснювались) до кінця 2017 року;

ОСОБА_1 не мала намірів безоплатно дарувати зазначені квартири відповідачам, її волевиявлення не може вважатися вільним і не відповідало її внутрішній волі, а укладення оспорюваних правочинів обумовлено виключно збігом вкрай тяжких для позивача життєвих обставин. Оскільки підтверджується виникненням негативних для підприємницької діяльності позивачки обставин у 2010-2011 роках, внаслідок чого виникла загроза втратити житло, загроза банкрутства та інших обставин, зокрема конфіскації майна, що могло б призвести до позбавлення майна позивачки та членів її сім`ї, а тому для усунення або зменшення таких загроз позивач уклала вказані договори. Тому колегія суддів погодилася із висновками суду першої інстанції про те, що оспорюванні договори дарування були укладені під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивачки умовах і що її волевиявлення не відповідало внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, тому вони підлягають визнанню недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України;

посилання в апеляційній скарзі на пропуск позивачем позовної давності колегія суддів вважала безпідставними. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Під виконанням сторонами зобов`язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов`язків, що випливають із зобов`язання, передбаченого договором. Встановлено, що лише в кінці 2017 року припинилось кримінальне переслідування і адміністративний тиск на бізнес структури ОСОБА_1 , а також перестала існувати загроза вилучення, арешту і конфіскації майна - припинились тяжкі обставини, через які приймалось рішення про укладання оскаржуваних договорів дарування. Матеріали справи свідчать проте, що про перехід права власності до відповідачів, позивач дізналася лише із інформаційної довідки з реєстру 17 листопада 2017 року. Тому відсутні правові підстави для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В., від 05 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_6 , задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що:

суд першої інстанції не вжив всі можливі та допустимі заходи щодо повідомлення ОСОБА_2 чи її представника ОСОБА_7 про дату, час та місце судового засідання, чим порушив право сторони на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

в апеляційній скарзі на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 червня 2019 року ОСОБА_2 посилалася на порушення судом першої інстанції норм цивільного процесуального права, а саме неповідомлення її про відкрите судове засідання, призначене на 12 червня 2019 року (а. с. 123-129 т. 3), проте суд апеляційної інстанції не вказав, якими саме матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторони і не звернув увагу на пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України як обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення;

справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки подібний висновок зробила Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_6 , задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 червня 2019 року скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

судом першої інстанції вживалися заходи щодо розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а. с. 39 т. 3), проте у силу вимог ч.11 ст. 128 ЦПК України таке повідомлення особи є неналежним, оскільки суд повідомляє особу в такий спосіб лише за відсутності відомостей щодо місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи, а такі відомості містяться в матеріалах справи, зокрема адреса місця проживання ОСОБА_2 : АДРЕСА_3 (а. с. 33 т. 1) та адреса для листування представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 : а/с № 112, м. Київ, 01024 (а. с. 1, т. 3). Таким чином, суд першої інстанції не вжив всіх можливих заходів щодо повідомлення ОСОБА_2 чи її представника ОСОБА_7 про дату, час та місце судового засідання, чим порушив право сторони на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Розгляд справи судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, визначено пунктом 3 частини третьої статі 376 ЦПК України як обов`язкова підстава для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Таким чином, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення;

тлумачення статей 215 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину. Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Як свідчить тлумачення частини першої статті 233 ЦК України умовами, існування яких надає підстави особі звертатися до суду, а суду - виносити рішення про визнання правочину недійсним є: а) наявність тяжкої обставини, що «змусила» особу вчинити правочин; б) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов;

Аргументи учасників справи

У грудні 2023 року ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, підписана представником ОСОБА_5 , на постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року (повне судове рішення складено 14 листопада 2023 року), в якій просила:

скасувати повністю постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року;

залишити в силі заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 червня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

Касатор (відповідач-1) ОСОБА_4 оскаржує постанову Київського апеляційного суду, яку прийнято в наслідок неправильного застосування матеріального права і порушення норм процесуального права. Відповідач ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 під час апеляційного провадження, оскільки визнала позов і обставини зазначені позивачем ОСОБА_1 в справі в суді першої інстанції.

позивач ОСОБА_1 є громадським діячем, політиком, власником низки відомих торгівельних марок і заводів діючих на території України, а саме: засновник ТОВ «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор», засновник ТОВ «Світ Ласощів», засновник ТОВ «Транс-Вест-Експедиція», засновник ТОВ «Петрус-Кондитер», засновник ТОВ «Кінгсбурі Венчур Україниа», засновник ТОВ «Бізнес-центр Навігатор», засновник ТОВ «Бізнес-центр на Тарасівській», засновник ТОВ «Петрус-Алко». Також ОСОБА_1 була депутатом від фракції «Наша Україна» у Черкаській обласній раді V скликання з 2006 року по 2010 року;

2010 року пост президента України зайняв ОСОБА_8 . З цього моменту розпочався адміністративний тиск на ОСОБА_1 і належній їй бізнес-структури, який здійснювався з політичних мотивів через діяльність ОСОБА_1 як опозиційної політичної партії «Наша Україна» по відношенню до влади ОСОБА_8 . Вказані переслідування набрали силу і масштаб через скандал щодо намальованого у жартівливій формі зображення особисто ОСОБА_9 та інших керівників «Партії регіонів» на гральних картах «Грай та вигравай!!!» (а. с. 4 т.1), які 08 жовтня 2010 року було доставлено до України на замовлення ТОВ «Кінгсбурі Венчур України» (належного ОСОБА_1 ), щодо яких навіть було відмовлено у митному оформлені для допуску на територію України і складено Акт перевірки;

існування переслідування і утисків ОСОБА_1 та її бізнес-структур підтверджується одночасним відкриття значної кількості кримінальних справ щодо них. Під час яких проводились огляди місця події, обшуки і вилучення майна, накладався арешт на майно суб`єктів господарювання, належних ОСОБА_1 (а.с. 322, 391 - 409 т.1). Такі обставини виникли в один період часу у 2010 році, були послідовними і мали ознаки планомірного здійснення, - у зв`язку з чим ОСОБА_1 суб`єктивно сприймала і фактично оцінювала ці обставини як сплановані утиски і цілеспрямоване переслідування щодо себе і належних їй бізнес-структур, управління якими здійснювала особисто як засновник ОСОБА_1 . Зазначені обставини мали триваючий і продовжуваний характер для ОСОБА_1 , через значний обсяг кримінальних проваджень та адміністративних перевірок, що існували (здійснювались) до кінця 2017 року (а. с. 323 - 370 т. 1);

як наслідок ОСОБА_1 відчувала постійно наростаючий страх і занепокоєння через невідворотне визнання її підозрюваною в межах існуючих кримінальних справ, а також загрозу порушення нових кримінальних справ, з накладенням арешту і конфіскацією майна ОСОБА_1 , зокрема належного їй нерухомого майна у центрі м. Києва: квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , що мають значну ринкову вартість. Наведені обставини ОСОБА_1 суб`єктивно сприймала і фактично вважала тяжкими для себе, тому з метою усунення і зменшення негативних наслідків від дії тяжких обставин, ОСОБА_1 вирішила здійснити на невигідних для себе умовах безоплатне відчуження всіх належних їй квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , шляхом дарування на користь членів своєї родини. ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було досягнуто попередню домовленість про тимчасовий характер дарування з обов`язком останніх повернути назад безоплатно у власність ОСОБА_1 зазначені квартири одразу, як тільки припинять існування тяжкі обставини для ОСОБА_1 через кримінальне переслідування. Вказані обставини (домовленість) підтверджено і визнано обдаровуваною ОСОБА_4 у посвідченій нотаріально заяві;

апеляційний суд мав самостійно врахувати актуальну судову практику і застосувати її для вирішення спору у справі, однак апеляційний суд вказане не забезпечив. Апеляційний суд не застосував принцип суд знає закони і не застосував належну норму права - статті 203 215 234 ЦПК України, а також не врахував правові висновки щодо вказаної норми права;

апеляційний суд залишив без уваги, що укладення оспорюваних договорів дарування відбувалось між сторонами без наміру досягти реальних наслідків дарування, а лише з метою приховати майно (на період кримінальних проваджень від можливої конфіскації). Апеляційний суд не з`ясував справжню мету укладення спірних договорів, не дослідив щодо вказаного зібрані у справі докази;

відповідачем ОСОБА_4 у нотаріальній заяві (а. с. 18-20 т.2) визнано і підтверджено факт укладення ОСОБА_1 спірних договорів через страх кримінального переслідування і загрозу конфіскації майна, без наміру реального дарування майна а саме визнано: факт існування переслідування одночасно у 5-ти кримінальних справах щодо належних ОСОБА_1 бізнес-структур (товариств); факт існування на той час у ОСОБА_1 страху втрати житла через його конфіскацію у кримінальних провадженнях; факт прийняття ОСОБА_1 під впливом такого страху рішення про дарування квартир (частинами) на близьких родичів; факт існування попередньої домовленості сторін про тимчасовий характер дарування і обов`язок всіх обдаровуваних повернути квартири ОСОБА_1 після припинення кримінального переслідування («припинення дії тяжких обставин»). ОСОБА_4 є стороною (обдаровуваною) в усіх Договорів дарування, тому вказані обставини стосуються всіх Договорів дарування;

апеляційний суд не перевірив обставини укладення спірних договорів, не з`ясував чи укладено такі договори уповноваженою особою від імені дарувальника (позивача). У цій справі спірні договори дарування не підписувала власноручно позивач ОСОБА_10 , натомість їх було укладено представником за довіреністю ОСОБА_11 .

У лютому 2024 року ОСОБА_2 подала засобами поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу, що підписаний адвокатом Жигальцевим Т. І., в якому просила:

залишити касаційну скаргу без задоволення;

оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

безпідставність та незаконність обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 про вчинення оскаржуваних договорів дарування під впливом тяжких обставин, а саме з метою уникнення можливої конфіскації майна (в межах кримінального провадження). Наведені ОСОБА_1 обставини укладення оспорюваних правочинів не можуть бути підставою для застосування статті 233 ЦК України, з огляду на те, що її дії щодо укладання нею оспорюваних договорів дарування належних їй на праві власності квартир свідчать про наявність її волі на уникнення можливої конфіскації належного їй майна з метою подальшого користування ним, що у розумінні статті 233 ЦК України не вказує на наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусило її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах;

практика Верховного Суду доволі послідовно дотримується підходу, за яким така об`єктивна тяжка для особи життєва обставина, як здійснення щодо неї кримінального переслідування, сама по собі не може бути підставою для визнання у подальшому укладених цією особою в період такого переслідування договорів дарування недійсними. Сама по собі спрямованість дій дарувальника на уникнення арешту та/або можливої конфіскації майна дарувальника в кримінальному провадженні, до якого дарувальник тим чи іншим чином причетний, свідчать про недобросовісність дарувальника і є зловживання ним свободою договору, що відповідно до частини 3 статті 16 ЦК України позбавляє його права на судовий захист. Очевидно, що і з цих підстав дарувальник, який вимагатиме визнання недійсним договору дарування за статтею 233 ЦК України, посилаючись на те, що він лише хотів «сховати» майно та уберегти його від арешту та конфіскації, діятиме недобросовісно;

до кримінальної відповідальності могли бути притягнуті не засновники підприємств, а їх службові особи. ОСОБА_1 не входила до складу виконавчого органу ТОВ «Петрус-Алко», ЗАТ «Кременчуцький ЛГЗ», ТОВ «Кінгсбурі Венчур Україна», інших підприємств;

у ОСОБА_1 наявне інше майно, яке залишилось у її власності та яке не відчужене нею в період начебто існування тяжких обставин. Згідно з даними Реєстру прав власності на нерухоме майно та Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, у власності ОСОБА_1 на момент наявності, як нею зазначалось, впливу тяжких обставин перебувала інша нерухомість;

доросла та дієздатна особа, яка керує своїм крупним бізнесом, у всякому разі повинна бути обізнана про наслідки укладеного нею договору дарування майна у вигляді переходу права власності на таке майно до обдарованих осіб. Тим більше, що в конкретному випадку такі наслідки безумовно роз`яснювались сторонам спірних договорів нотаріусом. Тому, неправильним і таким, що суперечить приписам частини першої статті 261 ЦК України, є підхід, за яким перебіг позовної давності за позовом дарувальника про визнання недійсним договору дарування починається з дати, коли дарувальник достеменно довідався про виникнення за таким договором права власності у обдаровуваного. ОСОБА_1 могла, мала та повинна була довідатись про можливе порушення свого права, проте нібито не зробила цього, а тому перебіг позовної давності розпочався з дня укладання договорів та закінчився через три роки.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 рокукасаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_5 , на постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року в частині посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 179/1407/20 повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_5 , про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року відмовлено

10 квітня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2024 року: клопотання ОСОБА_2 ,, яке підписано адвокатом Жигальцевим Т. І., про продовження строку на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено; продовжено ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_4 .

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 16 січня 2024 рокузазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц; від 25 січня 2023 року у справі № 727/788/20; від 08 березня 2023 року у справі № 201/187/21; від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18; від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17; від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц; від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16; від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц; від 09 листопада 2021 року у справі № 753/7759/18; від 02 грудня 2020 року у справі № 626/2734/18 та постановах Верховного Суду України: від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16; від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц; від 09 серпня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

18 травня 2005 року ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 . 01 червня 2005 року ОСОБА_1 набула право власності на квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , що підтверджується договорами дарування квартири, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С. Е.:

двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 65,8 кв. м, жилою площею 42,0 кв. м ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_4 за договором дарування від 01 червня 2005 року;.

двокімнатну квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 64,1 кв. м, жилою площею 37,2 кв. м, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_12 за договором дарування від 18 травня 2005 року;

трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 94,5 кв. м, жилою площею 67,5 кв. м ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_4 за договором дарування від 01 червня 2005 року;

двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 77,9 кв. м, жилою площею 44,6 кв. м ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_4 за договором дарування від 01 червня 2005 року;

1/2 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_5 , загальною площею 54,8 кв. м, жилою площею 40,5 кв. м, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_12 за договором дарування від 18 травня 2005 року,

1/2 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_5 , загальною площею 54,8 кв. м, жилою площею 40,5 кв. м, ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_4 за договором дарування від 01 червня 2005 року.

01 квітня 2011 року між ОСОБА_1 та відповідачами укладено договір дарування, № 1002, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 (1/3), ОСОБА_3 (1/3), ОСОБА_4 (1/3) квартири АДРЕСА_2 .

01 квітня 2011 року між ОСОБА_1 та відповідачами укладено договір дарування № 1010, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 (1/3), ОСОБА_3 (1/3), ОСОБА_4 (1/3) квартири АДРЕСА_1 .

01 квітня 2011 року між ОСОБА_1 та відповідачами було укладено договір дарування № 1018, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 (1/3), ОСОБА_3 (1/3), ОСОБА_4 (1/3) квартири АДРЕСА_4 .

01 квітня 2011 року між ОСОБА_1 та відповідачами було укладено договір дарування № 1026, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 (1/3), ОСОБА_3 (1/3), ОСОБА_4 (1/3) квартири АДРЕСА_5 .

21 червня 2011 року між ОСОБА_1 та відповідачами було укладено договір дарування № 2156, за яким ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 (1/3), ОСОБА_3 (1/3), ОСОБА_4 (1/3) квартири АДРЕСА_3 .

Позиція Верховного Суду

Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21) вказано, що:

«Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) вказано, що:

«основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_4) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги.

Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4 належить залишити без змін».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) зазначено, що:

«131. У справі, що переглядається, прокурор пред`явив чотири вимоги: про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 до таких відповідачів: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківської сільської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку до Плисківської сільської ради та дві вимоги про визнання договорів оренди недійсними до Плисківської сільської ради та ТОВ «Івангородське».

132. З касаційною скаргою на судові рішення в цій справі звернулося лише ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області. Плисківська сільська рада як особа, за якою зареєстроване право власності на спірні земельні ділянки, та ТОВ «Івангородське» як їх орендар своїм правом на подання касаційної скарги, а так само приєднатися до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка відповідачів фактично підтверджує їх повну згоду з судовими рішеннями.

133. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред`явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили».

У справі, що переглядається:

відповідач ОСОБА_4 не погоджується з постановою апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про визнання недійсними договорів дарування. Позов про визнання недійсними договорів дарування пред`явлено ОСОБА_1 (позивач) до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;

позивач ( ОСОБА_1 , яка пред`явила позов про визнання недійсними договорів дарування) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка позивачки ( ОСОБА_1 , яка пред`явила позов про визнання недійсними договорів дарування) свідчить про повну її згоду з постановою апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про визнання недійсними договорів дарування;

аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що відповідачка не навела переконливих доводів, яким чином постанова апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про визнання недійсними договорів дарування, в якому ОСОБА_4 є відповідачем, порушують її права та інтереси, за умови, що позивачка ( ОСОБА_1 , яка пред`явила позов про визнання недійсними договорів дарування) не оскаржила постанову апеляційного суду, тобто, погодилися з цим судовим рішенням;

тому оскаржену постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування належить залишити без змін.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення; оскаржену постанову апеляційного суду -без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков