Постанова
Іменем України
24 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 758/10554/16-ц
провадження № 61-17489св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач: Публічне акціонерне товариство «Державний земельний банк» Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Держзембанк», Держава Україна (залучений правонаступник)
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на ухвалу Подільського районного суду
м. Києва від 23 червня 2020 року у складі судді Васильченка О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року у складі колегії судді: Кулікової С. В., Олійника В. І., Желепи О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний земельний банк» (далі - ПАТ «Державний земельний банк»), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Держзембанк» (далі - Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Держзембанк»), про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення невиплаченої заробітної плати.
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про залучення до участі у справі Державу Україна в особі Кабінету Міністрів України як правонаступника відповідача, в обґрунтування якої зазначила, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру, єдиним власником та учасником ПАТ «Держзембанк» є Держава Україна в особі Кабіну Міністрів України.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 23 червня 2020 року заяву ОСОБА_1 про залучення до участі у справі правонаступника відповідачів задоволено. Залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до
ПАТ «Державний земельний банк», Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію
ПАТ «Держзембанк» про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення заробітної плати, Державу Україна в особі Кабінету Міністрів України як правонаступника відповідачів - ПАТ «Державний земельний банк», Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Держзембанк».
Ухвала мотивована тим, що ПАТ «Державний земельний банк» ліквідовано, повноваження ФГВФО як ліквідатора ПАТ «Держзембанк» припинено, а оскільки єдиним власником та засновником ПАТ «Державний земельний банк» є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, тому відповідно до статті 55 ЦПК України, Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України підлягає залученню як правонаступник відповідачів.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року апеляційну скаргу Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України залишено без задоволення. Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 23 червня 2020 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який встановивши що засновником
ПАТ «Держзембанк» є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, інших осіб, які могли бути залучені як правонаступники відповідачів не встановлено, врахувавши, що спір виник щодо поновлення трудових прав позивача, дійшов обґрунтованого висновку про залучення до справи правонаступників відповідачів - Державу Україна в особі Кабінету Міністрів України.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги позиції інших учасників справи
У листопаді 2020 року Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 23 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності, тобто законом чітко визначено про те, що держава не відповідає за зобов`язаннями банків. Крім того, суд апеляційної інстанції взагалі не зазначив будь-якого висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. До того ж, правонаступництво допускається лише у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), проте у разі повної ліквідації юридичної особи правонаступництво не допускається.
У грудні 2020 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За правилами частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
26 липня 2016 року Правління Національного банку України ухвалили рішення
№ 165-рш «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Державний земельний банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26 липня 2016 року № 1323 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Держзембанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку.
23 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, стягнення невиплаченої заробітної плати, з уточненнями
від 02 грудня 2016 року про стягнення компенсації втрат частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати.
Ухвалою від 20 вересня 2016 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду на 07 лютого 2017 року.
07 лютого 2017 року справу відкладено на 19 червня 2017 року у зв`язку з неявкою учасників процесу.
19 червня 2017 року справу знято з розгляду у зв`язку із направлення її до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію «ПАТ «Держзембанк» на ухвалу про відкриття провадження.
Після відмови у відкритті апеляційного провадження, справу повернуто до суду першої інстанції 10 жовтня 2017 року. Судом першої інстанції розгляд справи призначено на 27 червня 2018 року.
У період перебування справи на розгляді в суді, 27 вересня 2016 року Правління Національного банку України ухвалено рішення № 302-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Державний земельний банк» виконавчої дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27 вересня 2016 року № 1952 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Держзембанк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
02 квітня 2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис № 10721110011028688 про проведення державної реєстрації припинення ПАТ «Державний земельний банк», як юридичної особи.
Відтак, на момент призначеного на 27 червня 2018 року судового засідання у справі, ліквідація ПАТ «Державний земельний банк» була завершеною, а банк ліквідованим.
Відповідно до пунктів 1, 6 Статуту ПАТ «Держзембанк» банк утворений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 липня 2012 року № 609, а його засновником є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ПАТ «Державний земельний банк» ліквідовано, повноваження ФГВФО як ліквідатора ПАТ «Держзембанк» припинено, а оскільки власником та засновником ПАТ «Державний земельний банк» є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, тому відповідно до статті 55 ЦПК України, залучено правонаступника відповідачів - Державу Україна в особі Кабінету Міністрів України.
Верховний Суд не погоджується у повній мірі з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Згідно із статтею 240-1 КЗпП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу.
Якщо на день прийняття судом рішення про поновлення працівника на роботі підприємство повністю не ліквідоване (не закінчена процедура його ліквідації), відповідачем у справі, на якого покладається обов`язок поновлення на роботі, є підприємство, хоч би і почалася або продовжувалася на цей день ліквідація підприємства. Тому саме по собі прийняття рішення про ліквідацію підприємства не може бути підставою для відмови в позові про поновлення на роботі і перекладення обов`язку здійснити на користь працівника визначені законодавством виплати на іншого суб`єкта, зазначеного у статті 240-1 КЗпП України.
Отже, чинне законодавство не містить положень, які регулюють питання правонаступництва у разі ліквідації підприємств (товаристві), до вирішення інших трудових спорів, не пов`язаних з поновленням на роботі на таких підприємствах (товариствах).
Відповідно до частин першою, другою, четвертою статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом.
Особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність (частина четверта статті 110 ЦК України).
Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Згідно із частиною першою статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Відповідно до частини третьої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
В Україні запроваджено правило, за яким учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом (частина третя статті 96 ЦК України).
Отже, правонаступництво учасника (засновника) юридичної особи за зобов`язаннями цієї юридичної особи після її ліквідації можливе у випадках, передбачених законом.
З процесуальної точки зору, відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.
Процесуальне правонаступництво - це заміна під час провадження у цивільній справі сторін або третіх осіб іншими особами, до яких переходять права та обов`язки у спірних правовідносинах.
Суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами.
Проте, процесуальне правонаступництво можливе лише тоді, коли у майнових відносинах відбулось правонаступництво. Отже, при вирішенні питання про залучення правонаступників учасників справи, суду необхідно встановити наявність чи відсутність правонаступництва на підставі норм матеріального права у спірних правовідносинах.
Оцінюючи наявність підстав для залучення Держави Україна як правонаступника
ПАТ «Держзембанк», Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 3 Конституції України, держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Тож важливою обставиною при вирішенні питання правонаступництва Держави України у спірних правовідносинах є існування обов`язку держави відповідати перед людиною й усіляко прагнути повноцінно забезпечити її права і свобод.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ у своїх рішення формулював висновки про те, що при вирішенні питання про те, чи може відповідний державний орган нести відповідальність за діяння або бездіяльність компанії відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, чи було наділене підприємство достатньою інституційною та оперативною незалежністю від держави (Mykhaylenky and Others v. Ukraine, § 44; Shlepkin v. Russia,
§ 24; Ljubljanska banka d.d. v. Croatia (ухв.), §§ 51-55; Liseytseva and Maslov v. Russia,
§ 151) та на врахування цілої низки факторів, зокрема визначених у справі Radio France and Others v. France (ухв.), § 26.
Такими факторами є ті, що включають юридичний статус компанії (тобто суб`єкт публічного або приватного права), права, надані компанії (тобто чи надані права зазвичай визначені для органів державної влади), характер її діяльності (тобто чи здійснює вона державну функцію або це класичний бізнес) і контекст, в якому воно здійснюється (тобто монополія), інституційна незалежність (тобто частка державної власності) і оперативна незалежність (тобто ступінь державного нагляду і контролю). При встановленні відповідальності держави за борги державної компанії додаткові фактори також можуть бути враховані, наприклад, роль держави у важкій ситуації, в якій компанія опинилася, тобто неплатоспроможності або чи можна припустити, що держава прийняла відповідальність за борги компанії повністю або частково (Liseytseva and Maslov v. Russia, §§ 184-192). Відповідно, при наявності таких елементів державна природа компанії-боржника може бути підтверджена незалежно від її формальної класифікації відповідно до національного законодавства.
Таким чином, якщо достатні підстави в конкретних обставинах справи дозволяють зробити висновок, що держава несе відповідальність за борги компанії перед заявниками, ЄСПЛ робить висновок, що скарга заявників є сумісною ratione personae з положеннями Конвенції.
ЄСПЛ постановив, що критерії, розроблені стосовно державних компаній, крім фінансових установ, можуть також застосовуватися до справ, що стосуються державних банків (Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and The Former Yugoslav Republic Of Macedonia [ВП], § 116).
У справі Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the Former Yugoslav Republic of Macedonia [ВП], § 114, ЄСПЛ зазначив, що держава може нести відповідальність за борги державної компанії, навіть якщо компанія була окремою юридичною особою, за умови, що вона не мала достатньої інституційної та оперативної незалежності від держави, щоб звільнити її від відповідальності за Конвенцією (Mykhaylenky and Others v. Ukraine, §§ 43-46; Cooperativa Agricola Slobozia-Hanesei v. Moldova, §§ 17-19; Yershova v. Russia, §§ 54-63; Kotov v. Russia [ВП], §§ 92-107).
Європейський суд з прав людини у справі «Чуйкіна проти України» (Chuykina v. Ukraine) від 13 січня 2011 року, заява № 28924/04, у п. 51 зазначив: «У цій справі національні органи покладалися на той факт, що орган державної влади було ліквідовано без правонаступництва, що стало підставою для закриття провадження щодо цього органу. Суд встановив, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. Суд також зазначив, що «інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих» (рішення від 15 липня 2010 року у справі «Нікітін проти Росії» (Nikitina v. Russia), заява № 47486/07). Подібний підхід слід застосовувати до судового провадження у справі проти державного органу, в якому особа оскаржує виконавче провадження, враховуючи, що це виконання було і залишається обов`язком держави, незалежно від того, який конкретно орган відповідає за виконання цієї функції у будь-який момент часу. Тому, ліквідація відділу Державної виконавчої служби без правонаступництва у цій справі призвела до відмови заявниці у праві на вирішення суті її позову остаточним рішенням суду щодо відшкодування».
У справі «Михайленки та інші проти України» від 30 листопада 2004 року, заяви NN 35091/02, … у пп.42-45 вирішуючи питання щодо відповідальності держави за борги державного підприємства, яке є окремою юридичною особою, і чи може бути визнана відповідальною за категоричну відмову виплачувати заявникам кошти, присуджені їм рішеннями щодо підприємства, ЄСПЛ зазначив, що «… є достатньо підстав для вирішення питання про те, що з огляду на спеціальні обставини цієї справи держава є відповідальною за заборгованість компанії «Атомспецбуд» перед заявниками, незважаючи на факт того, що компанія була окремою юридичною особою».
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суди першої та апеляційної інстанцій, залучаючи Державу Україна в особі Кабінету Міністрів України, виходили з того, що останній є єдиним власником та засновником
ПАТ «Державний земельний банк», який ліквідовано, та оскільки повноваження ФГВФО, як ліквідатора ПАТ «Держзембанк», припинено, наявні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про залучення у справі правонаступника відповідачів.
Такий висновок є частково обґрунтованим, у частині залучення Держави Україна як правонаступника «ПАТ «Держзембанк» з огляду на те, що статтею 240-1 КЗпП України встановлено відповідальність засновника підприємства перед працівником у випадку ліквідації підприємства, у разі встановлення, що звільнення працівника відбулось без законної підстави, тому враховуючи прецедентну практику ЄСПЛ, Верховний Суд дійшов висновку, що у цій справі, де позивач звернулась до суду з вимогами про захист свої трудових прав, порушених, на її думку банком, який під час розгляду справи у суді ліквідований, Держава Україна підлягає залученню як правонаступник ліквідованого державного банку, з метою забезпечення реалізації позивачем своїх прав як на звернення до суду за захистом порушених прав, гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так і права, передбаченого статтею 13 Конвенції - права на ефективний спосіб юридичного захисту.
Тому, висновки судів про залучення до участі у цій справі Держави України як правонаступника ліквідованого ПАТ «Держзембанк», є обґрунтованими, оскільки ліквідація юридичної особи - ПАТ «Державний земельний банк» під час розгляду справи у суді без створення його правонаступника не звільняє державу, у цьому випадку в особі Кабінету Міністрів України, від необхідності забезпечити завершення вирішення трудового спору.
Доводи касаційної скарги Кабінету Міністрів України про те, що Держава Україна не відповідає за зобов`язаннями банків, у тому числі заснованих державною, суд вважає необґрунтованими, оскільки у цій справі відповідальність Держави Україна за аналогією передбачена законом, а саме статтею 240-1 КЗпП Україна, як відповідальність засновника підприємства, яке ліквідоване, перед працівником. Положення наведеної норми, а також сформульовані підходи ЄСПЛ при вирішенні питання про відповідальність держави за зобов`язаннями державних підприємств, дають підстави для залучення Держави Україна як правонаступника, а питання обґрунтованості вимог, заявлених працівником, підлягає встановленню під час вирішення справи по-суті.
Разом з тим, залучення Держави України як правонаступника іншого відповідача - Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію
ПАТ «Держзембанк», є помилковим з огляду на таке.
Уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (пункт 17 частини першої статті 2 Закону). Отже, уповноважена особа ФГВФО здійснює повноваження тимчасового адміністратора (керівника) банку, який ліквідується, і не є самостійним суб`єктом у відносинах, стороною у яких виступає банк.
Отже, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Держзембанк» не може бути іншим відповідачем у справі за позовом до банку, управління яким здійснює така особа, відповідно, Держава України не може бути залучена як правонаступник уповноваженої особи ФГВФО, відповідно, оскаржувані судові рішення в цій частині підлягають скасуванню.
За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Виходячи з викладеного, враховуючи, що суди не визначились з характером спірних правовідносин, помилково залучили до участі у справі як правонаступника уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію
ПАТ «Держзембанк» Державу Україна, ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині підтягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 409 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України задовольнити частково.
Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 23 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року у частині залучення Держави Україна у якості правонаступника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Держзембанк» скасувати, в іншій частині справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко