Постанова
Іменем України
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 758/12204/17
провадження № 61-18583св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - Служба у справах дітей Подільської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києвіна рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 червня 2019 року в складі судді Васильченко О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій(далі - ГУ ДСНС України у м. Києві) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_4 та просило виселити відповідачів з кімнати житловою площею 14, 3 кв. м у житловому приміщенні АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Позов мотивований тим, що будинок АДРЕСА_1 відповідно до розпорядження Подільської районної у м. Києві державної адміністрації № 1542 від 08 жовтня 2007 року «Про затвердження дислокації житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Подільському районі м. Києва» є гуртожитком сімейного типу при 14-ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві, розташований у комплексі державної пожежної рятувальної частини № 14 Головного управління ДСНС України у м. Києві, перебуває на балансі головного управління, тому житлове приміщення АДРЕСА_1 гуртожитку сімейного типу є державною власністю та знаходиться на балансі позивача.
ОСОБА_1 проходив службу в Державній пожежній охороні м. Києва та не мав житла, у зв`язку з чим у 2010 році йому була надана для тимчасового проживання окрема кімната житловою площею 14, 3 кв. м у житловому приміщенні АДРЕСА_1 .
Як стало відомо, з 06 червня 2016 року ОСОБА_1 на праві власності належить квартира у місті Києві загальною площею 81, 5 кв. м, що свідчить про поліпшення ним житлових умов та є підставою для виселення його з родиною з кімнати у гуртожитку.
ОСОБА_1 в контрольних списках працівників ГУ ДСНС України у м. Києві, які потребують поліпшення житлових умов, не значиться.
Враховуючи наведене, ГУ ДСНС України у м. Києві просило позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 03 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року, у задоволенні позову ГУ ДСНС України у м. Києві відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що нормами чинного законодавства не передбачена можливість виселення особи у примусовому порядку з гуртожитку у зв`язку з поліпшенням ним житлових умов.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2019 року ГУ ДСНС України у м. Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 червня 2019 року і постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування касаційної скарги зазначало, що у 2010 році ОСОБА_1 як працівнику Державної пожежної охорони, який не мав житла, на підставі рішення житлової комісії ГУ МНС України в м. Києві була надана для тимчасового проживання спірна кімната у гуртожитку.
Житлове приміщення у відомчому гуртожитку підприємства для проживання, зокрема робітників і службовців, надається тимчасово, допоки у особи, якій надано таке приміщення, не мине потреба у його користуванні (звільнення такої особи зі служби, поліпшення своїх житлових умов тощо).
З відомостей, які містилися на офіційному сайті Національного агентства з питань запобігання корупції стало відомо, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира у місті Києві загальною площею 81, 5 кв. м, що свідчить про поліпшення ним житлових умов.
Відповідачі в спірній кімнаті не проживають, до ГУ ДСНС України у м. Києві з рапортом звернувся старший лейтенант служби цивільного захисту ОСОБА_5 , у якому він просив розглянути питання щодо реєстрації його місця проживання у гуртожитку та зазначав, що фактично проживає у спірному житловому приміщенні.
ОСОБА_1 в контрольних списках працівників ГУ ДСНС України у м. Києві, які потребують поліпшення житлових умов, не значиться.
Оскільки спірне приміщення на сьогодні не звільнено, позивач позбавлений правом користуватися та розпоряджатися належним йому майном (надати це житлове приміщення працівникам ГУ ДСНС України у м. Києві, які дійсно потребують поліпшення житлових умов).
На сьогодні ОСОБА_1 звільнений з посади майора служби цивільного захисту та направлений для подальшого проходження служби до Інституту державного управління у сфері цивільного захисту, який є окремою юридичною особою.
Спірне житлове приміщення надавалося саме відповідачу, а право його родини на проживання у ньому є похідним. Враховуючи наведене, відповідачі, які не є працівниками ГУ ДСНС України у м. Києві, також підлягають виселенню зі спірного житлового приміщення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Подільського районного суду м. Києва.
22 листопада 2019 року справа № 758/12204/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що рішенням житлової комісії Головного управління МНС України в місті Києві від 02 лютого 2010 року, оформленим протоколом № 2, ОСОБА_1 , начальнику караулу 14-ДПЧ Подільського РУ, на сім`ю з трьох чоловік для тимчасового проживання надана кімната у житловому приміщенні АДРЕСА_1 гуртожитку сімейного типу при 14-ДПЧ на АДРЕСА_1 .
Гуртожиток сімейного типу при 14-ДПРЧ на АДРЕСА_1 перебуває на балансі позивача.
Згідно щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, ОСОБА_1 з 06 червня 2016 року є власником квартири у місті Києві загальною площею 81,5 кв. м.
01 серпня 2017 року ГУ ДСНС України у м. Києві направило ОСОБА_1 лист про звільнення кімнати у гуртожитку у зв`язку з поліпшенням житлових умов.
Відповідно до довідки форми № 3 від 05 вересня 2017 року у кімнаті АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 .
Звертаючись до суду з позовом, ГУ ДСНС України у м. Києві зазначало про наявність правових підстав для виселення відповідачів із займаного житлового приміщення з огляду на наявність у власності ОСОБА_1 квартири у місті Києві житловою площею 81, 5 кв. м.
Відповідно до статті 127 ЖК УРСР, пункту 2 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 03 червня 1986 року № 208 (далі - Примірного положення), в редакції, чинній на момент вселення відповідачів до спірного житлового приміщення, гуртожитки призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання.
Згідно із частиною другою статті 128, статтею 129 ЖК УРСР, частиною першою статті 10 Примірного положення на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Відповідно до частини першої статті 130 ЖК УРСР порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Порядок та підстави виселення з гуртожитків передбачені статтею 132 ЖК УРСР.
Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою статті 132 ЖК УРСР сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням.
Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.
Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
Осіб, які проживають у гуртожитках, виселяються також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому виселюваним надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення.
Встановивши, що наявність у власності відповідача квартири у м. Києві не є підставою для його виселення з членами його сім`ї з гуртожитку відповідно до положень ЖК УРСР, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що відповідачі в спірній кімнаті не проживають, оскільки факт непроживання відповідачів у спірній кімнаті гуртожитку не є підставою для їх виселення відповідно до статті 132 ЖК УРСР.
Доводи касаційної скарги про те, що на сьогодні ОСОБА_1 звільнений з посади майора служби цивільного захисту та направлений для подальшого проходження служби до Інституту державного управління у сфері цивільного захисту, який є окремою юридичною особою, колегія суддів не бере до уваги, оскільки відповідно до частини другої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Разом з тим, ГУ ДСНС України у м. Києві не посилалося на вказану обставину як на підставу для виселення відповідачів зі спірного житла при зверненні до суду з позовом.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ГУ ДСНС України у м. Києвізалишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 рокузалишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києвізалишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков