№ 758/14698/19

Постанова

Іменем України

17 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 758/14698/19

провадження № 61-116св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Любарця Андрія Юрійовича на рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року у складі судді Гребенюка В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у листопаді 2019 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 9 077 698,89 грн, з яких: прострочена заборгованість за основним боргом - 1 911 000 грн, 15 % річних за користування чужими грошовими коштами - 23 495,90 грн; пеня на прострочену заборгованість - 6 975 150 грн; 3 % річних за простроченою заборгованістю - 168 052,99 грн.

Зазначений позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 08 листопада 2016 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, згідно з умовами якого позивач передав відповідачу в борг грошові кошти в розмірі, еквівалентному 78 000 доларів США, а останній зобов`язався повернути дану суму до 07 грудня 2016 року.

Також, 08 листопада 2016 року між сторонами була укладена додаткова угода до договору позики, якою передбачено сплату процентів за користування позикою.

Однак, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення боргу не виконав.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Подільський районний суд міста Києва рішенням від 15 квітня 2021 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 29 грудня 2021 року,позов задовольнив частково.

Стягнув на користь ОСОБА_1 зі ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 08 листопада 2016 року в сумі 3 822 000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Стягнув на користь ОСОБА_1 зі ОСОБА_2 сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 9 605 грн.

Задовольняючи частково позов місцевий суд виходив з того, що наданий позивачем примірник договору містить підпис відповідача, останній не надав належних доказів на спростування підписання договору, тому встановленим є факт передання коштів позивачем відповідачу та відповідно факт виникнення боргових зобов`язань відповідача перед позивачем.

Зменшуючи розмір неустойки суд першої інстанції врахував кількість справ, які знаходяться у провадженні головуючого у спорах між тими самими сторонами з підстав отримання позики, а також те, що жодна із сторін спору не є фінансовою установою, принципи розумності і справедливості.

Київський апеляційний суд постановою від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу адвоката Любарця А. Ю. в інтересах ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що укладений між сторонами договір позики з доповненням до нього є чинним й з їх умовами ОСОБА_2 повністю погоджувався, а тому колегія суддів дійшла висновку, що районний суд з достатньою повнотою з`ясував дійсні обставини справи, зібраним доказам дав належну правову оцінку й ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Представник ОСОБА_3 - адвокат Любарець А. Ю. у січні 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не надали належної оцінки доводам відповідача про те, що ОСОБА_2 не мав жодних договірних правовідносин з позивачем та не укладав договору позики та додаткової угоди до нього.

Протокольною ухвалою суду першої інстанції від 05 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи, однак будь-яких обґрунтувань щодо недоцільності та/або неможливості проведення експертизи у рішенні не зазначено.

Під час розгляду також було подано клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, яке було задоволено апеляційним судом. Однак суд відмовився приймати експериментальні зразки підпису та повідомив про виключний обов`язок заінтересованої особи самостійно надати суду вільні та експериментальні зразки підпису, у зв`язку з чим було оголошено перерву до 23 листопада 2021 року.

23 листопада 2021 року судом повідомлено про наявність сумніву у наданих вільних зразках підписів та зазначено вже про необхідність відбирання експериментальних зразків підписів безпосередньо у відповідача, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 07 грудня 2021 року.

Однак, у представника відповідача було виявлено та підтверджено коронавірусну хворобу, про що надано підтверджуючі документи, які апеляційний суд безпідставно визнав неналежними доказами.

У судів попередніх інстанцій не було належних та достатніх доказів, які б давали підстави для задоволення позовних вимог.

Призначення у цій справі почеркознавчої експертизи є необхідним, оскільки відповідач заперечує укладення з позивачем договору позики.

Суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11, від 16 червня 2021 року у справі № 756/3115/17, від 10 червня 2020 року у справі № 233/4787/18, від 28 листопада 2018 року у справі № 179/303/17, від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 346/2946/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 705/2437/16-ц.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від ОСОБА_1 у травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що у цій справі, враховуючи особливості її обставин, розгляд без призначення судової експертизи не порушував норм процесуального права.

Відповідачем не були надані зразки свого підпису і почерку, які необхідні для призначення судово-почеркознавчої експертизи, а поведінка відповідача при розгляді справи мала ознаки зловживання своїми процесуальними правами з метою затягування справи.

За відсутності зразків підпису та почерку у суду не було підстав для призначення судово-почеркознавчої експертизи, тому розгляд справи без призначення такої експертизи не порушував норм процесуального права, і, відповідно, не свідчить про незаконність судового рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 07 квітня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Подільського районного суду міста Києва.

Справа № 758/14698/19 надійшла до Верховного Суду 20 травня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 07 липня 2022 року призначив справу до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 08 листопада 2016 року було укладено договір позики, згідно з пунктом 1.1 якого позикодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі еквівалентному 78 000 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у встановлений договором строк.

Відповідно до пункту 1.3 зазначеного договору, підписуючи цей договір, позичальник підтверджує, що він отримав готівковими грошовими коштами в гривні всю суму позики, зазначену в пункті 1.1, до підписання цього договору.

Згідно з пунктом 2.1 договору позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві всю суму отриманої позики 07 грудня 2016 року.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 08 листопада 2016 року було укладено додаткову угоду до договору позики, згідно з пунктом 2 якої проценти за користування позикою становлять 15 % річних, нараховуються щоденно і підлягають сплаті щомісячно готівковими доларами США.

Пунктом 5 додаткової угоди передбачено, що у випадку порушення позичальником строку повернення позики, передбаченого пунктом 1 додаткової угоди, позичальник виплачує позикодавцеві штраф у розмірі 20 % від суми невиконаного грошового зобов`язання, а також пеню в розмірі 1 % від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день.

ОСОБА_1 31 січня 2020 року направив на адресу ОСОБА_2 вимогу про повернення позичених грошових коштів, яка отримана останнім 08 лютого 2020 року.

Однак, позичальник не виконав взяті на себе зобов`язання та не вжив відповідних заходів щодо повернення грошових коштів.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Крім того, відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України, зокрема у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за договором позики, яка складається з основної суми та процентів, а також неустойки, розмір якої правомірно зменшено до суми заборгованості.

Доводи касаційної скарги про те, щопризначення у цій справі почеркознавчої експертизи є необхідним, оскільки відповідач заперечує укладення з позивачем договору позики, тому у судів попередніх інстанцій не було належних та достатніх доказів, які б давали підстави для задоволення позовних вимог, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина перша статті 102 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Частиною першою статті 107 ЦПК України передбачено, що матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи.

Пунктом 3.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5, передбачено, що експертиза проводиться після подання органом (особою), який (яка) її призначив(ла) (залучив(ла) експерта), матеріалів, оформлених згідно з вимогами процесуального законодавства та цієї Інструкції.

Згідно з пунктами 1.3, 1.6, 1.7 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5, для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (літерні та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов`язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку та (або) підпису, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов`язані з обставинами цієї справи або виконані після відкриття провадження у справі та є як пов`язаними зі справою, так і не пов`язаними з її обставинами; експериментальні зразки почерку та (або) підпису, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у зв`язку з призначенням такої експертизи.

Відбирати експериментальні зразки почерку необхідно у два етапи. На першому етапі особа, почерк якої підлягає ідентифікації, виконує текст за тематикою, близькою до досліджувального об`єкта, у звичних умовах (сидячи за столом, із звичним приладдям письма, при денному освітленні). На другому етапі зразки відбираються під диктовку тексту, аналогічного за змістом тому, що досліджується, або спеціально складеного тексту, який містить фрази, слова і цифри, узяті з рукописного тексту, що досліджується. На цьому етапі зразки відбираються в умовах, що максимально наближаються до тих, у яких виконувався рукописний текст, що досліджується, тобто в тій самій позі (лежачи, стоячи тощо), таким самим приладдям письма та на папері того самого виду (за розміром, лінуванням, характером поверхні тощо), що й документ, який досліджується. Якщо буде помічено, що той, хто пише, намагається змінити свій почерк, темп диктовки слід прискорити.

У разі коли тексти, що досліджуються, і особливо підписи виконувались на бланках (касові ордери, квитанції, поштові перекази, платіжні відомості тощо), експериментальні зразки слід відбирати на таких самих бланках або на папері, що розграфлений відповідно до бланка.

Якщо розташування підпису, що досліджується, не визначається характером документа, експериментальні зразки відбираються на окремих аркушах як лінованого, так і нелінованого паперу.

Після нанесення 10 - 15 експериментальних підписів аркуші паперу треба міняти.

Якщо рукописний текст, що досліджується, виконано друкованими літерами і цифрами або спеціальним шрифтом (креслярським, бібліотечним тощо), експериментальні зразки на другому етапі також повинні бути виконані друкованими літерами і цифрами або відповідним шрифтом.

Переписування з документа, що досліджується, або з машинописного (друкарського) тексту неприпустиме.

Якщо вбачаються підстави, що виконавець досліджуваного рукописного тексту намагався змінити свій почерк (писав лівою рукою, з іншим нахилом тощо), додатково відбираються зразки, виконані таким самим чином.

Якщо дослідженню підлягає рукописний текст, то вільні та експериментальні зразки надаються у вигляді текстів. При дослідженні підписів та обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) вільні та експериментальні зразки надаються як у вигляді відповідних текстів (записів), так і у вигляді підписів.

Експериментальні зразки посвідчуються органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта). У посвідчувальному написі зазначаються прізвище, ім`я та по батькові виконавця, а також особливості зразка (написані лівою рукою, спеціальним шрифтом тощо).

Під час розгляду справи судом першої інстанції представником ОСОБА_2 - адвокатом Литвин В. В. було заявлено клопотання про призначення комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи.

Подільський районний суд міста Києва ухвалою від 05 листопада 2020 року, оформленою протоколом судового засідання, відмовив у задоволенні клопотання про призначення комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи з причин затягування відповідачем розгляду справи.

Київський апеляційний суд ухвалою від 21 вересня 2021 року призначив до розгляду цивільну справу на 12 жовтня 2021 року об 10 год 10 хв.

Від представника ОСОБА_2 - адвоката Любарця А. Ю. 23 вересня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи.

Зазначене клопотання не було вирішено апеляційним судом 12 жовтня 2021 року, оскільки представник ОСОБА_2 - адвокат Любарець А. Ю. подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його зайнятістю у іншому судовому процесі, а також у зв`язку із виявленням 12 жовтня 2021 року у батька відповідача захворювання на «КОВІД» та ознак хвороби й у ОСОБА_2 .

Проте, на підтвердження зазначених у клопотанні обставин заявником не було надано підтверджуючих доказів.

У судовому засіданні апеляційного суду 12 жовтня 2021 року було оголошено перерву до 09 листопада 2021 року.

У судове засідання 09 листопада 2021 року з`явився ОСОБА_2 та його адвокат Любарець А. Ю., які підтримали клопотання про призначення експертизи, проте вільні та умовно-вільні зразки підпису ОСОБА_2 , які необхідні для порівняння під час експертного дослідження, до справи не долучили, а тому представник відповідача заявив клопотання про оголошення у справі перерви з метою отримання і надання необхідних документів.

Судом задоволено клопотання та оголошено у справі перерву до 23 листопада 2021 року, а також роз`яснено про необхідність особистої явки ОСОБА_2 у наступне засідання з причини необхідності, у випадку вирішення клопотання, відібрання судом експериментальних зразків його підпису та почерку.

Проте, у судове засідання 23 листопада 2021 року ОСОБА_2 не з`явився.

Однак з`явився інший представник ОСОБА_2 - адвокат Каракай О. В., який, посилаючись на складені боржником на його прохання експериментальні зразки підпису та почерку, просив їх долучити до справи. Одночасно просив долучити вільні зразки підпису ОСОБА_2 , які містилися на окремих аркушах А-4, а саме декілька наказів та декілька журналів огляду позапланових навчань, проходження та підготовки у ТОВ «Таргет-Трейд», які не містили відповідної нумерації та ідентифікації.

Апеляційним судом відхилено клопотання адвоката Каракая О. В., оскільки експериментальні зразки підпису були відібрані у позапроцесуальний спосіб, а вільні зразки підпису ОСОБА_2 викликали сумнів щодо їх достовірності з тих підстав, що як зазначив представник, їх йому надав особисто відповідач й конкретне джерело походження яких йому невідоме.

У судовому засіданні 23 листопада 2021 року адвокат Каракай В. О. заявив клопотання про оголошення у справі перерви, проти чого категорично заперечував позивач та його представник.

Керуючись положеннями частини п`ятої статті 12 ЦПК України, відповідно до яких суд запобігає зловживанню учасниками судового процесу їх правами та вживає заходів для виконання ними їх обов`язків, а також з метою дотримання принципу диспозитивності (стаття 13 ЦПК України), суд клопотання представника ОСОБА_2 задовольнив та оголосив у справі перерву на 07 грудня 2021 року, попередивши про необхідність сумлінного та відповідального виконання обов`язків.

Проте, 07 грудня 2021 року ні відповідач, ні його представники не з`явилися у судове засідання.

Однак, 06 грудня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Любарця А. Ю. про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване тим, що він вимушений знаходитися на самоізоляції, оскільки він є контактною особою з представником відповідача - адвокатом Каракаєм О. В., у якого було діагностовано коронавірусну хворобу.

Того ж дня, від представника відповідача - адвоката Каракая О. В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи 07 грудня 2021 року, яке обґрунтовано тим, що у нього діагностовано коронавірусну хворобу. На підтвердження чого надано результати дослідження лабораторії «Сінево».

Апеляційним судом досліджено довідку видану 29 листопада 2021 року лабораторією «Сінево» на ім`я ОСОБА_4 та встановлено, що у пацієнта за наслідками експрес-діагностики виявлено антиген SARS-CoV-2, проте указано, що результати лабораторних досліджень не є достатньою підставою для постановки діагнозу.

Апеляційний суд правильно зазначив про те, що дії відповідача та його представників можуть свідчити про зловживання стороною процесуальними правами, які можуть мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 06 вересня 2018 року у справі № 552/2378/17.

Враховуючи викладене, поведінку відповідача та його представників, а також те, що справа неодноразово призначалася до розгляду в судовому засіданні й представникам відповідача, які є фахівцями у галузі права, неодноразово роз`яснювалося право на призначення та проведення у справі судових експертиз, однак ОСОБА_2 не з`явився без поважних причин у судове засідання та не надав для вирішення заявленого клопотання необхідні зразки підпису для експертного дослідження, а суд був позбавлений можливості відібрати експериментальні зразки підпису, тому апеляційний суд правильно відхилив клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи та визнав неявку відповідача і його представників до суду без поважних причин.

Згідно з положеннями частини третьої статті 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

На виконання вищевказаних положень частини третьої статті 102 ЦПК України ні відповідачем, ні його представниками не надано іншого висновку експерта з цього приводу, який вказував би на інші обставини чи давав би підстави сумніватися у обставинах, які просить підтвердити за допомогою судово-почеркознавчої експертизи відповідач.

Також відповідач не надав і докази відсутності можливості проведення указаної експертизи самостійно або ухилення від її проведення учасником справи.

Апеляційним судом встановлено, що позивачем долучено до справи оригінал договору позики та оригінал додаткової угоди до нього, що спростовує доводи відповідача про відсутність у справі безспірних доказів на підтвердження існування боргових зобов`язань.

Також апеляційний суд зазначив про те, що ОСОБА_2 не звертався до правоохоронних органів щодо підробки його підпису у договорі позики та додатковій угоді до нього.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не надали належної оцінки доводам відповідача про те, що він не мав жодних договірних правовідносин з позивачем та не укладав договору позики та додаткової угоди до ньогостосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11, від 16 червня 2021 року у справі № 756/3115/17, від 10 червня 2020 року у справі № 233/4787/18, від 28 листопада 2018 року у справі № 179/303/17, від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 346/2946/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 705/2437/16-ц, також не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду, висловленій у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Любарця Андрія Юрійовича залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк В. А. Стрільчук