ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 758/16339/17
провадження № 61-12173св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката Дмитрука Миколи Федосійовича на рішення Подільського районного суду міста Києва у складі судді Петрова Д. В. від 13 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., від 12 липня 2023 року і виходив з наступного.
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним.
2. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 30 серпня 1996 року між нею та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Подільського районного суду міста Києва від 04 травня 2011 року.
3. 06 грудня 2016 року Подільським районним судом міста Києва
у справі № 759/12651/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 ,
ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на квартиру було винесено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 задоволено, та визнано дійсним договір купівлі-продажу трикімнатної квартири
АДРЕСА_1 , загальною площею 73,3 кв. м, житловою 50,1 кв. м, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
4. На вищезазначене рішення Подільського районного суду міста Києва
06 грудня 2016 року ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу. При ознайомленні з апеляційною скаргою їй стало відомо, що її колишнім чоловіком 29 листопада 2008 року було укладено з ОСОБА_2 договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 300 000, 00 доларів США, а ОСОБА_3 зобов`язався їх повернути не пізніше 05 грудня 2008 року. У проєкті договору позики було зазначено суму позики, строк її повернення та особи, які були присутні в якості свідків. Насправді ж при складанні проєкту договору позики свідки присутні не були, а сам проєкт залишився у відповідача і не був підписаний жодним із майбутніх сторін договору позики.
5. Позивачка стверджувала, що про отримання її колишнім чоловіком коштів їй відомо не було. Жодних коштів чи майна вона не отримувала, вдома грошей у розмірі 300 000, 00 доларів США не бачила, аніякого цінного майна на той час придбано не було. Згоди на укладання договору позики вона не надавала.
6. На думку позивачки, строк позовної давності пропущено з поважних причин, оскільки їй стало відомо про наявність договору позики лише в липні 2017 року при розгляді апеляційної скарги на рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року у справі № 759/12651/16-ц.
7. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила поновити строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом та визнати недійсним договір позики грошових коштів у розмірі 300 000, 00 доларів США, укладений 29 листопада 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
8. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 вересня
2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопозовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні. Звернуто увагу, що оспорюваний договір позики не потребує письмової згоди іншого з подружжя, не потребує ні нотаріального посвідчення, ні державної реєстрації, а доказів, що кошти були витрачені повністю чи частково на потреби сім`ї, позивачкою не надано. Крім того позов заявлений з пропуском строку позовної давності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
10. Постановою Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року змінено, шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання суду на застосування позовної давності. В іншій частині рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року залишено без змін.
11. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судовими рішення у справі № 2-4207/11 встановлено факт укладання між відповідачами договору позики, факт отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 300 000, 00 доларів США. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову та визнання недійсним оспорюваного позивачкою договору позики з підстав відсутності згоди другого з подружжя на його укладення (стаття 65 СК України).
12. Оскільки позовні вимоги до задоволення не підлягають, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав застосування наслідків спливу позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
13. 11 серпня 2023 року ОСОБА_1 та її представник - адвокат
Дмитрук М. Ф. звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва
від 13 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду
від 12 липня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
14. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 серпня 2018 рокуу справі № 925/1265/16, від11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 рокуу справі № 910/3907/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказують, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
15. На думку заявників, суди дійшли неправильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки її колишній чоловік не брав у неї згоди на укладення договору позики під час перебування із нею у зареєстрованому шлюбі, тому не міг самостійно розпоряджатися їх спільним майном.
16. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що оспорюваний договір позики не відповідає вимогам, встановленим для правочинів, які укладаються у письмовій формі, а саме: він не містить дати його укладення; договір позики щодо зобов`язання повернути грошові кошти до 05 грудня 2008 року є двостороннім, однак підпис ОСОБА_3 у ньому відсутній. Судом не було досліджено оригінал договору позики. Висновок апеляційного суду про те, що оспорюваний правочин не створює наслідків для другого з подружжя є помилковим. Судами також не було дотримано порядку призначення та проведення почеркознавчої експертизи, а також не досліджено матеріали справи № 2-4207/11.
17. Заявники також вказують, порушені права позивачки підлягають захисту в обраний нею спосіб.
У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 серпня 1996 року, який розірвано рішенням Подільського районного суду міста Києва від 04 травня 2011 року.
19. Згідно з копією договору позики, датованого 29 листопада 2008 року,
ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 300 000, 00 доларів США та зобов`язався в разі несвоєчасного погашення позики виплатити борг шляхом продажу свого майна.
20. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 29 серпня
2012 року у справі № 2-4207/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму позики у розмірі 2 391 000, 00 грн, 3 % річних у розмірі 195 751, 86 грн, інфляційні втрати у розмірі 736 428, 00 грн та судовий збір у розмірі 1 700, 00 грн, а всього - 3 324 879, 86 грн.
21. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики таким, що не укладався, - відмовлено.
22. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2013 року апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволена частково. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 серпня 2012 року в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 736 428, 00 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. В частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суми боргу та 3 % річних рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 серпня
2012 року змінено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 2 391 000, 00 грн, 3 % річних у розмірі 195 751, 86 грн, судовий збір у розмірі 1 700, 00 грн, а всього на загальну суму 2 588 451, 86 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Позиція Верховного Суду
23. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
24. Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
25. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
26. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
27. Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
28. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
29. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
30. Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
31. У відповідності до положень статті 11 ЦК України договір є основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.
32. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
33. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
34. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
35. За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.
36. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
37. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
38. Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
39. У разі встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
40. Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19).
41. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 29 серпня
2012 року у справі № 2-4207/11, яке було фактично змінено рішенням Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2013 року, встановлено факт укладання між сторонами спору ( ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ) договору позики, факт отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 300 000, 00 доларів США. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики (який є предметом спору у цій справі) неукладеним - відмовлено.
42. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2013 року також встановлено, що відповідно до умов договору позики від 29 листопада
2008 року, ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі
300 000, 00 доларів США з метою закупки, доставки та розмитнення вантажу з Німеччини до України.
43. Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
44. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою
статті 203 цього Кодексу, є підставою вважати правочин недійсним (стаття 215 ЦК України).
45. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
46. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
47. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
48. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
49. Відповідно до частин першої - третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
50. Приписи статті 65 СК України регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя (наприклад, передачу спільних коштів у позику), на чому, зокрема, наголошено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19.
51. Але у цій справі позивачки оспорила договір позики, на підставі якого її колишній чоловік отримав у позику грошові кошті.
52. Слід звернути увагу, що однією із засад цивільного законодавства є добросовісність.
53. За правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
54. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
55. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачка не довела встановлених законом підстав для визнання недійсним оспорюваного договору позики.
56. При вирішенні спору судами об`єктивно встановлені обставини цієї справи, а також враховано встановлені обставини у справі № 2-4207/11, судові рішення в якій набрали законної сили, зокрема щодо укладання між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору позики, отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 300 000, 00 доларів США та порушення позичальником взятих на себе зобов`язань.
57. У частині четвертій статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
58. Враховуючи встановлений судами у справі № 2-4207/11 факт укладення ОСОБА_3 договору позики, отримання ним коштів для особистих потреб, порушення зобов`язань за договором позики, суди дійшли цілком об`єктивних висновків щодо відмови у задоволенні вимог позивачки, які фактично спрямовані на ухилення від виконання боржником боргових зобов`язань за оспорюваним договором позики і виконання рішення суду про стягнення коштів.
59. Доводи касаційної скарги, не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанцій (в нескасованій за результатами апеляційного розгляду частині) та апеляційного суду.
60. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
61. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, на які послалися заявники у касаційній скарзі.
62. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
63. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката Дмитрука Миколи Федосійовича залишити без задоволення.
2. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 вересня
2022 року, в нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині, та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян В. В. Шипович