№ 758/2555/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

справа № 758/2555/21

провадження № 61-10283 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бубенока Віктора Григоровича, на рішення Подільського районного суду м. Києва у складі судді Петрова Д. В. від 16 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду

у складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О. від 31 травня

2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 ,про стягнення заборгованості за договором позики,

в якому просила суд стягнути з відповідача на її користь 4 748 195,30 грн,

що включає основне зобов`язання у сумі 4 121 485,00 грн, проценти річних

у сумі 189 324,80 грн, інфляційні втрати у сумі 210 195,70 грн та пеню у сумі 227 189,80 грн.

В обґрунтування позовної заяви зазначала, що 01 серпня 2019 року відповідно до договору позики ОСОБА_3 надав у безпроцентну позику ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 150 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті згідно курсу Національного банку України (далі - НБУ) на день видачі позики становило

3 787 500 грн.

Згідно із пунктом 3 договору позики підтвердженням факту отримання позичальником грошових коштів є підписання сторонами договору позики.

Відповідно до пункту 5 вказаного договору позичальник зобов`язується повернути позику та повністю розрахуватися з позикодавцем до 31 серпня 2020 року.

Згідно з пунктом 9 вказаного договору у випадку прострочення позичальник повинен сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, крім того, за кожен день прострочення позичальнику нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 10 % річних.

Вказувала, що ОСОБА_2 не виконав своїх зобов`язань, передбачених договором позики, не повернув грошові кошти, що підтверджується відсутністю письмового документу із підписом позикодавця про повний розрахунок.

Договором позики визначено, що позичальник зобов`язаний повністю розрахуватись з позикодавцем за основним зобов`язанням не пізніше 31 серпня 2020 року, у зв`язку з чим розмір основної заборгованості позичальника за основним зобов`язанням становить 4 121 485 грн.

Позивач зазначала, що на момент розрахунку ціни позову сума процентів за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання виходячи із обумовленої договором ставки 10 % річних складає 189 324,80 грн, а сума інфляційних втрат внаслідок несвоєчасного повернення позики складає 210 195,70 грн.

Крім того, відповідно до пункту 9 договору позики пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення становить суму 227 189,80 грн.

Таким чином, всього грошові вимоги до відповідача за договором позики на момент розрахунку ціни позову складають 4 748 195,30 грн.

Позивач вказувала, що 02 лютого 2021 року ОСОБА_3 на підставі договору відступлення права вимоги право вимоги за вказаним договором позики відступив їй, про що письмово було повідомлено позичальника. Відтак, всі права кредитора за договором позики від 01 серпня 2019 року, у тому числі право вимагати від позичальника повернення позики та сплати штрафних санкцій в повному обсязі перейшли до неї.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішеньсуду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 4 748 195,30 грн, що включає основне зобов`язання у розмірі 4 121 485,00 грн, проценти річних у розмірі 189 324,80 грн, інфляційні втрати

у розмірі 210 195,70 грн та пеню у розмірі 227 189,80 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідачем порушено зобов`язання щодо своєчасного повернення суми боргу за договором позики, яка була доведена позивачем, а тому з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення

4 748 195,30 грн. При цьому, судом першої інстанції було взято до уваги розрахунок ціни позову, що доданий до позовної заяви й не спростований відповідачем, їх розмір та порядок нарахування відповідачем не оспорювався, розрахунок не викликає сумнівів в її правильності і обґрунтованості.

Суди вказали, що згідно з висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 06 січня 2022 року № 27672/27673/21-32, підпис

від імені ОСОБА_2 , який міститься у договорі позики

від 01 серпня 2019 року, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виконаний ОСОБА_2 , а відповідачем не спростовано факт підписання ним договору позики та отримання грошових коштів.

Також суд апеляційної інстанції вказав, щодоводи апеляційної скарги щодо порушення районним судом процесуального права, які полягали у безпідставній відмові у задоволенні клопотань про призначення комплексної судової експертизи, а також виклику свідків, є безпідставними, вони спростовуються матеріалами справи. При цьому, суд зазначив, зокрема, що відповідач недобросовісно користувався своїми процесуальними правами, заявляв відповідні клопотання про призначення експертизи та про виклик і допит свідків з порушенням строків для їх подання, що стало обґрунтованою підставою для відмови у задоволенні таких клопотань.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що справжня природа договору позики досліджена, відповідачем вказане не спростовано, він не довів, що інші правовідносини передували укладенню договору як і не довів презумпції правомірності договору відступлення права вимоги.

Суд апеляційної інстанції послався на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бубенок В. Г., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду

від 31 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 18 липня 2023 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Бубенока В. Г., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено

й поновлено цей строк. Касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

У наданий судом строк представник ОСОБА_2 - адвокат Бубенок В. Г., надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 758/2555/21 з Подільського районного суду м. Києва, у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Бубенока В. Г. про зупинення виконання рішення Подільського районного суду

м. Києва від 16 січня 2023 року відмовлено та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2023 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Богуславської М. В., про зупинення виконання судового рішення задоволено. Зупинено виконання рішення Подільського районного суду м. Києва

від 16 січня 2023 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Бубенока В. Г., мотивована тим, що суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Вказує, що відповідач договір позики особисто не підписував, кошти за договором не отримував, підпис зроблено іншою особою, підписи від імені третьої особи - ОСОБА_3 (позикодавця) на договорі позики, довіреності, договорі про переуступку права вимоги, поясненнях третьої особи та клопотанні про розгляд справи за відсутності третьої особи проставлені різними людьми, у зв`язку із чим ним було заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, проте судом першої інстанції безпідставно відмовлено відповідачу

у клопотанні щодо призначення додаткової експертизи.

Зазначає, що відповідачем була замовлена рецензія на висновок почеркознавчої експертизи, в якій зазначено, що висновок судових експертів Полтавської Я. Р. та Тарасюк І. М. за № 27672/27673/21-32 від 06 січня 2022 року є неповним та необ`єктивним, недостатньо обґрунтованим та викликає сумніви у його правильності, проте суд не взяв її до уваги.

Вказує, що відповідачем повторно було подано клопотання про призначення комплексної судової експертизи та виклик свідків, однак судом першої інстанції відмовлено в задоволенні цих клопотань, чим порушено норми цивільного процесуального законодавства. Також було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення судового засідання 16 січня 2023 року у зв`язку з перебуванням останнього на лікуванні та у клопотанні про проходження поліграфу для доведення правоти заявника.

Також посилається на відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на практику Європейського суду з прав людини щодо стандарту доказування.

Доводи осіб, які подали відзиви (пояснення) на касаційну скаргу

28 серпня 2023 року представник ОСОБА_3 подав до Верховного Суду пояснення на касаційну скаргу, а у вересні 2023 року додаткові пояснення, в яких зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставні, суди ухвалили судові рішення з дотриманням норм права, належним чином встановили фактичні обставини у справі. При цьому, зазначає, що посилання в касаційній скарзі на відповідні висновки Верховного Суду є помилковими, оскільки у вказаних справах відсутні подібні правовідносини, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

30 серпня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1

на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими та прийняті відповідно до норм права, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

12 вересня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Богуславська М. В., подала до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги, зазначаючи, що відповідно до положень статті 398 ЦПК України, особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити її протягом строку на касаційне оскарження.

Проте, вказані доповнення до касаційної скарги подані до Верховного Суду поза строком на касаційне оскарження й не ставиться питання про поновлення цього строку, тому вони залишаються без розгляду (пункти 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження №14-184 цс 20).

28 вересня 2023 року ОСОБА_1 подала заперечення на доповнення до касаційної скарги відповідача, в якому, зазначає, що доповнення до касаційної скарги подано з пропуском процесуальних строків передбачених ЦПК України, клопотань про поновлення строку відповідач не заявляв, тому вказане доповнення не відповідає положенням статті 392 ЦПК України, воно не підлягає врахуванню Верховним Судом.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з договором позики від 01 серпня 2019 року ОСОБА_3 (позикодавець) надав ОСОБА_2 (позичальнику) безпроцентну поворотну позику у розмірі

150 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ на день видачі позики становить 3 787 500 грн.

Згідно з пунктом 5 договору позики від 01 серпня 2019 року позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику рівними частинами (або іншими частинами письмово погодженими із позикодавцем) та повністю розрахуватись з позикодавцем до 31 серпня 2020 року.

Пунктом 9 вказаного договору передбачено, що за кожний день прострочення вимог, зокрема передбачених пунктом 5 даного договору щодо повернення позикодавцю позики позичальнику, позичальнику щоденно нараховується: індекс інфляції, пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 10 % річних.

Відповідно до договору відступлення права вимоги від 02 лютого 2021 року

ОСОБА_3 (первісний кредитор) передав належне йому право вимоги згідно з договором позики б/н від 01 серпня 2019 року ОСОБА_1 (новий кредитор), а вона в свою чергу прийняла право вимоги, належне первісному кредитору за основним договором відповідно до пункту 1.2 цього договору.

Згідно із пунктом 1.2 за цим договором новий кредитор ОСОБА_1 одержує право замість першого кредитора ОСОБА_3 вимагати від ОСОБА_2 виконання зобов`язань за основним договором, які виникли з моменту укладення основного договору, а саме оплати заборгованості в розмірі 150 000 доларів США та сплати всіх штрафних санкцій, які виникли у зв`язку з невиконанням умов основного договору.

Як вбачається з копії повідомлення про відступлення права вимоги від 16 лютого 2021 року, адресованого на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_1 повідомила останнього, що ОСОБА_3 за договором відступлення права вимоги б/н

від 02 лютого 2021 року відступив їй право вимоги виконання зобов`язань за договором позики б/н від 01 серпня 2019 року.

Згідно з відповіді на повідомлення про відступлення права вимоги від 16 лютого

2021 року, адресованої на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_2 30 березня 2021 року зазначив, що йому нічого не відомо про зобов`язання по договору позики б/н

від 01 серпня 2019 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на таке: 1) Судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду; 2) Судами належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) Суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Бубенока В. Г., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За загальним правилом, визначеним у статях 15 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі

№ 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Письмова форма договору позики, з огляду на його реальний характер, є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, провадження № 61-33115св18, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, провадження

№ 61-20376св18,від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, провадження №61-42076св18, та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц, провадження № 61-47793св18.

У цій справі відповідач не довів наявність інших, аніж позикових правовідносин за договором позики. Тому відповідні доводи касаційної скарги є безпідставними.

За змістом статей 525 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином

(стаття 599 ЦК України).

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в

статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статей 611 612 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

За змістом положень параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення позики чи сплати процентів за позикою) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Згідно зі статтею 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Проценти на неустойку не нараховуються.

Відповідно до статті 552 ЦК України сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно частиною першою статті 624 ЦК України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України (частина перша статті 1050 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Відповідно до змісту статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року

№ 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року

у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)

(пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя

статті 512 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.

Заміна особи в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення) права вимоги є різновидом правонаступництва.

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Позивачка у цій справі є сингулярним правонаступником первісного кредитора за укладеним договором позики, відповідно, описані позичкові правовідносини продовжують існувати з попереднім змістом. Відбулася виключно заміна сторони кредитора в існуючому зобов`язанні з попереднім змістом та усіма істотними умовами.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

У постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року

у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зроблено висновок, що «правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсного правочину також не застосовуються до правочину який не вчинено. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».

У контексті вищезазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність волевиявлення сторони договору свідчить про його неукладеність, а тому в задоволенні позову може бути відмовити з цих підстав.

Проте, у даній справі відповідачем не спростовано факт підписання ним договору позики та отримання грошових коштів, а відповідний висновок судової почеркознавчої експертизи, проведеної за клопотанням обох сторін, підтвердив, що підпис від імені ОСОБА_2 , який міститься у договорі позики від 01 серпня

2019 року, укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виконаний ОСОБА_2 (а. с. 165-173, т. 1).

Дійсно, відповідач заявляв клопотання про проведення повторної відповідної експертизи з урахуванням поданої рецензії на наявний висновок почеркознавчої експертизи, суди у задоволенні такого клопотання відмовили. Верховний Суд погоджується з такими процесуальними діями судів, так як суди вірно зазначили, що обґрунтованих доводів необхідності проведення іншої експертизи заявник не довів. Більше того, висновок експерта не має для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами оцінки доказів (стаття 110 ЦПК України). Саме вказане здійснено судами.

Крім того, свобода договору полягає у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця стаття 1051 ЦК України надає позичальникові право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання чи навпаки, непередання грошових коштів або речей, доводить та сторона, яка посилається на таку обставину.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

В разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, провадження № 14-203цс19).

Відповідач під час розгляду справи таку презумпцію не спростував, доводи про безгрошовість договору позики не довів (стаття 1051 ЦК України). Таким чином право вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за договором позики, яке виникло у неї на підставі чинних правочинів, презюмується.

Ураховуючи вимоги статей 12 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що відповідачем порушено зобов`язання щодо своєчасного повернення суми боргу за договором позики, яка була доведена позивачем, а тому з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 4 748 195,30 грн. Суди вірно врахували та дослідили висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 06 січня 2022 року № 27672/27673/21-32, підпис від імені ОСОБА_2 , який міститься у договорі позики

від 01 серпня 2019 року, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виконаний ОСОБА_2 , а відповідачем не спростовано факт підписання ним договору позики та отримання грошових коштів.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судом процесуального права, які полягали у безпідставній відмові у задоволенні клопотань про призначення комплексної судової експертизи, а також виклику свідків не ґрунтуються на матеріалах справи, вони є аналогічними доводам апеляційної скарги на які суд апеляційної інстанції надав обґрунтовану правову відповідь. При цьому, суд вказав, що відповідач недобросовісно користувався своїми процесуальними правами, заявив клопотання про призначення експертизи з порушенням строків подання такого клопотання, що стало обґрунтованою підставою для відмови у задоволенні такого клопотання. Зазначене стосується також клопотання представника відповідача про виклик і допит свідків, яке подане з порушенням строків для його подання.

При цьому згідно з частиною першою статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Доводи касаційної скарги щодо необхідності призначення відповідної експертизи на з`ясування належності підпису ОСОБА_3 (цедента) у договорі відступлення права вимоги від 02 лютого 2021 року є безпідставними. Суди вірно зазначили, що таке клопотання подано поза межами темпоральності цивільного процесу (Глава 3 Розділу III ЦПК України) й без клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку. При цьому дотримання процесуальних строків - це гарантія ефективного судочинства й дотримання прав усіх учасників процесу.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є відкритим для всіх, наявна інформація про справу

№ 761/16745/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним, а договору позики - нікчемним. Справа розглядалася тривалий час. Проте позивач неодноразово в судове засідання не з`являвся і за клопотанням відповідача Шевченківський районний суд м. Києва ухвалою від 24 жовтня 2023 року вказану позовну заяву ОСОБА_2 залишив без розгляду (повторна неявка позивача без поважних причин). На даний час, згідно зі вказаним Реєстром, зазначене судове рішення не скасовано і набрало законної сили.

На думку колегії суддів, зазначене свідчить про безвідповідальне ставлення позивача до доведення позовних вимог. Відповідно до положення статті 204 ЦК України презумпція правомірності правочину ним не спростована.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом відповідних правових висновків Верховного Суду є безпідставними, так як висновки судів у наведених справах зроблені за інших фактичних обставин, правовідносини не є подібними.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішеннях, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2023 року зупинено виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 січня 2023 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку, тому слід поновити виконання вказаного рішення суду першої інстанції.

Оскільки касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бубенока В. Г., залишено без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 410 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бубенока Віктора Григоровича, залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 січня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець