27.11.2023

№ 758/4664/16

Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 758/7664/16

провадження № 61-13298св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

представник відповідача - адвокат Чучковська Анна Вячеславівна,

треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, Реєстраційна служба Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Третя київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану представником - адвокатом Чучковською Анною Вячеславівною, на постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2005 року ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, Реєстраційна служба Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Третя київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що згідно з рішенням виконкому Подільської районного ради м. Києва від 16 лютого 1959 року та договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку від 08 квітня 1959 року за № 2558, укладеного між ним та виконкомом Подільської райради м. Києва, посвідченого 12 травня 1959 року державним нотаріусом Восьмої київської державної нотаріальної контори, йому під забудову було надано земельну ділянку площею 600 кв. м на АДРЕСА_1 .

Вказував, що на вказаній земельній ділянці він розпочав будівництво одноповерхового будинку, що мав складатись з трьох кімнат та кухні, житловою площею 60 кв. м. При готовності будинку на 60% за договором дарування, посвідченого 04 грудня 1963 року державним нотаріусом Восьмої київської державної нотаріальної контори, він подарував ОСОБА_14 1/3 частку недобудованого одноповерхового будинку, що становило 1 кімнату, та після укладання такого договору кожний з них самостійно приступив до добудови своєї відокремленої частки будинку.

Зазначав, що ОСОБА_14 були збудовані приміщення, що становили квартиру № 1 , а він за свої кошти добудував будинок першого поверху приміщеннями, що становили квартиру № 2 . Відповідно до плану будинку в технічному паспорті станом на 14 вересня 1976 року будинок складався з 2 кімнат.

Стверджував, що за спільною заявою співвласників в 1978 році ОСОБА_14 добудувала ванну кімнату, а він протягом 1974-1984 років для поліпшення житлових умов прибудував мансарду, що складається з житлових та нежитлових приміщень та утворює квартиру № 3 .

Посилався на рішення виконкому Шевченківської райради від 28 вересня 1984 року № 1000, згідно з яким було затверджено акт прийняття будинку в експлуатацію, що складався з квартир № 1 та № 2 та мансарди, після чого реєстрація будинку була здійснена на підставі договору дарування недобудованого приміщення станом на 1963 рік і при цьому не було враховано, що власниками станом на 1984 рік вже були проведені роботи відповідно до своїх часток власності і з врахуванням добудови приміщень частки 1/3 та 2/3 не були ідеальними по відношенню до побудованих кожним власником приміщень, які знаходились у них в користуванні.

Крім того, зазначав, що займав відокремлені квартири № 2 та № 3 та що ОСОБА_14 , яка займала ізольовану квартиру № 1 , визнавала його право на прибудовані приміщення і спору між ними з цього приводу не існувало.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_14 померла. Після її смерті 02 жовтня 2004 року спадкоємцю за заповітом ОСОБА_4 державним нотаріусом Третьої київської державної нотаріальної було видано свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку даного будинку.

Вважав, що дане свідоцтво на спадщину є недійсним, оскільки видане на більшу частку будинку, ніж ОСОБА_4 має право.

У лютому 2006 року відповідач ОСОБА_4 через свого законного представника ОСОБА_15 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , треті особи: Відділ опіки та піклування Подільської районної державної адміністрації м. Києва, Київське міське управління юстиції, про встановлення факту належності на праві власності частини домоволодіння, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, про поділ домоволодіння в натурі (том 1, а. с. 51-54).

Уточнивши зустрічну позовну заяву (том 5, а. с. 51-56), ОСОБА_4 просила суд: розділити домоволодіння АДРЕСА_1 в натурі та

- виділити їй 1/3 частину домоволодіння, яка складається з наступних приміщень: 1-1 коридор площею 4,1 кв. м, 1-2 кухня площею 8,1 кв. м, 1-3 житлова кімната площею 16,4 кв. м, 1-4 житлова кімната площею 7,8 кв. м, 1-5 ванна кімната площею 4,3 кв. м, 3-3 приміщення мансарди площею 16,3 кв. м, всього загальною площею 57 кв. м, з них житловою 40,5 кв. м, а також 1/3 частину споруд № 1-3;

- виділити відповідачам: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 в натурі в порядку порядку поділу домоволодіння АДРЕСА_1 в натурі належні ОСОБА_1 2/3 частини домоволодіння;

- стягнути з відповідачів на її користь компенсацію різниці вартості виділених в натурі ідеальних часток у розмірі 11 497 грн;

- стягнути з відповідачів на її користь судові витрати.

Відповідно до протоколу судового засідання від 07 квітня 2006 року зустрічна позовна заява ОСОБА_4 приєднана до матеріалів справи (том 1, а. с. 72-75).

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 07 листопада 2014 року провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 201 ЦПК України (2004 року) було зупинено у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , до залучення правонаступників (том 4, а. с. 115-117).

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року провадження у справі відновлено (том 4, а. с 181-183).

Уточнивши позовні вимоги (заява від 22 серпня 2014 року), правонаступники ОСОБА_1 : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , просили суд:

1) визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_14 , видане 02 жовтня 2004 року державним нотаріусом Третьої київської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_4 ;

2) визнати за ним право власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 , з приміщеннями житлового будинку під літерою «А», що зазначені в технічному паспорті 1984 року згідно з актом прийняття будинку в експлуатацію: квартири № 2 (2-1 коридор площею 5,7 кв. м, 2-2 коридор площею 5,7 кв. м, 2-3 житлова кімната площею 11,00 кв. м , 2-4 житлова кімната площею 19,4 кв. м, 2-5 житлова кімната площею 9,6 кв. м, 2-6 кухня площею 9,2 кв. м, 2-7 санвузол площею 4,1 кв. м) житловою площею 40,0 кв. м, загальною площею 64,7 кв. м; та квартири № 3 (мансарда) (3-1 кухня площею 6,7 кв. м, 3-2 житлова кімната площею 19,6 кв. м, 3-3 житлова кімната площею 16,3 кв. м, 3-4 ванна кімната площею 4,1 кв. м, 3-5 прихожа площею 8,9 кв. м, 3-6 житлова кімната площею 5,2 кв. м), житловою площею 41,1 кв. м, загальною 125 кв. м; сарай під літерою «Б», погріб під літерою «Б», сарай під літерою «Г», погріб під літерою «Г», споруди 1-3, забор І, ворота, вбиральня під літерою «В»;

3) виділити ОСОБА_4 приміщення квартири № 1: 1-1 площею 4,1 кв. м, 1-2 площею 8,1 кв. м, 1-2 площею 16,4 кв. м, 1-4 площею 7,8 кв. м, 1-5 площею 4,3 кв. м, житловою площею 24,2 кв. м, загальною площею 40,7 кв. м.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 08 квітня 2016 року первісна позовна заява та зустрічна позовна заява були роз`єднані в самостійні провадження (том 5, а. с. 189-191).

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року у справі № 2-13/11 позовна заява ОСОБА_4 була задоволена.

А саме, спірне домоволодіння АДРЕСА_1 було розділене в натурі.

ОСОБА_4 було виділено 1/3 частину домоволодіння, яка складається з наступних приміщень: 1-1 коридор площею 4,1 кв. м, 1-2 кухня площею 8,1 кв. м, 1-3 житлова кімната площею 16,4 кв. м, 1-4 житлова кімната площею 7,8 кв. м, 1-5 ванна кімната площею 4,3 кв. м, 3-3 приміщення мансарди площею 16,3 кв. м, решта приміщень житлового будинку та всі господарські споруди були виділені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та стягнуто з останніх в рівних частинах на користь ОСОБА_4 11 497,00 грн компенсації вартості виділеного майна та вартості ідеальної частки.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 було відмовлено (том 6, а. с. 137-140).

Додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року у справі № 2-13/11 було вирішено питання про розподіл судових витрат, а ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня 2016 року було виправлено описку в частині розміру частки, яка виділяється відповідачкам, а саме було зазначено 2/3 частини спірного домоволодіння замість 1/3 частини.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня 2016 року було вирішено питання щодо розподілу судових витрат(том 6, а. с. 141-144).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2017 року провадження у справі № 2-13/11 щодо перегляду рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про розподіл спірного домоволодіння в натурі за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було зупинено до набрання чинності рішення суду у цій справі (том 6, а. с. 145) .

Правонаступники позивача ОСОБА_1 : ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вважали, що в порядку спадкування після смерті ОСОБА_1 мають право на 1/2 частину кожен тих житлових і нежитлових приміщень, які належали померлому: приміщення квартири № 2 , всі приміщення мансарди та всі господарські споруди.

Ураховуючи наведене, правонаступники ОСОБА_1 : ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , уточнили позовні вимоги (заява від 23 квітня 2018 року) та просили суд:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02 жовтня 2004 року, видане ОСОБА_4 державним нотаріусом Третьої київської державної нотаріальної контори Марущак С. В.;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини, яка належала ОСОБА_1 в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з наступних приміщень: 2-1 коридор площею 5,7 кв. м, 2-2 коридор площею 5,7 кв. м, 2-3 житлова кімната площею 11,00 кв. м, 2-4 житлова кімната площею 19,4 кв. м, 2-5 житлова кімната площею 9,6 кв. м, 2-6 кухня площею 9,2 кв. м, 2-7 санвузол площею 4,1 кв. м та мансарди, яка складається з приміщень 3-1 кухня площею 6,7 кв. м, 3-2 житлова кімната площею 19,6 кв. м, 3-3 житлова кімната площею 5,2 кв. м, а також сарай під літерою «Б» з погребом під ним, сарай під літерою «Г» з погребом під ним, вбиральня під літерою «В», паркан, ворота, хвіртка;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини, яка належала ОСОБА_1 в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з наступних приміщень: 2-1 коридор площею 5,7 кв.м., 2-2 коридор площею 5,7 кв. м, 2-3 житлова кімната площею 11,00 кв. м, 2-4 житлова кімната площею 19,4 кв. м, 2-5 житлова кімната площею 9,6 кв. м, 2-6 кухня площею 9,2 кв. м, 2-7 санвузол площею 4,1 кв. м та мансарди, яка складається з приміщень 3-1 кухня площею 6,7 кв. м, 3-2 житлова кімната площею 19,6 кв. м, 3-3 житлова кімната площею 5,2 кв. м, а також сарай під літерою «Б» з погребом під ним, сарай під літерою «Г» з погребом під ним, вбиральня під літерою «В», паркан, ворота, хвіртка;

- визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру № 1 в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з наступних приміщень: 1-1 коридор площею 4,1 кв. м, 1-2 кухня площею 8,1 кв. м, 1-3 житлова кімната площею 16,4 кв. м, 1-4 житлова кімната площею 7,8 кв. м, 1-5 ванна кімната площею 4,3 кв. м (том 6, а. с. 117-121).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року у складі судді Ларіонової Н. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що все домоволодіння АДРЕСА_1 , включаючи приміщення мансарди, з технічними параметрами згідно з технічним паспортом на спірне домоволодіння від 13 липня 1984 року будувалося ОСОБА_1 та ОСОБА_14 протягом 1959-1984 років та належить останнім на праві спільної часткової власності в частках 2/3 частини та 1/3 частина. Право спільної часткової власності забудовників на спірне домоволодіння завершене будівництвом виникло з 28 серпня 1984 року.

Суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не довели наявності письмової згоди з власниками будинку про створення спільної власності на будинок та того, що з метою створення спільної власності було добудовано частину будинку - мансарду за їх власні кошти.

Районний суд вказав, що ОСОБА_4 правомірно успадкувала 1/3 частину спірного домоволодіння після смерті ОСОБА_14 , отже, підстави для визнання недійсним зазначеного свідоцтва відсутні. Належних доказів зворотного позивачами суду не надано.

Суд першої інстанції не вважав обґрунтованими доводи позивачів про визнання права на окремі житлові та нежитлові приміщення у спірному домоволодіння та його по господарські споруди, оскільки зазначені приміщення/споруди не є самостійними об`єктами права власності, а становлять складові частини речі - будинку й домоволодіння.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02 жовтня 2004 року, видане ОСОБА_4 державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори Марущак С. В.

Визнано за ОСОБА_3 , ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину за кожною домоволодіння АДРЕСА_1 , яка складається з наступних приміщень: 2-1 коридор площею 5,7 кв. м, 2-2 коридор площею 5,7 кв. м, 2-3 житлова кімната площею 11,00 кв. м, 2-4 житлова кімната площею 19,4 кв. м, 2-5 житлова кімната площею 9,6 кв. м, 2-6 кухня площею 9,2 кв. м, 2-7 санвузол площею 4,1 кв. м та мансарди, яка складається з: приміщень 3-1 кухня площею 6,7 кв. м, 3-2 житлова кімната площею 19,6 кв. м, 3-3 житлова кімната площею 16,3 кв. м, 3-4 ванною кімнати площею 4.1 кв. м, 3-5 прихожа площею 8.9 кв. м, 3-6 житлова кімната площею 5.2 кв. м, сараю під літерою «Б» з погребом під ним, сараю під літерою «Г» з погребом під ним, вбиральнею під літерою «В», парканом, воротами, хвірткою у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з наступних приміщень: 1-1 коридор площею 4,1 кв. м, 1-2 кухня площею 8,1 кв. м, 1-3 житлова кімната площею 16,4 кв. м, 1-4 житлова кімната площею 7,8 кв. м, 1-5 ванна кімната площею 4,3 кв.м.

Ухвалюючи судове рішення, апеляційний суд проаналізував технічну документацію щодо етапів будівництва зазначеного житлового будинку, розподіл будинку між сторонами на дві окремі ізольовані квартири із самостійними входами, обладнання та поєднання мансарди технічно із квартирою № 2 системами опалення водо-, газо- та електропостачання.

Також суд взяв до уваги те, що за життя між співвласниками житлового будинку ОСОБА_1 та ОСОБА_14 склалися відносини щодо створення та подальшого користування спільним частковим майном, відповідно до якого ОСОБА_1 за власні кошти та власними силами було збудовано приміщення квартири № 2 та мансардовий поверх, а ОСОБА_14 за власні кошти та власними силами було збудовано приміщення квартири № 1 .

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що надана документація підтвержує доводи позивачів щодо погодження між ОСОБА_1 та ОСОБА_14 , як забудовниками, прав на забудову, встановлення забудовниками-власниками порядку користування та володіння збудованим будинком.

Оцінюючи наявний у матеріалах справи висновок повторної судової будівельно-технічної експертизи від 02 березня 2010 року, проведеної ТОВ «Експерт» на підставі ухвали Подільського районного суду міста Києва від 11 червня 2009 року, апеляційний суд зазначив, що вказаною експертизою не спростовані експертні дослідження та результати вказаних досліджень, які викладені у висновку № 968/969 судової будівельно-технічної експертизи, складеної експертами КНДІСЕ 20 лютого 2008 року щодо технічної неможливості приєднання кімнати 3-3 площею 16,3 кв. м до ізольованої квартири АДРЕСА_1 з дотриманням діючих Державних будівельних норм та Правил забудови міста Києва. Зазначений висновок містить лише порівняльний метод вартісного підходу поділу наявних житлових приміщень, без врахування обставин будівництва зазначеного об`єкту нерухомості його попередніми власниками ОСОБА_1 та ОСОБА_14 та забезпечення кімнати 3-3 системами опалення, водо-, газо- та електропостачання та порядок його вирішення з дотриманням ДБН, тому, не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як спадкоємців та правонаступників ОСОБА_1 .

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 жовтня 2004 року, видане ОСОБА_4 , оскільки вказане свідоцтво не враховує дійсний розмір успадкованого нею нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .

При цьому суд зазначив, що за життя ОСОБА_14 фактично збудувала за власні кошти та власними силами приміщення квартири АДРЕСА_1 та не претендувала на інші приміщення і господарські споруди у вказаному житловому будинку, які буди збудовані ОСОБА_1 та членами його родини.

Крім того, оскільки сторонами набуто у власність майно в порядку спадкування за заповітом після смерті попередніх власників в межах збудованих ними за власні кошти та власними силами приміщень, тому суд апеляційної інстанції не вирішував при розгляді вказаного спору питання щодо сплати компенсації за відступ від ідеальної частки у спірному нерухомому майні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_4 , подана адвокатом Чучковською А. В., мотивована тим, що особиста власність забудовників на завершений будівництвом будинок виникла лише у 1984 році після прийняття будинку в експлуатацію, отже, посилання позивачів про «прибудову» до спірного домоволодіння, яка проводилася до прийняття будинку в експлуатацію протягом 1976-1978 років, є необґрунтованими.

Звертає увагу на рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року, відповідно до якого спірне домоволодіння було розділено в натурі.

Стверджує, що суд апеляційної інстанції включив до спадкової маси майно, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, що спричинило позбавлення її прав на 14,7 кв. м. загальної площі будинку, з них - 10,9 кв. м. житлової площі, без її згоди та жодної компенсації.

Вважає, що суд апеляційної інстанції без розподілу майна в натурі між співвласниками визнав за позивачами право власності на квартиру № 2 та мансардне приміщення у спірному домоволодінні й погосподарські споруди, а за нею право власності на квартиру № 1 без визначення частки у спільному майні, що суперечить положенням глави 26 ЦК України.

При цьому апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог та провів поділ спірного домоволодіння, що не було предметом спору.

Звертає увагу на те, що судом не застосовані строки позовної давності, про що вона заявляла під час розгляду справи.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник вказує неправильне застосування апеляційним судом норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що доводи касаційної скарги обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, отже, оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Вказує, що відповідач не навела доказів щодо участі ОСОБА_14 у будівництві спірного будинку. Крім того, твердження ОСОБА_4 щодо включення апеляційним судом до спадкової маси майна, що не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, а також нібито позбавлення її компенсації, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи є необґрунтованими та не підтверджені матеріалами справи.

Звертає увагу на те, що майно, виділене сторонам судом в натурі, ніколи не вибувало з їхнього володіння. Будь-які конфлікти між сторонами до отримання відповідачем свідоцтва про право на спадщину були відсутні. Матеріали справи підтверджують існування окремих квартир (трьох квартир), отже, суд встановив реальний обсяг у спадковому майні, яке з урахуванням всіх обставин повинен був успадкувати відповідач.

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила щодо відсутності підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Зокрема, зазначає, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не спростовують законних висновків суду апеляційної інстанції.

Зміст відзиву ОСОБА_2 є аналогічним змісту відзиву ОСОБА_3 , відтак, необхідності у дублюванні доводів немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2020 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконавчого комітету Подільської райради депутатів трудящих м. Києва від 16 лютого 1959 року № 111 ОСОБА_1 надано земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 600 кв. м для індивідуальної забудови (том 1, а. с. 6).

26 березня 1959 року зазначена земельна ділянка була відведена ОСОБА_1 в натурі, про що був складений акт (том 1, а. с. 7).

08 квітня 1959 року між ОСОБА_1 та виконавчим комітетом Подільської ради депутатів трудящих, віділом комунального господарства виконкому Подільської ради депутатів трудящих, житловим управлінням Подільського району м. Києва був укладений договір № 2558 про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності з кількістю кімнат від одної до п`яти включно. За умовами цього договору ОСОБА_1 зобов`язувався збудувати кам`яний одноквартирний будинок житловою площею 60 кв. м на три кімнати. По завершенню будівництва, зведені на зеленій ділянці споруди вступають до експлуатації та стають особистою власністю забудовника після визнання приймальною комісією місцевої Ради депутатів трудящих повної готовності зведених споруд, що оформлюється актом комісії (пункт 9 договору). До повного зведення житлового будинку та визнання комісією місцевої ради депутатів трудящих годним для експлуатації, «Забудовник» не має права продавати будинок або його частину іншим особам або організаціям без згоди Подільського районного виконавчого комітету місцевої ради депутатів трудящих (пункт 10 договору) (том 1, а. с. 8-11).

Рішенням виконавчого комітету Подільської райради депутатів трудящих від 21 жовтня 1963 року № 997 встановлено, що згідно договору на право забудови № 2558 від 08 квітня 1959 року домоволодіння на АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 ; будинок має 60% готовності (збудовано одна кімната і кухня вартістю 1500 крб); ОСОБА_1 звернувся до виконкому з проханням дозволити йому подарувати 1/3 частину недобудованого будинку рідній сестрі ОСОБА_14 , яка проживає і прописана постійно в АДРЕСА_6 , як піднаймач; ОСОБА_14 своїми коштами допомагає своєму брату ОСОБА_1 в будівництві будинка; ОСОБА_14 має сім`ю 2 чоловіка, працює в депо ім. Красіна, а тому дозволено ОСОБА_1 подарувати своїй сестрі ОСОБА_14 1/3 частину недобудованого будинка на АДРЕСА_1 готовністю 60% вартістю 1500 крб (том 2, а. с. 111).

04 грудня 1963 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_14 було укладено договір дарування 1/3 частини недобудованого будинку готовністю 60% за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами зазначеного договору дарування ОСОБА_14 взяла на себе обов`язки по будівництву згідно з договором № 2558 від 08 квітня 1959 року (том 1, а. с. 12-14).

14 жовтня 1976 року працівниками Київського МБТІ було складено технічний паспорт на спірний будинок, відповідно до якого житловий будинок був одноповерховий та складався з двох окремих квартир загальною площею 101,1 кв. м, житловою 64,2 кв. м.

Зокрема, квартира № 1 складалася із коридору площею 4,1, кв. м, кухні площею 8,1 кв. м, та двох житлових кімнат площею 16,4 кв. м та 7,8 кв. м, всього площею 36,4 кв. м, житловою площею 24,2 кв. м;

квартира № 2 складалася із двох коридорів площею по 5,7 кв. м кожний, трьох житлових кімнат площею 11,0 кв. м, 19,4 кв. м, 9,6 кв. м, кухні площею 9,2 кв. м, санвузла площею 4,1 кв. м, всього площею 64,7 кв. м, житловою площею 40,0 кв. м (том 1, а. с. 138-143).

20 липня 1978 року працівниками Київського МБТІ було складено технічний паспорт на спірний будинок, відповідно до якого крім приміщень першого поверху в будинку вже був облаштований мансардовий поверх, в якому побудовано кухню приміщення 3-1 площею 6,7 кв. м та три житлові кімнати приміщення 3-2 площею 19,6 кв. м, приміщення 3-3 площею 16,3 кв. м, приміщення 3-4 ванної кімнати площею 4,1 кв. м, приміщення 3-5 столової площею 8,9 кв. м, приміщення 3-6 житлової кімнати площею 5,2 кв. м (том 2, а. с. 120-124).

13 липня 1984 року працівниками Київського МБТІ було складено технічний паспорт на вказаний будинок, відповідно до якого спірний житловий будинок був побудований ОСОБА_1 та ОСОБА_14 та на час прийняття в експлуатацію складався із ізольованої квартири № 1 , до якої входили приміщення: 1-1 коридору площею 4,1, кв. м, 1-2 кухні площею 8,1 кв. м, 1-3 житлової кімнати площею 16,4 кв. м, 1-4 житлової кіманти площею 7,8 кв. м та 1-5 ванної кімнати площею 4,3 кв. м, всього площа 40,7 кв. м, житлова площа 24,2 кв. м;

квартира № 2 складалася з приміщення 2-1 коридор площею 5,7 кв. м, 2-2 коридор площею 5,7 кв. м, 2-3 житлова кімната площею 11,0 кв. м, 2-4 житлова кімната площею 19,4 кв. м, 2-5 житлова кімната площею 9,6 кв. м, приміщення 2-6 кухні площею 9,2 кв. м, приміщення 2-7 санвузла площею 4,1 кв. м, всього площа 64,7 кв. м, житлова площа 40,0 кв. м.

Мансарда, що складалася із приміщень: приміщення 3-1 площею 6,7 кв. м, та 3-2 житлова кімната площею 19,6 кв. м, приміщення 3-3 житлова кімната площею 16,3 кв. м, приміщення 3-4 ванної кімнати площею 4,1 кв. м, приміщення 3-5 прихожа площею 8,9 кв. м, приміщення 3-6 житлової кімнати площею 5,2 кв. м, всього по мансардовому поверху загальна площа 60,8 кв. м, житлова площа 41,1 кв. м (том 1, а. с. 16-20).

На підставі вказаного технічного паспорту та правовстановлюючих документів на виділення земельної ділянки, дозволу на будівництво та договору дарування було складено акт прийому в експлуатацію індивідуального домоволодіння АДРЕСА_1 , згідно з яким вказаний житловий будинок забудовників ОСОБА_1 та ОСОБА_14 прийнято в експлуатацію (том 1, а.с.123-126).

Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів м. Києва від 28 серпня 1984 року № 1000 було затверджено акт прийняття будинку до експлуатації на АДРЕСА_1 , який будувався забудовниками ОСОБА_1 та ОСОБА_14 протягом 1959-1984 років та складається з будинку в один поверх з мансардою, містить дві квартири та має загальну площу 166,2 кв. м, з них житлової 105,3 кв. м (том 1, а. с. 57).

24 вересня 1984 року Київським міським бюро технічної інвентаризації за № 25893 ОСОБА_1 було видане реєстраційне посвідчення, згідно з яким йому на праві особистої власності належить 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 . Аналогічне реєстраційне посвідчення на 1/3 частину спірного домоволодіння було видане ОСОБА_14 (том 5, а. с. 29).

15 лютого 2002 року працівниками Київського МБТІ було складено технічний паспорт на вказаний будинок, відповідно до якого житловий будинок в цілому не змінювався, лише до квартири № 2 було прибудовано тамбур площею 15,0 кв. м, а приміщення квартири № 1 та мансарда фактично залишалися незміненою (том 1, а. с. 61).

Відповідно до свідоцтва про смерть від 12 листопада 2003 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_14 померла (том 1, а. с. 28).

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 02 жовтня 2004 року ОСОБА_18 є спадкоємцем майна ОСОБА_14 , а саме - 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 29).

Відповідно до довідки начальника Комунального підприємства «Поділ-Житло» від 09 червня 2006 року квартира № 2 та квартира № 3 (мансарда) мають спільні між собою та окремі від квартири № 1 системи опалення водо-, газо- та електропостачання (том 1, а. с. 163).

Актом комісії КП «Поділ-житло» від 11 квітня 2006 року підтверджується, що власник квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_15 без попередження та погодження із ОСОБА_1 самовільно демонтувала перекриття з квартири № 1 на горище розміром 1,0 м на 1,0 м (том 1, а. с. 128).

Висновком судової будівельно-технічної експертизи 20 лютого 2008 року № 968/969, складеної експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ), встановлено, що склад приміщень, що входять до квартири № 1 становлять 30/100 від всього будинку та запропоновано виділити співвласникам приміщення, якими вони фактично користуються. При цьому розподіл житлових приміщень, за яким до власника квартири № 1 приєднати житлове приміщення № 3-3 неможливий, виходячи із положень викладених в нормативних актах. Зокрема, тому, що вказаний виділ суперечитиме: «Правилам забудови м. Києва», затвердженого рішенням сесії Київської міської ради від 27 січня 2005 року № 11/2587; вимогам ДБН В.2.2.-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», ВСН 61-89 (р) (том 3, а. с. 41-56).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (том 5, а. с. 6).

Після його смерті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лішуновою О. М. була заведена спадкова справа № 04/2014. Відповідно до заповіту ОСОБА_1 від 26 жовтня 2012 року останній заповідав своє майно наступним чином: 1/2 частина - ОСОБА_3 , 1/4 частина ОСОБА_7 , 1/4 частина ОСОБА_2

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які є дочками спадкодавця та на підставі статті 1261 ЦК України є спадкоємцями першої черги, відповідно до заяв від 10 жовтня 2014 року спадщину прийняли, а ОСОБА_7 , яка також є дочкою спадкодавця та на підставі статті 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги, відповідно до заяви від 10 жовтня 2014 року відмовилася від своєї частини спадщини на користь своєї дочки ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - адвоката Чучковської А. В. підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 100 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) визначено, що в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.

Статтею 101 ЦК УРСР визначено, що в особистій власності громадянина може бути один жилий будинок (або частина його).

У подружжя, яке проживає спільно, та його неповнолітніх дітей може бути тільки один жилий будинок (або частина його), що належить на праві особистої власності одному з них або є в їх спільній власності.

Право власності одного або кількох громадян з числа зазначених в частині другій цієї статті на частину будинку не позбавляє права інших з цих громадян мати у власності другу частину (частини) цього ж будинку. Проте в багатоквартирному будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників подружжя, що проживає спільно, їх неповнолітні діти можуть мати лише одну квартиру.

Частиною першою статті 112 ЦК УРСР визначено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Судами встановлено, що станом на 1963 рік житловий будинок АДРЕСА_1 був збудований ОСОБА_1 на 60 % та 04 грудня 1963 року 1/3 частина недобудованого будинку була подарована сестрі ОСОБА_14 .

В період між укладенням договору дарування і до часу прийняття вказаного житлового будинку в експлуатацію в 1984 році, Київським міським бюро технічної інвентаризації здійснювався огляд та складалися технічні паспорти на забудову, яка не була ще прийнята в експлуатацію. Зокрема, встановлено, що співвласниками спірного будинку продовжувалося будівництво вказаного будинку.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд дійшов висновку про те, що за життя між співвласниками житлового будинку ОСОБА_1 та ОСОБА_14 склалися відносини щодо створення та подальшого користування спільним частковим майном, згідно з яким ОСОБА_1 за власні кошти та власними силами було збудовано приміщення квартири № 2 та мансардовий поверх, а ОСОБА_14 за власні кошти та власними силами було збудовано приміщення квартири № 1 .

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності (частини першої статті 364 ЦК України).

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Статтею 150 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Колегія суддів вважає, що районний суд дійшов правильних висновків про те, що оскільки 28 серпня 1984 року виникло право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_14 на спірне домоволодіння, отже, належить останнім на праві спільної часткової власності з частками 2/3 частини та 1/3 частина відповідно.

Районний суд надав правильну оцінку посиланням позивачів, що стосуються збільшення частки співвласників за рахунок переобладнання горища спірного будинку у мансардне приміщення, та не взяв їх до уваги, оскільки такі твердження не підтверджено належними доказами. При цьому висновки суду про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 119 ЦК УРСР відповідають обставинам справи, з огляду на те, що станом на 1978 рік спірне домоволодіння ще не було прийняте в експлуатацію та право власності на нього як на об`єкт права власності, завершений будівництвом ще не виникло.

Відсутність у матеріалах справи письмової згоди співвласників будинку ( ОСОБА_1 та ОСОБА_14 ) на створення спільної власності на будинок з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 свідчить про недоведеність останніми факту будівництва мансардного поверху за власні кошти.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправомірно включив до спадкової маси майно, що не належало ОСОБА_1 на момент відкриття спадщини, що спричинило позбавлення ОСОБА_4 14,7 кв. м загальної площі будинку, з огляду на таке.

Уточнивши позовні вимоги, правонаступники ОСОБА_1 : ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , просили суд визнати за кожним з них, як спадкоємців, право власності на 1/2 частину майна, що належала ОСОБА_1 .

Оскільки порядок набуття права власності на майно в порядку спадкування регулюється ЦК України, Законом України «Про нотаріат», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень», Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2008 року № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами» (далі - Порядок № 296/5), правонаступниками ОСОБА_1 : ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надано суду відмову у вчиненні нотаріальної дії, що передбачено положеннями статті 49 Закону України «Про нотаріат», пунктом 1 глави 13 Порядку № 296/5. Відтак, підстав для задоволення позову в частині визнання за позивачами права власності на майно в порядку спадкування, не було.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази про невизнання або оспорення кимось права позивачів на спадкування майна після смерті ОСОБА_1 .

Отже, задовольняючи позовні вимоги правонаступників ОСОБА_1 : ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , апеляційний суд ухвалив судове рішення з порушенням положень матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права.

З огляду на зазначене, висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 правомірно успадкувала 1/3 частину спірного домоволодіння після смерті ОСОБА_14 , є правильними, відтак, відсутні підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 жовтня 2004 року.

З огляду на зазначене, висновки апеляційного суду не відповідають нормам матеріального права, а оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена без дотримання положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, підлягає скасуванню. Натомість, судом першої інстанції повно досліджено обставини справи та ухвалено судове рішення, яке відповідає положенням матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Отже, висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є правильними.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду, яке є правильним по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку у застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_4 було сплачено 7 795,60 грн судового збору, що підтверджується доданим до скарги платіжними дорученнями, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , оскільки колегія суддів залишає у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позовуправонаступніків ОСОБА_1 : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відмовлено.

Керуючись статтями 400 406 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану адвокатом Чучковською Анною Вячеславівною, задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року скасувати та залишити в силі рішенням Подільського районного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року.

Стягнути з правонаступніків ОСОБА_1 : ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 7 795 (сім тисяч сімсот дев`яносто п`ять) гривень 60 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк