05.05.2024

№ 758/7604/23

Постанова

Іменем України

01 травня 2024 року

м. Київ

справа № 758/7604/23

провадження № 61-4326св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: служба у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Іллінецький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Перша київська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником Желіховським Гнатом Дмитровичем , на постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Іллінецький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Перша київська державна нотаріальна контора з позовом про встановлення факту батьківства.

Позов мотивований тим, що перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 народився її син ОСОБА_7 , у свідоцтві про народження якого відомості про батька внесені на підставі частини першої статті 135 СК України.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 загинув.

Позивачка вказувала, що батьком її сина є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за життя визнавав своє батьківство по відношенню до сина ОСОБА_7 , приймав участь у його вихованні, піклувався про неї та сина, забезпечував матеріальні та розумові потреби дитини, вони мали спільні плани на майбутнє, на підтвердження чого до позовної заяви долучені спільні фотографії, банківські виписки про переказ їй коштів від ОСОБА_6 та висновок спеціаліста № 2761 від 09 грудня 2022 року, відповідно до якого вірогідність того, що загиблий ОСОБА_6 дійсно є біологічним батьком ОСОБА_7 і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зав`язків, за результатами проведеного дослідження складає не менше 99,99999 %.

З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, реалізації позивачем права на спадкування за законом після загибелі батька, призначенні їй пенсії у зв`язку з втратою годувальника та отриманні пільг й соціальних гарантій, ОСОБА_1 звернулась із цим позовом до суду.

ОСОБА_1 просила:

встановити факт того, що загиблий ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

зобов`язати внести зміни до актового запису № 143 про народження дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вчиненого 11 липня 2018 року Іллінецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, де у відомості про батьківство вказати батьком дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Іллінецький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Перша київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту батьківства задоволено.

Встановлено факт батьківства ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Зобов`язано уповноважений орган реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису № 143 про народження дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вчинений 11 липня 2018 року Іллінецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, де у відомості про батьківство вказати батьком дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 СК України (матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, як досягла повноліття. Таким чином, заява може бути подана певним колом осіб, зазвичай встановлення факту батьківства проводитися в порядку окремого провадження, а не позовного, проте, якщо встановлення факту батьківства зачіпає інтереси спадкоємців, справа має бути розглянута в порядку позовного провадження;

на підтвердження кровної спорідненості свого сина ОСОБА_7 та загиблим ОСОБА_6 , позивачем ОСОБА_1 надано висновок спеціаліста КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» № 2761 від 09 грудня 2022 року, за висновками якого встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , народженого громадянкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вірогідність того, що загиблий ОСОБА_6 дійсно є біологічним батьком ОСОБА_7 і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зав`язків, за результатами дослідження складає не менше 99,99999%. З висновку спеціаліста вбачається, що для його проведення були відібрані зразки крові загиблого військовослужбовця ОСОБА_6 і направлені у лабораторію Дніпровського ОБ СМЕ, а тому твердження адвоката Щудли А. М. про відсутніть даних, які дозволяють встановити правомірність використання біологічних зразків, не заслуговують на увагу. Відповідачі не скористалися своїм правом заявити клопотання про проведення експертизи для спростування кровної спорідненості загиблого з ймовірним сином;

у справі «Йевремович проти Сербії» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпід час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року). Таким чином, при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту;

малолітньому ОСОБА_7 рішенням лікарсько-консультативної комісії при ВОДКЛ Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні від 27.02.2020, встановлено діагноз: Q66.4 плоско-вальгусна деформація стоп ІІ ст., M21.8 поперечно-розпластані стопи, Q65.8 дисплазія кульшових суглобів лікована консервативно та тлі дисплазії сполучної тканини недиференційованої з помірним порушеням функцій, H00.1 халазіон верхньої повіки правого ока, J35.3 гіпертрофія аденоїдів та піднебінних мигдаликів ІІ-ІІІ ст. А тому, є обґрунтованими твердження ОСОБА_1 , що позов про встановлення факту батьківства поданий з метою забезпечення найкращих інтересів дитини, а саме реалізацією нею права на спадкуванням за законом після загибелі батька, призначення пенсій у зв`язку з втратою годувальника та отриманню пільг й соціальних гарантій;

щодо заяви представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Желіховського Г. Д. про застосування позовної давності суд вказав, що законодавець у частині першій статті 20 СК України закріпив вичерпний перелік статей цього Кодексу і відповідно вимог, що випливають із сімейних відносин, до яких застосовується позовна давність. До цього переліку належить відповідно до частини другої статті 129 СК України вимога про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком. Тому положення частини другої статті 129 СК України, яке є спеціальним, не може поширюватися на положення про визнання батьківства, передбачені у статті 128 СК України. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2017 року у справі № 6-617цс17;

оцінюючи зібрані у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про доведеність факту батьківства ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

звертаючись із цим позовом до суду позивач вказувала, що ОСОБА_6 є біологічним батьком її сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , загинув у місті Торецьк Донецької області, що підтверджуєтеся копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 . Згідно висновку спеціаліста КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» № 2761 від 09 грудня 2022 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , народженого громадянкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Вірогідність того, що загиблий ОСОБА_6 дійсно є біологічним батьком ОСОБА_7 і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зав`язків, за результатами дослідження складає не менше 99,99999 %. Зі змісту листа КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» від 14 березня 2023 року № 725, на підставі заяви ОСОБА_1 від 06 грудня 2022 року та відповідно до пункту 35 Переліку платних послуг, які надаються в державній і комунальних закладах охорони здоров`я та вищих медичних закладах, затвердженого Постановою КМУ від 17 вересня 1996 року № 1138, у зв`язку з відсутністю ухвали суду про проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, було надано платні послуги з проведення молекулярно-генетичного дослідження та за його результатами судово-медичним експертом Івашиною О. Х. було складено вказаний висновок спеціаліста, який складено об`єктивно та неупереджено належним чином проведеного молекулярно-генетичного дослідження на підставі біологічних зразків. Зазначені у висновку результати повністю відповідають дійсності, будь-які підстави для сумніві в його правдивості відсутні. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції поклав до основи рішення суду висновок спеціаліста КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» № 2761 від 09 грудня 2022 року, за висновками якого встановлено, що ОСОБА_6 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Такий висновок суд вважав належним та допустимим доказом. У висновку зазначено про те, що висновок складений судово-медичним експертом, яка стаж роботи за фахом «судово-медична імунологія» 17 років, спеціалізація по генетиці лабораторній, 1-й кваліфікаційний клас судового експерта;

встановивши, що на момент народження ОСОБА_7 його батьки не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою, відомості про батька зазначені відповідно до статті 135 СК України за вказівкою матері, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, суд зробив висновок про те, що ОСОБА_6 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батьком дитини ОСОБА_7 . Оскільки положення частини другої статті 129 СК України, які є спеціальними, не можуть поширюватися на положення про визнання батьківства, що передбачені у статті 128 СК України, - підстави для застосування позовної давності в один рік до вимог позивача відсутні. Встановлення факту батьківства має на меті забезпечення найкращих інтересів дитини, малолітнього Миколая, який має інвалідність, а саме реалізацією ним права на спадкування за законом після загибелі батька, призначення пенсій у зв`язку з втратою годувальника та отриманню пільг й соціальних гарантій. Колегія суддів погодилася з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке;

відповідно до статті 130 СК України у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини 1 статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині 3 статті 128 цього Кодексу. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19) зроблено висновок щодо застосування статті 130 СК України та вказано, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

при проведенні судово-медичним експертом КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» Івашиною О. Х. судово-медичного дослідження зразків крові гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ., гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , встановлено, що ОСОБА_6 дійсно є біологічним батьком ОСОБА_7 з ймовірністю 99,99999 %. Висновок спеціаліста складений на замовлення ОСОБА_1 ;

при проведенні дослідження об`єктом дослідження була, в тому числі, кров на марлі загиблого ОСОБА_6 , про що зазначено у самому висновку спеціаліста. Саме по собі зазначення «737ц Кров тр.ймовірно ОСОБА_6 ар.3560-19.07.2022 ОСОБА_9 » на одному із двох конвертів, які були доставлені з архіву лабораторії КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи «ДОР» експерту на дослідження, не ставить під сумнів висновок спеціаліста. Належних та допустимих доказів на спростування кровної спорідненості загиблого ОСОБА_6 з сином ОСОБА_7 , відповідачами, у передбаченому статтями 12 81 ЦПК України порядку, суду першої інстанції не надано. Оцінивши надані позивачем фотознімки, на яких зображені ОСОБА_1 та загиблий ОСОБА_6 , в тому числі під час спільного відпочинку, та ОСОБА_6 з дитиною ОСОБА_7 , а також непоодинокі перерахування ОСОБА_6 коштів на особистий рахунок ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем її вимог;

посилання в апеляційній скарзі на те, що фото є недостовірними доказами, оскільки не містять інформації, яка б підтверджувала факт того, що ОСОБА_6 якимось чином мав відносини до ОСОБА_7 , а тим більше визнавав своє батьківство стосовно нього колегія суддів відхиляє, оскільки вирішуючи дану справу суд досліджував докази у їх сукупності, що дає підстави вважати, що ОСОБА_6 є батьком сина позивача. Не зазначення призначення платежу у грошових переказах ОСОБА_6 на картковий рахунок ОСОБА_1 не спростовує, що загиблий здійснював такі перекази саме на утримання сина та матеріали справи не містять доказів на спростування таких висновків суду, тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 в цій частині необґрунтовані. Суд, на підставі поданих позивачем доказів, які належним чином оцінені, вірно встановив, що померлий ОСОБА_6 є батьком сина позивача. Матеріали справи не містять жодного доказу на спростування такого висновку суду;

доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_2 - Щудло А. М. про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства є необґрунтованими з таких підстав. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті в позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21). Предметом позову у цій справі є встановлення факту батьківства. У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Оскільки встановлення факту батьківства померлого відносно малолітньої дитини, належить встановлювати в судовому порядку, ця справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

за наведених обставин, колегія суддів вважала, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позов підлягає задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Аргументи учасників справи

19 березня 2024 року ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Желіховським Г. Д. , на постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року (повне судове рішення складено 20 лютого 2024 року), в якій просив постанову апеляційного суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, оскільки судом апеляційної інстанції прийнято оскаржуване рішення без врахування правової позиції Верховного Суду, викладених в подібних справах. Підстава для касаційного оскарження - пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Як вбачається, в основу оскаржуваного рішення як судом першої так і судом апеляційної інстанції покладено Висновок спеціаліста № 2761, з якого вбачається, що з вірогідністю 99,99999% ОСОБА_6 є біологічним батьком ОСОБА_7 . Вказаний висновок складений КЗ «Дніпропетровського обласного бюро судово-медичної експертизи» ДОР спеціалістом Івашиною О. Х . Сторона відповідача вважає вказаний висновок спеціаліста № 2761 недопустимим доказом, виходячи з наступного;

суд апеляційної інстанції визнав даний доказ належним і допустимим, оскільки даний висновок складено на замовлення позивача ОСОБА_1 і можливість його складання передбачена статтею 106 ЦПК України. В свою чергу статтею 106 ЦПК України передбачено право учасника справи подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Частиною п`ятою статті 106 ЦПК України передбачено, що у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. З наведеного вбачається, що у випадку, якщо стороною по справі до суду подається висновок експерта, складений на замовлення такої сторони а не на підставі ухвали суду, то в такому випадку вказаний висновок повинен містити відомості, що він складений саме для подачі до суду та відомості про те, що експерт, який складав даний висновок попереджений про кримінальну відповідальність. Аналогічний висновок зроблено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі 522/1029/18 (провадження 14-270цс19). Так Великою Палатою у вказаному рішенні прямо зазначено, що висновок експерта є належним і допустимим доказом, якщо його складено з урахуванням положень статтею 106 ЦПК України;

апеляційний суд, оцінюючи Висновок спеціаліста №2761 не врахував висновки Великої палати, викладені в Постанові від 18 грудня 2019 року в справі 522/1029/18. Суд апеляційної інстанції не врахував, що висновок спеціаліста № 2761 не містить відомостей про те, що він складений для подачі до суду і відомостей про те, що особа, яка його складала попереджена про кримінальну відповідальність, відповідно даний доказ є неналежним і недопустимим. Більше того, навіть в назві вказаного документу зазначено, що він є висновком спеціаліста, а не експерта.

29 квітня 2024 року ОСОБА_1 через Електронний Суд подала відзив, який підписаний адвокатом Панфіловою Д. А.,в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржена постанову апеляційного суду від залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що суд апеляційної інстанції, на підставі поданих позивачем доказів, які належним чином оцінені у їх сукупності, вірно встановив, що померлий ОСОБА_6 є батьком сина позивачки. Матеріали справи не містять жодного доказу на спростування такого висновку суду. Позивачем було максимально обґрунтовано позовні вимоги, акцентовано важливість інтересів дитини, додано належні та допустимі докази. Належних та допустимих доказів на спростування кровної спорідненості загиблого ОСОБА_6 з сином ОСОБА_7 , відповідачами, й у тому числі скаржником, у передбаченому статтями 12 81 ЦПК порядку, суду першої інстанції не надано.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

19 квітня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2024 рокуклопотання ОСОБА_1 , яке підписане адвокатом Панфіловою Д. А., про продовження строку на подання відзиву на касаційну скаргу задоволено; продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 10 квітня 2024 рокузазначено, що: наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , в якому матір`ю вказана позивачка ОСОБА_1 , а відомості про батька внесені на підставі частини першої статті 135 СК України.

Малолітньому ОСОБА_7 рішенням лікарсько-консультативної комісії при ВОДКЛ Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні від 27 лютому 2020 року, встановлено діагноз: Q66.4 плоско-вальгусна деформація стоп ІІ ст., M21.8 поперечно-розпластані стопи, Q65.8 дисплазія кульшових суглобів лікована консервативно та тлі дисплазії сполучної тканини недиференційованої з помірним порушеням функцій, H00.1 халазіон верхньої повіки правого ока, J35.3 гіпертрофія аденоїдів та піднебінних мигдаликів ІІ-ІІІ ст.

Малолітній ОСОБА_7 є особою з інвалідністю, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 26 лютого 2020 року.

В матеріалах справи є фотознімки, на яких зображений ОСОБА_6 із позивачем та дитиною ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , загинув у місті Торецьк Донецької області, що підтверджуєтеся копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

Згідно висновку спеціаліста КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» № 2761 від 09 грудня 2022 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , народженого громадянкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Вірогідність того, що загиблий ОСОБА_6 дійсно є біологічним батьком ОСОБА_7 і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зав`язків, за результатами дослідження складає не менше 99,99999 %.

Відповідно до листа КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» від 14 березня 2023 року № 725, на підставі заяви ОСОБА_1 від 06 грудня 2022 року та відповідно до пункту 35 Переліку платних послуг, які надаються в державній і комунальних закладах охорони здоров`я та вищих медичних закладах, затвердженого Постановою КМУ від 17 вересня 1996 року № 1138, у зв`язку з відсутністю ухвали суду про проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, було надано платні послуги з проведення молекулярно-генетичного дослідження та за його результатами судово-медичним експертом Івашиною О. Х. було складено вказаний висновок спеціаліста, який складено об`єктивно та неупереджено належним чином проведеного молекулярно-генетичного дослідження на підставі біологічних зразків. Зазначені у висновку результати повністю відповідають дійсності, будь-які підстави для сумніві в його правдивості відсутні.

Позиція Верховного Суду

Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20)).

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини, зокрема, вказав, що: «хоча основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, вона не лише зобов`язує державу утримуватися від такого втручання, на додаток до цього негативного зобов`язання можуть існувати позитивні зобов`язання, притаманні ефективній повазі до приватного або сімейного життя. Ці зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою (див. рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 та № 60641/08, пункт 98, ЄСПЛ 2012). Межа між позитивними та негативними зобов`язаннями держави за статтею 8 Конвенції не підлягає чіткому визначенню; проте застосовні принципи є подібними. В обох контекстах слід враховувати справедливий баланс, який має бути встановлений між конкуруючими інтересами (там само, пункт 99) (YAKUSHEV v. UKRAINE, № 15978/09, § 22, ЄСПЛ, від 14 грудня 2018 року).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (частина перша статті 135 СК України).

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду (частина друга статті 125 CК України).

Батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України (частини перша, друга статті 128 СК України).

У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу (стаття 130 СК України).

Тлумачення статті 130 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року у справі № 592/4443/17 (провадження № 61-9923св22) зазначено, що: «відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі вище перераховані докази в сукупності. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені зокрема: листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв`язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що у розглянутому національному провадженні, яке розпочалося у 2012 році, суди керувалися Постановою Пленуму Верховного Суду 2006 року, яка вимагала застосування до справи заявника Кодексу про шлюб і сім`ю 1969 року, що робить доказ спільного проживання необхідним для визнання батьківства. На думку Суду, наслідки такого підходу можна порівняти з наслідками негнучких строків або інших процесуальних обмежень, які унеможливлюють встановлення або оспорювання батьківства, зокрема з використанням нових методів тестування. Суд неодноразово вказував, що такі обмеження суперечать важливості інтересу приватного життя. Хоча до функцій Суду не входить тлумачення національного законодавства або висловлення думки щодо доцільності правового регулювання, обраного законодавчим органом держави-відповідача у певній сфері, за цих обставин Суд доходить висновку, що зазначений підхід національних судів у поєднанні з їхньою нездатністю розглянути надані їм докази ДНК з достатньою ретельністю становив порушення їхніх позитивних зобов`язань за статтею 8 щодо забезпечення права заявника на повагу до його приватного життя. Відповідно, мало місце порушення статті 8 Конвенції (MOLDOVAN v. UKRAINE, № 62020/14 § 52-54, ЄСПЛ, від 14 березня 2024 року).

У справі, що переглядається:

апеляційний суд врахував, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України;

апеляційним судом в повному обсязі перевірено оцінку судом першої інстанції поданих позивачем доказів і апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції, який оцінивши надані докази в сукупності, про те, що ОСОБА_6 є батьком сина позивача. Матеріали справи не містять жодного доказу на спростування таких висновків;

результати молекулярно-генетичного дослідження викладені у висновку спеціаліста № 2761 щодо встановлення факту батьківства у цій справі оцінені апеляційним судом лише, як один із засобів доказування (письмовий доказ) у сукупності із іншими доказами в справі;

апеляційним судом мотивовано відхилені заперечення апеляційної скарги проти інших доказів по справі, а саме: фотознімків, на яких зображені ОСОБА_1 та загиблий ОСОБА_6 , в тому числі під час спільного відпочинку, та ОСОБА_6 з дитиною ОСОБА_7 , того що ОСОБА_6 здійснював грошові перекази на картковий рахунок ОСОБА_1 на утримання сина;

твердження в касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 касаційний суд відхиляє, оскільки судами зроблено висновок про задоволення позову на підставі оцінки доказів в їх сукупності, в тому числі результатів молекулярно-генетичного дослідження викладених у висновку спеціаліста № 2761;

при поданні своїх заперечень проти позову (т. 1, а. с. 151-155), заяви про застосування наслідків спливу позовної давності (т. 1, а. с. 181-183), апеляційних скарг (т. 2, а. с. 48-51, 60-67), додаткових пояснень (т. 2, а. с. 143-145) відповідачі клопотань про проведення молекулярно-генетичної експертизи не заявляли.

За таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Помилкове посилання апеляційним судом на статтю 106 ЦПК не вплинуло на прийняття законного рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без дотримання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником Желіховським Гнатом Дмитровичем , залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков