№ 758/9321/15-ц

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 758/9321/15-ц

провадження № 61-28031св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.

суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Національний університет «Києво-Могилянська академія»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Інфоресурс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 липня 2017 року у складі судді Романа О. А. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного університету «Києво-Могилянська академія» (далі - НУ «Києво-Могилянська академія») про стягнення з відповідача на його користь 91,20 грн відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Позов обґрунтований тим, що відповідач безпідставно стягнув з нього плату за виготовлення диплома про вищу освіту, оскільки відповідно до законодавства його виготовлення для студентів, які навчаються за державним замовленням, є частиною забезпечення права на освіту, закріпленого Конституцією України. Диплом про вищу освіту є випускною документацією, тому вартість його виготовлення є складовою навчальних витрат.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 91,20 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 05 липня 2017 року в позові відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не передбачено виготовлення документів про вищу освіту за рахунок коштів Державного бюджету України для осіб, які навчалися за кошти державного бюджету, тому у 2014 році їх виготовлення здійснювалося за рахунок коштів осіб, що отримували ці документи.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 липня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, щовисновок суду першої інстанції про відмову в позові відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача, оскільки положення статей 1212, 1213 ЦК України не можуть застосовуватися до договірних правовідносин. Кошти, які сплатив позивач за отримання диплома та додатка до нього, є такими, що сплачені на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 2011 року № 309 «Про затвердження порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виготовлення випускних документів про освіту» (далі - Постанова КМУ № 309). Отже, відповідач не є особою, яка безпідставно набула вказані кошти.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07 вересня 2017 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

14 грудня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі.

У травні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК Україниу редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 03 червня 2019 року № 487/0/226-19 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», пунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

27 грудня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Суди дійшли помилкового висновку, що відповідач правомірно стягнув з позивача вартість виготовлення диплома про вищу освіту, оскільки сплата коштів за видачу цього документа передбачена пунктом 3 постанови КМУ № 309. Жодних застережень щодо реалізації Закону України «Про вищу освіту», згідно з яким виготовлення та видача документів про вищу освіту здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України особам, які навчалися за державним замовленням, у Законі України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та в Бюджетному кодексі України не було.

Суди не застосували Закон України «Про вищу освіту», який має вищу юридичну силу, ніж постанова КМУ № 309.

Позивач, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Щокін проти України», зазначав, що суди повинні застосувати підхід, який є більш вигідний саме для нього, а не для держави, тобто суди мали застосувати положення статті 9 Закону України «Про вищу освіту» як найсприятливіший підхід для позивача у цій справі.

Аргументи інших учасників справи

Заперечення НУ «Києво-Могилянська академія» на касаційну скаргу мотивовані тим, що оскаржувані рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суди дійшли правильного висновку, що у 2014 році виготовлення документів про вищу освіту здійснювалося за рахунок коштів осіб, які їх отримували. У 2014 році законодавство не встановлювало обов`язку вищого навчального закладу безоплатно виготовляти документи про освіту державного зразка, зазначена послуга не належала до переліку послуг вищого навчального закладу у галузі вищої освіти.

Просив відхилити касаційну скаргу, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2017 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 30 липня 2012 року згідно з наказом НУ «Києво-Могилянська академія» № 588-с ОСОБА_1 зарахований на навчання за спеціальністю «Хімія» за державним замовленням.

16 квітня 2014 року між Державним підприємством «Інфоресурс» (далі - ДП «Інфоресурс») та НУ «Києво-Могилянська академія» укладено договір № 544/ПП про закупівлю бланків документів про освіту державного зразка, що виготовляються поліграфічним способом, зокрема, диплома магістра вартістю 89,82 грн.

23 червня 2014 року між ДП «Інфоресурс» та НУ «Києво-Могилянська академія» укладено договір № 541-1 про закупівлю документів про освіту, що виготовляються на основі фотокомп`ютерних технологій, зокрема, додатка до диплома вартістю 1,20 грн.

НУ «Києво-Могилянська академія» на виконання умов укладених договорів № 544/ПП, № 541-1 перерахував кошти за виготовлення дипломів та додатків до них на рахунок ДП «Інфоресурс».

13 травня 2014 року наказом НУ «Києво-Могилянська академія» № 148 відповідно до постанови КМУ № 309 та листа Міністерства освіти і науки України № 1/9-216 доведена вартість відшкодування одного примірника документа про освіту.

16 червня 2014 року позивач перерахував на рахунок НУ «Києво-Могилянська академія» вартість відшкодування одного примірника диплома магістра та додатка до нього в сумі 91,02 грн.

Відповідно до рахунка-фактури ЖР-0014503 від 23 червня 2014 року вартість бланка диплома магістра серія НОМЕР_1 становить 89,82 грн, вартість додатка - 1,20 грн, що підтверджується пунктом 23 кошторису додатка до договору № 745/ПП.

25 червня 2014 року наказом НУ «Києво-Могилянська академія» № 505-с ОСОБА_1 . відрахований з НУ «Києво-Могилянська академія» у зв`язку із закінченням навчання.

28 червня 2014 року позивачу присвоєно кваліфікацію магістра за спеціальністю «Хімія» і видано диплом про вищу освіту серії НОМЕР_1 та додаток до нього.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Предметом спору є відшкодування позивачу коштів за виготовлення бланку диплому та додатку до нього, які він поніс.

Відповідно до частин другої, третьої статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про вищу освіту» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин від 17 січня 2002 року) (далі - Закон) встановлюються такі види документів, які засвідчують здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями: диплом молодшого спеціаліста, диплом бакалавра, диплом спеціаліста, диплом магістра. Для осіб, які навчаються за кошти державного бюджету, документи про вищу освіту виготовляються та видаються за рахунок коштів Державного бюджету України

Відповідно до статей 17, 18 Закону управління у сфері вищої освіти здійснюється Кабінетом Міністрів України та центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Постановою КМУ № 309 затверджено порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виготовлення випускних документів про освіту (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 1 Порядку він визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті Міністерства освіти і науки України за програмою «Здійснення методичного та матеріально-технічного забезпечення діяльності навчальних закладів» для виготовлення випускних документів про освіту.

Згідно з пунктом 2 Порядку головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Міністерство освіти і науки України. Одержувачем бюджетних коштів є державне підприємство «Інфоресурс».

Відповідно до пункту 3 Порядку бюджетні кошти спрямовуються на виготовлення свідоцтва про базову загальну середню освіту, атестатів про повну загальну середню освіту та бланків додатків до свідоцтва про базову загальну середню освіту та додатків до атестата про повну загальну середню освіту, свідоцтва про закінчення спеціальної загальноосвітньої школи (для дітей, що мають вади у фізичному чи розумовому розвитку), бланків похвальних листів «За високі досягнення у навчанні» та похвальних грамот «За особливі досягнення у вивченні окремих предметів», золотих медалей «За високі досягнення у навчанні», срібних медалей «За досягнення у навчанні» для осіб, які навчалися за кошти державного та місцевих бюджетів у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах.

Національний університет «Києво-Могилянська академія» є вищим навчальним закладом державної форми власності і перебуває у підпорядкуванні Міністерства освіти і науки України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України від 25 квітня 2013 року № 240/2013 «Питання Міністерства освіти і науки України» (далі - Указ № 240/2013), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, Міністерство освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Указу № 240/2013 основними завданням Міністерства освіти і науки України є забезпечення формування та реалізація державної політики, зокрема, у сферах освіти і науки.

Згідно з підпунктом 51 пункту 4 Указу № 240/2013 Міністерство освіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань встановлює порядок замовлення, видачі та ведення обліку документів про освіту державного зразка.

На виконання визначених повноважень Міністерство освіти і науки України встановив порядок замовлення, видачі та ведення обліку документів про освіту державного зразка, зокрема листом від 24 квітня 2014 року № 1/9-216 визначено, що уповноваженим органом Міністерства освіти і науки України, що забезпечує організацію замовлення, видачі та обліку документів про освіту державного зразка, є ДП «Інфоресурс». Кошти за документи про освіту та додатки до них сплачуються на поточний рахунок ДП «Інфоресурс» згідно з укладеними угодами та на підставі виписаних ДП «Інфоресурс» накладних на відпуск документів.

Міністерство освіти і науки України у листі від 24 квітня 2014 року № 1/9-216 «Щодо порядку оплати документів про освіту у 2014 році» визначило вартість, зокрема, диплома магістра у розмірі 89,82 грн та додатка до диплома - 1,20 грн.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у 2014 році відповідач діяв відповідно до законодавства. Позивач сплатив кошти за отримання диплома та додатку до нього на виконання постанови КМУ № 309. Тому відповідач не є особою, яка безпідставно отримала кошти.

Суд апеляційної інстанції, виклавши положення нормативних актів, які регулюють спірні правовідносини, характеристику кондиційного зобов`язання, не спростував доводи апеляційної скарги, оскільки не виклав висновки щодо застосування підзаконних нормативно-правових актів з урахуванням положень Закону, незважаючи на те, що ОСОБА_1 порушував питання пріоритету Закону перед підзаконними нормативно-правовими актами.

Позивач, звертаючись із позовом до суду, просив стягнути з відповідача на його користь 91,02 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частина перша статті 1212 ЦК України застосовується, якщо 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Суди виходили з того, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України, оскільки відповідач не є особою, яка безпідставно набула кошти, а кошти, які сплатив позивач за отримання диплома та додатка до нього, є такими, що сплачені відповідно до Постанови № 309.

Висновки судів, що при отриманні від ОСОБА_1 коштів у розмірі 91,02 грн за виготовлення бланка диплома про вищу освіту у 2014 році відповідач діяв відповідно до законодавства не відповідають принципу верховенства права.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Ратифікувавши Конвенцію та протоколи до неї, держава передусім зобов`язалася гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції та цих протоколах.

Принцип верховенства права у рішеннях Європейського суду з прав людини стосується вимог «якості» закону та юридичної визначеності. Принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. У рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02) зазначено, що Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права ( рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).

Згідно з частиною другою статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

До спірних правовідносин, крім Закону, підлягають застосуванню і положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» як спеціального нормативно-правового акта щодо використання бюджетних коштів.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не передбачено коштів на виготовлення документів про освіту, які реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

31 липня 2014 року Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» доповнено статтею 30, згідно з якою встановлено, що у 2014 році у разі введення воєнного стану норми статей 7-9 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", а також норми і положення актів законодавства, які стосуються інших державних соціальних стандартів та гарантій, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» у 2009 році норми законодавства щодо виготовлення документів про освіту реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України, в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2009 рік.

Отже, Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» на час виникнення спірних правовідносин не передбачав право КМУ визначати питання щодо виготовлення документів про вищу освіту за кошти здобувачів вищої освіти.

Верховний Суд виходить з того, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не відповідає статті 8 Конституції України, відповідно до якої в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Позивач вважає, що пункт 3 Порядку, згідною з яким виготовлення документів про освіту здійснюється за рахунок коштів осіб, які їх отримують, не підлягав застосуванню до спірних правовідносин.

Постановою КМУ № 309 визначено порядок механізму використання коштів, передбачених у державному бюджеті Міністерством освіти за програмою «Здійснення методичного та матеріально-технічного забезпечення діяльності навчальних закладів» для виготовлення випускних документів про освіту.

Верховний Суд зауважує, що суди не взяли до уваги, що Закон має вищу юридичну силу, ніж Постанова КМУ № 309, положення Закону про те, що для осіб, які навчаються за кошти державного бюджету, документи про вищу освіту виготовляються та видаються за рахунок коштів Державного бюджету України (стаття 9) були передбачуваним у застосуванні для позивача. Отже, помилково витлумачили Закон у системному тлумаченні з положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», а також безпідставно надали пріоритет підзаконним нормативно-правовим актам щодо застосування до спірних правовідносин.

Відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК України 2004 року у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.

Судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Враховуючи наведене та виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні цього спору пріоритетними є норми Закону.

Верховний Суд зазначає, що спосіб, у який суди витлумачили та застосували нормативно-правові акти, призвів до наслідків, несумісних з принципами Конвенції та статті 53 Конституції України.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З урахуванням сплаченого ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви у сумі 243,60 грн, за подання апеляційної скарги - 267,96 грн, та за подання касаційної скарги - 292,32 грн, з НУ «Києво-Могилянська академія» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 803,88 грн.

Керуючись статтями 400, 409,412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07 вересня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Національного університету «Києво-Могилянська академія», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Інфоресурс», про стягнення коштів, задовольнити.

Стягнути з Національного університету «Києво-Могилянська академія» на користь ОСОБА_1 91 (дев`яносто одну) грн 20 коп.

Стягнути з Національного університету «Києво-Могилянська академія» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 803 (вісімсот три) грн 88 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко