17.03.2025

№ 759/1001/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року

м. Київ

справа № 759/1001/24

провадження № 61-15905св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Чернецька Ганна Миколаївна,на постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовані ОСОБА_1 тим, що 28 травня 2021 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю. П., реєстровий № 798.

Відповідно до пункту 1 договору позики він як позикодавець передав ОСОБА_2 як позичальнику у власність грошові кошті у розмірі 2 290 496,00 грн, що за курсом НБУ на момент укладення цього договору становило еквівалент 83 200,00 дол. США, а позичальник зобов`язався повернути отримані кошти до 28 вересня 2022 року.

Позичальником повернуто позикодавцеві суму позики, яка еквівалентна 3 600,00 дол. США.

При таких обставинах основна сума боргу позичальника перед позикодавцем за договором позики складає 79 600,00 дол. США (83 200,00 - 3 600,00), що за курсом НБУ становить 2 910 860,56 грн.

Крім того, 28 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю. П., реєстровий № 796.

Згідно пункту 1.1 договору поруки цим договором забезпечується виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики, укладеним 28 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідченим Тарасовою Ю. П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. У відповідності до цього договору порукою забезпечуються всі зобов`язання позичальника, які випливають із основного договору та можуть виникнути у майбутньому.

У зв`язку з викладеним позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за договором позики від 28 травня 2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю. П., у загальному розмірі 2 910 860,56 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 березня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 березня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 28 травня 2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю. П., у загальному розмірі 2 910 860,56 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем було підтверджено первісну суму боргу, зазначено суму заборгованості як різницю між первісним боргом та сумою, яка була повернута і яка не була спростована відповідачем, суму заборгованості в національній грошовій одиниці відповідно до умов договору було обраховано за сумою боргу та встановленим НБУ курсом гривні до долара США.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

29 листопада 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Чернецька Г. М.,звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року, в якій просить скасувати вказане судове рішенняі передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Також заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 14 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Столяр О. І. просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

12 грудня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 28 травня 2021 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю. П., реєстровий № 798.

Відповідно до пункту 1 договору позики позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошті у розмірі 2 290 496,00 грн, що за курсом НБУ на момент укладення цього договору становило еквівалент 83 200,00 дол. США, а позичальник зобов`язався повернути отримані кошти до 28 вересня 2022 року.

Своїм підписом під цим договором позичальник підтверджує факт отримання ним грошових коштів у розмірі 2 290 496,00 грн, що за курсом НБУ на момент укладення цього договору становило еквівалент 83 200,00 дол. США, від позикодавця (пункт 4 договору позики).

Цього ж дня, 28 травня 2021 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю. П., реєстровий № 796.

Поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед позикодавцем за виконання зобов`язань по основному договору (пункт 1.2 договору поруки).

Поручитель відповідає за повернення заборгованості за основним договором у тому ж обсязі, що і позичальник (пункт 1.3 договору поруки).

Позичальником повернуто позикодавцеві лише частину суму позики, яка еквівалентна 3 600,00 дол. США.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (частина перша статті 546 ЦК України).

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, досліджуючи надані позивачем письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

До близьких за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

На підтвердження своїх позовних вимог позивач в суді апеляційної інстанції надав оригінали договору позики та договору поруки, які оглянуті судом, за результатами чого суд впевнився в автентичності тих копій вказаних договорів, які містяться в матеріалах справи.

При цьому апеляційним судом вірно зазначено, що в суді першої інстанції у відзиві на позовну заяву сторона відповідачів не ставила під сумнів та не спростовувала існування укладеного між сторонами нотаріально посвідченого договору позики від 28 травня 2021 року. Не заявлялися такі сумніви і стосовно договору поруки.

Таким чином позивач надав до суду належні докази на підтвердження факту виникнення між сторонами договірних зобов`язань на суму, еквівалентну 83 200,00 дол. США.

Також апеляційним судом встановлено, що з усієї суми боргу позикодавцю було повернуто суму, еквівалентну 3 600,00 дол. США.

За таких умов, розмір неповернутої заборгованості складає еквівалент 79 600,00 дол. США (83 200,00 - 3 600,00), що позивачем доведено та не спростовано відповідачем.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, стягнувши солідарно з ОСОБА_2 як позичальника та ОСОБА_3 як поручителя на користь ОСОБА_1 заборгованість за нотаріально посвідченим договором позики від 28 травня 2021 року у загальному розмірі 2 910 860,56 грн., що за курсом НБУ становить 79 600,00 дол. США.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційним судом з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Посилання заявника, як на підставу касаційного оскарження, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд неодноразово висловлював подібні за змістом висновки.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2024 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін необхідно поновити його дію.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Чернецька Ганна Миколаївна,залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов