ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2021року
м. Київ
справа № 759/14230/19
провадження № 61-13701 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Крата В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва
від 09 квітня 2020 року в складі судді Ульяновської О. В. та на постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року в складі колегії суддів Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення відповідача батьківських прав відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування своїх вимог указувала, що з 26 травня 2007 року до 24 вересня
2018 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому в них народилися двоє дітей. Сімейне життя не склалося, тому позивач самостійно виховує та утримує дітей, забезпечує їх житлом та всім необхідними умовами для здоров`я, навчання та розвитку.
За рішенням суду з відповідача стягуються аліменти на дітей, однак він їх не сплачує, внаслідок чого станом на 03 липня 2019 року виникла заборгованість у розмірі 72 676,33 грн.
Відповідач не забезпечував сім`ю, не займався вихованням та утриманням дітей, вживає наркотики, веде аморальний спосіб життя, має борги, а до будинку, де проживала сім`я, почали навідуватися кредитори з погрозами, тому в 2017 році ОСОБА_1 із дітьми змушені були змінити місце проживання.
Окрім цього, вироком Святошинського районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року ОСОБА_2 визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених статтями 263 309 310 317 КК України.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня
2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не довела в установленому порядку наявність виключних обставин, які можуть бути підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 24 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення Славутського міськрайонного суду від 25 червня 2019 року - без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.
Аргументи учасників справи
14 вересня 2020 року ОСОБА_1 з пропуском строку на касаційне оскарження подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року та на постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року та просила поновити пропущений строк.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Ксааційну скаргу мотивує тим: що батько не бажає спілкуватися з дітьми й не бере участь у їх вихованні, діти проживають разом із матір`ю та знаходяться на її повному утриманні, що на думку позивача є достатніми підставами для позбавлення його батьківських прав.
Окрім того, ОСОБА_2 не сплачує аліменти на дітей, притягувався до кримінальної відповідальності за вживання наркотиків і до адміністративної - за несплату аліментів.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження в справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, посилаючись на пункт 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначає, що суди при вирішенні справи не застосували висновків Верховного Суду, не дослідили зібрані в справі докази, зокрема постанову Святошинського районного суду міста Києва від 22 січня 2020 року (справа № 759/20428/19), а також характеристику ОСОБА_4 від 31 січня 2019 року та встановили обставини на підставі висновку Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, який є недопустимим доказом.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на постанову Верховного Суду
від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19, у якій викладено висновок
про застосування норми права в подібних правовідносинах та який не був врахований у постанові апеляційного суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 травня 2007 року. Мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано та стягнено з відповідача на користь позивача аліменти на дітей у розмірі 30% від усіх видів заробітку (доходу) але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
27 листопада 2018 року на підставі виконавчого листа №759/2991/18, виданого
14 листопада 2018 року, було відкрито виконавче провадження №57769846 ДВ Святошинського ВДВС м. Київ ГТЮУ у м. Києві щодо стягнення з відповідача аліментів.
Згідно з довідкою Святошинського ВДВС м. Київ ГТЮУ в м. Києві в ОСОБА_2 станом на 03 липня 2019 року виникла заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 72 676,33 грн.
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року в справі № 759/11545/15-к затверджено угоду про визнання винуватості від 20 квітня 2016 року, укладену між прокурором Київської місцевої прокуратури № 8 та ОСОБА_2 , якого визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 263, частиною першою статті 309, частиною першою статті 310, частиною першою статті 317 КК України, та на підставі статті 75 КПК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки.
Відповідно до висновку комісії з питань захисту прав дитини Святошинської
РДА в м. Києві від 28 жовтня 2019 року № 107-40/8489 на засіданні комісії прийнято рішення про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки ОСОБА_2 пояснив, що не має можливості погашати заборгованість зі сплати аліментів, бо матір дітей надала неправильний номер карткового рахунку для перерахунку коштів на утримання дітей. Батько дітей повідомив, що час від часу зустрічається з дітьми, але ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у вільному спілкуванні з дітьми. Зазначив, що вирішуватиме питання щодо погашення заборгованості зі сплати аліментів. Висловив бажання продовжувати спілкуватися з дітьми. Діти повідомили працівникові служби в справах дітей, що бажають надалі спілкуватися та зустрічатися з батьком, якщо дозволить мама.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх діти проживають і зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , де також проживає мати ОСОБА_6 зі своїм чоловіком.
Актом обстеження умов проживання в цій квартирі, складеним головними спеціалістами Служби в справах дітей та сім`ї Святошинської РДА у м. Києві, від 18 жовтня 2019 року, установлено, що кімната для дітей має 25 м2, у якій є 2 ліжка, 2 письмових столи, шафи для книжок, одягу та особистих речей. Є багато книжок та іграшок.
В акті зазначено, що зі слів малолітнього ОСОБА_3 останній раз він бачився з батьком 3 місяці назад, батько подарував йому велосипед. Це ж саме дитина повідомила в бесіді з працівниками служби в справах дітей.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
- судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 та 4 частини першої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направленням справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ящо суд не дослідив зібрані в справі докази, за умови виснвку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини й протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батька, матері батьківських прав щодо дитини здійснюється виключно за наявності передбачених законом підстав та є крайнім заходом впливу на відповідну особу в разі неможливості врегулювання спірних правовідносин іншим шляхом.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що: «зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, позивачем не надано. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав».
Суди першої та апеляційної інстанцій, установивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, беручи до уваги той факт, що батько дітей бажає продовжувати спілкуватися з ними, а також відсутність інших передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення батьківських прав, із урахуванням найкращих інтересів дітей висновку органу опіки та піклування дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в даній справі. Такі висновки не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № справа № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20).
У касаційній скарзі позивач, посилаючисть на постанову Верховного Суду
від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), указує, що висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав є недопустимим доказом, що не було враховано судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення справи.
Так, у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року вказано, що «Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 11 грудня 2018 року № 1-18/1215 не є обов`язковим для суду (частини п`ять, шість статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом».
Отже, в справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням норм процесуального права прийняли як належний і допустимий доказ - висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав і дослідили його, що не суперечить викладеній в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20 позиції, а тому доводи касаційної скарги є безпідставними.
Посилання ОСОБА_1 на те, що суди не дослідили постанову Святошинського районного суду міста Києва від 22 січня 2020 року в справі № 759/20428/19 про притягнення до адміністративної відповідальності за несплату аліментів ОСОБА_2 , не заслуговують на увагу, оскільки суди дали оцінку, а саме, що це не є підставою характеризувати відповідача з негативної сторони або його подальше небажання виконувати батьківські обов`язки.
З урахуванням меж касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Крат
М. М. Русинчук