24.08.2023

№ 759/18283/19

Постанова

Іменем України

30 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 759/18283/19

провадження № 61-3673св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 лютого 2021 року в складі судді Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування.

Позовну заяву мотивував тим, що він має право на обов`язкову частку спадщини, що залишилась після смерті його батька ОСОБА_1 в силу того, що є непрацездатним, проте не може отримати свідоцтво про право власності за законом через те, що відповідач як спадкоємець за заповітом, складеним спадкодавцем 17 серпня 2002 року, утримує правовстановлюючі документи на спадкове майно.

За таких обставин позивач просив визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 року в складі судді Сенька М. Ф. позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 ( загальна площа 42,8 кв. м, житлова площа 18 кв. м) в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 має право на спадкування майна, що залишилось після смерті його батька, за наявності заповіту на іншу особу, в розмірі обов`язкової частки.

Установивши, що претендувати на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 мають право дві особи: син спадкоємця ОСОБА_4 та дружина спадкоємця ОСОБА_3 , суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 на підставі статті 1241 ЦПК України має успадкувати 1/4 частку у праві власності на спірне спадкове майно.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 року.

Ухвала суду мотивована тим, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції подана з пропуском встановленого законом строку, а тому наявні правові підстави, передбачені статтями 357 358 ЦПК України, для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі. При цьому суд врахував, що відповідач не надала доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію нею своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов`язків, зокрема, вчинення усіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції. Визначені ОСОБА_2 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження є непереконливими, неповажними, оскільки заявником не надано доказів наявності істотних перешкод чи труднощів, які унеможливили вчасне вчинення процесуальних дій з подачі нею апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У березні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 лютого 2021 року, у якій просила скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції статей 15 136 ЦПК України, частини другої статті 13 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», положень статті 8 Закону України «Про судовий збір», зокрема в частині права особи на доступ до правосуддя, на професійну правничу допомогу та можливості скористатися нею, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Касаційна скарга мотивована наявністю істотних перешкод та труднощів, які унеможливили вчасне вчинення процесуальних дій з подачі відповідачем апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції. Такими перешкодами на переконання заявника є: відсутність спеціальних знань у галузі права та необхідність звернення у зв`язку із цим до центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з метою повторного складання апеляційної скарги та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, а також статус малозабезпеченої особи, яка не має можливості оплатити судовий збір.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 17 червня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування задоволено частково.

Як вбачається з протоколу судового засідання від 28 липня 2020 року в судовому засіданні, в якому була присутня ОСОБА_2 особисто, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення суду. Оскаржуване рішення дати складання повного тексту не містить.

Згідно із супровідним листом Святошинського районного суду міста Києва на адресу відповідача ОСОБА_2 було направлено копію рішення суду від 28 липня 2020 року, яке остання отримала 31 серпня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 208, т.1).

26 серпня 2020 року відповідач ОСОБА_2 звернулась до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 року та одночасно подала заяву про звільнення від сплати судового збору (а.с. 209, т.1).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року відмовлено ОСОБА_2 у звільненні від сплати судового збору, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (а.с. 222-224, т.1).

На виконання вимог ухвали Київського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року 20 жовтня 2020 року ОСОБА_2 подала до суду апеляційної інстанції заяву про усунення недоліків, в якій просила звільнити її від сплати судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2020 року в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору відмовлено, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 року повернуто заявнику. Ухвала суду від 26 жовтня 2020 року оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 28 жовтня 2020 року.

Вказану ухвалу апеляційного суду ОСОБА_2 отримала 05 січня 2021 року, що підтверджується її заявою (а.с. 242, т.1).

Повторно апеляційну скаргу на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 року ОСОБА_2 подала до суду 20 січня 2021 року (а.с. 8, т.2) та просила поновити строк на апеляційне провадження, зазначаючи такі причини його пропуску: у зв`язку із неотриманням ухвали про повернення апеляційної скарги, поданої у серпні 2020 року, вона дізналась про її зміст лише 05 січня 2021 року; з 15 жовтня 2020 року до 31 грудня 2020 року відповідач періодично зверталась до сімейного лікаря та проходила курс лікування.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року наведені ОСОБА_2 причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції були визнані неповажними, її апеляційну скаргу залишено без руху, запропоновано вказати інші поважні причини пропуску зазначеного процесуального строку та надано строк для усунення недоліків скарги.

У заяві про усунення недоліків апеляційної скарги, ОСОБА_2 вказала, що строк на подання скарги вона пропустила у зв'язку із тим, що не володіє достатніми знаннями у галузі чинного законодавства для складання процесуальних документів, а тому звернулась до місцевого центру безоплатної вторинної допомоги лише 19 січня 2021 року.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимога ухвала суду апеляційної інстанції відповідає з таких підстав.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції) таке конституційне право повинно бути забезпечено судовими процедурами, які повинні бути справедливими та базуватися на вимогах законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» суд зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 без руху, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вона пропустила встановлений законом строк на апеляційне оскарження рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 року, а зазначені нею підстави для поновлення вказаного строку не є поважними. При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідач ОСОБА_2 у період з 20 жовтня 2020 року по 05 січня 2021 року не цікавилася рухом цієї справи, про що свідчить відсутність будь-яких звернень до апеляційного суду з метою отримання інформації про постановлення ухвали за наслідком розгляду її апеляційної скарги.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції підставно вважав необґрунтованими посилання апелянта на те, що у період з 15 жовтня 2020 року по 31 грудня 2020 року вона зверталась на прийом до сімейного лікаря та на підставі направлення проходила курс лікування після обстеження стану здоров`я, правильно вказавши, що зазначене не є тією підставою, що унеможливила ОСОБА_2 дізнатися про хід апеляційного провадження за її апеляційною скаргою, оскільки з виписки із медичної карти амбулаторного хворого вбачається, що остання на стаціонарному лікуванні не перебувала, а до сімейного лікаря зверталася періодично.

На переконання Верховного Суду під час оцінки наведених обставин суд апеляційної інстанції врахував обставини, що мають істотне значення для вирішення цього процесуального питання, та з метою з`ясування причин пропуску ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження обґрунтовано залишив її апеляційну скаргу без руху ухвалою від 25 січня 2021 року.

Усуваючи недоліки апеляційної скарги, ОСОБА_2 навела інші, на її переконання - поважні, причини пропуску строку на апеляційне оскарження, а саме: відсутність достатніх знань у галузі чинного законодавства України для складення процесуальних документів, зокрема пояснень щодо підстав пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, та неможливість звернутись вчасно до місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з метою її отримання.

Вказані причини суд визнав неповажними, вказавши, що зміст апеляційної скарги ОСОБА_2 ідентичний змісту її апеляційної скарги від 26 серпня 2020 року, у зв`язку з чим ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 лютого 2021 року відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі.

Разом із тим, суд акцентував увагу заявника на тому, що вона вперше звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції 26 серпня 2020 року, а відтак саме з цього часу мала можливість звернулися за безоплатною вторинною правовою допомогою. Окрім цього, суд підставно вказав, що відомості про хід апеляційного провадження є доступними як при безпосередньому зверненні до суду так і через мережу Інтернет.

В оцінці доводів заявника Верховний Суд виходить з того, що у процесуальному законі передбачається визначення певного розумного за тривалістю проміжку часу, протягом якого за звичайних умов учасник розгляду справи матиме можливість скласти скаргу на певне судове рішення; такий строк визнається об`єктивно необхідним для вчинення такої процесуальної дії, якщо сторона діє добросовісно та зважено.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин 1, та 2 статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.

Проаналізувавши сукупність обставин та причини, які ОСОБА_2 вважала поважними причинами пропуску нею строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції підставно вказав, що відповідач не надала доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію нею своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов`язків, зокрема, вчинення усіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.

У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд не виявив достатніх мотивів для скасування ухвали апеляційного суду, дійшовши до переконання, що заявником не наведені обґрунтовані причини поважності пропуску строку апеляційного оскарження, що не залежали від волі заявника і дійсно були пов`язані з істотними перешкодами та труднощами, що об`єктивно ускладнювали можливість відповідача своєчасно звернутися до суду у визначений законом строк або аргументи, які б свідчили про дотримання нею такого строку.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI в редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII).

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відмова у відкритті провадження у справі, що стала наслідком обґрунтованого залишення апеляційної скарги ОСОБА_2 без руху, відповідає принципу верховенства права, а тому не може бути скасована касаційним судом.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не має можливості сплатити судовий збір, не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, оскільки судом відмовлено у відкритті провадження не з підстав несплати судового збору, а з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження без поважних причин.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 05 лютого 2021 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара