ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 759/2178/17
провадження № 61-1153св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Кооператив по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Пролісок»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Святошинського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 8 серпня 2018 року, ухвалене у складі судді Миколаєць І. М., та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Ігнатченко Н. В., Олійника В. І., Кулішенка Ю. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів (далі - КБЕІГ) «Пролісок», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Святошинського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про визнання рішення загальних зборів недійсним.
Позов мотивований тим, що позачергові збори КБЕІГ «Пролісок» від 19 грудня 2015 року скликані та проведені з порушенням вимог статті 15 Закону
України «Про кооперацію» та положень статуту кооперативу, а саме - за відсутності кворуму та волевиявлення більшості його членів.
Вказував, що його звільнено з посади голови правління КБЕІГ «Пролісок» за власним бажанням під впливом тиску та погрози насильством.
За таких обставин просив визнати недійсним рішення загальних зборів членів КБЕІГ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в частині зміни керівника кооперативу, оформлене протоколом № 7 від 19 грудня 2015 року, на підставі якого 25 січня 2016 року державним реєстратором Осипович І. В. внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 8 серпня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведення належними і допустимими доказами порушення процедури скликання та проведення загальних зборів КБЕІГ «Пролісок 19 грудня 2015 року.
Суд першої інстанції врахував особисту заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади голови правління кооперативу за власним бажанням та ненадання позивачем доказів її написання із застосуванням насильства.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 8 серпня 2018 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з його висновками про недоведення позову, зазначивши про їх відповідність обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд врахував, що ОСОБА_1 особисто брав участь у загальних зборах членів кооперативу та доповів на них про те, що не бажає працювати головою правління КБЕІГ «Пролісок», тому його право як окремого члена кооперативу на участь у загальних зборах і прийняття рішень не може вважатися порушеним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 8 серпня
2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що оспорювані збори проведені з порушенням статті 15 Закону України «Про кооперацію» та пунктів 27, 28.2, 30, 31, 35 статуту КБЕІГ «Пролісок», оскільки на зборах були присутні приблизно 50 з 569 членів кооперативу, тому прийняте за відсутності кворуму рішення є незаконним.
Заявник вказує про ненадання судами належної оцінки показанням свідка ОСОБА_2 (секретаря оспорюваних загальних зборів), який повідомив, що згідно з протоколом на зборах присутні 302 особи, а реально участь у голосуванні брали лише 52 особи, тому кворуму для визнання зборів правомочними не було. Протокол був надрукований заздалегідь і підписи збирались від осіб, які не були присутніми на зборах. Також суди не надали належної оцінки показанням свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які також вказали на відсутність кворуму під час проведення оспорюваних зборів.
Позиція інших учасників справи
У березні 2020 року КБЕІГ «Пролісок» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначив про безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 19 грудня 2015 року на території клубу автобази № 7 на проспекті Перемоги, 18 у місті Києві відбулися загальні збори членів кооперативу КБЕІГ «Пролісок», оформлені протоколом № 7.
У КБЕІГ «Пролісок» нараховується 564 члени, 304 з яких згідно з реєстраційними списками зареєструвались на загальних зборах, тобто 54% від загальної кількості. Також від членів кооперативу ОСОБА_5 (бокс № НОМЕР_1 ) та ОСОБА_6 (бокс № НОМЕР_2 ) надійшли заяви про зарахування голосу при проведенні голосування за голову правління ОСОБА_7
19 грудня 2015 року загальними зборами КБЕІГ «Пролісок» у зв`язку з надходженням до правління кооперативу відповідної заяви ОСОБА_1 про його звільнення з посади голови правління за власним бажанням вирішено заяву задовольнити та звільнити останнього з посади голови правління згідно зі статтею 38 КЗпП України з обранням головою правління ОСОБА_7
з 19 грудня 2015 року.
Суди встановили, що ОСОБА_1 виступав на зборах та доповів, що він написав заяву про звільнення і не бажає продовжувати працювати головою правління КБЕІГ «Пролісок».
25 січня 2016 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змінено запис про керівника
КБЕІГ «Пролісок» і таким вказаний ОСОБА_7 .
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 8 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на момент пред`явлення позову, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин справи.
Частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача з позовом, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.
З 28 березня 2014 року - часу внесення змін до пункту 4 частини першої
статті 12 Господарського процесуального кодексу України у редакції підпункту 1 пункту 3 Закону України від 10 жовтня 2013 року № 642-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який набрав чинності 28 березня 2014 року, процесуальний закон відніс до юрисдикції господарського суду розгляд справ, які виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою, яка не є господарським товариством (фермерське господарство, кооператив, приватне, колективне підприємство тощо), та її учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи.
Стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час пред`явлення позову, як і
стаття 20 цього Кодексу у чинній редакції, визначають перелік справ, що підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Відповідно господарським судам підвідомчі справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
У справі, що переглядається, позивач заявив вимогу про скасування рішення загальних зборів членів КБЕІГ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яким його звільнено з посади голови правління кооперативу та призначено на цю посаду ОСОБА_7 .
Законодавство про кооперацію ґрунтується на нормах Конституції України і ЦК України, цього Закону, інших нормативно-правових актах з питань кооперації (стаття 5 Закону України «Про кооперацію» (далі - Закон № 1087-IV).
Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог ГК України, інших законодавчих актів (стаття 94 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 2 Закону № 1087-IV обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворений шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою здійснення ними господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20% від загального обороту кооперативу.
Відповідно до статті 1 Закону № 1087-IV кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.
У статті 3 цього Закону вказано, що метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.
Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану (стаття 6 цього Закону).
Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
У статті 8 Закону № 1087-IV передбачено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.
А стаття 12 Закону перераховує основні права члена кооперативу, серед яких: участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб.
Відповідно до статті 15 Закону № 1087-IV вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.
До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об`єднань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.
Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності кооперативу.
У статті 16 цього Закону вказано, що виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу.
Виконавчий орган кооперативу: здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконання їх рішень; представляє кооператив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між кооперативом та іншими особами; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу.
Виконавчий орган може бути наділений іншими повноваженнями, визначеними вищим органом управління кооперативу або статутом кооперативу.
Члени правління та голова кооперативу обираються загальними зборами членів кооперативу на строк, визначений статутом, але не більше ніж на п`ять років.
Порядок обрання або відкликання членів правління та голови кооперативу, а також порядок проведення засідань правління кооперативу та прийняття ним рішень визначаються статутом кооперативу.
За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу
стаття 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності. Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 ГК України).
Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).
Відповідно до статті 94 ГК України господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.
За змістом положень статей 2, 6, 9 Закону України «Про кооперацію» кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі.
Відповідно до статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.
Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.
Згідно зі статтею 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.
Можна зробити висновок, що кооперація є одним із різновидів господарської діяльності, здійснюваної у формі кооперативу, правовідносини з питань участі членів кооперативу в управлінні кооперативом та обранні органу управління належать до юрисдикції суду і не є внутрішньою діяльністю кооперативу.
Спір, що виник між сторонами у цій справі, стосується реалізації прав членів кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин, а відповідно до пункту 4 статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час пред`явлення позову) господарським судам підвідомчі справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів, тому він підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 695/2665/16-ц (провадження
№ 14-105цс20).
Проте наведене залишилося поза увагою судів, які, належним чином не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, чим порушили норми процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до змісту частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Частиною першою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
За таких обставин, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність судових рішень вимогам статті 263 ЦПК України та їх ухвалення з порушенням норм процесуального права, що є достатньою підставою для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої
На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України в чинній редакції Кодексу Верховний Суд роз`яснює позивачу про віднесення розгляду справи до юрисдикції господарського суду та наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255 та статтею 409 ЦПК України, статтею 414 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 8 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Пролісок», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Святошинського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про визнання рішення загальних зборів недійсним закрити.
Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.
Роз`яснити ОСОБА_1 право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутись до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук