Постанова
Іменем України
08 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 759/23368/19
провадження № 61-2887св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - житлово-будівельний кооператив «Жовтень-2»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду міста Києва
від 16 вересня 2021 року у складі судді Петренко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - житлово-будівельний кооператив «Жовтень-2» (далі - ЖБК «Жовтень-2»), про поділ майна подружжя.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 26 січня 1980 року між сторонами було укладено шлюб. У період шлюбних відносин, а саме 30 серпня
1985 року, позивачем та відповідачем була повністю сплачена сума пайового внеску за квартиру АДРЕСА_1 у загальному розмірі 5 715,00 карбованців.
Позивач вказувала, що 23 листопада 1985 року виконавчим комітетом КМР народних депутатів був виданий ордер № 10086, відповідно до якого ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мали право проживати у вказаній квартирі.
31 березня 2004 року видано свідоцтво про право власності, яке посвідчує, що квартира АДРЕСА_1 належить відповідачу ОСОБА_2 . Сума пайового внеску за зазначену квартиру у загальному розмірі 5 715,00 карбованців сплачена ОСОБА_1 та відповідачем за час шлюбу.
ОСОБА_1 зазначала, що з 1980 року (з дати укладення шлюбу) вона була єдиною годувальницею. На той час працювала збірником електроприладів на Київському заводі Точелектроприлад. Відповідач постійного місця роботи не мав, про матеріальне забезпечення сім`ї не дбав. Фактично паєнакопичення за спірну квартиру, сплачено за рахунок її коштів.
ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири
АДРЕСА_1 та складається з трьох кімнат, жилою площею 40,90 кв.м.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 січня
2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, мотивовано тим, що пайові внески в сумі 5 715,00 карбованців були сплачені за квартиру саме ОСОБА_5 (матір`ю відповідача), яка в свою чергу, згодом, вказані кошти зарахувала на ім`я свого сина - ОСОБА_2 , як члена ЖБК «Жовтень-2». Позивач у справі, оспорюючи своє право на Ѕ частину спірної квартири не надала доказів, які б спростовували довідки, видані ЖБК «Жовтень-2» № 10/19/01 від 12 жовтня 2020 року та № 09/06/2021 від 06 вересня 2021 року, і які підтверджували б факти внесення нею чи їх із відповідачем родиною спільних коштів, як подружжя, за пай у вказаній квартирі на адресу ЖБК «Жовтень-2», а тому визнав вимоги недоведеними по суті та відмовив у їх задоволенні.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
21 лютого 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гнєзділова Н. В. через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва
від 16 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня
2022 року та передати справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було повно та всебічно досліджено обставини справи та не встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження відповідних обставин. Зокрема, вказує, що в матеріалах справи взагалі не міститься жодних оригіналів та/або належним чином засвідчених копій письмових доказів, які б підтверджували, що оплата за квартиру здійснювалась саме матір`ю відповідача у загальному розмірі 5 715,00 карбованців у період з ІІ кварталу 1970 року по IV квартал 1985 року. Суди зробили хибний висновок, що оплата пайового внеску у розмірі 5 715,00 карбованців була зроблена матір`ю відповідача, оскільки належних доказів відповідачем надано не було. Заявник вказує, що не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявники зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 грудня
2018 року в справі № 466/3509/15, постанові Верховного Суду від 24 листопада
2021 року в справі № 761/27802/19, постанові Великої Палати Верховного Суду
від 03 грудня 2019 року в справі № 904/10956/16, постанові Верховного Суду
від 18 липня 2018 року в справі № 143/280/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 826/5500/18, постанові Верховного Суду від 08 травня 2019 року в справі № 160/7887/18, постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року в справі № 904/8549/17, постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 310/4879/19, постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 595/324/17, постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 322/426/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
27 липня 2022 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Святошинського районного суду міста Києва.
16 червня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведе у відзив на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
26 січня 1980 року між сторонами у вказаній справі був зареєстрований шлюб, який розірвано 04 серпня 2004 року ВРАЦС Святошинського управління юстиції в м.Києві.
05 березня 2004 року ОСОБА_2 видана довідка ЖБК «Жовтень-2» в якій зазначено, що він є власником кооперативної квартири
АДРЕСА_1 . Сума пайового внеску за квартиру в розмірі
5 715,00 карбованців сплачена 30 серпня 1985 року у повному обсязі.
Відповідно до ордеру № 10086 від 23 листопада 1985 року ОСОБА_2 з дружиною та донькою надано право на вселення в квартиру АДРЕСА_1 .
31 березня 2004 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчим органом Київської міської ради на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 19 березня 2004 року № 510-С видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру на ім`я ОСОБА_2 .
Згідно листа голови правління ЖБК «Жовтень-2» № 10/19/01 від 12 жовтня
2020 року, первинним членом ЖБК «Жовтень-2» зазначеної квартири була мати ОСОБА_2 - ОСОБА_5 . Перший внесок за квартиру у розмірі
2 286,00 карбованців було зроблено у ІІ кварталі 1970 року. В період з IV кварталу 1970 року по І квартал 1980 року за квартиру було внесено платежі у сумі
2 103,00 карбованці. В період з І кварталу 1980 року по ІV квартал 1985 року було внесено залишок суми у розмірі 1 326,00 карбованців.
У даній квартирі зареєстровано 5 осіб, фактично проживає 1 особа. Зареєстровані, але не мешкають з травня 2004 року: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
Ордер № 10086 від 23 листопада 1985 року був виданий ОСОБА_2 у зв`язку з виїздом із зазначеної квартири батьків відповідача та переїздом їх в іншу квартиру.
Згідно довідки ЖБК «Жовтень-2» № 08/30/02 від 30 серпня 2021 року
ОСОБА_5 дійсно проживала у квартирі АДРЕСА_1 з ІІ го кварталу 1970 року по IV квартал 1985 року та оплачувала її у повному обсязі.
Відповідно до довідки КК «Центр комунального сервісу м. Києва» від 09 листопада 2016 року ОСОБА_5 була дійсно зареєстрована та проживала в квартирі АДРЕСА_2 з 20 грудня 1985 року до дня смерті. Знята з реєстрації 21 жовтня 2016 року.
З витягу рішення Виконкому Жовтневої райради народних депутатів м. Києва
№ 905 від 26 грудня 1983 року на підставі рішення виконкому переоформлено особовий рахунок на однокімнатну квартиру
АДРЕСА_3 з ОСОБА_9 на ОСОБА_1 з правом проживання у цій квартирі двом особам.
Згідно довідки наданої ЖБК «Жовтень-2» № 09/06/2021 від 06 вересня 2021 року, при переоформленні кооперативної квартири
АДРЕСА_1 за заявою власниці квартири ОСОБА_5 , члена кооперативу ЖБК «Жовтень-2», належні їй кошти (вартість квартири) в сумі 5 715,00 карбованців, були зараховані на ім`я її сина ОСОБА_2 , як нового власника вказаної квартири і члена кооперативу ЖБК «Жовтень-2». Будь-яких інших коштів по вартості квартири ОСОБА_2 , а також ОСОБА_1 в період з ІІ-го кварталу 1970 року по IV квартал 1985 рік не вносили.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статті 146 ЖК України поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди - за рішенням суду.
Згідно з пунктом 9 постанови пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» від 12 червня 1998 року № 16, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним контрактом) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути, зокрема, квартири, паєнагромадження в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі. Якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі статті 25 КпШС) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (стаття 28 КпШС).
У відповідності до статті 22 КпШС України (який діяв на момент придбання сторонами спірної квартири) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Згідно з частиною першою статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність» при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім`ї, якщо інше не встановлено письмовою угодою сторін.
Відповідно до пункту 11(б) постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року № 20 при повному внесенні пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.
З матеріалів справи вбачається, що мати відповідача - ОСОБА_5 сплатила пайові внески за спірну квартиру у повному обсязі, а саме: у ІІ кварталі 1970 року перший внесок за квартиру у розмірі 2 286,00 карбованців; в період з IV кварталу 1970 року по І квартал 1980 року було внесено другий платіж у розмірі
2 103,00 карбованців, а в період з 1980 року IV квартал 1985 року було внесено залишок суми у розмірі 1 326,00 карбованців (т. 1, а. с. 122). Тобто з цього моменту у неї виникло право власності на спірну квартиру.
Згідно довідки, виданої головою правління ЖБК «Жовтень-2» № 09/06/01
від 06 вересня 2021 року, повністю сплачений ОСОБА_5 пай на квартиру
АДРЕСА_1 за згодою загальних зборів ЖБК «Жовтень-2» був переведений на члена її сім`ї - сина ОСОБА_2 , як нового власника квартири та члена кооперативу ЖБК «Жовтень-2» (т. 1, а. с. 149).
Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи»
від 18 вересня 1987 року № 9 роз`яснено, що до повної сплати пайового внеску за квартиру суд вирішує питання про право власності на частку в паєнагромадженні, а після завершення сплати - про право на частку в праві власності на квартиру залежно від належної особі частки у паєнагромадженні.
Виходячи зі статті 146 ЖК України, статті 15 Закону України «Про власність», пункту 43 Примірного статуту ЖБК, статей 22, 24, 28, 29 КпШС України пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах, а внесений одним з подружжя до вступу в шлюб пай є його особистим майном.
Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, посилаючись на наведені обставини та норми закону, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, встановивши, що пайові внески за вказану квартиру сплачено матір`ю відповідача - ОСОБА_5 , та в подальшому передані нею ОСОБА_2 , дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира не є спільною сумісною власністю сторін.
Подібні висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 07 лютого
2020 року у справі № 703/3090/17 (провадження № 61-12473св19) та від 24 січня 2022 року у справі № 466/6992/18 (провадження № 61-5534св21).
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доводи касаційної скарги про те, що пайовий внесок було сплачено за спільні кошти подружжя є безпідставними, оскільки позивачем не надано належних доказів, що вона приймала участь у сплаті пайових внесків за спірну квартиру. Крім того, посилання заявника на те, що вона сплачувала за вказану квартиру комунальні послуги, не свідчать, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Є безпідставними аргументи заявника про те, що сторону позивача не було належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, оскільки з матеріалів справи вбачається, що Київським апеляційним судом на електронну адресу ОСОБА_3 , представника ОСОБА_1 , направлено судову повістку-повідомлення про призначення справи до розгляду на 19 січня 2022 року (т. 1, а. с. 224, 231).
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, у справах, наведених заявником у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки зроблені Верховним Судом в них висновки є аналогічні тим, до яких дійшли суди у справі, яка переглядається.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська