Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 759/24061/19
провадження № 61-8593св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Нова»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2020 року у складі судді: Кириленко Т. В., та постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2021 року у складі колегії суддів:Мараєвої Н. Є., Заришняк Г. М., Рубан С. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» (далі - ПАТ «СК «АРКС») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Нова» (далі - ПАТ «СК «НОВА»), про стягнення майнової шкоди.
Позов мотивований тим, що 28 жовтня 2016 року між ПАТ «СК «АРКС» та ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 90317а6кпа, відповідно до умов якого було застраховано транспортний засіб «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_1 .
08 січня 2017 року об 11:30 год. в м. Київ на перехресті проспектів Степана Бандери та Оболонського сталася ДТП за участю автомобіля «Volkswagen» державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_2 та автомобіля «Toyota» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок якої автомобілі зазнали механічних пошкоджень. Останній на місці ДТП надав поліс № АЕ/8230605 ОСЦПВВНТЗ, проте, як стало відомо позивачу, даний поліс не був дійсний.
Позивачем, як страховиком, відповідно до взятих за договором страхування зобов`язань № 90317а6кпа, на підставі страхового акту № АХА2187345 від 23 січня 2017 року здійснено страхову виплату у розмірі 44 896,27 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 300867 від 24 січня 2017 року. На адресу відповідача було направлено лист-претензію від 26 травня 2017 року № 2331 АХА/АГ стосовно відшкодування збитків, проте жодних дій з боку відповідача вчинено не було. Оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу, з вини якого сталася ДТП, відповідно до ЦБД МТСБУ не була застрахована, позивач, посилаючись на положення статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України «Про страхування», просив позов задовольнити.
ПАТ «СК «АРКС» просило стягнути з ОСОБА_1 :
шкоду в розмірі 44 896,27 грн;
судові витрати по справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2020 року ПАТ «СК «АРКС» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СК «АРКС» витрати, пов`язані з виплатою страхового відшкодування в розмірі 44 896,27 грн та судові витрати в розмірі 1 921 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звертаючись до суду з позовом та на підтвердження вимог щодо обов`язку винної особи відшкодувати спричинену під час ДТП шкоду позивач надав виписку (довідку) МТСБУ, що поліс № АЕ/8230605 ОСЦПВВНТЗ не дійсний. Згідно наданої представником позивача роздруківки перевірки чинності полісу внутрішнього ОСЦПВВТЗ від 04 грудня 2018 року - поліс № АЕ8230605 не знайдено, а бланк, що облікований страховиком не використано. Як вбачається з відповіді МТСБУ від 18 серпня 2020 року, наданої відповідачу, відомості ЦБД МТСБУ не впливають на валідність полісів, укладених в паперовій формі, а мають виключно інформативний характер. Таким чином, відсутність в ЦБД МТСБУ інформації щодо забезпеченості транспортного засобу на дату ДТП може бути результатом невнесення страховиком відповідної інформації в ЦБД МТСБУ. Тому посилання відповідача про те, що його цивільно-правова відповідальність на момент ДТП була застрахована в ПАТ «СК «Нова» не знайшли свого підтвердження.
Суд першої інстанції вказав, щовідповідно до статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. На підтвердження виконання робіт, необхідних для ремонту пошкодженого під час ДТП транспортного засобу позивачем надані акт огляду транспортного засобу та ремонтна калькуляція від 20 січня 2017 року, згідно якої вартість ремонту автомобіля становить 44 896,27 грн. Відповідачем жодного доказу на спростування даної суми не надано. Посилання відповідача на статтю 29 Закону про ОСЦПВВНТЗ, відповідно до якої у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, стосується відшкодування таких витрат страховою компанією, а не винною особою. Саме така правова позиція була висловлена Верховним судом України у справі № 6-691цс15 від 02 грудня 2015 року, відповідно до якої правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновленого ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці, незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Виходячи з цього, навіть у разі виплати страхового відшкодування на винну особу покладається обов`язок щодо відшкодування шкоди у повному обсязі відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1194 ЦК України). Тому з відповідача, як з відповідальної за збитки особи, на користь позивача підлягає стягненню сплачена позивачем як страхове відшкодування шкода у розмірі 44 896,27 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що твердження відповідача про те, що його цивільно-правова відповідальність на момент ДТП була застрахована в АТ «СК «Нова» не знайшли свого підтвердження. Згідно статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. На підтвердження виконання робіт, необхідних для ремонту пошкодженого під час ДТП транспортного засобу позивачем надані акт огляду транспортного засобу та ремонтна калькуляція від 20 січня 2017 року, згідно якої вартість ремонту автомобіля становить 44 896,27грн. Відповідачем жодного доказу на спростування даної суми не надано. Відповідач не звертався до суду із клопотанням про призначення експертизи для спростування суми ремонту автомобіля ОСОБА_2 .
Аргументи учасників справи
19 травня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2021 року, в якій просив: оскаржені рішення скасувати; ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/18006/15-ц вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. У договорі страхування АЕ/8230605 зазначено, що страховий платіж сплачений 22 березня 2016 року.
Вказує, що відповідно до статті 998 ЦК України договір страхування визнається судом недійсним, якщо, зокрема, його укладено після настання страхового випадку. Аналогічне положення містить статті 29 Закону України «Про страхування». Однак договір страхування АЕ/8230605 укладений задовго до ДТП (за 10 місяців до пригоди). Згідно наявної в матеріалах справи копії договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформленого полісом № АЕ/8230605, вбачається що оспорюваний договір підписаний. Відсутність внесення даних про укладений договір до централізованої бази МТСБУ відображає порушення АТ «СК «НОВА» вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», де зазначено, що Страховик подає інформацію про укладені та достроково припинені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних у порядку, встановленому у положенні про централізовану базу даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, яке затверджується Уповноваженим органом за поданням МТСБУ. Однак страхувальник не несе відповідальність за порушення страховика та має розраховувати на дію договору в разі внесення ним страхового платежу та отримання письмового полісу з всіма необхідними реквізитами. Таким чином, відсутність внесення полісу страховиком до централізованої бази даних МТСБУ жодним чином не впливає на чинність фактично укладеного договору страхування та вказаний Договір був чинним на момент ДТП, а тому позивач звернувся до неналежного відповідача, а суди першої інстанції та другої інстанції не взяли до уваги наявність діючого полісу. Суди не взяли до уваги, що спору щодо наявного договору страхування АЕ/8230605 у матеріальній формі (тобто в письмовому вигляді) не існує між сторонами, оскільки копію договору долучив до матеріалів справи як сам позивач до позовної заяви, так і відповідач до відзиву. А позивач, у відповіді на відзив від 17 лютого 2019 року також прямо зазначив, що відповідач на місці пригоди надав поліс АЕ/8230605, що також підтвердив в судовому засіданні.
Зазначає, що при встановлені факту страхування відповідальності Відповідача, слід врахувати наступні факти: копія полісу долучена до матеріалів справи, як позивачем, так і відповідачем (якщо позивач зазначену копію долучає - то він сам надає доказ укладення зазначеного Полісу); факт наявності Полісу у Відповідача під час ДТП в матеріальній формі (паперовій) не оскаржується сторонами та визнається; ДТП зафіксовано шляхом укладення Європротоколу, укладення якого передбачає умову участі лише забезпечених транспортних засобів; відсутність внесення даних Полісу до бази МТСБУ не впливає на його валідність та не є підставою визнання Полісу як неукладеного; твердження Відповідача та суду першої інстанції про встановлення факту недійсності Договору страхування на підставі запису в базі МТСБУ неправомірне, оскільки з моменту видачі Полісу та сплати страхового платежу договір АЕ/8230605 вважається чинним та діючим.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року: вказано, що касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судові рішення у справі підлягають касаційному оскарженню; відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 23 червня 2021 рокувказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/16-ц.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 28 жовтня 2016 року між ПАТ «СК «АРКС» та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 90317а6кпа, відповідно до умов якого було застраховано транспортний засіб «Volkswagen» д.н.з. НОМЕР_1 .
08 січня 2017 року о 11 год. 30 хв. в м. Києві на перехресті проспектів Степана Бандери та Оболонського сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Volkswagen» д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_2 та автомобіля «Toyota» д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП вказані автомобілі зазнали механічних пошкоджень. Учасниками ДТП було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, в якому задокументовано, що відповідач визнав свою вину у вчиненні вказаного ДТП, що в подальшому учасниками справи не оспорювалось.
Згідно акту огляду транспортного засобу та ремонтної калькуляції від 20 січня 2017 року, вартість ремонту автомобіля «Volkswagen» становить 44 896,27 грн.
ПАТ «СК «АРКС», як страховиком, відповідно до договору страхування від 28 жовтня 2016 року, на підставі страхового акту № АХА2187345 від 23 січня 2017 року здійснено страхову виплату у розмірі 44 896,27 грн, що підтверджується платіжним дорученням №300867 від 24 січня 2017 року.
Позивач направив на адресу відповідача лист-претензію від 26 травня 2017 року №2331 АХА/АГ стосовно відшкодування збитків.
Суди встановили, що звертаючись до суду з позовом та на підтвердження вимог щодо обов`язку винної особи відшкодувати спричинену під час ДТП шкоду позивач надав виписку (довідку) МТСБУ, що поліс № АЕ/8230605 ОСЦПВВНТЗ не дійсний.
Відповідно до наданої представником позивача роздруківки перевірки чинності полісу внутрішнього ОСЦПВВТЗ від 04 грудня 2018 року поліс № АЕ8230605 не знайдено, а бланк, що облікований страховиком не використано.
Згідно відповіді МТСБУ від 18 серпня 2020 року, наданої відповідачу, відомості ЦБД МТСБУ не впливають на валідність полісів, укладених в паперовій формі, а мають виключно інформативний характер. Таким чином, відсутність в ЦБД МТСБУ інформації щодо забезпеченості транспортного засобу на дату ДТП може бути результатом невнесення страховиком відповідної інформації в ЦБД МТСБУ.
Позиція Верховного Суду
У разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку (пункт 33.2 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 174 ЦПК України).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Страховик подає інформацію про укладені та достроково припинені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних у порядку, встановленому у положенні про централізовану базу даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, яке затверджується Уповноваженим органом за поданням МТСБУ (стаття 11 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених цим Кодексом. Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо: 1) його укладено після настання страхового випадку; 2) об`єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації (частина перша статті 998 ЦК України).
У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним (частина друга статті 981 ЦК України).
Страхувальник зобов`язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об`єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об`єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним (пункт 3 частини першої статті 989 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що договір страхування може бути нікчемним або оспорюваним. Нікчемність договору страхування має місце, зокрема, у разі: недодержання письмової форми договору страхування; неповідомлення страхувальником страховика про те, що об`єкт уже застрахований. Законодавець не пов`язує нікчемність договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності з неподанням інформації страховиком про укладені договори до централізованої бази даних. Тобто, невиконання страховиком свого обов`язку щодо подання інформації про укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних не зумовлює його нікчемність.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) вказано, що «покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність».
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
У справі, що переглядається:
суди не врахували, що сторони в заявах по суті справи визнавали укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформленого полісом № АЕ/8230605 (зокрема: позивач визнавав цю обставину в позові; позивач на підставі спільного повідомлення водіїв забезпечених транспортних засобів про дорожньо-транспортну пригоду 08 січня 2017 року здійснив страхову виплату у розмірі 44 896,27 грн);
суди не звернули увагу, що спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Законодавець не пов`язує нікчемність договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності з неподанням інформації страховиком про укладені договори до централізованої бази даних. Тобто, невиконання страховиком свого обов`язку щодо подання інформації про укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних не зумовлює його нікчемність;
суди в оскаржених судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18);
ПАТ «СК «АРКС» має право звернутися з позовом до ПАТ «СК «НОВА» (страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність). Тому оскаржені судові рішення належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення не відповідають висновкам, викладеним постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та ухвалені без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити; оскаржені рішення скасувати; ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
ОСОБА_1 сплачено судовий збір: за подання апеляційної скарги у розмірі 2 881,50 грн; за подання касаційної скарги у розмірі 3 842 грн. Тому з ПАТ «СК «АРКС»на користь ОСОБА_1 належить стягнути 6 732,50 грн.
Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2020 року і постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 , третя особа - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Нова», про стягнення шкоди відмовити.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_1 6 732,50грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарги.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 16 квітня 2021 рокувтрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук
М. Ю. Тітов