№ 759/26251/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2024 року

м. Київ

справа № 759/26251/21

провадження № 61-2320 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Офіс Генерального прокурора, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 липня 2023 року у складі судді Твердохліб Ю. О. та постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури.

Позовна заява мотивована тим, що в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 січня 2018 року за № 42018000000000123, 21 березня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 , були вилучені грошові кошти у розмірі 37 800 доларів США, які йому належать та які будь-якого процесуального статусу в даному кримінальному провадженні не мають.

27 березня 2019 року прокурор Генеральної прокуратури України звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на майно, а саме на грошові кошти у сумі 37 800 доларів США, які були тимчасово вилучені під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , в рамках кримінального провадження № 42018000000000123.

11 липня 2019 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року, у справі № 757/15864/19-к у задоволенні зазначеного клопотання прокурора відмовлено.

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 25 лютого 2020 року у справі № 757/25822/19-к на підставі статей 96-1 96-2 КК України застосовано спеціальну конфіскацію, примусово безоплатно вилучено у власність держави гроші, одержані внаслідок вчинення злочинів, передбачених частиною першою статті 255, частиною третьою статті 209 КК України, та вилучені в ході обшуків, проведених у березні 2019 року, зокрема 37 800 доларів США, вилучених за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний вирок ухвалою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року скасовано, направленои кримінальне провадження до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку.

Оскільки станом на 2021 рік зазначені кошти, які були тимчасово вилучені під час проведення обшуку і на які не накладено арешт, не були йому повернуті без обґрунтування підстав, він звернувся до адвоката, так як на його звернення Офіс Генерального прокурора не реагував.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року у справі № 757/17870/21-к його скаргу на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, задоволено та зобов`язано уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, що здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні від 22 січня 2018 року № 42018000000000123, повернути йому вилучені під час обшуку грошові кошти.

На його неодноразові звернення з вимогою повернути вказані вище кошти Офіс Генерального прокурора не реагував.

11 червня 2021 року його адвокатом отримано відповідь від прокурора ОСОБА_3 , згідно з якою останній повідомив про неможливість повернення вилучених 3 7800 доларів США під час проведення обшуку у зв`язку з застосуванням до них спеціальної конфіскації на підставі вироку Оболонського районного суду м. Києва від 25 лютого 2020 року. На подальші адвокатські запити щодо підстав такої конфіскації Офіс Генерального прокурора не відповідав та не надавав відповідей.

Ураховуючи викладене, посилаючись на статті 1173 1174 ЦК України, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути на його користь з державного бюджету 37 800 доларів США на відшкодування майнової шкоди та 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, а також понесені ним судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 липня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження винних дій уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора в межах кримінального провадження. Спірна сума коштів була вилучена відповідно до передбаченої законом процедури проведення обшуку за місцем проживання підозрюваного ОСОБА_4 , договору позики вказаних коштів ОСОБА_5 позивачем не надано. При цьому суд вважав, що Офіс Генерального прокурора та Державна казначейська служби України є неналежними відповідачами у цій справі, оскільки кошти державного бюджету належать на праві власності державі, а тому вважав, що боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 липня 2023 року змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у поданому ОСОБА_1 позові заявлено вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди за рахунок державного бюджету до держави Україна в особі органів державної влади: Офісу Генерального прокурора та Державної казначейської служби України, а тому висновки районного суду про неправильно визначений суб`єктний склад відповідачів у справі є помилковими.

В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Зі змісту ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 у справі № 757/15864/19-к убачається, що за результатами розгляду клопотання прокурора про арешт тимчасово вилученого майна грошові кошти у сумі 37 800 доларів США, вилучені 21 березня 2019 року під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договору позики від 19 лютого 2019 року були надані ОСОБА_1 у позику ОСОБА_5 , яка є дружиною ОСОБА_4 , на чому наголошував сам ОСОБА_1 .

Таким чином, той факт, що вилучені під час обшуку грошові кошти, з приводу повернення яких позивач звернувся до суду з цим позовом, вибули з власності ОСОБА_1 за його ж волевиявленням за договором позики на користь ОСОБА_5 , а не за наслідками проведеного обшуку.

Крім того, вилучені в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні органом досудового розслідування грошові кошти, в тому числі й у сумі 37 800 доларів США, звернуто в дохід держави відповідно до спеціальної конфіскації, застосованої вироком Оболонського районного суду м. Києва від 25 лютого 2020 року за наслідками затвердження мирової угоди. Офісом Генерального прокурора у липні 2020 року на виконання виданого у зв`язку з цим виконавчого листа вилучені під час обшуку у ОСОБА_4 грошові кошти перераховано на користь держави.

Отже, доводи позивача про те, що внаслідок вилучення заявлених у позові коштів уповноваженими особами Офісу Генерального прокурора йому завдано майнової й моральної шкоди, є необґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2024 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 -подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій заявник просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права,

що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України і витребувано цивільну справу № 759/26251/21 з Святошинського районного суду м. Києва.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що зі змісту ухвали Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2019 року у справі № 757/13066/19-к про обшук вбачається, що грошові кошти не входили до переліку, щодо якого надано дозвіл на відшукання та вилучення, тобто такі грошові кошти є тимчасово вилученим майном.

Вироками судів питання щодо цих коштів не вирішено, а також вироки судів не містять висновків про те, що вилучені грошові кошти одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від нього, або майном в яке їх було повністю або частково перетворено, вирок суду, в рамках якого застосовано спеціальну конфіскацію, скасовано, здійснити поворот виконання вироку неможливо.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року у справі № 757/17870/21-к скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна (в порядку пункту 1 частини першої статті 303 КПК України) задоволено. Зобов`язано уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, що здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні від 22 січня 2018 року № 42018000000000123, повернути ОСОБА_1 вилучене під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , майно, а саме: грошові кошти в сумі 37 800 доларів США доларів США.

Вважала, що факт наявності таких збитків та їх розмір підтверджується відсутністю доказів виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 11 травня 2021 у справі № 757/17870/21-к та повернення позивачу 37 800 доларів США, які були тимчасово вилучені під час проведення обшуку

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2024 року Офіс Генерального прокурора подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У межах кримінального провадження від 22 серпня 2018 року № 42018000000000123 за адресою: АДРЕСА_1 , 21 березня 2019 року проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 , у ході якого у останнього вилучено 37 800 доларів США (а.с. 6-8, т. 1).

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 25 лютого 2020 року у справі № 757/25822/19-к затверджено угоду про визнання винуватості від 21 лютого 2020 року, укладену між прокурором та обвинуваченим та на підставі статей 96-1 96-2 КК України застосовано спеціальну конфіскацію й примусово безоплатно звернуто у власність держави гроші, одержані внаслідок вчинення злочинів, передбачених частиною першою статті 255, частиною третьою статті 209 КК України, та вилучені в ході обшуків, проведених у березні 2019 року, в тому числі й 37 800 доларів США, вилучених за адресою: АДРЕСА_1 , (а.с. 29-31, т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року у справі № 757/17870/21-к скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна в кримінальному провадженні від 22 січня 2018 року № 42018000000000123, задоволено. Зобов`язано уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, що здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні від 22 січня 2018 року № 42018000000000123, повернути ОСОБА_1 вилучене під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , майно, а саме: грошові кошти в сумі 37 800 доларів США (а.с. 22-25, т. 1).

Відповідно до листа Державної казначейської служби України від 29 червня 2021 року щодо обставин виконання вказаного вище вироку суду встановлено, що на виконання виконавчого листа Оболонського районного суду м. Києва від 03 червня 2020 року Офісом Генерального прокурора платіжним дорученням від 16 липня 2020 року здійснено перерахування коштів у сумі 37 800 доларів США в дохід держави (а.с. 26-27, т. 1).

Згідно з відомостями, які міститься у долученій до справи виписці по рахунку, 21 липня 2020 року до державного бюджету на валютний рахунок, відкритий в акціонерному товаристві «Укрексімбанк», зараховано кошти в сумі 37 800 доларів США, сплачені Офісом Генерального прокурора на виконання вироку суду (а.с. 28, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Так, за змістом статті 1176 ЦК України шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності умов для застосування частини першої статті 1176 ЦК, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто на основі загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).

Аналогічний висновок про застосування статей 1166 1167 1173 1174 1176 ЦК України висловлено Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16 та підтримано Верховним Судом у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 461/303/15-ц (провадження № 61-41067св18), 10 жовтня 2019 року у справі № 641/2390/17 (провадження № 61-30444св18).

Відповідно до статті 1174 ЦК України відшкодовується шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень.

Норми статей 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Судом встановлено, що в межах кримінального провадження від 22 серпня 2018 року № 42018000000000123 за адресою: АДРЕСА_1 , 21 березня 2019 року проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 , у ході якого у останнього вилучено 37 800 доларів США (а.с. 6-8, т. 1).

Обґрунтовуючи доводи позовної заяви, ОСОБА_1 зазначав, що вказані кошти належать йому, а тому він неодноразово звертався до Офісу Генерального прокурора з вимогою повернути кошти і був змушений звернутися до суду.

Зі змісту ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 року, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року, у справі № 757/15864/19-к, убачається, що у судовому засіданні свідок ОСОБА_1 повідомив, що вилучені кошти були надані ним у позику ОСОБА_5 , яка є дружиною ОСОБА_6 , за договором позики від 19 лютого 2019 року, і належать йому особисто.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, спірні грошові кошти вибули з власності ОСОБА_1 , як він сам про це заявляє, на підставі договору позики.

При цьому відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, заявник не позбавлений права звернутися до суду з позовом до позичальника з вимогою повернути позичені ним кошти.

Крім того, ОСОБА_1 посилався на те, що спірні грошові кошти є тимчасово вилученим майном.

Згідно з частиною першою статті 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині 2 цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

За змістом частини першої статті 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною 5 статті 171, частиною 5 статті 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту.

Судом встановлено, що обшук було проведено за місцем проживання ОСОБА_6 , у ході якого у останнього вилучено 37 800 доларів США. Отже, обшук було проведено не за місцем проживання ОСОБА_1 і грошові кошти у межах кримінального провадження від 22 серпня 2018 року № 42018000000000123 у нього не вилучались.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо неправомірних дій уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора в межах кримінального провадження, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою ним не доведено. Спірна сума коштів була вилучена відповідно до передбаченої законом процедури проведення обшуку за місцем проживання підозрюваного ОСОБА_4 .

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, та дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 липня 2023 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник