Постанова
Іменем України
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 759/3547/17
провадження № 61-12358св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Київський міський психоневрологічний диспансер № 4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання ОСОБА_2 недієздатною та встановлення над нею опіки, заінтересовані особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація (далі - Святошинська РДА), Київський міський психоневрологічний диспансер № 4.
На обґрунтування заяви посилався на те, що ОСОБА_2 має ознаки стійкого психічного захворювання, а її поведінка свідчить про те, що вона не може керувати своїми діями. Просив визнати ОСОБА_2 недієздатною та призначити його її опікуном.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2018 року заяву задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною. Передано ОСОБА_2 під тимчасову опіку органу опіки та піклування Святошинської РДА до вирішення питання про призначення опікуна. У задоволенні іншої частини заявлених вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявлені вимоги про визнання ОСОБА_2 недієздатною є обґрунтованими та доведеними належними доказами, зокрема висновком стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 07 червня 2018 року № 373, проведеної комісією експертів Київського міського центру судово-психіатричної експертизи, про те, що ОСОБА_2 має хронічне психічне захворювання. Щодо вимог про встановлення опіки, то вони без відповідного висновку органу опіки та піклування задоволенню не підлягають.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заявлених вимог у частині визнання ОСОБА_2 недієздатною, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження цих вимог. Судово-психіатрична експертиза, призначена ухвалою, яка не була підписана всім складом суду, не може бути взята до уваги при ухваленні рішення, а колегія суддів не володіє необхідними знаннями та не може встановити психічний стан ОСОБА_2 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи містять висновок судово-психіатричної експертизи, відповідно до якого ОСОБА_2 виявляє ознаки психічного розладу - шизофренії параноїдної, безперервний перебіг, дефектний стан (F 20.00 за МКХ-10), за своїм психічним станом не може усвідомлювати (розуміти значення) своїх дій та керувати ними та потребує встановлення над нею опіки, а суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для визнання особи недієздатною. ОСОБА_2 не оскаржувала ухвали про призначення експертизи, а отже, погодилася з нею. У справі наявні належні та допустимі докази на підтвердження вимог заяви про встановлення особи недієздатною.
У серпні 2019 року на касаційну скаргу надійшов відзив, у якому ОСОБА_2 просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає.
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 20 грудня 2014 року перебувають в зареєстрованому шлюбі (а. с. 4). У шлюбі мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 2-3).
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10 березня 2016 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини заробітку, щомісяця, до їх повноліття, починаючи з 28 січня 2016 року (а. с. 5).
20 лютого 2017 року фахівці Конотопського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді обстежили житлово-побутові умови позивача і встановили, що ОСОБА_1 мешкає з дітьми, а матір з дітьми не проживає, періодично їх навідує (а. с. 7).
ОСОБА_1 зазначав, що з 2010 року ОСОБА_2 перебуває на обліку у лікаря психіатра з діагнозом: шизофренія. У зв`язку з цим захворюванням вона час від часу проходить лікування у лікарні ім. Павлова і є особою з інвалідністю ІІІ групи. Останнім часом стан здоров`я дружини різко погіршився, вона стала різкою та дратівливою, некритично ставиться до своєї поведінки. Мали місце випадки, коли діти потрапляли до лікарні внаслідок неналежного відношення ОСОБА_2 до виконання батьківських обов`язків, син ОСОБА_3 , коли заявник був на роботі, з`їв отруту від тарганів, а сина ОСОБА_5 поранила під час гігієнічних процедур. З жовтня 2015 року ОСОБА_1 разом з дітьми переїхав до м. Конотоп, де мешкає на час розгляду справи.
ОСОБА_1 , вважаючи, що внаслідок психічного стану ОСОБА_2 нездатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не може захищати свої права та інтереси і може зашкодити здоров`ю та інтересам неповнолітніх дітей, звернувся із відповідною заявою про визнання її недієздатною та встановлення опіки.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 17 листопада 2017 року у складі головуючого судді Сенько М. Ф. та присяжних: Дрозд М. В., Куліковського В. М., призначено судово-психіатричну експертизу (а. с. 55-56).
Згідно з висновком стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 07 червня 2018 року № 373, виконаним комісією експертів Київського міського центру судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_2 виявляє ознаки психічного розладу - шизофренія параноїдна, безперервний перебіг, дефектний стан (Р 20.00 за МКХ-10). Відповідно до зазначеного висновку ОСОБА_2 за своїм психічним станом не може усвідомлювати (розуміти значення) своїх дій та керувати ними (а. с. 58-60).
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд встановив, що ухвала суду першої інстанції про призначення судово-психіатричної експертизи не підписана всім складом суду, а саме одним із присяжних - ОСОБА_6 , а тому зазначив, що висновок експертизи, проведеної на виконання цієї ухвали, не може вважатися належним та допустимим доказом. З урахуванням наведеного апеляційний суд відмовив у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною у зв`язку з недоведеністю вимог заявника.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками апеляційного суду, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до частини першої статті 39, частини першої статті 40 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.
Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша - третя статті 41 ЦК України).
Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
Згідно з частиною третьою статті 297 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Відповідно до частини першої статті 298 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.
Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з`ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.
Висновок про недієздатність фізичної особи необхідно робити, перш за все, на підставі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи, в сукупності за умови, що особа страждає саме хронічним, стійким психічним розладом, внаслідок чого в особи виникає абсолютна неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновок експерта відноситься до засобів доказування на підставі частини другої статті 76 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що обов`язкове призначення судом експертизи визначено статтею 105 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначено, що призначення експертизи судом є обов`язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
За положеннями частини другої статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Відхиляючи як доказ висновок стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 07 червня 2018 року № 373, виконаний комісією експертів Київського міського центру судово-психіатричної експертизи, апеляційний суд послався на те, що ухвала суду першої інстанції про призначення експертизи не підписана одним із присяжних, а тому висновок експертизи є неналежним доказом.
Проте апеляційний суд не врахував, що в цій категорії справ призначення експертизи є обов`язковим, заявник у суді першої інстанції заявив клопотання про призначення експертизи, проте процедура призначення експертизи була порушена з вини суду першої інстанції.
Апеляційний суд зазначений недолік суду першої інстанції не усунув та безпідставно відхилив клопотання заінтересованої особи про проведення повторної судово-психіатричної експертизи (а. с. 215), чим порушив вимоги частини п`ятої статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не вжив усіх необхідних заходів для виконання завдання цивільного судочинства, визначеного у статті 2 ЦПК України, необґрунтовано відхилив клопотання заінтересованої особи про призначення повторної експертизи, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про призначення повторної експертизи, що є підставою для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати відповідну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх основі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко