Постанова
Іменем України
17 березня 2020 року
м. Київ
справа № 759/5267/15-ц
провадження № 61-31439св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Воробйової І. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Пилипчук Костянтин Ростиславович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня 2017 року у складі судді П`ятничук І. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 17 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Пилипчука К. Р., в якій просила суд визнати протиправною бездіяльність суб`єкта оскарження щодо несплати боржником - Державним підприємством «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (далі - ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою») виконавчого збору у розмірі 6 400,00 грн та визнати неправомірною і скасувати постанову головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Пилипчука К. Р. від 26червня 2017 року №52017179 про закінчення відповідно до пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року виконавчого провадження з виконання ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 03 червня 2016 року у справі №759/5267/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Головного управління державної казначейської служби України у Київській області, ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якою суд задовольнив клопотання представника позивача ОСОБА_3 про витребування у ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,6058 га (чи 1,9 га), розташованої в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, в паперовій та електронній формах (виконаний у 2012 році).
Короткий зміст ухвал судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду від 17 жовтня 2017 року, скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на дії головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Пилипчука К. Р. залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що заявник та її представник були двічі належним чином повідомлені про час, дату і місце розгляду справи, однак в судове засідання не з`явилися та про причини своєї неявки суд не повідомили, що відповідно до частини третьої статті 169, пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року є підставою для залишення скарги без розгляду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справкасаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанції і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що виконання судового рішення у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Судовий контроль за виконанням судових рішень є одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження. Суд першої інстанції безпідставно залишив скаргу на дії державного виконавця без розгляду, не залучив до участі у справі усіх учасників виконавчого провадження та порушив принцип територіальної наближеності. Святошинський районний суд м. Києва має два приміщення, одне з яких розміщене поряд з місцем проживання заявника, а інше приміщення розташоване на відстані 10 км від житла заявника. Заявник є особою похилого віку, що значно ускладнює її пересування та можливість прибути в судове засідання, яке проводиться у віддаленому від її житла приміщенні Святошинського районного суду м. Києва. Заявнику та її представнику не було роз`яснено наслідки повторної неявки в судове засідання, що є порушенням норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом подати відзив на касаційну скаргу.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Святошинського районного суду м. Києва.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 31 липня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання в приміщенні Святошинського районного суду м. Києва (м. Київ, вул. Якуба Коласа, 27) на 21 серпня 2018 року о 17 год. 00 хв.
У судове засідання, призначене на 21серпня 2017 року, заявник та її представник не з`явилися, про день, час та місце його проведення повідомлялись належним чином, однак про причини своєї неявки суд не повідомили.
Розгляд справи було відкладено на 18 вересня 2017 року.
21 серпня 2017 року суд першої інстанції направив ОСОБА_1 та її представнику ОСОБА_3 судові повістки із зазначенням часу та місця проведення наступного судового засідання - 18 вересня 2017 року о 17год. 00 хв. Проте заявник та її представник повторно в судове засідання не з`явилися та причини своєї неявки суду не повідомили.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із статтею 383 ЦПК України 2004 року сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються (частина перша статті 386 ЦПК України 2004 року).
Частиною третьою статті 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення- особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою.
Статтею 76 ЦПК України 2004 року визначено, що судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. При повідомленні або виклику до суду телефонограмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв`язку необхідною умовою є забезпечення фіксації такого повідомлення або виклику.
Процесуальні наслідки нез'явлення у судове засідання особи, яка бере участь у справ, визначені статтею 169 ЦПК України 2004 року.
Відповідно до частини третьої статті 169 ЦПК України 2004 року у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Норма частини третьої статті 169 ЦПК України 2004 року узгоджується із положеннями пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року про те, що суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання без поважних причин та від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Системний аналіз вище вказаних норм процесуального права свідчить про те, що законодавець розрізняє необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача (заявника) до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Процесуальний закон не вказував на необхідність суду з'ясовувати причини повторної неявки в судове засідання позивача, належним чином повідомленого, та враховувати їх поважність.
Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства (стаття 11 ЦПК України 2004 року), відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй процесуальним законом правами.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку відповідає обов`язок добросовісно користуватись наданими їй законом процесуальними правами, утримуватись від дій, які зумовлюють затягування судового процесу. Позивач (заявник) зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах судового розгляду справи, що стосуються його, з розумним інтервалом часу цікавитись провадженням у її справі та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення тривалості судового провадження.
Зазначене узгоджується із усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», застосовується судом як джерело права.
Так, у пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Позивач (заявник) зобов`язаний проявляти особливу сумлінність у захисті своїх інтересів та вживати необхідних дій для ознайомлення з ходом провадження (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності у справі «Тойшлер проти Німеччини» (Teuschler v. Germany), заява № 47636/99, від 04 жовтня 2001 року; рішення у справі «Сухорубченко проти Росії» (Sukhorubchenko v. Russia), заява № 69315/01, пункт 48, від 10 лютого 2005 року; ухвалу щодо прийнятності у справі «Гуржий проти України» (Gurzhyy v. Ukraine), заява № 326/03, від 01 квітня 2008 року; та рішення у справі «Мускат проти Мальти» (Muscat v. Malta), заява № 24197/10, пункт 44, від 17 липня 2012 року).
Отже, суди, встановивши те, що заявник (її представник) були належним чином повідомлені про день і час розгляду справи в суді першої інстанції, не з'явилися у судові засідання, призначені на 21 серпня 2017 року і 18 вересня 2017 року, і не надіслали заяви до суду про розгляд справи за їх відсутності, дійшли обгрунтованого висновку про залишення скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 без розгляду, правильно застосувавши положення частини третьої статті 169, пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року. Законних підстав, передбачених частиною першою статті 169 ЦПК України 2004 року, для відкладення розгляду справи суд першої інстанції не мав.
Доводи касаційної скарги про те, що заявник позбавлена можливості захищати порушені права законним шляхом, не заслуговують на увагу, оскільки згідно з частиною другоюстатті 207 ЦПК України 2004 року особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції принципу територіальної наближеності та призначення розгляду справи у приміщенні суду, віддаленому від місця проживання заявника (її представника), не заслуговують на увагу, оскільки в основу інституту територіальної підсудності, у відповідності до якого визначається суд, компетентний розглядати скаргу на рішення, дію чи бездіяльність державного виконавця, закладено принцип територіальної наближеності суду до населення, і розподіл справ між суддями було проведено у порядку, визначеному статтею 11-1 ЦПК України 2004 року.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 17 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
Д. Д. Луспеник
І. А. Воробйова