Постанова
Іменем України
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 759/6630/14-ц
провадження № 61-7508св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» - Кочіна Геннадія Івановича на постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 29 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11260523000, за умовами якого відповідач отримала грошові кошти у розмірі 119 000,00 дол. США зі сплатою 2,40 процентів за користування кредитом, з кінцевим терміном його повернення - не пізніше
29 листопада 2028 року.
Погашення кредиту повинно відбуватися щомісячно, повернення суми кредиту та сплата процентів відбувається шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі
1 330,00 дол. США в день сплати ануїтетних платежів (пункт 1.2.2 договору кредиту).
Посилаючись на те, що відповідач зобов'язання за договором кредиту не виконує, не здійснює платежі на погашення заборгованості за кредитом та нарахованими процентами, у зв'язку із чим станом на 27 квітня 2015 року у нього виникла заборгованість по вказаним платежам у розмірі 128 101,48 дол. США, з яких:
110 180,20 дол. США - заборгованість за кредитом; 17 921,28 дол. США, - заборгованість за процентами; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості -129 531,30 грн, з яких: 50 653,10 грн - пеня за прострочення сплати кредиту;
78 878,20 грн - пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом, позивач ПАТ «УкрСиббанк» просив стягнути зазначену суму заборгованості з ОСОБА_1 .
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня
2016 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість з повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом у розмірі 128 101,48 дол. США та пеню у розмірі 129 531,30 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконує зобов`язання за кредитним договором, а тому наявні підстави для стягнення з неї заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 11 листопада
2019 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідач була обізнана про розгляд справи, неодноразово подавала апеляційні скарги на ухвалу про відкриття провадження у справі, 18 червня 2019 року її представник ознайомився з матеріалами справи та зробив з неї фотокопії, копію повного тексту заочного рішення представник ОСОБА_1 отримала 09 вересня 2019 року, однак заяву про перегляд заочного рішення подала лише 23 вересня 2019 року, тобто після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 228 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, що свідчить про відсутність підстави для поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 11 листопада 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заява про перегляд заочного рішення подана в межах строку, визначеного статтею 284 ЦПК України, у редакції, що діяла на момент її подання. Матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем копії заочного рішення до 09 вересня 2019 року, а тому заявник має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ПАТ «УкрСиббанк» - Кочіна Г. І., у якій заявник просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2019 року та залишити в силі ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тривалості пропуску заявником строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення, та наявності поважних причин його пропуску з урахуванням принципу правової визначеності та пропорційності, не урахував, що така заява подана через три роки після ухвалення рішення суду першої інстанції, та майже через півтора роки після відкриття виконавчого провадження, не звернув увагу на обізнаність відповідача про розгляд справи в суді, та на зловживання нею своїми процесуальними правами (шість разів оскаржувала ухвалу про відкриття провадження у справі). Представник відповідача була обізнана про наявність судового рішення про стягнення заборгованості ще 18 червня 2019 року, однак заяву про видачу копії повного тексту зазначеного рішення подала лише через два з половиною місяці. Апеляційним судом порушено принцип правової визначеності, принцип остаточності судового рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи та постановлення нового рішення. Достовірно знаючи про розгляд справи у суді, ОСОБА_1 та її представники у розумні проміжки часу провадженням у справі не цікавилися, що призвело до безпідставного пропуску строку на перегляд заочного рішення понад три роки. Апеляційний суд не урахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 643/3381/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 204/2113/14-ц, від 18 березня 2020 року у справі
№ 303/7719/16-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 320/7395/16-ц, від 06 квітня 2020 року у справі №732/1737/18-ц, від 03 квітня 2020 року у справі № 361/217/17, від 19 березня 2020 року у справі № 756/15281/13-ц, а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від
06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05. Зазначене призвело до безпідставного поновлення процесуального строку, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та принципу правової визначеності.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
04 червня 2020 року справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ПАТ «УкрСиббанк» - Кочіна Г. І. підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до статті 228 ЦПК України, у редакції, що діяла на момент ухвалення заочного рішення, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвали за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Відповідно до статті 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Перебіг процесуального строку, відповідно до статті 123 ЦПК України, починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Наслідки пропущення процесуальних строків, визначені статтею 126 ЦПК України, згідно якої право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини зазначав, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (рішення в справі «МПП «Голуб» проти України» від 18 жовтня 2005 року).
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.
Зазначене вище дає підстави для висновку, що обгрунтоване застосування судами наслідків пропуску строків перегляду судових рішень, не є порушенням права на доступ до суду.
14 червня 2016 року Святошинський районний суд м. Києва ухвалив заочне рішення у справі № 759/6630/14-ц.
Копія зазначеного судового рішення направлялася ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням, однак повернулась на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
18 червня 2019 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ознайомилась з матеріалами цивільної справи та зробила з неї фотокопії.
09 вересня 2019 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала заяву про видачу копії заочного рішення, та в той же день його отримала.
На виконання частини першої статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень», Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року зареєстровано у реєстрі 17 червня 2016 року.
Із заявою про перегляд заочного рішення відповідач звернулась більш ніж через три роки з дня його ухвалення. Як на підставу для поновлення пропущеного строку посилалася на те, що вона не отримувала повісток про розгляд справи, а також копію заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва від
14 червня 2016 року. Про зазначене судове рішення їй стало відомо лише в серпні 2019 року, після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.
Установивши, що про розгляд справи в суді ОСОБА_1 було достеменно відомо, зокрема її представник приймав участь у судових засіданнях у суді першої інстанції (14 липня 2014 року, 07 серпня 2014 року, 31 жовтня 2014 року), подавав клопотання про витребування доказів (від 14 липня 2014 року), відкладення розгляду справи (11 серпня 2014 року), за його клопотанням від 07 серпня
2014 року у справі призначено судову почеркознавчу експертизу; ОСОБА_1 особисто заявляла клопотання про приєднання документів до матеріалів справи (31 жовтня 2014 року), шість разів подавала апеляційну скаргу на ухвалу про відкриття провадження; 18 червня 2019 року її представник ознайомилася з матеріалами справи, у тому числі з повним текстом заочного рішення, а отже їй були відомі мотиви ухваленого судового рішення, 09 вересня 2019 року отримала копію заочного рішення, однак невиправдано зволікала із поданням заяви про перегляд заочного рішення, внаслідок чого пропустила десятиденний строк подачі такої заяви, суд першої інстанцій дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку, залишивши заяву відповідача про перегляд заочного рішення без розгляду.
Апеляційний суд зазначених вище обставин не урахував, а тому дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 пропустила строк на подання заяви про перегляд заочного рішення з поважних причин, оскільки копію повного тексту заочного рішення відповідач отримала лише 09 вересня 2019 року та подала заяву про перегляд заочного рішення в межах двадцятиденного строку, встановленого статтею 284 ЦПК України, у редакції, що діяла на момент її подання.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Строк та порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження є складовою резолютивної частини судового рішення та визначається судом при його ухваленні відповідно до законів, чинних на час вчинення такої процесуальної дії (пунктом 4 частини першої статті 215 ЦПК України, у редакції, що діяла на момент ухвалення заочного рішення).
У резолютивній частині заочного рішення Святошинського районного суду
м. Києва від 14 червня 2016 року, суд роз`яснив, що воно може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії, що відповідає положенням частини другої статті 228 ЦПК України, у редакції, що діяла на момент ухвалення заочного рішення.
Достеменно знаючи про строк подання заяви про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року, відповідач не подала її протягом зазначеного строку, поважні причини пропуску такого строку не зазначила.
Європейський суд з прав людини зазначав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд вважає обгрунтованими аргументи касаційної скарги ПАТ «УкрСиббанк» про зловживання відповідачем своїми процесуальними правами, якій достеменно було відомо про розгляд справи, вона шість разів оскаржувала в апеляційному порядку ухвалу про відкриття провадження у справі, 18 червня
2019 року її представник ознайомилася з матеріалами справи та робила з них фотокопії, однак у розумний проміжок часу провадженням у справі не цікавилася, а звернулась з заявою про перегляд заочного рішення поза межами розумного строку (понад три роки) за відсутності доказів які б свідчили про наявність обставин непереборної сили, що перешкодили їй у розумний строк подати заяву про перегляд заочного рішення.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року). Тобто, учасники справи у своїх процесуальних діях, мають передбачати та очікувати правильного застосування норм процесуального права щодо строків оскарження судового рішення, з дотриманням принципу res judicata.
Аналогічний за змістом висновок про застосування норми права у подібних відносинах викладено в постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував ухвалу суду першої інстанції, яка відповідала вимогам закону, постанова Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 року підлягає скасуванню, із залишенням в силі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 11 листопада 2019 року.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини першої вказаної статті).
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга представника ПАТ «УкрСиббанк» - Кочіна Г. І. підлягає задоволенню, сплачений за її подання судовий збір у розмірі 2 102,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача.
Керуючись статтями 400 402 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» - Кочіна Геннадія Івановича задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 рокускасувати, залишити в силі ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від
11 листопада 2019 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 2 102,00 грн.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. А. Воробйова
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик
В. В. Яремко