30.01.2023

№ 760/11046/14-ц

Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 760/11046/14-ц

провадження № 61-5136св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач)

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Державна реєстраційна служба України,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ольховський Микола Вікторович, на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14 січня 2020 року у складі судді Оксюти Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Сержанюка А. С., Суханової Є. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі -ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» обґрунтовувались тим, що 26 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11238583000, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 115 000 дол. США, який зобов`язалась повернути у повному обсязі в строк до 26 жовтня 2037 року або достроково зі сплатою процентів в розмірі 12,9 % річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, на підставі якого до позивача перейшло право вимоги, яке виникло з кредитного договору та договору іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору споживчого кредиту, ОСОБА_1 допустила заборгованість в сумі 159 782,33 дол. США.

Позивач, як новий кредитор та іпотекодержатель має право вимагати виконання зобов`язання на свою користь та звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 4.1.1 договору іпотеки, іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим договором.

Враховуючи викладене, ПАТ «Дельта Банк» просило суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 жовтня 2007 року № 11238583000 в сумі 159 782,33 дол. США, що згідно з курсом Національного банку України (далі - НБУ) складає 1 412 156,23 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,7 кв. м та належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. за реєстровим № 1823, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 18 серпня 2014 року позов ПАТ «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 жовтня 2007 року № 11238583000 в сумі 159 782,33 дол. США, що згідно з курсом НБУ складає 1 412 156,23 грн, звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,7 кв. м, житловою площею 15,9 кв. м та належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. за реєстровим № 1823, шляхом передачі ПАТ «Дельта Банк» права власності на квартиру.

Визнано за ПАТ «Дельта Банк» право власності на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,7 кв. м, житловою площею 15,9 кв. м.

Припинено право власності ОСОБА_1 на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,7 кв. м, житловою площею 15,9 кв. м.

Виселено ОСОБА_1 та інших осіб, які на момент виконання рішення суду будуть проживати у спірній квартирі, з квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 50,7 кв. м, житловою площею 15,9 кв. м.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 04 листопада 2019 року скасовано заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 18 серпня 2014 року та справу призначено до розгляду.

23 грудня 2019 року від представника позивача надійшла заява про зміну предмету спору, відповідно до якої ПАТ «Дельта Банк» просило первісні позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на спірну квартиру, припинення права власності та виселення змінити на вимогу - в рахунок виконання основного зобов`язання щодо сплати заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 жовтня 2007 року № 11238583000 в розмірі 159 782,33 дол. США, що згідно з курсом НБУ складає 1 412 156,23 грн, звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,7 кв. м, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження (а. с. 244-245, т. 1).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 14 січня 2020 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 жовтня 2007 року № 11238583000 в сумі 159 782,33 дол. США, що згідно з курсом НБУ складає 1 412 156,23 грн, звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,7 кв. м та належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. за реєстровим № 1823 шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання - не сплачує проценти за користування кредитними коштами та не повертає чергові суми отриманого кредиту відповідно до встановленого графіку.

Відповідно до вимог законодавства та умов договору ПАТ «Дельта Банк» 13 березня 2014 року направило на адресу відповідача письмову вимогу про виконання зобов`язання, попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення мешканців (у зв`язку із зверненням стягнення) та вимогу про направлення іпотекодержателю усієї наявної документації на предмет іпотеки разом з ключами. Проте вказана вимога залишена ОСОБА_1 без уваги.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, зауважив, що кошти, які будуть стягнені у разі звернення стягнення на предмет іпотеки будуть зараховані в рахунок погашення заборгованості за основним договором, що унеможливить подвійне стягнення.

Також, суд першої інстанції, виходив з того, що строк звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки розпочався у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі з 13 березня 2014 року та мав закінчитись 13 березня 2017 року. В свою чергу позивач звернувся до суду 26 травня 2014 року, тобто в межах позовної давності, а тому доводи представника відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності є необґрунтованими.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14 січня 2020 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 50 854,68 дол. США змінено.

Викладено резолютивну частину рішення в такій редакції:

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 жовтня 2007 року № 11238583000 в сумі 144 715, 47 дол. США, що згідно з курсом НБУ складає 1 277 837,60 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,7 кв. м та належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. за реєстровим № 1823, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до вимог законодавства ПАТ «Дельта Банк» 13 березня 2014 року направлено на адресу відповідача письмову вимогу про виконання зобов`язання, попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, про виселення мешканців (у зв`язку із зверненням стягнення) та вимогу про направлення іпотекодержателю усієї наявної документації на предмет іпотеки разом з ключами. Однак вказана вимога залишена ОСОБА_1 без уваги.

Апеляційний суд, фактично погодився з висновками суду першої інстанції, разом з тим, зазначив, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 квітня 2012 року позовну заяву ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, залишено без розгляду і це не може автоматично вказувати на новий початок перебігу позовної давності.

При цьому, рішення суду першої інстанції в частині передбаченого Законом України «Про іпотеку» права позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки та застосованих судом норм матеріального права, які регулюють питання звернення стягнення на предмет іпотеки, не оскаржується, тому відповідно до статті 367 ЦПК України вказані обставини не є предметом апеляційного перегляду, тому рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає залишенню без змін.

Водночас апеляційний суд, перевіряючи розмір заборгованості, в рахунок якої звертається стягнення на предмет іпотеки виходив з того, що проценти за користування кредитом підлягають стягненню за період з 21 лютого 2011 року до 21 лютого 2014 року у сумі 35 787, 82 дол. США, тобто у межах трирічного строку позовної давності. У встановленому законом порядку відповідач вказану нараховану суму процентів у межах встановленого трирічного строку позовної давності не спростувала, свого контррозрахунку не надала.

Апеляційний суд вважав, що в рахунок заборгованості за кредитним договором у розмірі 144 715,47 дол. США, необхідно звернути стягнення на зазначений предмет іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ольховський М. В., просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вказує, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 760/15529/16-ц (провадження № 61?42335св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 557/17/18 (провадження № 61-1934св20), від 27 січня 2020 року у справі № 761/46153/17 (провадження № 61-5380св19), від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц (провадження № 61-36495св18).

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач, який придбав у ПАТ «УкрСиббанк» право вимоги за кредитом, подав позов до іпотекодавця після спливу трьох років, оскільки, починаючи з 29 жовтня 2010 року Шевченківський районний суд м. Києва відкрив провадження у справі № 2?17530/10 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, трирічний строк сплинув 29 жовтня 2013 року, проте позивач звернувся з позовом у цій справі 26 травня 2014 року. Зміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Крім того, ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «УкрСиббанк» уклали договір купівлі?продажу прав вимоги за кредитним договором 08 грудня 2011 року, що не позбавляло ПАТ «Дельта Банк» звернутися до суду з відповідним позовом в межах позовної давності.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга до Верховного Суду подана ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ольховський М. В., 24 березня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо» (далі - ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо») подало до Верховного Суду заяву, в якій просило залучити його до участі у справі як правонаступника ПАТ «Дельта Банк».

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» залучено до участі у справі як правонаступника ПАТ «Дельта Банк».

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 26 жовтня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11238583000, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 115 000 дол. США, який зобов`язалась повернути у повному обсязі в строк до 26 жовтня 2037 року або достроково зі сплатою 12,9 % річних за користування кредитом.

Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 26 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. за реєстровим № 1823.

Обтяження нерухомого майна іпотекою зареєстровано банком у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек.

Згідно з пунктами 6.1. 6.1.2, 6.2 кредитного договору передбачено право кредитодавця вимагати дострокового виконання зобов`язань і таке настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути виконане позичальником протягом 32 календарних днів з дати одержання відповідної вимоги.

ПАТ «УкрСиббанк» у жовтні 2010 року звертався до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі заборгованості за кредитом станом на 15 вересня 2010 року, яка становила: 108 927,65 дол. США - заборгованість за кредитом; 12 394,20 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 498,89 дол. США - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 697,20 дол. США - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 квітня 2012 року позов ПАТ «УкрСиббанк» залишено без розгляду, у зв`язку з повторною неявкою позивача до суду без поважних причин.

Також встановлено, що 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, на підставі якого до останнього перейшло право вимоги, яке виникло з кредитного договору та договору іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору споживчого кредиту від 26 жовтня 2007 року № 11238583000 у ОСОБА_1 станом на 21 лютого 2014 року допустила заборгованість в сумі 159 782,33 дол. США, що згідно з курсом НБУ складає 1 412 156,23 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 108 927,65 дол. США, що згідно з курсом НБУ складає 962 702,57 грн та заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 50 854,68 дол. США, що згідно з курсом НБУ складає 449 453,66 грн.

ПАТ «Дельта Банк» 13 березня 2014 року направило на адресу відповідача письмову вимогу про виконання зобов`язання, попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, про виселення мешканців (у зв`язку із зверненням стягнення) та вимогу про направлення іпотекодержателю усієї наявної документації на предмет іпотеки разом з ключами.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14 січня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року не відповідають зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 33 Закону передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Установивши неналежне виконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У суді першої інстанції ОСОБА_1 заявила про застосування позовної давності (а. с. 3-4, т. 2).

Надаючи оцінку цій заяві, та, відмовляючи у застосуванні позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду 26 травня 2014 року, тобто в межах строку позовної давності, а тому доводи представника відповідача про застосування позовної давності є надуманими та необґрунтованими.

Апеляційний суд, частково погодившись з висновками суду першої інстанції, виходив з того, що заборгованість за процентами підлягає стягненню за період з 21 лютого 2011 року до 21 лютого 2014 року у сумі 35 787,82 дол. США, тобто у межах трирічного строку позовної давності. У встановленому законом порядку відповідач вказану нараховану суму процентів у межах встановленого трирічного строку позовної давності не спростував, свого контррозрахунку не надав.

Проте погодитись з висновками суду першої та апеляційної інстанцій не можна, з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений такий обов`язок позичальника, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Використовуючи своє право згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, шляхом пред`явлення 15 жовтня 2010 року позову про стягнення усього розміру заборгованості за кредитним договором (а. с. 6-7, т. 2), банк фактично змінив строк виконання зобов`язання з 26 жовтня 2037 року на 15 жовтня 2010 року, про що також наголошувала відповідач у заяві про застосування позовної давності.

Тобто, ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», використало згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, шляхом звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 26 жовтня 2007 року.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

З огляду на те, що первісний кредитор (АКІБ «УкрСиббанк») звернувся до суду із позовом про стягнення в тому числі і з відповідача заборгованості за кредитним договором 15 жовтня 2010 року, отже право у ПАТ «Дельта Банк» на звернення до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором виникло з 15 жовтня 2010 року. Натомість ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду із цим позовом до відповідача лише 26 травня 2014 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, який передбачений статтею 257 ЦК України.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

При цьому обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (Stubbings and others v. The United Kingdom, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; Zolotas v. Greece (№ 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Як свідчать матеріали справи, ПАТ «УкрСиббанк», звертаючись до суду у жовтні 2010 року з позовом до відповідача про стягнення кредитної заборгованості у повному обсязі, достеменно був обізнаний про порушення відповідачем своїх прав кредитора щодо вчасного погашення заборгованості за договором, оскільки банк посилався на порушення умов договору (а. с. 6-7, т. 2).

Отже з жовтня 2010 року ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», достеменно відомо про порушення позичальником умов кредитного договору, однак банк не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про об`єктивні перешкоди у зверненні кредитора із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у межах позовної давності.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що залишення позовної заяви банку про стягнення заборгованості за кредитним договором без розгляду не перериває перебігу позовної давності. Такі висновки узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 листопада 2021 року у справі № 501/2410/18 (провадження № 61-9177св21).

Разом з тим, залишення без розгляду позову первісного кредитора про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, не є підставою для переривання позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, міг бути поважною причиною для поновлення позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. Водночас, позивач заяву про поновлення пропущеного строку не подав.

Ураховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначаючи про заборгованість за тілом кредиту та процентів, нарахованих до 15 жовтня 2010 року, оскільки банком пропущена позовна давність щодо заявлених цих позовних вимог, про застосування якої заявлено відповідачем.

Крім того, не можна погодитись з висновками апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за процентами з 15 жовтня 2010 року до лютого 2011 року, зокрема, що ці вимоги заявлені поза межами трирічного строку позовної давності, оскільки позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за процентами, нарахованими після 15 жовтня 2010 року є необґрунтованими, адже між сторонами немає домовленості про порядок повернення кредиту поза межами строку дії договору.

Зазначене узгоджується із висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду, від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18), Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 501/2410/18, від 22 лютого 2022 року у справі № 755/5440/18.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, визначившись з характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, допустили неправильне застосування норм матеріального права.

Поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилось те, що заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (стаття 262 ЦК України).

Суди дійшли помилкового висновку про те, що строк з якого право позивача вважається порушеним відліковується з моменту пред`явлення ним вимоги боржникові від 13 березня 2014 року № 9123497_13.03.2014 (а. с. 53, т. 1), не врахувавши, що такий строк для позивача настав з жовтня 2010 року.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ.

Колегія суддів наголошує, що виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Отже, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню із ухваленням у цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог з підстав пропуску позивачем позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на положення частини третьої статті 400 ЦПК України, якими передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя стаття 412 ЦПК України).

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з неправильним застосуванням норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14 січня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року з ухваленням нового рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з положенням пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

З огляду на задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 щодо скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції судовий збір у розмірі 5 481 грн, сплачений ОСОБА_1 за перегляд справи в суді апеляційної інстанції та судовий збір у розмірі 7 308 грн, сплачений ОСОБА_1 за перегляд справи в суді касаційної інстанції підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо».

Керуючись статтями 141 400 409 412 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ольховський Микола Вікторович, задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

У позові Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо», до ОСОБА_1 , третя особа - Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо» на користь ОСОБА_1 5 481 грн (п`ять тисяч чотириста вісімдесят одна гривень) на відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги та 7 308 грн (сім тисяч триста вісім гривень) на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук