07.07.2024

№ 760/11927/16-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 року

м. Київ

справа № 760/11927/16

провадження № 61-3985 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (відповідач за зустрічним позовом),

відповідачі: ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_2 (третя особа за зустрічним позовом),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 червня 2023 року у складі судді Українця В. В.та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року

у складі колегії суддів: Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі -

ПАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 04 липня 2006 року між акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (далі - АКБ «Райффайзенбанк Україна»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Райффайзен

Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого

є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-009/494/2008, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 300 000 доларів США, зі сплатою 11 % річних, строком до 04 липня 2021 року.

04 липня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-009/494/2008, за умовами якого останній зобов`язався відповідати перед банком за виконання зобов`язань ОСОБА_1 , що виникли з кредитного договору № ML-009/494/2008.

04 серпня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір до кредитного договору, відповідно до якого внесено зміни та доповнення до кредитного договору.

04 серпня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір до договору поруки.

Відповідачі, як позичальник та поручитель, свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконували, грошові кошти не повернули, на вимоги не реагували, унаслідок чого станом на 06 червня 2016 року утворилась заборгованість за цим договором у розмірі 209 618,59 доларів США,

з яких: 169 499,15 доларів США - залишок заборгованості за кредитом;

40 119,41 доларів США - сума відсотків.

З врахуванням викладеного ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого

є ТОВ «Діджи Фінанс», просило суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 04 липня 2006 року

№ ML-009/494/2008 у розмірі 209 618,59 доларів США, що еквівалентно 5 240 883,20 грн.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «Діджи Фінанс», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання кредитного договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що під час укладення договору кредиту

від 04 липня 2006 року № ML-009/494/2008 між нею і АТ «Райффазен Банк Україна» їй не було надано окремий письмовий документ із зазначенням необхідної інформації, визначеної положеннями частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

У вказаному кредитному договорі та у графіку платежів не зазначений детальний розпис сукупної вартості кредиту та інші обов`язкові умови. Аналогічні порушення вимог закону допущені і у додаткових договорах.

Кредитний договір та додаткові договори містять умови, які є несправедливими в цілому. Зокрема, відповідно до положень частини третьої статті 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Вона, як позичальник не мала можливості вносити зміни до змісту кредитного договору та додаткових договорів, при їх укладенні і підписанні змушена була погодитися виключно на ті умови, які були запропоновані банком. Умови кредитного договору містять положення про право банку на передачу будь-яким третім особам персональних даних позичальника, що також є грубим порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Тобто на її думку договір укладений з порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним кредитний договір від 04 липня 2006 року № МL-009/494/2006 зі змінами та доповненнями у вигляді додаткових договорів до кредитного договору, укладеного між нею та банком.

Протокольною ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року прийнято до спільного розгляду зустрічний позов ОСОБА_1 з позовом ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «Діджи Фінанс»

Протокольною ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2021 року ТОВ «Діджи Фінанс» залучено до участі у справі в якості правонаступника ПАТ «ОТП Банк» на підставі договору про відступлення права вимоги від 14 травня 2021 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13 червня

2023 року у задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого

є ТОВ «Діджи Фінанс», та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що висновком експерта Київської незалежної судово-експертної установи від 20 травня 2019 року № 2812, висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 19 березня 2021 року № 21371/20-72/10500/10501/10502/21-72, складених на виконання ухвали суду першої інстанції, встановлено, у тому числі, що визначити реальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «ОТП Банк» станом

на 15 червня 2016 року по кредитному договору від 04 липня 2006 року

№ МL-009/494/2006 з окремими відображеннями тіла кредиту, процентів та пені в рамках наданих документів неможливо, оскільки банком не надано доказів на підтвердження заявлених вимог, а саме не надано точного розрахунку заборгованості ОСОБА_1 по кредитному договору та документів для перевірки його правильності.

Районний суд, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , дійшов висновку про те, що остання протягом восьми років сплачувала по кредиту,

а у 2014 році між нею та банком укладався додатковий договір до кредитного договору. Отже, вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 ознайомилась та погодилася із усіма істотними умовами кредитного договору та підписала його. Також безпідставними є посилання ОСОБА_1 на Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки після укладення кредитного договору між сторонами виникли кредитні правовідносини, тому до спору щодо виконання оспорюваного договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягають положення спеціального закону.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс»залишено без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 червня 2023 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що згідно з висновком експерта Київської незалежної судово-експертної установи від 20 травня 2019 року № 2812, висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 19 березня 2021 року № 21371/20-72/10500/10501/10502/21-72, складених на виконання ухвали суду першої інстанції, визначити розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «ОТП Банк» станом на 15 червня 2016 року по кредитному договору від 04 липня 2006 року № МL-009/494/2006 з окремими відображеннями тіла кредиту, процентів та пені в рамках наданих документів

неможливо.

Таким чином, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «Діджи Фінанс», не надало доказів на підтвердження заявлених вимог, а саме не надано точного розрахунку заборгованості відповідача по кредитному договору та документів для перевірки правильності розрахунку, а отже, обґрунтованим є висновок суду про відмову у задоволенні позову.

У частині зустрічного позову судове рішення не оскаржувалося і в апеляційному порядку не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «Діджи Фінанс»просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «Діджи Фінанс», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Судові рішення у частині зустрічного позову ОСОБА_1 не оскаржуються, тому відповідно до вимог статті 400 ЦПК України у цій частині у касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 760/11927/16

з Солом`янського районного суду м. Києва. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ТОВ «Діджи Фінанс» мотивована тим, що суди, відмовляючи у задоволенні позову послалися лише на висновки експертів, проте помилково не надали належної правової оцінки наявним у справі доказам у сукупності та взаємозв`язку. Указуючи про те, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним, суди не врахували наявні у справі докази та фактично ухилилися від вирішення спору.

У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору, а не лише виключно експертним шляхом. При цьому суд не позбавлений права і зобов`язаний при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною,

а не відмовляти у позові.

У справі наявні надані на клопотання експерта виписки щодо руху коштів по рахунку № НОМЕР_1 а саме: відомості щодо руху коштів (виписка) по рахунку № НОМЕР_1 за період з 04 липня 2006 року по 31 грудня 2010 року; відомості щодо руху коштів (виписка) по рахунку № НОМЕР_1 за період

з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року; відомості щодо руху коштів (виписка) по рахунку № НОМЕР_1 за період з 01 січня 2013 року по 19 липня

2018 року.

ОСОБА_1 при зверненні з зустрічним позовом надала шістдесят сім квитанцій про сплату заборгованості за кредитним договором, разом з тим вона не заперечувала факт отримання коштів за кредитним договором.

Крім того, 04 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та банком було укладено додатковий договір до кредитного договору від 04 липня 2006 року, в якому була зафіксована заборгованість за тілом кредиту та на момент подання позову ця заборгованість не змінювалась. Додатком № 1 (графіком платежів) до додаткового договору від 04 серпня 2014 року встановлено суму заборгованості по тілу кредиту у розмірі 169 499,15 доларів США.

Доводи особи, яка подала відзив

У травні 2024 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки банком не надано точного розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором і документів для перевірки правильності такої заборгованості. Встановити розмір кредитної заборгованості неможливо. Вказані обставини підтверджуються висновком експерта Київської незалежної судово-експертної установи від 20 травня 2019 року № 2812, висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 19 березня

2021 року № 21371/20-72/10500/10501/10502/21-72.

ТОВ «Діджи Фінанс» вищезазначені висновки експертів не спростовано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 липня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого

є АТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-009/494/2008, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 300 000 доларів США, зі сплатою 11 % річних, строком до 04 липня 2021 року.

04 серпня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір до договору поруки (т. 1, а.с. 20-21).

14 травня 2021 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ПАТ «ОТП Банк» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги за кредитним договором

від 04 липня 2006 року № ML-009/494/2008, укладеним з ОСОБА_1

(а.с. 189-190, т. 4).

Отже, відповідно до положень статей 512-514 516 ЦК України ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги, як новий кредитор, до відповідачів

за кредитним договором від 04 липня 2006 року № ML-009/494/2008.

Згідно з висновком експерта Київської незалежної судово-експертної установи

від 20 травня 2019 року № 2812, складеного на виконання ухвали суду першої інстанції, у зв`язку з відсутністю первинних документів (у тому числі меморіальних ордерів), повного обсягу документів бухгалтерського обліку банку (у тому числі виписки по рахунку № НОМЕР_2) та суперечливої інформації щодо відображення операцій у відомостях про рух коштів (виписки) по рахунку

№ НОМЕР_1 за період з 04 липня 2006 року по 31 грудня 2010 року про ведення документів бухгалтерського обліку у банках у межах наданих матеріалів не видається можливим у повній мірі дослідити (підтвердити або спростувати) операції надання кредитних коштів за кредитним договором від 04 липня

2006 року № МL-009/494/2006. Не встановлено виконання банком вимоги пунктів 2, 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо викладення в його змісті інформації про умови кредитування, зокрема: орієнтовну сукупну вартість кредиту (перелік усіх витрат за кредитним договором) та детального розпису загальної вартості кредиту для споживача. Не можливо встановити якою є реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання додаткового договору від 27 липня 2012 року № 1 до кредитного договору. Не можливо встановити розмір щомісячних платежів, у тому числі за кредитом, проценти за користування кредитом, комісії, страхові та інші платежі на момент укладення додаткового договору від 27 липня 2012 року № 1. Не можливо дослідити чи обґрунтовано нормативно та документально виконано банком оформлення операції з надання та погашення кредиту за додатковим договором від 27 липня 2012 року № 1 до кредитного договору. У зв`язку з відсутністю документів бухгалтерського обліку ПАТ «ОТП Банк» та інших документів неможливо встановити дійсний розмір заборгованості за кредитним договором від 04 липня 2006 року № МL-009/494/2006 (а.с. 187-221, т. 3).

Відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 19 березня 2021 року № 21371/20-72/10500/10501/10502/21-72, складеного на виконання ухвали суду першої інстанції, встановити, чи відповідає заявлений ПАТ «ОТП Банк» розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 04 липня 2006 року № МL-009/494/2006, наведений у розрахунках від 15 червня 2016 року, реальній (дійсній) заборгованості станом на 15 червня 2016 року не можливо. Визначити, який реальний (дійсний) розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «ОТП Банк» станом на 15 червня 2016 року по кредитному договору від 04 липня 2006 року № МL-009/494/2006 з окремими відображеннями тіла кредиту, процентів та пені в рамках наданих документів неможливо.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ТОВ «Діджи Фінанс»підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору

є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, якщо інше не встановлено договором кредиту і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.

У постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 753/23979/15-ц (провадження № 61-32621св18), від 24 жовтня 2019 року у справі № 357/2127/18 (провадження № 61-10574св19), від 05 серпня 2020 року у справі № 367/786/17 (провадження № 61-7071св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 723/602/17 (провадження № 61-20313св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 712/4821/16 (провадження № 61-16421св20) суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- у справі № 753/23979/15-ц: банк, звертаючись до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, надав розрахунок розміру цієї заборгованості. Однак апеляційним судом належним чином не було досліджено наявні в справі докази, не було надано їм належної оцінки, не вирішено питання про наявність чи відсутність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з встановлених судом обставин. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що він не має повноважень визначати розмір заборгованості, є безпідставним, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону. Те ж саме стосується висновку суду про неможливість здійснення ним перевірки розрахунку заборгованості через ненадання позивачем виписки з особового рахунку відповідача. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України). Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором, як позивача, так і відповідача), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним, апеляційний суд не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично не вирішив спір по суті. Оскільки суд апеляційної інстанції порушив вищенаведені норми процесуального права та не дослідив належним чином зібрані у справі докази, зокрема розрахунки заборгованості позивача та відповідача за кредитним договором у сукупності та взаємозв`язку з умовами вказаного договору, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме - факти наявності чи відсутності заборгованості позичальника перед банком та дійсний розмір такої заборгованості, ухвалене в справі рішення апеляційного суду слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції;

- у справі № 357/2127/18: Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (далі - Положення № 254), визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов`язкові реквізити. Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій. До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України. Пунктом 5.1 глави 5 Положення № 254 визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується у регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) з особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка. Отже, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що виписки з особового рахунка клієнта банку можуть слугувати як документи, що підтверджують фінансові операції;

- у справах № 367/786/17 і № 723/602/17: належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним, суди не врахували наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства, висновки щодо відсутності заборгованості за кредитним договором за усіма її складовими не зроблені. Зокрема, судами жодним чином не обґрунтовано відмову у стягненні заборгованості перед банком за тілом кредиту, не вирішено питання про часткове задоволення позову, виходячи з попередньої відсоткової ставки, чим фактично суди ухилився від вирішення спору по суті;

- у справі № 712/4821/16: задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували виписку по особовому рахунку позичальника, яка є належним доказом наявності заборгованості боржника, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18. Із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що позичальник вносив неодноразові щомісячні платежі на погашення заборгованості, починаючи з 01 вересня 2008 року по 22 грудня 2011 року, 02 жовтня 2014 року сплатив 1 171,85 доларів США та 3 328,15 доларів США, а останній платіж внесено 20 жовтня 2014 року. Оскільки судами встановлено та було підтверджено наявними матеріалами справи, що відповідач дійсно отримав грошові кошти та неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання щодо їх своєчасного повернення, що призвело до виникнення простроченої заборгованості за кредитом, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором. При цьому суди обґрунтовано відхилили доводи відповідача про неврахування висновку експерта за результатами проведення у справі судово-економічної експертизи, оскільки вказані посилання спростовуються зібраними по справі доказами.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (у тому числі розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Згідно з положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості, виходячи з висновку експерта Київської незалежної судово-експертної установи від 20 травня 2019 року № 2812, висновку експерта Київського науково-

дослідного інституту судових експертиз від 19 березня 2021 року

№ 21371/20-72/10500/10501/10502/21-72, за кредитним договором є недоведеним та незрозумілим, апеляційний суд не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично ухилився від вирішення спору по суті.

Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що застосування норм права, оцінка доказів є прерогативою лише суду, а не експерта. У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору, а не лише виключно експертним шляхом.

Висновок апеляційного суду з посиланням на висновки експертів про те, що такий розмір кредитної заборгованості встановити неможливо, не відповідає наведеним вище вимогам закону та повноваженням суду на вирішення спору по суті.

При цьому суд не позбавлений права, більше того зобов`язаний при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові. Для цього суд повинен застосувати умови кредитного договору і вимоги закону.

Апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону належним чином не перевірив доводів позивача про те, що на клопотання експерта було надано виписки щодо руху коштів по рахунку № НОМЕР_1 а саме: відомості щодо руху коштів (виписка) по рахунку № НОМЕР_1 за період з 04 липня 2006 року по 31 грудня 2010 року; відомості щодо руху коштів (виписка) по рахунку № НОМЕР_1 за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року; відомості щодо руху коштів (виписка) по рахунку № НОМЕР_1 за період з 01 січня 2013 року по 19 липня 2018 року. Крім того, ОСОБА_1 при зверненні з зустрічним позовом надала квитанції про сплату заборгованості за кредитним договором і вона не заперечувала факт отримання коштів за кредитним договором. Судом не досліджено додатковий договір від 04 серпня 2014 року

до кредитного договору від 04 липня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та банком, в якому зафіксована заборгованість за тілом кредиту та на момент подання позову ця заборгованість не змінювалась, а додатком № 1 (графіком платежів) до додаткового договору від 04 серпня 2014 року встановлено відповідну суму заборгованості по тілу кредиту у розмірі 169 499,15 доларів США.

Отже, оскільки з`ясування зазначених вище питань і встановлення відповідних обставин є необхідними складовими для належного розгляду справи, то висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «Діджи Фінанс», є передчасним.

Таким чином, у порушення статей 89 263-264 382 ЦПК України апеляційний суд у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надав належної правової оцінки доводам і доказам наданим сторонами, у тому числі не обґрунтував відмову

у стягненні заборгованості перед банком за тілом кредиту.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду:

від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження № 61-47244 св 18), від 05 серпня 2020 року у справі № 367/786/17 (провадження 61-7071 св 19),

від 22 лютого 2023 року у справі № 754/20762/14-ц (провадження

№ 61-12437 св 22).

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції

у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню у частині вирішення позову ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «Діджи Фінанс»,

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором з направленням справи у цій частині до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року у частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець