Постанова
Іменем України
22 вересня 2022 року
м. Київ
Справа № 760/14008/17
Провадження № 51-247 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - ОСОБА_8,
суддів: ОСОБА_9, ОСОБА_10,
при секретарі ОСОБА_11,
за участю прокурора ОСОБА_12,
засудженого ОСОБА_1 ,
захисника ОСОБА_13,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017100090002645 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Замглай, Ріпкінського району, Чернігівської обл., зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_13 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 12 березня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 12 березня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Цим же вироком частково задоволено цивільний позов потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 140 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, на користь ОСОБА_3 - 140 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди і 144 790,10 грн. у рахунок відшкодування майнової шкоди.
У задоволенні позовних вимог потерпілих до ПрАТ «Страхова компанія «ЮНІВЕС» відмовлено.
Вирішено питання про процесуальні витрати у провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винувати та засуджено за те, що він 11 березня 2017 року, приблизно о 13:30, керуючи технічно справним автомобілем марки «BMW 318», д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по сухій прямій ділянці проїзної частини проспекту Повітрофлотського зі сторони Жулянського шляхопроводу у напрямку вулиці Волинської в м. Києві, у крайній правій смузі для руху при наявності двох смуг для руху в попутному напрямку та двох смуг для руху в зустрічному напрямку, із мінімально встановленою швидкістю приблизно (60.4...64.6) км/год.
Під час руху водій ОСОБА_1 грубо порушуючи та ігноруючи вимоги п.п. 1.5; 2.3.б),д), 10.1, 12.9. б) Правил дорожнього руху України, будучи неуважним, не правильно зреагувавши на зміну дорожньої обстановки; не врахував дорожні умови; не впевнився у безпечності свого подальшого руху, почав виконувати маневр перестроювання з крайньої правої смуги для руху у крайню ліву смугу для руху, у зв`язку з чим сталося зіткнення із автомобілем «Hyundai Elantra», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який в той же час рухався паралельно йому у крайній лівій смузі для руху. В свою чергу водій ОСОБА_2 , внаслідок вказаного зіткнення, втративши контроль над автомобілем «Hyundai Elantra», д.н.з. НОМЕР_2 та продовжуючи рух, виїхав на смугу зустрічного руху, де відразу зіштовхнувся із автомобілем «Citroen Jumper», д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 . Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «Hyundai Elantra» д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 та пасажир даного автомобіля ОСОБА_3 отримали тяжкі тілесні ушкодження різного виду.
Причиною зіткнення автомобілів «BMW 318», д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіля «Hyundai Elantra», д.н.з. НОМЕР_2 , з технічної точки зору, є невідповідність дій водія «BMW 318», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 вимогам пункту 10.1 Правил дорожнього руху України.
Ігнорування та порушення водієм ОСОБА_1 пунктів 1.5; 2.3. б), д); 10.1, 12.9 б) Правил дорожнього руху України знаходиться в прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди у вигляді зіткнення транспортних засобів та наслідками у вигляді отриманням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_13 просить вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. Зазначає, що вирок ґрунтується на недопустимих доказах. Вважає, що протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 11 березня 2017 року складений старшим слідчим СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_14, участь в огляді також брав слідчий Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_15, які не включені в групу слідчих у цьому кримінальному провадженні. Окрім того, повноваження ОСОБА_5 поширюються виключно на Оболонський район м. Києва. Вказує на недотримання вимог ч. 2 ст. 237 КПК України, відповідно до яких огляд володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи, що будь-яке проникнення без ухвали слідчого судді та за відсутності добровільної згоди власника є незаконним. Зазначає, що при проведенні експертиз експертами також оглядалися автомобілі «BMW 318», «Hyundai Elantra», в тому числі моторні відсіки та салони, що свідчить про те, що відбулося проникнення до вказаних транспортних засобів та їх використання. Крім того, всі без виключення висновки експертів, долучені прокурором, вважає недопустимими доказами, оскільки вони є похідними від протоколу огляду в силу доктрини «плодів отруйного дерева». Додатковими підставами для визнання недопустимими висновків експертів № 5666/12684/17-52 від 12.07.2017, № 12-1/1190 від 25.07.2017, на думку захисника, є і те, що в них містяться посилання на показання ОСОБА_1 , допитаного як свідка під час досудового розслідування, який надалі був визнаний підозрюваним та обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні. Вказує захисник і на недопустимість висновків судово-медичної експертизи № 675/Е від 31.05.2017, № 676/Е від 14.06.2017, оскільки документи, які були предметом дослідження експертів і містять відомості, які становлять лікарську таємницю, отримані не в порядку тимчасового доступу до речей і документів, тобто не на підставі ухвали слідчого судді, як це передбачено ст. ст.159 160 163-165 КПК України. Отже, доступ до медичних карток стаціонарних хворих повинен здійснюватись виключно на підставі ухвали слідчого судді, а не на підставі заяви чи дозволу у будь-якій іншій формі самого хворого. Також зазначає про те, що у матеріалах провадження відносно ОСОБА_1 відсутній журнал судового засідання Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року. Окрім цього, матеріали справи не містять відомостей про вручення захиснику ОСОБА_16 копії вироку суду першої інстанції.
Позиції учасників судового провадження
До початку касаційного розгляду на адресу Суду надійшли заяви від потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в яких вони просять розглядати справу за їх відсутності, постановлені судові рішення щодо ОСОБА_1 - залишити без зміни.
Захисник ОСОБА_13 та засуджений ОСОБА_1 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_12 заперечила проти задоволення касаційної скарги сторони захисту, просила залишити судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Як передбачено ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Статтею 370 КПК України регламентовано, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Визнаючи ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, суд першої інстанції вказав, що вина обвинуваченого підтверджується наданими та дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, показаннями потерпілих та свідків. А саме, потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , даними протоколу огляду місця ДТП від 11.03.2017 із фототаблицею, висновком експерта від 14.04.2017 № 12-1/557, висновком експерта від 18.04.2017 № 12-1/543, висновком експертів за результатами проведення судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 12.07.2017 № 5666/12684/17-52, висновком експертів від 31.05.2017 № 12-1/569, висновком експерта № 675/Е від 05.05.207-31.05.2017, висновком експерта від 25.07.2017 № 12-1/1190. Дослідив і проаналізував суд і дані рапорту інспектора УПП в м. Києві ДПП лейтенанта поліцій ОСОБА_17 про виявлення 11 березня 2017 р. о 13.30 вказаної ДТП; листів КП «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Солом`янського району» та КП «Київдорсервіс» від 27.03.2017, згідно яких на ділянці дороги, де сталася ДТП, наявна дорожня розмітка, дорожні роботи на цій ділянці 11.03.2017 не проводилися; відповіді Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва від 31.03.2017, виходячи із змісту якої 11 березня 2017 громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надавалася швидка медична допомога (Т.1, а.с.120-122).
Дослідивши вказані докази, суд дійшов обґрунтованого висновку про їх належність, допустимість, достовірність та визнав їх такими, що у своїй сукупності підтверджують встановлені судом обставини скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
За приписами статей 370 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_13, апеляційний суд дотримався зазначених вимог, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для її задоволення, оскільки суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження, і навів у вироку сукупність доказів на підтвердження встановлених обставин, якими повністю доведено винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, і які з точки зору достатності та взаємозв`язку правильно покладено в обґрунтування висновків, у тому числі щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч.2 ст.286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілим тяжке тілесне ушкодження.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги захисника ОСОБА_13, доводи, якими захисник обґрунтовує недопустимість доказів, покладених в основу вироку суду першої інстанції , аналогічні доводам апеляційної скарги сторони захисту, які були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, яким суд надав належну оцінку та виклав мотиви, з яких визнав вказані доводи безпідставними. З викладеними в ухвалі апеляційного суду мотивами прийнятого рішення погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Апеляційний суд правильно вказав про те, що всупереч доводам захисника рапорт інспектора УПП у м. Києві ДПП від 11.03.2017 відповідає вимогам, які передбачені ст.99 КПК України для документів, він містить відомості про зіткнення транспортних засобів, водіїв, госпіталізацію потерпілих та свідка, тобто відомості, які можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Також встановлені інспектором обставини були підставою для виклику слідчо-оперативної групи, яка в подальшому складала протокол огляду місця ДТП з відповідними додатками. А тому підстав вважати, що дані у цьому документі є недопустимими доказами, немає. Лист КП «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Солом`янського району м. Києва» № 767 від 27.03.2017, лист КП «Київдорсервіс» № від 27.03.2017 з інформацією про дорожню розмітку та дорожні знаки на ділянці дороги, де сталася ДТП, в сукупності з іншими доказами були предметом дослідження експертами з метою встановлення обставин і механізму ДТП. Відповідь на запит Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва № 769/Б від 31.03.2017 містить, серед іншого, інформацію про госпіталізацію потерпілих та свідка з тілесними ушкодженнями з місця ДТП. Ці докази враховувалися судом не окремо один від одного, а в сукупності, у зв`язку з чим посилання захисника на те, що вони не містять жодних обставин, що підлягають доказуванню, не відповідають дійсності.
Суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими доводи захисника про те, що огляд місця ДТП 11 березня 2017 року був проведений із порушенням вимог процесуального закону, оскільки протокол та додатки до нього складені неуповноваженими слідчими, а транспортні засоби оглядалися з проникненням в них без ухвали слідчого судді.
Відповідно до ч. 3 ст. 214 КПК України огляд місця події може проводитися до внесення відомостей до ЄРДР і вимагає негайного внесення відомостей до ЄРДР після його завершення. За наявності ознак, передбачених ст. 233 КПК України стосовно огляду житла чи іншого володіння особи, необхідно дотримуватися як певних правил, передбачених статтями 233, 234 237 КПК України, так і підстав, визначених зазначеними статтями.
Проте проведений 11 березня 2017 року огляд місця ДТП істотно відрізняється від тих оглядів транспортного засобу, проведення яких вимагає дотримання підстав та правил, передбачених статтями 233, 234 та 237 КПК України.
Огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію речових доказів, з`ясування характеру події та інших обставин, що підлягають доказуванню. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для проведення огляду місця події було отримання під час несення служби екіпажем 0907 виклику про ДТП з потерпілими. На місце ДТП екіпаж УПП у м. Києві ДПП викликав слідчо-оперативну групу. Огляд місця дорожньо-транспортної пригоди проводився з 15 год. 10 хв. до 17 год. 11.03.2017 старшим слідчим СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_18 за участю слідчого Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_5 до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, що повністю узгоджується з вимогами кримінального процесуального закону. Тобто, в даному випадку зазначена слідча дія була невідкладною, здійснювалася з метою перевірки отриманої інформації про ДТП, під час якої було здійснено огляд ділянки місцевості, де сталася ДТП, та пошкоджених транспортних засобів, що брали участь у ній, та не потребувала попереднього дозволу суду. Під час огляду місця ДТП першочергово оглядалася ділянка дороги, де відбулося зіткнення транспортних засобів, та автомобілі «BMW 318», «Hyundai Elantra», «Citroen Jumper» на предмет наявності та локалізації зовнішніх пошкоджень. Метою огляду була фіксація слідів кримінального правопорушення шляхом візуального обстеження транспортних засобів як предметів, що зберегли на собі його сліди. Крім того, транспортний засіб, порушення правил керування яким призвело до заподіяння фізичної шкоди потерпілим, є знаряддям вчинення злочину в сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, з`ясування технічного стану якого якомога швидше після ДТП, до переміщення його з місця події чи отримання доступу до його керування будь-якою особою може призвести до неможливості вирішення завдань кримінального провадження.
Як зазначив у вироку суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, що стосується перевірки роботи гальмівної системи транспортних засобів, то в цій частині огляд здійснений суто з метою з`ясування та фіксації технічного стану, в якому перебуває знаряддя вчинення злочину, пошкоджень та характерних ознак транспортного засобу після ДТП, слідової інформації про обставини події на ньому, стан його окремих вузлів, агрегатів та органів керування безпосередньо після ДТП. Оскільки такий огляд відбувається без вилучення будь-яких предметів та не з метою їх відшукання, то істотно відрізняється від тих оглядів транспортного засобу, проведення яких вимагає дотримання підстав та правил, передбачених ст.ст.233 234 237 КПК України.
У даному конкретному випадку огляду автомобілів не притаманні ознаки примусової слідчої дії, що порушує недоторканність іншого володіння особи (транспортного засобу), а тому він не потребує дозволу слідчого судді.
Дійсно, в одному з транспортних засобів було вилучено відеореєстратор, що б могло потребувати дозволу володільця цього транспортного засобу або слідчого судді, але тільки у випадку використання даних у відеореєстраторі як доказу, чого здійснено не було.
Враховуючи те, що відомості про кримінальне правопорушення були внесені до ЄРДР 12 березня 2017 року, то відсутність прізвищ слідчих у витягу з ЄРДР та невключення їх у подальшому в групу слідчих не свідчить про те, що огляд проведено неуповноваженими особами, і не може мати наслідком визнання даних у протоколі огляду недопустимими доказами.
Крім того, як вірно зазначив апеляційний суд, згідно з ч.1 ст.13 Закону України «Про національну поліцію» систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.
Згідно з ч.1 ст.15 цього Закону територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання. Оболонське УП ГУНП у м. Києві відноситься до територіального органу поліції в місті Києві, а тому висновки захисника з посиланням на вказані норми, що повноваження слідчого ОСОБА_5 поширюються виключно на Оболонський район м. Києва, є необґрунтованими. Створення слідчо-оперативних груп та організація їх діяльності передбачені Інструкцією з організації реагування органів внутрішніх справ на повідомлення про кримінальні правопорушення, інші правопорушення, надзвичайні ситуації та інші події, затвердженою наказом МВС України № 940 від 22.10.2012, яка була чинна на час вчинення кримінального правопорушення. Слідчий ОСОБА_15 діяв у складі слідчо-оперативної групи, а тому наявність у нього повноважень на огляд місця дорожньо-транспортної пригоди та складання процесуальних документів, а саме, схеми пригоди, не викликає жодних сумнівів.
Тому колегія суддів касаційного суду відхиляє доводи захисника про недопустимість як доказу протоколу огляду місця ДТП та додатків до нього, а також висновків експертів, зроблених на підставі цього документа.
Враховуючи те, що основним завданням проведених у кримінальному провадженні автотехнічних експертиз було встановлення несправностей транспортних засобів - автомобілів «BMW 318» та «Hyundai Elantra», огляду в процесі дослідження експертами вузлів та деталей гальмівної системи, рульового керування, ходової частини, а так само дорожнім випробуванням автомобіля «BMW 318» знову ж таки не були притаманні ознаки обшуку. Твердження захисника про недопустимість висновків експертів № 12-1/557 від 14.04.2017, № 12-1/543 18.04.2017, висновку судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 5666/12684/17-52 від 12.07.2017 є безпідставними.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, при проведенні транспортно-трасологічної експертизи № 12-1/569 від 31.05.2017 експерт досліджував виключно зовнішні ушкодження автомобілів «BMW 318» та «Hyundai Elantra», у зв`язку з чим проникнення до цих транспортних засобів не відбувалося, взагалі. До того ж, суд першої інстанції врахував, що після огляду місця ДТП автомобіль «BMW 318» був отриманий під зберігальну розписку ОСОБА_1 , а тому фізично не міг бути оглянутий при проведенні експертизи без його згоди.
Призначаючи у кримінальному провадженні автотехнічну і транспортно-трасологічну експертизи, слідчий у постановах у вихідних даних, серед іншого, виклав показання допитаного як свідка ОСОБА_1 . Як встановив суд, з дослідницької частини висновку судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 5666/12684/17-52 від 12.07.2017 вбачається, що ці показання ОСОБА_1 , а так само показання інших свідків експертами не досліджувалися, а досліджувалися лише пошкодження транспортних засобів та протокол огляду місця ДТП. При проведенні судової автотехнічної експертизи експерт у висновку № 12-1/1190 від 25.07.2017 досліджував всі матеріали кримінального провадження, однак підстави для визнання цього доказу недопустимим відсутні.
Згідно з п.1 ч.3 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка вже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
У кримінальному провадженні відсутні відомості, коли саме ОСОБА_1 допитувався як свідок в ході досудового розслідування, однак вже станом на 16.03.2017 протокол його допиту був складений, оскільки у постанові слідчого про призначення трасологічної експертизи від 16.03.2017 містяться посилання на його показання (т.1, а.с.155-156). Лише після проведення низки експертиз 26.07.2017, тобто більше ніж через 4 місяці з`явилися достатні докази і ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Оскільки на час отримання показань не існувало об`єктивних даних, що ОСОБА_1 буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, і ці показання надавалися разом з іншими доказами в справі виключно як вихідні дані для цілей експертизи, посилання захисника на недопустимість висновку експерта № 12-1/1190 від 25.07.2017 безпідставні.
Не погоджується колегія суддів і з твердженнями захисника про недопустимість висновків судово-медичної експертизи № 675/Е від 31.05.2017, № 676/Е від 14.06.2017. Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року (справа №754/14281/17), потерпіла сторона наділена правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди її здоров`ю, а слідчий зобов`язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з`ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК України належать до предмета доказування. У тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною карткою, отриманою від указаної сторони. У такому випадку разом із відповідною постановою слідчий скеровує до експертної установи медичну документацію, яка є об`єктом експертного дослідження. За інших обставин, тобто якщо потерпіла не згодна надати наявні в її розпорядженні необхідні документи, для отримання дозволу на тимчасовий доступ до них слідчий, застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження, звертається до суду за правилами глави 15 розділу II КПК України.
Як вбачається із встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин, на дослідження експертам надавалися, серед іншого, медична карта стаціонарного хворого № 1009/310 Київської міської клінічної лікарні № 7, медична карта стаціонарного хворого № 25251/101326/459 Київської обласної клінічної лікарні, рентген- СКТ і МРТ знімки ОСОБА_2 , медична карта стаціонарного хворого № 1010/310 Київської міської клінічної лікарні № 7, медична карта стаціонарного хворого № 101327/458 Київської обласної клінічної лікарні, рентгенограми, КТ і МРТ знімки ОСОБА_3 .
Між тим, надання цих документів слідчим на дослідження експертам лише сприяло виконанню завдань кримінального провадження, якими є охорона законних інтересів учасників кримінального провадження, у даному випадку потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які в суді апеляційної інстанції підтвердили, що такими діями слідчого їхні права порушено не було. Ніяким чином це не порушило і не могло порушити права обвинуваченого, оскільки документи не стосуються стану його здоров`я. Відтак, підстав вважати, що висновки експертів здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод потерпілих і визнавати їх недопустимими доказами, немає.
На момент звернення до суду касаційної інстанції захисника ОСОБА_13 в інтересах засудженого ОСОБА_1 із касаційною скаргою, про що він вказував у ній, в Єдиному державному реєстрі судових рішень була відсутня ухвала Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року, та не вручена її копія захиснику, у зв`язку з чим він не міг в повній мірі викласти свої доводи та виконати вимоги ст. 427 КПК України. Також захисник вказував на відсутність в матеріалах провадження журналу судового засідання від вказаної дати. Однак, зазначені недоліки були усунені, та судом касаційної інстанції відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_13 та здійснено касаційний розгляд, чим він реалізував своє право на касаційне оскарження судових рішень у відповідності до вимог кримінального процесуального закону. Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що у справі наявний журнал судового засідання Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року (Т.2, а.п. 227-231), чим спростовуються доводи касаційної скарги захисника.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно зі ст. 412 КПК Україниневід`ємною властивістю поняття «істотність порушення вимог кримінального процесуального закону» є його здатність перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Перевірка питань несвоєчасності надання копії судового рішення, її невнесення до Єдиного державного реєстру судових рішень, умисне істотне порушення суддею норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливлює реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків здійснюється у відповідному порядку, передбаченому законом, в рамках дисциплінарного провадження.
Також захисник вказує на те, що захиснику ОСОБА_16 не було вручено копію вироку суду першої інстанції, і в матеріалах справи відсутні належні докази підтвердження отримання адвокатом ОСОБА_13 копій цих документів.
Як вбачається із матеріалів провадження, захист обвинуваченого ОСОБА_1 як в суді першої, так і апеляційної інстанції, здійснювали адвокати ОСОБА_13 та ОСОБА_13 Матеріали справи місять розписку про отримання захисником ОСОБА_13 копії вироку суду першої інстанції 17 березня 2021 року (Т.2, а.п. 177), який і оскаржував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку. Дійсно, матеріали справи не містять даних про те, що інший захисник ОСОБА_13 отримував копію вироку суду першої інстанції, однак і не містять інформації про те, що він вживав заходів для того, щоб реалізувати своє право на апеляційне оскарження вирокуСолом`янського районного суду м. Києва від 12 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 . Також захисник ОСОБА_13 не подавав касаційну скаргу на постановлені судові рішення щодо ОСОБА_1 та будь-яких питань про порушення процесуальних прав перед судом касаційної інстанції з цих підстав не ставив.
Істотних порушень кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність, які би були беззаперечними підставами для скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, підстав для закриття кримінального провадження під час касаційного перегляду не встановлено. За таких обставин суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника.
Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 12 березня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_13 в інтересах засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10