Постанова
Іменем України
04 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 760/17252/19
провадження № 61-16910св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Гулька Б. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником якого є ОСОБА_4 ,
третя особа - Служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Паєта Віктор Васильович, на постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником якого є ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником якого є ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, про стягнення коштів.
Позовну заяву мотивовано тим, що 13 квітня 2015 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого останній передано у власність грошові кошти у розмірі 385 000,00 дол. США. Відповідно до пункту 5 договору ОСОБА_2 зобов`язувалася повернути позику в повному обсязі за рахунок коштів, які будуть отримані після оформлення права на спадщину, яка відкрилась після смерті її дочки ОСОБА_5 , однак не пізніше 13 серпня 2017 року.
Також у пункті 6 цього договору передбачено, що у разі недостатності для сплати позики грошових коштів, отриманих після оформлення права на спадщину, ОСОБА_1 матиме право на частину рухомого/нерухомого майна, яке буде оформлено на законного спадкоємця.
ОСОБА_1 стало відомо про те, що право на спадщину після смерті ОСОБА_5 було оформлено не на її мати ОСОБА_2 , як на спадкоємця першої черги, а на рідного брата померлої - ОСОБА_6 , тому саме до нього перейшло все спадкове майно, зокрема, грошові кошти, які належали померлій ОСОБА_5 , та за рахунок яких мала би бути повернута позика. Про укладення договору позики та його умови ОСОБА_6 був обізнаний.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, його спадкоємцями є ОСОБА_2 та малолітній син ОСОБА_6 - ОСОБА_3 , які оформили право на спадщину.
ОСОБА_1 вважає, що оскільки все майно, у тому числі грошові кошти, які належали ОСОБА_5 та за рахунок яких ОСОБА_2 зобов`язувалася повернути грошові кошти за договором позики, перейшло до спадкоємця ОСОБА_6 , а після його смерті - до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , то спадкоємці ОСОБА_6 зобов`язані за рахунок отриманого ними спадкового майна повернути йому суму позики у розмірі 385 000,00 дол. США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києві від 09 грудня 2019 року у складі судді Усатової І. А. позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , законним представником якого є ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 385 000,00 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 10 червня 2019 року еквівалентно 10 241 000,00 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанцій виходив із того, що відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
ОСОБА_2 визнала позовні вимоги, ОСОБА_4 , як законний представник ОСОБА_3 , доводи позивача не спростувала. Позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , законним представником якого є ОСОБА_4 , задоволено частково, рішення Солом`янського районного суду міста Києві від 09 грудня 2019 року в частині задоволених позовних вимог, заявлених до ОСОБА_3 , законним представником якого є ОСОБА_4 , скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції постановив, що застосування статті 1282 ЦК України кореспондується з нормою статті 1281 ЦК України, згідно з якою вимоги до спадкоємців може пред`явити кредитор спадкодавця, і саме вимоги такого кредитора зобов`язані задовольнити спадкоємці відповідно до положень статті 1282 ЦК України. Суду не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог до ОСОБА_3 , як спадкоємця померлого ОСОБА_6 , а відтак відсутні правові підстави для покладення на нього обов`язку погашати борг ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Паєта В. В., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 2-4204/11 (провадження № 61-13163св18), від 04 березня 2020 року у справі№ 2909/30529/12 (провадження № 61-1141св19).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення коштів з ОСОБА_3 , який разом із ОСОБА_2 успадкував грошові кошти та майно, за рахунок яких мало б бути виконано зобов`язання перед позивачем за договором позики і погашена заборгованість. Суд апеляційної інстанції безпідставно застосував вимоги статті 572 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до спірних правовідносин, у зв`язку із чим зробив неправильний висновок про те, що пункт 6 договору позики є нікчемним. Крім того, суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності представника позивача - адвоката Паєти В. В., порушивши таким чином право позивача на надання правової допомоги.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації зазначила, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Паєта В. В., не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 грудня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В., судді, які входять до складу колегії: Воробйова І. А., Гулько Б. І.
Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Паєта В. В., на постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року і витребувано із Солом`янського районного суду міста Києва цивільну справу № 760/17252/19.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Паєта В. В., не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
13 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого останній передано у власність грошові кошти у розмірі 385 000, 00 дол. США.
Відповідно до пункту 5 цього договору ОСОБА_2 зобов`язувалася повернути суму позики в повному обсязі за рахунок коштів, які будуть отримані після оформлення права на спадщину, яка відкрилась після смерті її дочки ОСОБА_5 , однак не пізніше 13 серпня 2017 року.
Пунктом 6 договору позики передбачено, що у разі недостатності грошових коштів, отриманих після оформлення права на спадщину, для сплати позики, ОСОБА_1 матиме право на частину рухомого/нерухомого майна, яке буде оформлено на законного спадкоємця.
Спадщина ОСОБА_5 була отримана її братом ОСОБА_6 , який 17 березня 2016 року отримав свідоцтва про право на спадщину за законом.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.
Спадщину ОСОБА_6 прийняли його мати ОСОБА_2 та малолітній син ОСОБА_3 , яким 22 грудня 2017 року були видані свідоцтва про право на спадщину за законом.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_2 не оскаржувалося в апеляційному порядку, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядається в касаційному порядку.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.
Загальні умови виконання зобов`язання визначено частиною першою статті 526 ЦК України: зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одним із елементів належного виконання договірного зобов`язання є його виконання належними сторонами.
Відповідно до загального правила, визначеного частиною першою статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто. Винятки із цього загального правила можуть бути встановлені договором, законом або випливати із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам (частини перша, друга статті 528 ЦК України).
Положеннями частини третьої статті 12 і частини першої статті 81 ЦПК України на кожну сторону покладено обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом апеляційної інстанції встановлено і не спростовано матеріалами справи те, що відповідно до договору позики від 13 серпня 2015 року ОСОБА_2 зобов`язалася повернути отримані у позику грошові кошти ОСОБА_1 особисто за рахунок коштів, отриманих у спадщину після смерті дочки ОСОБА_5 .
Позивач не надав доказів того, що ОСОБА_6 , отримуючи спадщину після смерті сестри ОСОБА_5 , взяв на себе обов`язок повернути позику, отриману його матір`ю ОСОБА_2 , за рахунок отриманого спадкового майна. Так, отримавши свідоцтва про право на спадщину за законом 17 березня 2016 року, до складу якої входили грошові кошти, розмір яких був достатнім для погашення боргу ОСОБА_2 , ОСОБА_6 не вчинив жодної дії для повернення позики.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивачем не було надано жодного належного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_6 був обізнаний про договір позики від 13 серпня 2015 року та взяв на себе обов`язок сплатити борг ОСОБА_2 після отримання спадщини сестри ОСОБА_5 , правильно застосував положення статті 528 ЦК України про обов`язок боржника особистого виконання зобов`язання та положення статті 1281 ЦК України про пред'явлення вимог до спадкоємців кредитором спадкодавця, та дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_6 не був боржником ОСОБА_1 , тому відсутні правові підстави для покладення на спадкоємця ОСОБА_6 - малолітнього ОСОБА_3 обов`язку погашати борг ОСОБА_2 .
Колегія суддів також вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції щодо правової природи договору позики, укладеного позивачем із ОСОБА_2 13 серпня 2015 року, а саме кваліфікації цього договору як змішаного договору (частина друга статті 628 ЦК України), який містить у пункті 6 елементи договору застави рухомого/нерухомого майна. Виходячи із системного аналізу статей 220 575 577 ЦК України і того, що договір позики нотаріально не посвідчений, цей договір в частині пункту 6 є нікчемним.
Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Паєта В. В., про розгляд справи судом апеляційної інстанції у відсутність представника позивача - адвоката Паєта В. В., слід зазначити таке.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Частиною третьою статті 44 ЦПК України передбачено, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Протокольною ухвалою суду, постановленою в судовому засіданні від 06 жовтня 2020 року, апеляційний суд обґрунтовано визнав заявлене клопотання представника позивача - адвоката Паєти В. В. про відкладення розгляду справи зловживанням своїми процесуальними правами, врахував, що це не перше таке його клопотання, в жодне з чотирьох судових засідань, призначених у цій справі, він не з'явився, а тому клопотання було залишено без розгляду і розгляд справи проведено за даної явки сторін (т. 2, а. с. 82).
Також колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 2-4204/11 (провадження № 61-13163св18), від 04 березня 2020 року у справі№ 2909/30529/12 (провадження № 61-1141св19), оскільки висновки у цих справах, і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Таким чином, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 368 374 ЦПК України, повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права, надав належну оцінку правовим підставам позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_3 .
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 141 400 404 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Паєта Віктор Васильович, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
І. А. Воробйова
Б. І. Гулько