№ 760/17390/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2025 року

м. Київ

справа № 760/17390/22

провадження № 61-1543св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Міністерство оборони України, Державне підприємство «ІНФОРМАЦІЯ_1»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 26 липня 2024 року у складі судді Усатової І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 08 січня 2025 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І., і виходив з такого.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Державного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, поновлення контракту.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що з

2013 року працював на керівних посадах в ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1», зокрема з 16 березня 2013 року по 03 липня 2015 року директором підприємства за контрактом. Останній контракт між ним та Міністерством оборони України було укладено 21 червня 2016 року. Строк дії контракту, з урахуванням додаткових угод до нього від 26 червня 2018 року та від 03 липня 2019 року, продовжено до 03 липня 2024 року.

3. Наказом Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) №9-ДП від 04 квітня 2022 року прийнято рішення про звільнення його з роботи на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України та розірвано контракт, укладений з ним 04 липня

2016 року, відповідно до пункту «б» пункту 25 розділу 5 контракту.

4. 02 травня 2022 року ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» видало наказ

№ 41/к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 », в якому вказано про звільнення з роботи директора ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» 02 травня 2022 року на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України. Підстава звільнення - наказ Міністра оборони України № 9-ДП від 04 квітня 2022 року.

5. Вважав незаконними накази Міністерства оборони України та ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1», з огляду на те, що вони були прийняті у період його тимчасової непрацездатності. Зауважував, що він з 04 квітня 2022 року по 15 квітня 2022 року, а потім з 18 квітня 2022 року перебував на стаціонарному лікуванні.

6. Крім того, підставою для його звільнення зазначені підстави, передбачені контрактом, тоді як підпункт «б» пункту 25 розділу 5 контракту передбачає можливість звільнення керівника з посади та розірвання контракту у разі одноразового грубого порушення керівником законодавства, чи обов`язків, передбачених контрактом, в результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, вплачено штрафи). Натомість, в наказі не зазначено яке саме порушення ним допущене та які наслідки настали внаслідок цього порушення.

7. Зазначав, що факти порушення законодавства чи умов контракту з його сторони ні представниками Міністерства оборони України, ні контролюючими органами не фіксувались, відповідно і спричинення значних негативних наслідків для підприємства не було. Так, за останній період роботи підприємством не понесено збитки, штрафи не накладались.

8. За таких обставин вважав, що він не допустив вчинення одноразового грубого порушення законодавства, чи обов`язків, передбачених контрактом, а відтак відсутня правова підстава для дострокового розірвання контракту та звільнення керівника, визначена пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України та підпунктом «б» пункту 25 розділу 5 контракту.

9. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати протиправними та скасувати наказ Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) від 04 квітня

2022 року №9-ДП;

- визнати протиправним та скасувати наказ тимчасово виконуючого обов`язки директора державного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» №41/к/тр від 02 травня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити його на посаді директора ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» з 04 квітня 2022 року;

- поновити з 04 квітня 2022 року дію контракту з керівником ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1», укладеного 04 липня 2016 року Міністерством оборони України з ОСОБА_1 (з урахуванням додаткових угод до нього

від 26 червня 2018 року та від 03 липня 2019 року).

Стислий виклад позиції відповідачів

10. Міністерство оборони України заперечувало проти задоволення позовних вимог, посилаючись на законність звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України. Відповідач зазначав, що позивач, як керівник ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1», не повідомляв 04 квітня 2022 року за підпорядкованістю про свою тимчасову непрацездатність, не видав наказ про покладення на час своєї тимчасової непрацездатності обов`язків директора підприємства на іншу особу. Більш того, згідно з наданою довідкою, ОСОБА_1 був госпіталізований до медичного закладу лише о 18:50 год, тобто після закінчення робочого дня та підписання відповідного наказу. Звільнення позивача було проведено після закінчення періоду його тимчасової непрацездатності, на підставі наказу ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 02 травня 2022 року №41/к/тр. Підставою для прийняття наказу Міністерства оборони України від 04 квітня 2022 року №9-ДП про звільнення ОСОБА_1 з посади стало відповідне подання до розірвання контракту та звільнення з посади директора ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 01 квітня 2022 року, у якому було зазначено про те, що ОСОБА_1 працевлаштував на підприємство менеджером зі збуту свою дружину, яка фактично не працювала, на робочому місці не з`являлась, але отримувала заробітну плату. Незаконні витрати коштів на виплату заробітної плати дружині директора підприємства перевищили 100 тис. грн, що призвело до нанесення збитків підприємству. За фактом зловживання та використання службового становища ОСОБА_1 з метою одержання неправомірної вигоди для себе та своєї дружини відкрито кримінальне провадження № 4202252020000047 за ознаками злочину, передбаченого статтею 364 Кримінального кодексу України. У ході досудового розслідування було попередньо встановлено суму збитків, заподіяних державі, більш ніж 300 000,00 грн. Крім того, у поданні, як підставу звільнення, було зазначено те, що 01 квітня 2022 року о 16:20 год. та повторно о 16:34 год. у режимі гучномовного зв`язку в приміщенні кабінету № 209/1 першого заступника начальника Головного управління майна та ресурсів Олександра Лієва директор ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_1 в умовах воєнного стану відмовився виконувати замовлення Державної спеціальної служби транспорту щодо забезпечення лісовою деревиною для оперативного відновлення руху залізничних та автомобільних шляхів, в тому числі по напрямку гуманітарного кордону до м. Києва, зокрема для ремонту переходів, естакад, пошкоджених під час бойових дій. Протягом березня поточного року в умовах воєнного стану та безпосередньої агресії на неодноразові законні вимоги керівництва Головного управління майна та ресурсів щодо забезпечення потреб держави матеріальними засобами (виробами з деревини, деревиною тощо) ОСОБА_1 не реагував, чим поставив під загрозу виконання службами забезпечення Збройних Сил України завдань оборони, зокрема, будівництва фортифікаційних споруд, відновлення мостових переходів, обігріву особового складу, готування їжі та інше. Також, до матеріалів на звільнення було додано акт про перебування працівника на робочому місці в нетверезому стані від 01 квітня 2022 року, відповідно до якого ОСОБА_1 перебував на робочому місці у нетверезому стані, про що свідчить нечітка мова, нецензурна лайка, словесна агресія. Зазначене підтверджує наявність передбачених пункту «б» пункту 25 розділу 5 контракту порушень, які стали підставою для звільнення позивача.

11. ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» заперечувало проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на їх безпідставність. Відповідач посилався на те, що ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 04 квітня

2022 року 18:50 год. по 15 квітня 2022 року 11:20 год. (виписка №4759 з медичної картки стаціонарного хворого кардіоревматологічного відділення), з

18 квітня 2022 року по 26 квітня 2022 року, з 27 квітня 2022 року по 29 квітня

2022 року (згідно копії е-лікарняного), що підтверджує настання страхового випадку після завершення робочого часу. Позивач, як керівник ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1», не повідомляв 04 квітня 2022 року за підпорядкованістю про свою тимчасову непрацездатність. Також не видав наказ по ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» про покладення на час своєї тимчасової непрацездатності обов`язків директора підприємства на іншу особу. Водночас, ОСОБА_1 було звільнено у перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності. Щодо підстав звільнення позивача, то наказом ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» № 115к від 20 листопада 2020 року, за підписом позивача, було прийнято з 23 листопада 2020 року на посаду менеджера зі збуту ОСОБА_4 . Погодження прийняття на роботу ОСОБА_4 на посаду менеджера зі збуту згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» не було. Крім того, під час проведення опитування співробітників підприємства було встановлено, що ця особа на підприємстві фактично не перебувала, своїх посадових обов`язків не виконувала, що можна трактувати, як незаконне присвоєння коштів. Звертав увагу на пропуск позивачем строків звернення до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

12. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 26 липня 2024 року позов задоволено частково.

13. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) від 04 квітня 2022 року № 9-ДП.

14. Визнано протиправним та скасовано наказ тимчасово виконуючого обов`язки директора державного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 02 травня 2022 року № 41/к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 ».

15. Змінено формулювання звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» на - з 03 липня 2024 року у зв`язку із закінченням дії трудового контракту відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. В решті позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

16. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при звільненні позивача із займаної посади роботодавцем було порушено вимоги КЗпП України, оскільки позивачем не було вчинено одноразового грубого порушення законодавства чи обов`язків, в результаті чого для підприємства настали негативні наслідки.

17. Суд відхилив доводи позивача про порушення при його звільненні положень частини третьої статті 40 КЗпП України, оскільки фактичне припинення трудових відносин відбулося після закінчення періоду тимчасової непрацездатності позивача.

18. Вирішуючи питання про наявність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки

ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовною заявою після того, як дізнався, що спір відноситься до цивільної юрисдикції, такий строк пропущено з поважних причин.

19. Водночас, оскільки на час прийняття рішення строк дії контракту закінчився, з урахуванням того, що для продовження дії трудового договору, укладеного на певний строк, вимагається волевиявлення на продовження трудових відносин як роботодавця, так і працівника, відсутні правові підстави для поновлення позивача на роботі.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

20. Постановою Київського апеляційного суду від 08 січня 2025 року апеляційні скарги Міністерства оборони України, ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» залишено без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 26 липня 2024 року залишено без змін.

21. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що оспорюваний наказ за своїм змістом не відповідає вимогам підпункту «б» пункту 25 розділу 5 контракту, а тому є протиправним. Строки для звернення до суду з позовом були обґрунтовано визнані судом такими, що пропущені з поважних причин.

Узагальнені доводи касаційної скарги

22. 06 лютого 2025 року Міністерство оборони України звернулося до Верховного Судуз касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 січня 2025 року, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

23. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Міністерство оборони України зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 463/3091/15-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 461/1903/16-ц, від 01 червня 2020 року у справі № 487/79/18-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18, від 21 жовтня 2021 року у справі № 415/7215/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 673/723/20, від 03 жовтня 2022 року у справі № 759/1480/20,

від 14 листопада 2022 року у справі № 552/4200/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Також вказує, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та допит свідків (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

24. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до підпункту «б» пункту 25 розділу 5 контракту, зі змінами, керівник може бути звільнений з посади, а контракт розірваний з ініціативи органу управління майном, у тому числі до закінчення терміну його дії, у разі одноразового грубого порушення керівником законодавства чи обов`язків, передбачених контрактом, в результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи тощо).

25. Міністерство оборони України вважає, що у матеріалах справи є належні докази, які підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 грубого порушення законодавства, а саме те, що він працевлаштував на підприємство менеджером зі збуту свою дружину, яка фактично не працювала. Невиконання обов`язків за посадою ОСОБА_4 спричинило для підприємства негативні наслідки, на підтвердження чого було надано акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» за період з 01 січня 2017 року по 30 вересня 2022 року.

26. Крім того, матеріали справи містять копію листа-запита (замовлення) Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 24 березня 2022 року № 518/10/327, який відмовився виконувати позивач.

27. Зауважує, що під час розгляду справи заявлялося клопотання про виклик до суду свідків, які можуть підтвердити відмову позивача від виконання замовлення Державної спеціальної служби транспорту щодо забезпечення лісовою деревиною для оперативного відновлення руху залізничних та автомобільних шляхів, в тому числі по напрямку гуманітарного коридору до м. Київ, зокрема для ремонту мостових переходів, естакад, пошкоджених під час бойових дій. Однак, суд відмовив у задоволенні такого клопотання, не встановив обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

28. Посилається на неврахування судами попередніх інстанцій наданого до матеріалів справи акту про перебування працівника на робочому місці у нетверезому стані від 01 квітня 2022 року, який підтверджує неспроможність ОСОБА_1 виконувати умови контракту та обов`язки за посадою, а також належне керівництво державним підприємством, внаслідок чого для підприємства настали значні негативні наслідки, як зрив заходів із забезпечення реалізації державної політики з питань національної безпеки у військовій сфері та сфері оборони під час воєнного стану, матеріальні збитки на суму 364 477,00 грн. та негативні репутаційні ризики.

29. Акцентує увагу на тому, що позивач пропустив без поважних причин місячний строк звернення до суду про оскарження звільнення з посади директора ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1».

30. Вважає доводи позивача про те, що він звертався до відповідних органів щодо проведення перевірки дотримання відповідачем законодавства про працю за фактом його звільнення не можуть бути підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки такі звернення не могли бути перешкодою в одночасному зверненні до суду з позовом про поновлення на роботі. Помилка заявника в обранні неналежного порядку захисту його трудових прав не може слугувати достатньою причиною на обґрунтування поважності причин пропуску строків звернення до суду за їх захистом.

31. Додатково у касаційній скарзі завалено клопотання про розгляд справи за участю представника Міністерства оборони України.

32. Порушене клопотання про виклик у судове засідання заявника до задоволення не підлягає, оскільки відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Необхідності у виклику учасників справи Верховним Судом не встановлено.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

33. Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 760/17390/22, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

34. 13 березня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

35. 06 березня 2025 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

36. Відзив обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам вчинення ним грубого порушення законодавства. Правильно враховано, що сам факт існування кримінального провадження та розгляд його в суді жодним чином не доказує його винуватість. Відповідачами не надано будь-яких доказів невиконання ОСОБА_4 обов`язків за посадою, а також настання внаслідок його дій для підприємства негативних наслідків.

37. Додатково зауважує, що він звернувся до адміністративного суду у встановлений закон строк, а тому строк для звернення до загального суду є пропущеним із поважних причин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

38. ОСОБА_1 працював на керівних посадах в ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1», а саме:

- наказом заступника Міністра оборони України-керівника апарату № 3-дп від 27 червня 2016 року укладено контракт з директором ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_1 на строк, визначений у контракті згідно з додатком до наказу;

- наказом державного секретаря Міністерства оборони України № 25-дп від 26 червня 2018 року продовжено термін дії контракту з директором

ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_1 за угодою сторін з

04 липня 2018 року по 03 липня 2019 року;

- наказом державного секретаря Міністерства оборони України № 35-дп від 03 липня 2019 року продовжено термін дії контракту з директором ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_1 за угодою сторін з 04 липня 2019 року по 03 липня 2024 року.

39. Згідно з пунктом 1.1 статуту ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1», підприємство засноване на державній власності як державне, комерційне, спеціалізоване лісогосподарське підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України. Відповідно до пункту 7.5 статуту директор підприємства призначається на посаду та звільняється з посади уповноваженим органом управління.

40. Наказом Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) №9-ДП від 04 квітня 2022 року звільнено з роботи директора ДП ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_1 на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України та розірвано контракт, укладений з ним 04 липня 2016 року, відповідно до пункту «б» пункту 25 розділу 5 контракту. Підстава - подання начальника Головного управління майна та ресурсів вх.№ 3955/дкп від 03 квітня 2022 року.

41. Згідно з указаним поданням, обґрунтованими причинами неможливості перебування на займаній посаді позивача зазначено, що ОСОБА_1 працевлаштував на підприємство менеджером зі збуту свою дружину, яка фактично не працювала, на робочому місці не з`являлась, але отримувала заробітну плату. Незаконні витрати коштів на виплату заробітної плати дружині директора підприємства перевищили 100 тис. грн, що призвело до нанесення збитків підприємству. Також було зазначено, що 01 квітня 2022 року о 16:20 год. та повторно о 16:34 год. у режимі гучномовного зв`язку в приміщенні кабінету №209/1 першого заступника начальника Головного управління майна та ресурсів Олександра Лієва директор ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_1 в умовах режиму воєнного стану відмовився виконувати замовлення Державної спеціальної служби транспорту щодо забезпечення лісовою деревиною для оперативного відновлення руху залізничних та автомобільних шляхів, в тому числі по напрямку гуманітарного кордону до м. Києва, зокрема для ремонту переходів, естакад, пошкоджених під час бойових дій.

42. ОСОБА_4 була прийнята ним на роботу 20 листопада 2020 року (наказ № 115к від 20 листопада 2020 року) та звільнена з роботи 01 квітня

2022 року (наказ №27/к/тр від 01 квітня 2022 року), однак не виконувала обов`язки за посадою. Згідно з довідкою № 260 від 24 червня 2022 року заробітна плата ОСОБА_4 становила 320 911,11 грн.

43. За фактом зловживання владою та використання службового становища ОСОБА_1 з метою одержання неправомірної вигоди для себе та своєї дружини відкрито кримінальне провадження № 4202252020000047 за ознаками злочину, передбаченого статтею 364 КК України.

44. Підпунктом «в» пункту 24 контракту з керівником ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» визначено, що контракт припиняється до закінчення терміну дії контракту у випадках, передбачених пунктами 25 і 26 цього контракту.

45. Відповідно до пункту 25 контракту, керівник може бути звільнений з посади, а контракт розірвано з ініціативи органу управління майном, у тому числі за пропозицією місцевого органу державної виконавчої влади, до закінчення терміну його дії, зокрема: у разі одноразового грубого порушення керівником законодавства чи обов`язків, передбачених контрактом, в результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи) (підпункт «б» пункту 25 контракту).

46. ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 04 квітня 2022 року з

18:50 год. по 15 квітня 2022 року 11:20 год. (згідно з випискою №4759 з медичної картки стаціонарного хворого кардіоревматологічного відділення) та з 18 квітня 2022 року по 26 квітня 2022 року, з 27квітня 2022 року по 29 квітня 2022 року (згідно копії е-лікарняного).

47. Наказом ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» № 41/к/тр від 02 травня 2022 року ОСОБА_1 звільнено з роботи директора ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України. Підставою зазначено наказ Міністерства оборони України № 9-ДП від 04 квітня 2022 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

48. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

49. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

50. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

51. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом(частини перша та четверта статті 43 Конституції України).

52. Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

53. Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

54. Згідно з частиною третьою статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

55. Пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом.

56. Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим встановлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника і додаткові підстави розірвання трудового договору (постанова Верховного Суду України

від 22 лютого 2017 року у справі №757/42262/15-ц).

57. Звільнення на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України не носить характеру дисциплінарного стягнення, а є звільненням за невиконання умов трудового контракту, а тому відсутня необхідність встановлення обставин, які передбачені Главою Х КЗпП України (постанови Верховного Суду

від 17 квітня 2019 року у справі № 235/774/18, від 09 липня 2021 року у справі

№ 382/1820/18, від 05 березня 2025 року у справі № 757/4851/23-ц).

58. Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня

2019 року у справі № 452/970/17 зазначила, що звільнення працівника на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України з формулюванням причини - невиконання чи неналежне виконання обов`язків, передбачених контрактом, - не може вважатися законним без визначення конкретних умов контракту, які не виконував чи неналежним чином виконував працівник, і без встановлення на підставі належних і допустимих доказів допущених ним конкретних порушень.

59. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

60. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

61. Згідно зі статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року

№ 3933-XII, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

62. За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

63. Суди попередніх інстанцій належним чином встановили фактичні обставини справи, врахували правову підставу для винесення наказу про звільнення позивача (пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України), умову контракту (підпункт «б» пункту 25 контракту) та провівши обґрунтовану правову оцінку наданих відповідачем доказів вчинення позивачем грубого порушення законодавства з настанням значних негативних наслідків, дійшли мотивованого висновку про недоведеність зазначеної у наказі від 04 квітня 2022 року №9-ДПпідстави для звільнення ОСОБА_1 .

64. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться значною мірою до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, яким суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку у їх сукупності.

65. Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» за період з 01 січня 2017 року по 30 вересня 2022 року є необґрунтованими. Суд апеляційної інстанції надав правову оцінку зазначеному доказу, поданому відповідачем лише до суду апеляційної інстанції, та з урахуванням того, що вказаний акт № 07-30/01 був складений 10 лютого

2023 року, після звільнення позивача, та суду першої інстанції як доказ не подавався, обґрунтовано зазначив про те, що такий доказ не спростовує висновків суду першої інстанції.

66. Колегія суддів наголошує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

67. Посилання касаційної скарги на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема в частині відмови у розгляді справи в порядку загального провадження та у задоволенні клопотання про виклик свідків є необґрунтованими.

68. Суд першої інстанції правильно взяв до уваги предмет позову, обсяг та характер доказів у справі, необхідність швидкого розгляду трудового спору, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про можливість розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

69. Крім того, з огляду на відсутність належних і допустимих доказів, які б підтверджували перебування позивача на робочому місці у стані алкогольного сп`яніння та доведення до відома ОСОБА_1 суті замовлення Державної спеціальної служби транспорту щодо забезпечення лісовою деревиною, його змісту, безпідставними є доводи касаційної скарги, що відмова у задоволенні клопотання про виклик свідків спричинила неповне встановлення обставин справи. Вина ОСОБА_1 у вчиненні злочину не встановлена у передбаченому законом порядку.

70. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

71. В частині доводів касаційної скарги щодо необґрунтованого поновлення позивачу строку на звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору, колегія суддів зауважує наступне.

72. Згідно зі статтею 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час видачі оспорюваного наказу, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

73. Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

74. Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України, у редакції, чинній на час подання позову, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

75. У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, є ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

76. Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

77. Оцінивши зазначені позивачем обставини щодо звернення

у квітні 2022 року до суду адміністративної юрисдикції з позовом до Міністерства оборони України, ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» про визнання протиправним, скасування наказу, поновлення на роботі (справа

№ 580/2037/22), оскарження постановленої в межах розгляду зазначеної справи ухвали про закриття провадження у справі з підстав порушення правил предметної юрисдикції (постанова апеляційного суду винесена 27 вересня

2022 року, ухвала Верховного Суду про повернення касаційної скарги

ОСОБА_1 - 08 листопада 2022 року), суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для поновлення позивачу строку для подання 21 листопада 2022 року позову у справі, що переглядається в касаційному порядку.

78. Крім того, колегія суддів звертає увагу на положення пункту 1 Глави ХІХ «Прикінцеві положення», якими визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

79. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

80. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у справі обставин, наявних у матеріалах справи доказів та наданої судами попередніх інстанцій правової оцінки таким доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

81. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

82. З урахуванням доводів касаційної скарги Міністерства оборони України, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

83. Колегія суддів зауважує, що касаційна скарга не містить доводів щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині висновків про зміну дати та формулювання причини звільнення ОСОБА_1 , а тому справа в цій частині з огляду на положення частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

2. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович