Постанова
Іменем України
10 березня 2021 року
м. Київ
справа № 760/22870/15-ц
провадження № 61-216св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі -ритуальна служба спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій», Дашуков Ігор Якович, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Київський міський голова,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 25 червня 2018 року у складі судді Кізюн Л. І. та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року
у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» (далі - РС СКП «Київський крематорій»), ОСОБА_7., ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Київського міського голови, у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив:
визнати незаконними та скасувати накази РС СКП «Київський крематорій» від
01 грудня 2015 року № 288-к про звільнення його з роботи, від 06 листопада
2015 року № 275-к про покладення на ОСОБА_7 виконання обов`язків директора КП «Київський крематорій», розпорядження Київського міського голови від 06 листопада 2015 року № 810 про покладення на ОСОБА_7 виконання обов`язків директора КП «Київський крематорій», подання до цього розпорядження;
визнати недійсним договір про надання правової допомоги від 16 січня
2016 року № 06/01/16-ю між адвокатом Калюжним О. О. та РС СКП «Київський крематорій»;
поновити його на посаді головного інженера РС СКП «Київський крематорій»;
стягнути солідарно з РС СКП «Київський крематорій», ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 грудня 2015 року по 08 лютого
2017 року у розмірі 302 602 грн, з РС СКП «Київський крематорій» на відшкодування майнової шкоди 10 000 грн та моральної шкоди 20 000 грн.
Позовні вимоги мотивував тим, що Київський міський голова не мав повноважень покладати на ОСОБА_7 виконання обов`язків директора
КП «Київський крематорій» за відсутності подання директора департаменту житлово-комунальної інфраструктури Київської міської державної адміністрації,
а таке призначення мало відбуватися відповідно до статті 19 Конституції України та розпорядження Київського міського голови від 15 липня 2013 року № 118, яким затверджено Порядок укладання контрактів з керівниками підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва.
Вважаючи, що ОСОБА_7 не мав повноважень на видачу та підписання наказу про його звільнення, оскільки порушено порядок його призначення на посаду, позивач зазначав про незаконність вказаного наказу. Крім того, наказ про звільнення є необґрунтованим і незаконним, оскільки в ньому не зазначено, яке конкретно порушення трудової дисципліни стало підставою для звільнення позивача з роботи, ступінь тяжкості вчиненого ним проступку, ступінь заподіяної цією дією підприємству шкоди, а також його не узгоджено з юрисконсультом підприємства.
Роботодавець при звільненні не врахував його 23-річну роботу на підприємстві
й у порушення вимог колективного договору підприємства йому при звільненні не запропоновано іншої посади.
З ним не проведено розрахунок при звільненні та не видано трудову книжку.
Позивач вважав договір про надання правової допомоги від 16 січня 2016 року
№ 06/01/16-ю, укладений між адвокатом Калюжним О. О. та РС СКП «Київський крематорій», недійсним, оскільки він є фіктивним. Цей договір підписано від імені РС СКП «Київський крематорій» ОСОБА_7 , який не мав на це відповідних повноважень, актів прийому-передачі виконаних робіт за цим договором не складалося, коштів ОСОБА_6 не виплачувалося.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 25 червня 2018 року провадження в справі в частині позовних вимог до Київського міського голови,
а також в частині позовних вимог до РС СКП «Київський крематорій»,
ОСОБА_7., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про поновлення на роботі та в частині позовних вимог до
РС СКП «Київський крематорій» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 грудня 2015 року по 20 січня 2017 року закрито.
Закриваючи провадження в справі в частині позовних вимог до Київського міського голови, суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Закриваючи провадження в справі в частині позовних вимог до
РС СКП «Київський крематорій», ОСОБА_7., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про поновлення на роботі та
в частині позовних вимог до РС СКП «Київський крематорій» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 грудня 2015 року по 20 січня 2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що набрали законної сили рішення суду, постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет спору із тих самих підстав, а саме: рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 19 лютого 2016 року (справа
№ 760/17172/15-ц), залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від
31 травня 2016 року, та рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 січня 2017 року (справа № 760/22948/15-ц), залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2017 року.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 25 червня 2018 року
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до РС СКП «Київський крематорій», ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу про поновлення на роботі відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, щорішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 19 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2016 року, та рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 31 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2017 року, встановлено обставини, які не доказуються при розгляді цієї справи, які спростовують доводи позивача про незаконність наказу № 288-к від 01 грудня 2015 року з тих же підстав, які ним зазначено у заяві про зміну підстав, збільшення розміру позову від 08 лютого 2017 року, та спростовують підстави вимоги про стягнення з відповідачів середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі
є необґрунтованими. Позивачем не зазначено, яким чином договір про надання правової допомоги стосується його прав або охоронюваних законом інтересів, та з яких підстав він є заінтересованою особою, яка оспорює цей договір. Вимоги про стягнення з відповідачів 10 000 грн на відшкодування шкоди також
є необґрунтованими та безпідставними.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року ухвалу та рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення.
Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до
РС СКП «Київський крематорій», ОСОБА_7., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення коштів закрито.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до РС СКП «Київський крематорій», ОСОБА_7., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Київського міського голови про визнання незаконними та скасування наказу від 01 грудня 2015 року № 288 про його звільнення з роботи, наказу від 06 листопада 2015 року № 275 про покладення на ОСОБА_7 виконання обов`язків директора КП «Київський крематорій», розпорядження Київського міського голови від 06 листопада 2015 року № 810 про покладення на ОСОБА_7 виконання обов`язків директора КП «Київський крематорій», подання до розпорядження Київського міського голови від 06 листопада
2015 року № 810, визнання недійсним договору про надання правової допомоги від 16 січня 2016 року № 06/01/16-ю між адвокатом Калюжним О. О. та
РС СКП «Київський крематорій», відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 6 890 грн.
Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про закриття провадження у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Київського міського голови, оскільки відповідно до частини третьої статті 19 КАС України зазначені вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства як похідні від вимог у приватно-правовому спорі, які заявлені разом з ними
в цивільній справі, та розглянув ці вимоги по суті.
З огляду на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 19 лютого
2016 року (справа № 760/17172/15-ц), залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2016 року, та рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 січня 2017 року (справа № 760/22948/15-ц), залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2017 року, апеляційний суд зробив висновок, що провадження у частині заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до РС СКП «Київський крематорій», ОСОБА_7., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення коштів підлягає закриттю, оскільки, незважаючи на численні зміни підстав своїх позовних вимог у цій справі протягом двох років, позивач не відмовився від вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення коштів до вказаних осіб і з підстав, які вже були предметом розгляду судами і по яких вже ухвалено зазначені рішення.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 19 лютого 2016 року (справа № 760/17172/15-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду
м. Києва від 31 травня 2016 року, що набрали законної сили, встановлено обставини: щодо законності наказу від 01 грудня 2015 року № 228-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи та відсутності підстав для визнання цього наказу незаконним і скасування через його необґрунтованість, а також через видання його неповноважною особою - виконуючим обов`язки директора підприємства, та через порушення колективного договору підприємства; щодо вказаних позивачем підстав, якими він обґрунтовував незаконність розпорядження Київського міського голови від 06 листопада 2015 року № 810, щодо відсутності пояснень про порушення, викладених в акті перевірки Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ України) від 15 жовтня 2015 року тощо. Накази на призначення ОСОБА_1 на посаду першого заступника директора відповідачем не видавалися, він виконував обов`язки лише головного інженера і отримував заробітну плату за виконання саме цих обов`язків, тому наказ від 01 грудня 2015 року № 288-к про звільнення його з роботи видано повноважною особою - виконуючим директора підприємства ОСОБА_7 , який обов`язки директора виконував на підставі розпорядження Київського міського голови від 06 листопада 2015 року № 810. Розпорядження прийнято в межах його повноважень і підстави до визнання його незаконним не встановлено. У зв`язку з чим, при розгляді цієї справи ці обставини не доказувалися.
Крім того, рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 31 січня
2017 року (справа № 760/22948/15-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2017 року, відмовлено
в задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення коштів, який позивач мотивував, крім іншого, тим, що наказ про його звільнення
є незаконним, і таким, що виданий з порушенням норм трудового законодавства, оскільки він є необґрунтованим, підписаним неналежною особою - першим заступником директора, а не директором, не погодженим із юрисконсультом підприємства, при звільненні йому не запропоновано іншої посади та профспілковим комітетом не надано згоди на його звільнення тощо. Тому обставини, встановлені цими судовими рішеннями при розгляді справи, яка переглядається, доказуванню не підлягають.
Позивач не довів належними та допустимими доказами причинно-наслідковий зв`язок між вимогами про визнання незаконним та скасування наказу
від 01 грудня 2015 року № 288-к про його звільнення з вимогами про визнання недійсним договору від 16 січня 2016 року між адвокатом Калюжним О. О. та
РС СКП «Київський крематорій» про надання правової допомоги, не обґрунтував, яким чином вони впливають на вирішення його позову в частині визнання незаконним та скасування наказу від 01 грудня 2015 року № 288-к про його звільнення.
Оскільки апеляційний суд зробив висновок про відмову в задоволенні позовних вимог до РС СКП «Київський крематорій», ОСОБА_7., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Київського міського голови про визнання незаконними та скасування наказу від 01 грудня 2015 року № 288 про його звільнення, наказу від 06 листопада 2015 року № 275 про покладення на ОСОБА_7 виконання обов`язків директора КП «Київський крематорій», розпорядження Київського міського голови від 06 листопада 2015 року № 810 про покладення на ОСОБА_7 виконання обов`язків директора КП «Київський крематорій», подання до цього розпорядження, визнання недійсним договору про надання правової допомоги від 16 січня 2016 року між адвокатом Калюжним О. О. та РС СКП «Київський крематорій», то його вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, як похідні від основних вимог, задоволенню не підлягають.
Аргументи учасників справи
У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 25 червня 2018 року, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 25 червня 2018 рокута постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суди вважали встановленими, розгляд справи в суді апеляційної інстанції упередженим складом суду, просить скасувати постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги про визнання незаконним наказу від 01 грудня 15 року № 288-к, поновлення його на роботі на посаді головного інженера РС СКП «Київський крематорій», стягнення на його користь солідарно з РС СКП «Київський крематорій», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 грудня 2015 року по 08 лютого 2017 року у розмірі 302 602 грн.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди у порушення норм процесуального права безпідставно відмовили в задоволенні його клопотань, чим позбавили його права надати докази,а саме: про виклик свідків - начальника відділу кадрів ОСОБА_2 щодо обставин складання акта про відмову від надання особистих пояснень та ненадання йому трудової книжки з 01 грудня 2015 року по 11 травня 2017 року, інспектора ДАБІ України Іваницького С. І. щодо обставин перевірки
в РС СКП «Київський крематорій» 15 жовтня 2015 року; про витребування журналу/книги ознайомлення його з Правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним договором РС СКП «Київський крематорій» та додатками до нього, про постановлення ухвали про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом.
Апеляційний суд не дослідив аудіо запис судового засідання, змінивши зміст його заяви про відвід, та незаконно залишив його заяву про відвід суддів без розгляду, не врахував винятковий випадок, коли про підставу відводу заявнику не могло бути відомо. Задовольнивши частково клопотання про витребування доказів суд не постановив ухвалу як окремий процесуальний документ. Апеляційний суд при розгляді його клопотань жодного разу не виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішень. Апеляційний суд вирішив розглядати справу про оскарження ухвали та рішення суду першої інстанції в одному провадженні, чим позбавив його можливості будувати свою правову позицію
у розгляді апеляційної скарги. Суд не мав права залучати до матеріалів справи відзив представника ОСОБА_8 , наданий з порушенням процесуальних строків та без направлення копій всім учасниками справи; не допустимі докази у справі, а саме: не завірені копії звернення фізичної особи, направлення на проведення перевірки та акта перевірки ДАБІ України. Крім того, суд не врахував невиконання в повному обсязі своєї ухвали про витребування доказів, оскільки ДАБІ України в м. Києві на виконання ухвали від 26 листопада 2018 року надало не всі витребувані документи, що під час перевірки, проведеної 15 жовтня
2015 року ДАБІ України в РС СКП «Київський крематорій», порушень не виявлено, оскільки відсутні документи, які мали б складатись у разі виявлення порушень згідно з Порядку, що визначає механізм здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 23 травня 2011 року № 553, на який є посилання в акті перевірки. Суд не зважав на процесуальні зловживання представника відповідача
РС СКП «Київський крематорій» адвоката Чехоєвої Н. М. Скаржник позбавлений конституційного права на правову допомогу, оскільки за тимчасової відсутності його представника під час перебування суду у нарадчій кімнаті, апеляційний суд незаконно продовжив засідання суду поза межами робочого часу (після 18:00), відмовив у розгляді його заяви про відвід, відхилив його клопотання про перенесення судового засідання у зв`язку з відсутністю представника.
Скаржник вважає висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні його позовних вимог помилковим, оскільки зазначивши, що ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2016 року в іншій справі встановлено обставини щодо вказаних позивачем підстав, якими він обґрунтовував незаконність розпорядженням Київського міського голови від 06 листопада 2015 року № 810, суд не дослідив нові докази, які були виявлені через рік після ухвалення зазначеного рішення під час витребування документів від Київської міської державної адміністрації, зокрема, подання департаменту житлово-комунальної інфраструктури Київської міської державної адміністрації від 05 листопада
2015 року щодо звільнення ОСОБА_9 з посади директора ритуальної служби РС СКП «Київський крематорій». Вважаючи, що розпорядження № 810, яке виготовлено на підставі зазначеного подання з вхідною датою 09 листопада 2015 року, не могло бути виготовлено 06 листопада 2015 року, є недійсним,
а контракт з ОСОБА_7 підписано лише 15 січня 2018 року, тому скаржник вважає, що ОСОБА_7 не був повноважною особою та не мав права та повноважень звільняти його з роботи. Апеляційний суд у своїй постанові не дослідив одну з підстав позову незаконності його звільнення, а саме те, що не було виконано вимоги пункту колективного договору РС СКП «Київський крематорій» щодо недопущення звільнення без обов`язкового працевлаштування працівників з виробничим стажем на підприємстві не менше 15 років. У нього не відібрано відповідачем письмових пояснень щодо його систематичного невиконання вимог трудового розпорядку, як того вимагає КЗпП України перед застосуванням дисциплінарного покарання. Судом не досліджено додаток № 14 до колективного договору РС СКП «Київський крематорій» щодо зазначення відповідальної особи з ведення контролю за надійністю та безпечною експлуатацією будівель, споруд та інженерних мереж - начальника виробничо-технічного відділу Субботіна О. П. Судом не надано оцінки обґрунтованості наказу про його звільнення.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 25 червня 2018 року; залишено без руху касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду
м. Києва від 25 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року.
13 червня 2019 року матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 передано судді-доповідачу Краснощокову Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право:
1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення;
3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження
у справі у відповідній частині;
4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;
6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі,
і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;
7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;
8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.
У пункті 1 частини першої статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду
в порядку цивільного судочинства.
Згідно з частиною другою, третьою статті 255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору
з державного бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі перешкоджає подальшому провадженню у справі. Відповідно, при оскарженні цієї ухвали
в апеляційному порядку та у разі її скасування апеляційний суд повинен направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 до Київського міського голови по суті не розглянув, тому ухвалення судового рішення по суті цих вимог апеляційним судом виходить за межі повноважень апеляційного суду.
Разом з тим суди встановили, що наказом від 01 грудня 2015 року № 288-к ОСОБА_1 звільнено з роботи відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України. Підставою для звільнення позивача стали: акт ДАБІ України перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 15 жовтня 2015 року, розпорядження від 18 листопада 2015 року, службова записка ОСОБА_1 від 19 листопада 2015 року, акт про відмову від надання письмових пояснень ОСОБА_1 від
20 листопада 2015 року; накази від 10 квітня 2015 року, 24 квітня 2015 року.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 19 лютого 2016 року (справа № 760/17172/15-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду
м. Києва від 31 травня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до РС ССКП «Київський крематорій», треті особи: ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , Головне територіальне управління юстиції в м. Києві в інтересах Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві, ОСОБА_7 , про визнання незаконним внесення змін до статуту, визнання недійсною реєстрації статуту, визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування неотриманої доплати за суміщення посад та моральної шкоди. Предметом розгляду зазначеної справи є позовні вимоги ОСОБА_1 про: визнання незаконним та скасування наказу від 01 грудня
2015 року № 228-к, оскільки наказ не погоджено начальником Головного управління ритуальних послуг виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що мало бути зроблено відповідно до пункту 6.4 статуту РС СКП «Київський крематорій», видано неправомочною особою та всупереч колективному договору підприємства; поновлення його на посаді головного інженера - першого заступника директора РС СКП «Київський крематорій»; стягнення з РС СКП «Київський крематорій» на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 грудня 2015 року по 17 грудня 2015 року в розмірі 5 700 грн; на відшкодування неотриманої доплати за суміщення посад та виконання обов`язків першого заступника директора РС СКП «Київський крематорій» (за цей же період) 105 899,20 грн; на відшкодування моральної шкоди 5 000 грн. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2016 року встановлено, що наказ від 01 грудня 2015 року № 288-к про звільнення позивача виданий повноважною особою - виконуючим обов`язки директора підприємства, на підставі розпорядження від 6 листопада 2015 року Київського міського голови № 810. Позивачем не заперечувалось тієї обставини, що 18 листопада 2015 року його ознайомлено з розпорядженням від 18 листопада 2015 року, яким його зобов`язано надати письмові пояснення щодо порушень, викладених в акті перевірки ДАБІ України щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівельної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 15 жовтня 2015 року, а також не заперечувалась та обставина, що письмові пояснення ним не надані. Відповідно до службової записки позивача від 19 листопада 2015 року він не має можливості надати пояснення по факту виявлених порушень, оскільки йому не наданий акт перевірки, однак на розпорядженні від 18 листопада 2015 року позивачем указано про ознайомлення з розпорядженням та отримання акта від 15 жовтня 2015 року о 17-00 год. 18 листопада 2015 року. Відповідно до акта ДАБІ України перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівельної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 15 жовтня 2015 року від 15 жовтня 2015 року позивачем не виконувались його посадові обов`язки, визначені посадовою інструкцією, що є порушенням вимог статті 39-2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Посилання позивача на те, що зазначені в акті від 15 жовтня 2015 року недоліки виникли не з його вини, а внаслідок невиконання посадових обов`язків начальником та працівниками виробничо-технічного відділу, суд відхилив, оскільки з посадової інструкції позивача вбачалося, що саме ним, як головним інженером підприємства, допущені вказані в акті порушення. Наказами від
10 квітня 2015 року, від 24 квітня 2015 року позивач притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Наказ від 10 квітня 2015 року оскаржувався
в судовому порядку, рішенням суду, яке набрало законної сили, у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 31 січня 2017 року (справа № 760/22948/15-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду
м. Києва від 24 травня 2017 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до РС СКП «Київський крематорій», ОСОБА_9 , ОСОБА_7 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення коштів. Позивач просив поновити його на посаді головного інженера РС СКП «Київський крематорій»; стягнути з РС СКП «Київський крематорій» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 грудня 2015 року по 20 січня 2017 року у сумі 286 264 грн; стягнути
з ОСОБА_9 , ОСОБА_7 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 солідарно на користь
РС СКП «Київський крематорій» виплачені йому в результаті зазначених незаконних дій та його незаконного звільнення кошти в сумі 286 264 грн. Вимоги мотивував тим, що наказ про звільнення його з роботи виданий з порушенням норм трудового законодавства. Процес звільнення відбувся не уповноваженими на це особами - відповідачами, за відсутності та протиправної бездіяльності ОСОБА_9 та ОСОБА_11 . Наказ про звільнення не погоджений
з юрисконсультом підприємства. Звільнення проведене першим заступником директора, а не директором, за відсутності зареєстрованого наказу про виконання заступником директора обов`язків. У наказі не обґрунтовано систематичність невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У наказі є посилання на акт відмови від надання письмових пояснень від 20 листопада 2015 року стосовно його посадових обов`язків щодо супроводження перевірки ДАБІ України, чим відповідно заподіяно негативні наслідки та шкоду підприємству. Про акт відмови він дізнався лише 01 грудня 2015 року та з ним не ознайомлений, вважає акт сфальсифікованим. Його не ознайомлено з матеріалами перевірки ДАБІ України, що нібито відбулася
15 жовтня 2015 року. За здійснення контролю за надійністю та безпечною експлуатацією будівель, споруд та інженерних мереж відповідає не головний інженер, а начальник виробничо-технологічного відділу. При звільненні йому не запропоновано іншої посади, як того вимагає закон, та профспілковим комітетом не надано згоди на його звільнення.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені
з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі
№ 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено: «підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі
№ 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «необхідність застосування положення ЦПК України про закриття провадження у справі зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного
з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі
№ 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».
Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_12 до
РС СКП «Київський крематорій», ОСОБА_7., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що ці позовні вимоги тотожні його вимогам у справах
№ 760/17172/15-ц та № 760/22948/15-ц, рішення у яких набрали законної сили.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК України
у редакції,чинній на час звернення з позовом до суду та розгляду справи судом першої інстанції). Аналогічне положення закріплене у частинах першій і другій статті 4 ЦПК України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 1 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та розгляду справи судом першої інстанції). Аналогічне положення закріплене у частині першій статті 2 ЦПК України.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства
є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений
в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19).
Згідно зі статтями 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту
є усталеним у судовій практиці.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів
є недопустимим».
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження
№ 61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність
і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь
у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися
і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту».
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частинами першою - третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Вирішуючи спір стосовно позовних вимогОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу від 01 грудня 2015 року про його звільнення, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у їх задоволенні врахувавши преюдиційні обставини, встановлені судовими рішеннями в зазначених справах № 760/17172/15-ц та № 760/22948/15-ц.
Встановивши недоведеність порушення трудових прав позивача оспорюваним договором про надання правової допомоги апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні вимоги позивача про його недійсність.
Виходячи з похідного характеру вимог про відшкодування матеріальної і моральної шкоди є правильним рішення суду про відмову у позові і в цій частині.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_12 щодо незаконності залишення без розгляду апеляційним судом заяви скаржника про відвід суддів і неврахування винятковості випадку, передбаченого частиною третьою статті 39 ЦПК України, колегія суддів відхиляє.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року відкрито апеляційне провадження в справі за апеляційною скаргою ОСОБА_12 на рішенняСолом`янського районного суду м. Києва від 25 червня 2018 року (а. с. 147, т. 4).
Згідно з ухвалою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2018 року відповідно до пункту 15.4 Перехідних положень розділу ХІІІ ЦПКУкраїни протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями щодо розгляду зазначеної апеляційної скарги визначено суддю-доповідача
Чобіток А. О., судді, які входять до складу колегії: головуючий суддя -
Чобіток А. О., судді - Немировська О. В., Ящук Т. І.,призначено справу до розгляду на 05 листопада 2018 року (а. с. 228, т. 4). ОСОБА_12 з матеріалами справи ознайомився 26 жовтня 2018 року (а. с. 230, т. 4).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року заяву
ОСОБА_12 про відвід головуючому в справі судді Чобіток А. О. та колегії суддів Немировській О. В. і Ящук Т. І. залишено без розгляду на підставі частини третьої статті 39 ЦПК України.
Як свідчить зміст заяви ОСОБА_1 про відвід суддів та ухвали суду від
13 грудня 2018 року заяву про відвід суддів подано під час розгляду справи
з підстави відмов суду у задоволенні його клопотань (а. с. 241 - 248, т. 5). Апеляційний суд установив, що вказана заява ОСОБА_1 про відвід суддів підготовлена заздалегідь, тому зробив висновок про відсутність виняткових обставин та недотримання скаржником вимог, установлених частиною третьою статті 39 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів на спростування висновків суду про наявність підстав залишення вказаної заяви без розгляду та обґрунтування винятковості випадку, коли про підставу відводу заявнику не могло бути відомо до спливу установленого строку.
Аргумент касаційної скарги щодо незаконного прийняття до матеріалів справи відзиву Київського міського голови на апеляційну скаргу колегія суддів не приймає, оскільки зазначений відзив подано на апеляційну скаргу на ухвалу Солом`янського суду м. Києва від 25 червня 2018 року, яка не є предметом касаційного перегляду.
Відповідно до частини другої статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Порушення апеляційним судом норм процесуального права у цій справі, окрім як при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київського міського голови, які призвели б до ухвалення незаконного рішення, суд касаційної інстанції не встановив.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Київського міського голови постановлена без додержання норм процесуального права, в іншій частині - з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку
з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Київського міського голови скасувати з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в іншій частині залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 411, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року в частині
відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київського міського голови скасувати.
Справу № 760/22870/15-ц в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київського міського голови передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 рокузалишити без змін.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року в скасованій частинівтрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
М. Ю. Тітов