№ 760/25127/18

Постанова

Іменем України

16 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 760/25127/18-ц

провадження № 61-19730св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Національний авіаційний університет,

третя особа - ректор Національного авіаційного університету Ісаєнко Володимир Миколайович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф. та Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного авіаційного університету (далі - НАУ), третя особа - ректор НАУ Ісаєнко В. М., про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 січня 2002 року працював на різних посадах у НАУ. 01 липня 2015 року на підставі наказу НАУ від 11 червня 2015 року № 394/к з ним, як з директором Інституту економіки та менеджменту, було переукладено строковий трудовий договір. Наказом відповідача від 29 липня 2015 року № 387/к назву Інституту економіки та менеджменту НАУ змінено на Навчально-науковий інститут Економіки та менеджменту НАУ.

Наказом виконуючого обов`язки ректора НАУ Ісаєнка В . М. від 24 березня 2017 року № 387/к його було звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором.

Зазначений наказ він оскаржував у судовому порядку та постановою Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року його було поновлено на посаді директора Навчально-наукового інституту економіки та менеджменту з 24 березня 2017 року.

Наказом ректора НАУ від 15 травня 2018 року №375/к було скасовано наказ про його звільнення та поновлено дію контракту, укладеного між ним та НАУ.

Разом з тим, посилався на те, що наказом ректора НАУ від 04 вересня

2018 року № 751/к його було звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (реорганізації інституту).

Вважав, що указаний наказ є безпідставним, незаконним і таким, що винесений з порушенням чинного законодавства, оскільки під час його звільнення відповідачем було порушено вимоги КЗпП України та інших законних та підзаконних актів.

Посилався на те, що підставою для розірвання з працівником трудового договору у зв`язку з реорганізацією підприємства, установи, організації за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України може бути саме реорганізація підприємства, установи організації як юридичної особи. Реорганізація ж структурного підрозділу юридичної особи із створенням або без створення іншого структурного підрозділу не є реорганізацією юридичної особи, а свідчить, як він вважав, лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від реорганізації юридичної особи, ця обставина може бути підставою для звільнення працівників структурного підрозділу, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку із такими змінами за умови дотримання власником вимог частини другої статті 40, статей 42 43 49-2 КЗпП України.

Зазначав, що при перетворенні інституту у факультет відбулася зміна істотних умов праці керівника підрозділу - найменування посади та зміна тарифного розпорядку оплати праці.

У зв`язку зі зміною істотних умов праці пропозиції щодо продовження трудового договору на посаді декана факультету йому відповідачем запропоновано не було, а відповідно і вимоги відповідача щодо надання ним згоди на продовження роботи у нових умовах на посаді керівника підрозділу.

Посилався на те, що перед звільненням відповідачем йому було запропоновано лише посади професорів двох кафедр, при наявності їх в університеті після реорганізації підрозділів або звільненні керівників вакантних посад керівників навчально-наукових інститутів, факультетів та кафедр, на які на час його звільнення не було обрано осіб у відповідності до вимог статті 43 та пункту 11 статті 55 Закону України «Про вищу освіту».

Вважав, що оскаржуваний наказ відповідача виданий за відсутності на те правових підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, є порушенням його прав, а тому вказаний наказ підлягає скасуванню.

Вважаючи його звільнення незаконним, його має бути поновлено на роботі та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період

з 05 вересня 2018 року до моменту прийняття рішення у справі.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд: скасувати наказ ректора НАУ Ісаєнка В. М. від 04 вересня 2018 року № 751/к про його звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (реорганізації інституту); поновити його на посаді директора Навчально-наукового інституту економіки та менеджменту НАУ; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 вересня 2018 року по дату прийняття рішення у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 10 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ ректора НАУ Ісаєнко В. М.

від 04 вересня 2018 року № 751/к про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (реорганізації інституту).

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Навчально-наукового інституту економіки та менеджменту НАУ.

Стягнуто з НАУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 вересня 2018 року по 10 червня

2019 року у розмірі 58 896,76 грн.

Стягнуто з НАУ на користь держави судовий збір у розмірі 2 114,40 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення

ОСОБА_1 на посаді директора Навчально-наукового інституту економіки та менеджменту НАУ.

Допущено негайне виконання рішення суду у частині стягнення НАУ на користь ОСОБА_1 заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки у відповідача відбулась реорганізація його структурного підрозділу, суд першої інстанції вважав, що звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 частини першої

статті 40 КЗпП України відбулось з порушенням норм трудового законодавства, правовим наслідком чого є визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року апеляційну скаргу НАУ в особі ректора Ісаєнка В. М., задоволено частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 червня 2019 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що при реорганізації інституту, як структурного підрозділу, відбулось скорочення штату працівників, при цьому позивач не надав згоду на переведення на іншу запропоновану йому посаду, що є підставою, як вважав суд апеляційної інстанції, для звільнення останнього відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення про задоволення позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вважав, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з посади відповідачем було проведено правомірно, з дотриманням вимог діючого законодавства, оскільки у відповідача мали місце реогранізація структурного підрозділу та скорочення чисельності працівників, останнім дотримано норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, при цьому працівник не надав свою згоду на іншу посаду та попереджався за 2 місяці про наступне вивільнення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Солом`янського районного суду м. Києва.

У січні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

Посилався на те, що він надавав судам попередніх інстанцій копії положень про Навчально-науковий інститут економіки та менеджменту НАУ та Факультету економіки та бізнес-адміністрування, порівняльний аналіз яких, як він вважав, дозволяв стверджувати, що при реорганізації підрозділу не відбулося реальних змін в організації виробництва, впровадження нових методів, технологій.

Вважав, що при реорганізації Навчально-науковий інститут економіки та менеджменту НАУ в Факультет економіки та бізнес-адміністрування відбулося не розширення, а звуження діяльності підрозділу за рахунок обмеження можливостей ведення наукової діяльності.

Зазначав, що кваліфікаційні вимоги до директора Навчально-науковий інститут економіки та менеджменту НАУ та декана Факультету економіки та бізнес-адміністрування є практично ідентичними.

Крім того, зазначав, що під час його звільнення йому відповідачем не були запропоновані усі вакансії. Йому було запропоновано лише дві посади професора кафедри, проте не було запропоновано посаду декана Факультету економіки та бізнес-адміністрування, на яку не було призначено особу у відповідності до вимог статті 43 Закону України «Про вищу освіту».

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив НАУ на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 січня 2002 року на підставі наказу відповідача від 15 січня 2002 №7/к ОСОБА_1 прийнято на посаду старшого викладача кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємств з укладенням строкового трудового договору.

30 серпня 2002 року на підставі наказу відповідача від 03 липня 2002 року № 353/к строк трудового договору з позивачем на посаді старшого викладача кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємств було продовжено.

16 жовтня 2002 року на підставі наказу НАУ від 22 жовтня 2002 року

№ 537/к ОСОБА_1 переведено на посаду доцента кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємств з укладенням строкового трудового договору.

01 квітня 2003 року на підставі наказу НАУ від 10 липня 2003 року № 298/к ОСОБА_1 переведений на посаду доцента кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємств Інституту економіки та менеджменту університету та продовжено строк його трудового договору.

01 липня 2004 року на підставі наказу відповідача від 19 липня 2004 року

№ 371/к строк трудового договору ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємств Інституту економіки та менеджменту університету було продовжено у зв`язку із обранням за конкурсом.

01 липня 2005 року на підставі наказу відповідача від 29 червня 2005 року № 29 червня 2005 року ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника директора з наукової роботи Інституту економіки та менеджменту університету на умовах контракту.

01 липня 2005 року на підставі наказу від 29 червня 2005 року № 369/к ОСОБА_1 був переведений за сумісництвом на посаду завідувача кафедри (0,5 окладу) економічної кібернетики Інституту економіки та менеджменту університету у зв`язку з обранням за конкурсом.

01 липня 2006 року на підставі наказу від 27 липня 2006 року № 630/к ОСОБА_1 продовжено строк його трудового договору на посаді заступника директора Інституту економіки та менеджменту університету на умовах контракту.

01 грудня 2007 року на підставі наказу від 28 листопада 2007 року № 1285/к ОСОБА_1 був переведений на посаду завідувача кафедри фінансів, обліку і аудиту Інституту економіки та менеджменту університету на умовах контракту зі збереженням строкуобрання за конкурсом.

10 грудня 2014 року на підставі наказу від 10 грудня 2014 року № 716/к ОСОБА_1 був переведений на посаду директора Інституту економіки та менеджменту університету до проходження за конкурсом зі збереженням умов контракту.

01 липня 2015 року на підставі наказу від 11 червня 2015 року № 394/к переукладено з ОСОБА_1 строковий трудовий договір на посаді директора Інституту економіки та менеджменту університету у зв`язку із обранням за конкурсом на умовах контракту.

01 вересня 2015 року на підставі наказу від 29 липня 2015 року № 243/од назву Інституту економіки та менеджменту було змінено на Навчально-науковий інститут економіки та менеджменту (а. с. 7-8).

31 жовтня 2017 року виконуючим обов`язки ректора НАУ Ісаєнком В. М. було видано наказ № 509/од «Про реорганізацію Навчально-наукового інституту економіки та менеджменту», згідно якого реорганізовано Навчально-науковий інститут економіки та менеджменту шляхом перетворення його на Факультет економіки та бізнес-адміністрування

з 01 січня 2018 року (а. с. 10).

21 травня 2018 року ОСОБА_1 був повідомлений про реорганізацію Навчально-наукового інституту економіки та менеджменту шляхом його перетворення на Факультет економіки та бізнес-адміністрування на підставі наказу від 31 жовтня 2017 року № 509/од, також ознайомлений з пропозицією на призначення за переведенням на іншу посаду. Йому були запропоновані такі посади, як: професор на кафедрі фінансів, обліку і аудиту Факультету економіки та бізнес-адміністрування та професор на кафедрі організації авіаційних перевезень Факультету транспортних технологій. Також його було повідомлено, що у разі відмови від пропозиції він підлягатиме звільненню на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП із наданням пільг та компенсацій, передбачених законодавством про працю, не раніше 2-х місячного терміну, а саме 21 липня 2018 року (а. с. 11).

ОСОБА_1 , ознайомившись із зазначеним повідомленням не відмовлявся від запропонованих йому посад, проте зазначав, що має право на прийняття рішення протягом 2 місяців (а. с. 11).

Листом від 04 червня 2018 року №01.02./73 ОСОБА_1 було повідомлено про неможливість запропонувати йому інші посади, крім запропонованих раніше (а. с. 32).

Вказаний лист ОСОБА_1 було отримано 09 червня 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення, проте відповіді не надано (а. с. 33).

Листом від 12 липня 2018 року № 01.01/96 ОСОБА_1 було повторно повідомлено про необхідність надати відповідь щодо переведення на одну із запропонованих посад та роз`яснено про необхідність у разі згоди на призначення за переведенням надати відповідну заяву, в іншому випадку його буде звільнено (а. с. 34).

Вказаний лист ОСОБА_1 було отримано 18 липня 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення, проте відповіді не надано (а. с. 35).

У зв`язку з реорганізацією Навчально-наукового інституту економіки та менеджменту шляхом його перетворення на Факультет економіки та бізнес-адміністрування у Національному авіаційному університеті відбулися зміни у штатному розписі, а саме: штатна чисельність директорів інститутів

з 11 посад скоротилися на 2 одиниці та з 01 січня 2018 року у штатному розписі передбачено лише 9 посад директорів інституту, що підтверджується копіями витягів зі штатних розписів з 01 січня 2017 року та з 01 січня 2018 року (а. с. 29, 30).

Наказом НАУ від 26 липня 2018 року № 614/к ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (а. с. 31).

Наказом НАУ від 04 вересня 2018 року № 751/к скасовано наказ

від 26 липня 2018 року № 614/к, оскільки у день звільнення ОСОБА_1 адміністрації університету не було відомо про те, що останній був непрацездатним, а листки про непрацездатність з 25 липня 2018 року

по 03 вересня 2018 року надав після одужання. Разом із тим, цим же наказом ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі пункту 1

статті 40 КЗпП України (а. с. 32).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 141 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Відповідно до пунктів 1, 6 частини першої статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, вільний вибір виду діяльності та правовий захист від незаконного звільнення.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 27 червня 2012 року у справі № 6-65цс12, ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи, ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку із такими змінами при умові дотримання власником вимог частини другої статті 40, статей 42 43 49-2 КЗпП України.

Згідно із частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 09 листопада 1992 року за № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 33 Закону України «Про вищу освіту» структура закладу вищої освіти, статус і функції його структурних підрозділів визначаються статутом закладу вищої освіти та положеннями про відповідні структурні підрозділи. Структура закладу вищої освіти, що не є бюджетною установою, може визначатися статутом закладу без дотримання вимог цієї статті. Структурні підрозділи утворюються рішенням вченої ради закладу вищої освіти у порядку, визначеному цим Законом і статутом закладу вищої освіти. Основними структурними підрозділами закладів вищої освіти (крім коледжів, які не здійснюють підготовку бакалаврів) є факультети, кафедри, бібліотека. Факультет - це структурний підрозділ закладу вищої освіти, що об`єднує не менш як три кафедри та/або лабораторії, які в державних і комунальних закладах вищої освіти у сукупності забезпечують підготовку не менше 200 здобувачів вищої освіти денної форми навчання (крім факультетів вищих військових навчальних закладів (закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання), закладів вищої освіти фізичного виховання і спорту, закладів вищої освіти культури та мистецтва).

Згідно пункту 1 частини сьомої статті 33 Закону України «Про вищу освіту» структурними підрозділами закладу вищої освіти можуть бути, зокрема, навчально-науковий інститут - структурний підрозділ університету, академії, інституту, що об`єднує відповідні кафедри, лабораторії, науково-дослідні центри та експериментальні лабораторії, які провадять освітню діяльність і проводять наукові дослідження.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 64 ГК України підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов`язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Статтею 31 Закону України «Про вищу освіту» врегульовано утворення, реорганізація та ліквідація закладу вищої освіти.

Згідно із пунктом 1 частин першої та другої статті 31 Закону України «Про вищу освіту» рішення про утворення, реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, перетворення) чи ліквідацію закладу вищої освіти приймається: для закладів державної форми власності - Кабінетом Міністрів України. реорганізація чи ліквідація закладу вищої освіти не повинна порушувати права та інтереси осіб, які навчаються у цьому закладі вищої освіти. Обов`язок щодо вирішення всіх питань продовження безперервного здобуття вищої освіти такими особами покладається на засновника (засновників) закладу вищої освіти.

Відповідно до пункту 14 частини другої статті 32 Закону України «Про вищу освіту» заклади вищої освіти мають право утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати свої структурні підрозділи.

Отже, ураховуючи викладене та на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, суд апеляційної інстанції, встановивши, що Навчально-науковий інститут економіки та менеджменту був структурним підрозділом Національного авіаційного університету, обґрунтовано вважав, що на час вирішення відповідачем питання щодо звільнення позивача з роботи у нього мала місце реорганізація структурного підрозділу університету, а не юридичної особи в цілому.

Підставою для розірвання з працівником трудового договору у зв`язку з реорганізацією підприємства, установи, організації за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України може бути реорганізація підприємства, організації як юридичної особи.

Реорганізація ж структурного підрозділу юридичної особи із створенням або без створення іншого структурного підрозділу не є реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи.

На відміну від реорганізації юридичної особи, ця обставина може бути підставою для звільнення працівників структурного підрозділу, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, лише на підставах скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з такими змінами за умови дотримання власником вимог частини другої статті 40, статей 42 43 49-2 КЗпП України.

Власник уважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Так, відповідно до вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Відповідно до статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Аналіз указаної норми дає підстави для висновку, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме, ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Тобто кожна із зазначених підстав є самостійною підставою для звільнення працівника з ініціативи власника відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, виходив із того, що у відповідача мали місце реорганізація структурного підрозділу, встановивши, що позивача про його звільнення було попереджено за 2 місяці, запропоновано йому інші посади, які відповідали його кваліфікації та продуктивності, проте позивач від них відмовився, та дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність порушень НАУ вимог статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович