№ 760/3146/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 760/3146/19

провадження № 61-9873св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач -- ОСОБА_1 ,

відповідач --Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (у ході розгляду справи змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс-Банк»),

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Шмідт Катерина Валеріївна, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс-Банк» на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року у складі судді Усатової І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»; найменування змінено на Акціонерне товариство «Сенс-Банк» (далі - АТ «Сенс-Банк»)), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Шмідт К. В., ОСОБА_2 , про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 07 березня 2001 року державним нотаріусом П`ятої Київської нотаріальної контори Чуйко А. О., вона була власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене майно на підставі іпотечного договору № 38-02/728, посвідченого 13 червня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О. М., було передано в іпотеку у забезпечення зобов`язань за договором кредиту від 13 червня 2006 року № 38-05/3/75, кредитором за яким є ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк».

Заборгованість за договором становила (відповідно до інформації, наданої банком нотаріусу) 220 88,85 доларів США.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. 10 липня 2018 року було вчинено виконавчий напис № 10659, відповідно до якого звернуто стягнення на вказану квартиру.

Вважала, що виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню оскільки, нотаріусом не встановлено факту безспірності заборгованості, враховуючи, що відповідачем вказується сума боргу у доларах США, але під час оформлення кредитного договору вона отримала кредит у гривні, тому розрахунок мав проводитись за іншими відсотковими ставками (для кредитів виданих в гривні), які діяли в момент підписання договору.

Також, їй не було надіслано вимогу про усунення порушення виконання зобов`язання на адресу фактичного проживання, вказану у договорі кредиту від 13 червня 2006 року № 38-05/3/75, а саме: АДРЕСА_2 .

Окрім того, заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року у справі № 758/13958/15-ц стягнуто з неї на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 13 186,62 доларів США, тобто ПАТ «Укрсоцбанк» незаконно повторно за одним і тим же кредитним зобов`язанням позичальника подвійно стягнув кошти: за рішенням суду та за виконавчим написом.

Вважала, що ПАТ «Укрсоцбанк» скориставшись своїм правом на дострокове стягнення заборгованості за договором кредиту змінив строк виконання основного зобов`язання, у зв`язку із чим, право вимоги у ПАТ «Укрсоцбанку» настало 18 січня 2014 року, відповідно до умов пункту 4.5. договору, та у крайньому разі з моменту направлення їй вимоги про дострокове погашення кредиту - 01 вересня 2014 року. У будь-якому випадку, вважала, що строки звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису минули.

Також, вказувала на те, що банк після повного дострокового стягнення кредиту продовжував нараховувати відсотки, тому суму, на яку було вчинено виконавчий напис, не можна вважати безспірною.

Крім того, зазначала, до кредитний договір не був посвідчений нотаріально, тому нотаріус не міг вчиняти виконавчий напис.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 10 липня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. за № 10659.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»; найменування змінено на Акціонерне товариство «Сенс-Банк» (далі - АТ «Сенс-Банк»)), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Шмідт К. В., ОСОБА_2 , про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволено.

Визнано виконавчий напис, вчинений 10 липня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., зареєстрований в реєстрі за № 10659, яким запропоновано звернути стягнення предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 40,54 кв. м, житловою площею 24,10 кв. м, яке було передано в іпотеку на підставі іпотечного договору № 38-02/728, посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О. М. за реєстровим № 1780, додаткової угоди № 1, посвідченої 18 червня 2006 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О. М., таким, що не підлягає виконанню.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовано тим, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису належно не переконався як у безспірності розміру заборгованості, з метою погашення якої запропоновано звернути стягнення за виконавчим написом, так і в самому розмірі такої заборгованості.

Крім того, з дня виникнення права вимоги банком минуло більше трьох років, що виключає можливість задоволення вимог кредитора на підставі виконавчого напису.

Суди послалися на відповідний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року до Верховного Суду, АТ «Сенс-Банк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково вказали, що виконавчий напис нотаріуса був вчинений поза межами трирічного строку (10 липня 2018 року), оскільки рішення про стягнення заборгованості Подільським районним судом м. Києва було ухвалено 08 липня 2016 року у справі № 758/13958/15-ц.

Вважає, що товариство дотрималося належної процедури для вчинення нотаріусом виконавчого напису, у тому числі вчасно направило відповідну вимогу боржнику.

Посилається на практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Наводить загальні норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, без зазначення конкретних норм, які були неправильно застосовані судами попередніх інстанцій.

Вважає, що позивач не спростував безспірність заборгованості, зокрема, ним не було подано доказів, що до вчинення виконавчого напису ним було подано позов щодо оспорення розміру такої заборгованості.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

08 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень АТ «Сенс-Банк» вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс17), від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706св19) та постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 рок у справі № 359/4435/19, від 15 лютого 2023 року у справі № 947/10174/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга АТ «Сенс-Банк» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною першою статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями -не більше одного року.

У абзаці 3 пункту 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, вказано, що заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.

Згідно із пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

З урахуванням положень статей 15 16 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 та узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Частиною першою статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, проте такі вимоги банком не заявлялися.

Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року у справі № 758/13958/15-ц стягнуто достроково з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 13 186,62 доларів США.

Тобто, після цього банк втратив можливість продовжувати нараховувати проценти за кредитним договором. Натомість, з оскаржуваного виконавчого напису за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки пропонується задовольнити вимоги стягувача у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання/неналежного виконання боржником умов кредитного договору, у тому числі строкової заборгованості по нарахованих відсотках у сумі 228 доларів США та простроченої заборгованості по нарахованих відсотках у сумі 8966,50 доларів США, які були нараховані вже після дострокового повного стягнення заборгованості.

Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з тим, що заборгованість, в рахунок якої було вчинено спірний виконавчий напис, не була безспірною, та відхиляє доводи касаційної скарги про зворотне, як безпідставні.

Крім того, суди попередніх інстанцій правильно послалися на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17, в якій вказано, що зміст частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Велика Палата Верховного Суду підтверджує висновок, викладений у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, що норми частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на час вчинення спірних виконавчих написів) слід застосовувати разом з нормами частини другої статті 88 цього Закону та статті 257 ЦК України, які передбачають трирічний строк від дня виникнення права вимоги, в межах якого вчиняється виконавчий напис.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно вказав, що оскільки рішенням Подільського районного суду міста Києва з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за договором, станом на 20 квітня 2015 року, то з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років, що виключає можливість її стягнення за виконавчим написом.

Доводи касаційної скарги про те, що виконавчий напис нотаріуса був вчинений у межах трирічного строку (10 липня 2018 року), оскільки рішення про стягнення заборгованості Подільським районним суду м. Києва було ухвалено 08 липня 2016 року у справі № 758/13958/15-ц, не заслуговують на увагу, оскільки позов про стягнення достроково повного розміру заборгованості було подано раніше, а заборгованість було стягнуто судом станом на 20 квітня 2015 року.

Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Посилання заявника на те, що висновки судів першої та апеляційноїінстанцій суперечать правовим висновкам, які висловлені у раніше прийнятих постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, не заслуговує на увагу, оскільки в наведених ним справах були встановлені інші фактичні обставини, а висновки судів попередніх інстанцій їм не суперечать.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс-Банк» залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник