№ 760/5448/17

Постанова

Іменем України

21 січня 2021 року

м. Київ

справа № 760/5448/17

провадження № 61-11504св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Національне антикорупційне бюро України, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року у складі головуючого судді Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у складі суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що 16 січня 2017 року він направив на адресу НАБУ заяву про вчинення кримінального правопорушення начальником слідчого управління прокуратури Львівської області ОСОБА_2 , яку було перенаправлено до Генеральної прокуратури України, а потім до прокуратури Львівської області, якою відмовлено у внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та проведення досудового розслідування, з підстав відсутності об`єктивних даних, що свідчать про вчинення кримінального правопорушення, так як в заяві від 16 січня 2017 року висловлено лише міркування щодо неправильно прийнятого процесуального рішення та неналежного розгляду звернення.

Повторну його заяву від 14 лютого 2017 року до НАБУ також скеровано до Генеральної прокуратури України для розгляду відповідно до компетенції звернення.

Посилаючись на незаконність дій посадових осіб НАБУ при розгляді його заяви про кримінальне правопорушення від 16 січня 2017 року, оскільки така заява має бути розглянута за правилами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), а не відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», а також на невідповідність дій працівників НАБУ вимогам статей 55 56 214 216 КПК України, унаслідок яких було принижено його честь, гідність, ділову репутацію та завдано моральних страждань, ОСОБА_1 просив стягнути з кожного із відповідачів на свою користь по 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження незаконних дій чи бездіяльності відповідачів, унаслідок яких порушені його права та завдано моральної шкоди, у визначеному ним розмірі, а також причинний зв`язок між ними.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції повно і всебічно з`ясовані всі обставини справи, надана належна правова оцінка доказам, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У серпні 2020 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року, в якій, з урахуванням уточнень і посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не застосували до спірних правовідносин Конституцію України, як норму прямої дії, а отже не захистили порушені права заявника;

- не врахували, що статтею 56 Конституції України заявнику гарантовано право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, та необґрунтовано відмовили у задоволенні позову;

- не надали належної оцінки наданих заявником доказів протиправності дій посадових осіб НАБУ, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову;

-не взяли до уваги правових висновків викладених в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року у справі № 6-19535св14, від 25 лютого 2015 року у справі № 6?25499св14 та постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-48цс13.

У жовтні 2020 року НАБУ подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому посилаючись на її безпідставність, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення, які є законними, обґрунтованими та прийнятими при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 05 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_3.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у даній справі; витребувано матеріали справи № 760/5448/17 із Солом`янського районного суду м. Києва та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2020 року матеріали справи № 760/5448/17 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року № 84/0/226-21 у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3 , на підставі службової записки секретаря Третьої судової палати Висоцької В. С. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та матеріали справи № 760/5448/17 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 січня 2017 року ОСОБА_1 , діючи як представник фермерського господарства «Бурка В. В.» (далі - ФГ «Бурка В. В.»), направив заяву до НАБУ про можливе вчинення кримінального правопорушення начальником слідчого управління прокуратури Львівської області ОСОБА_2 .

Листом заступника керівника управління по роботі з громадськістю НАБУ Ляхович У. І. від 27 січня 2017 року № 11-006/3506 заяву ОСОБА_1 скеровано до Генеральної прокуратури України відповідно до компетенції розгляду звернення, про що повідомлено заявника.

Листом від 06 лютого 2017року № 17/7-11158-05 Генеральна прокуратура Україна направила заяву ОСОБА_1 до прокуратури Львівської області.

Листом від 09 лютого 2017 року № 06/3-124-05 прокуратури Львівської області представника ФГ «Бурка В. В.» - ОСОБА_1 повідомлено про відмову у внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та проведення досудового розслідування за його заявою від 16 січня 2017року.

14 лютого 2017 року ОСОБА_1 , діючи як представник ФГ «Бурка В. В.», направив на адресу НАБУ звернення щодо заяви, поданої ним 16 січня 2017 року.

Листом від 22 лютого 2017 року № 11-188/6957 НАБУ повідомило ОСОБА_1 про те, що його заяву від 27 січня 2017 року направлено до Генеральної прокуратури України для розгляду відповідно до компетенції звернення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зчастиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до пунктів 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на неправомірність дій посадових осіб НАБУ при розгляді його заяви від 16 січня 2017 року про вчинення кримінального правопорушення начальником слідчого управління прокуратури Львівської області ОСОБА_2 , якими йому завдано моральну шкоду.

Відповідно достатті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першоїінстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння йому шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між діями посадових осіб НАБУ щодо розгляду його заяви про кримінальне правопорушення та настанням шкоди.

Крім того, суди обґрунтовано звернули увагу на те, що ОСОБА_1 звертався до НАБУ, як представник ФГ «Бурка В. В.», проте з даним позовом звернувся, як фізична особа, і заявив вимоги про стягнення саме на його користь морального відшкодування.

Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не урахували висновки, викладені в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року у справі №6-19535св14, від 25 лютого 2015 року у справі №6-25499св14 та викладені у постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі №6-48цс13, є необгрунтованими, оскільки зазначені судові рішення ухвалені за наявності інших фактичних обставин у зазначених справах.

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо неправомірної відмови у задоволенні позову зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судами, і суди їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті б Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс 18).

Відповідно доусталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про внесення Верховним Судом до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України

Касаційна скарга ОСОБА_1 містить клопотання про внесення Верховним Судом до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України необхідно зазначити таке.

Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Оскільки в процесі розгляду справи Верховним Судом не встановлено підстав визначених частиною шостою статті 10 ЦПК України для внесення подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України, то клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про внесення Верховним Судом до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 19 вересня 2019 та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик