№ 760/5871/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 760/5871/18

провадження № 61-11406св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Люсан», Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 9 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Кушнір С. І., та постанову Київського апеляційного суду від 2 липня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Люсан» (далі - ТОВ «Люсан»), Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Солом`янська РДА) про визнання недостовірними відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - реєстр).

Позов мотивовано тим, що згідно з протоколом № 7 загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «Люсан» від 12 серпня 2010 року прийнято рішення про звільнення позивача з посади директора з 1 вересня 2010 року та призначення на посаду директора ОСОБА_2 з 2 вересня 2010 року.

Однак з невідомих позивачу причин відповідач не вжив необхідних заходів для внесення відповідних змін до реєстру, про що позивачу стало відомо лише у 2017 році.

Так, з інформації про юридичну особу ТОВ «Люсан», яка міститься на сайті Міністерства юстиції України, отриманої за безкоштовним запитом з реєстру, вбачається, що у графі «Прізвище, ім`я, по батькові, дата обрання (призначення) осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи», позивач - ОСОБА_1 зазначена і як керівник, і як підписант.

Таким чином, згідно з витягом з реєстру ТОВ «Люсан» є юридичною особою, керівником якої досі вказана позивач - ОСОБА_1 , що є недостовірною інформацією, та стало підставою для звернення до суду із зазначеним позовом.

Позивач просила:

визнати відомості, що містяться в реєстрі щодо керівника та підписанта ТОВ «Люсан», а саме «Прізвище, ім`я, по батькові, дата обрання (призначення) осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи: ОСОБА_1 (керівник, підписант)» - недостовірними;

встановити порядок виконання рішення суду, зазначивши, що це рішення є підставою для державного реєстратора Солом`янської РДА виключити з реєстру відомості про позивача - ОСОБА_1 як керівника та підписанта відповідача ТОВ «ЛЮСАН».

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 9 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмолено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив про те, що державним реєстратором вчинено всі реєстраційні дії, які відповідають вимогам Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Відомості, які містяться в реєстрі щодо юридичної особи ТОВ «Люсан», є достовірними.

ТОВ «Люсан» не надано державному реєстратору належні відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» документи, які дають право для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в реєстрі, у тому числі, змін до установчих документів юридичної особи щодо керівника та підписанта ТОВ «Люсан» - ОСОБА_1 .

Місцевий суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, не доведено порушення ТОВ «Люсан» та Солом`янською РДА норм Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Постановою Київського апеляційного суду від 2 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 9 жовтня 2019 року змінено шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції вказаної постанови.

Апеляційний суд вказав, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції, у порушення вимог статей 263 264 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), належним чином не з`ясував характер та зміст заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у їх задоволенні з підстав недоведеності.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що наведений у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» перелік реєстраційний дій, які проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в реєстрі, є вичерпним. До даного переліку не відносяться судові рішення про визнання недостовірними відомостей в реєстрі.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неналежним, оскільки суперечить вимогам чинного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 9 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 2 липня 2020 року і ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування до спірних правовідносин у сфері визнання недостовірними відомостей про керівника, зазначених в реєстрі, а саме статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», яка обумовлює такий спосіб захисту як скасування реєстрації дії/запису в Єдиному державному реєстрі.

На думку заявника, неправильне застосування судом норм матеріального права полягає у застосуванні лише статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та незастосуванні норм Конституції, Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Судом апеляційної інстанції не враховано, що застосування статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», яка обумовлює інший спосіб захисту, є неефективним, оскільки в силу приписів статті 9 вказаного Закону таке рішення суду (рішення про скасування реєстрації дії/запису в реєстрі) технічно не може бути виконаним реєстратором, у зв`язку з чим порушені права та інтереси позивача не можуть бути захищеними.

Заявник вважає, що єдиним можливим та належним способом захисту свого права є визнання недостовірними відомостей реєстру, за яким ОСОБА_1 є керівником (директором) ТОВ «Люсан».

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 9 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першоїінстанції.

Підставою касаційного оскарження рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 9 жовтня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 2 липня 2020 року ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування до спірних правовідносин статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Відповідно до наказу № 1-К від 1 грудня 2009 року ОСОБА_1 призначена директором ТОВ «Люсан», про що зроблений запис у трудовій книжці.

Згідно з протоколом № 7 загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «Люсан» від 12 серпня 2010 року прийнято рішення про звільнення позивача з посади директора з 1 вересня 2010 року та призначення на посаду директора ОСОБА_2 з 2 вересня 2010 року.

Відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ «Люсан», оформленого протоколом № 7 від 12 серпня 2010 року, новому керівнику доручено здійснити дії, пов`язані з державною реєстрацією відповідних змін до відомостей, що містить реєстр.

На підставі вказаного протоколу, наказу № 3-К від 1 вересня 2010 року та відповідно до вимог статтей 47 116 КЗпП України до трудової книжки позивача внесено запис про звільнення за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України) з 1 вересня 2010 року.

На час розгляду справи судами попередніх інстанцій ОСОБА_1 працює на посаді заступника начальника управління освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації.

Згідно з витягом з реєстру керівником ТОВ «Люсан» вказана ОСОБА_1

ОСОБА_1 зверталася до ТОВ «Люсан» та відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Солом`янської РДА зі зверненнями про вчинення дій з проведення державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в реєстрі, щодо виключення її як керівника та підписанта ТОВ «Люсан».

9 лютого 2018 року державний реєстратор відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Солом`янської РДА листом № 525-36/05 повідомив ОСОБА_1 про те, що Солом`янською РДА отримано пакет документів ТОВ «Люсан» щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах. В ході розгляду виявлено невідповідність документів вимогам Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Також зазначено, що відповідно до відомостей, які містяться в реєстрі, 5 липня 2017 року подано документи для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, де у рішенні загальних зборів учасників зазначено дату звільнення та призначення керівника, яка відрізняється від дати, вказаної в рішенні загальних зборів учасників від 12 серпня 2010 року.

9 лютого 2018 року державним реєстратором відповідно до статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» зупинено розгляд документів на 15 календарних днів та направлено повідомлення від 9 лютого 2018 року директору ТОВ «Люсан» для усунення причин, на підставі яких зупинено розгляд документів.

26 лютого 2018 року державним реєстратором повідомлено про відмову у проведенні внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах ТОВ «Люсан», відповідно до статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої

Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

На основі тлумачення вказаних норм можна зробити висновок про те, що цивільні права/інтереси захищаються у такий спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не передбачають ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 4-125цс20).

Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

В кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (пункт 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» та пункт 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України»).

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу-підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних

осіб-підприємців.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов`язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; припинення юридичної особи, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця; відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.

Колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що єдиним можливим та належним способом захисту в судовому порядку її права є визнання недостовірними відомостей реєстру, в якому зазначено, що ОСОБА_1 є керівником (директором) ТОВ «Люсан».

Наведений у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» перелік реєстраційний дій, які проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в реєстрі, є вичерпним. До зазначеного переліку не відносяться судові рішення про визнання недостовірними відомостей в реєстрі, однак відносяться судові рішення про скасування або зміну відомостей.

Враховуючи вказане, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту права є неналежним.

Касаційний суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недостовірними відомостей, що містяться у реєстрі та встановлення порядку виконання рішення суду із зазначенням, що воно є підставою для державного реєстратора виключити такі відомості з реєстру, не підлягають задоволенню.

Колегія суддів відхиляє доводи заявника з приводу відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування до спірних правовідносин у сфері визнання недостовірними відомостей про керівника, зазначених в реєстрі, саме

статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», яка обумовлює такий спосіб захисту як скасування реєстрації дії/запису в реєстрі, оскільки позивач не заявляв вказаних вимог та не просив захистити право у визначений цією нормою спосіб.

Оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги.

Отже доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Встановивши відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у частині, незміненій апеляційним судом, та постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у вказаній частині та постанова апеляційного суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 9 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 2 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська