№ 761/10620/15-ц

Постанова

Іменем України

04 лютого 2020 року

місто Київ

справа № 761/10620/15-ц

провадження № 61-3837св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Український тиждень»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український тиждень» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 вересня 2017 року у складі судді Савицького О. А. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Левенця Б. Б., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачів

ОСОБА_1 у квітні 2015 року звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український тиждень» (далі - ТОВ «Український тиждень»), згідно з яким, з урахуванням письмових пояснень від 26 вересня 2017 року щодо визначення розміру компенсації, просив: стягнути з ТОВ «Український тиждень» на його користь компенсацію за порушення виключних авторських прав на фотографічний твір у розмірі 20 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»; стягнути з ТОВ «Український тиждень» на його користь компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 30 000, 00 грн; стягнути з ТОВ «Український тиждень» на його користь судові витрати, понесені позивачем за подання позову до суду.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що він є професійним фотографом, йому належить авторство фотографічного твору «Україночка»/«ІНФОРМАЦІЯ_6», на якому позує дівчинка у народному вбранні.

У друкованому журналі, а також у його електронній версії, що доступна у мережі Інтернет, «Український тиждень» (від ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_1) для статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» використано цей твір, на що згоди він не надавав.

Завдання моральної шкоди обґрунтовував тим, що твір використано як частину колажу із іншою фотографією, яка викликає неприємні враження, що вплинуло на його репутацію та на що поскаржилася мати дівчинки. Такі обставини призвели до моральних страждань.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. У своїх запереченнях на позовну заяву зауважив, що зображення, розміщене на сторінці 7 журналу «Український тиждень» (від ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_1), а також в мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3, є відтворенням колажу, опублікованого на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4, із посиланням на зазначений інтернет ресурс, а не твору, автором якого є позивач.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Український тиждень» на користь ОСОБА_1 . 67 543, 60 грн, з яких: 64 000, 00 грн - компенсація за порушення виключних майнових авторських прав; 3 000, 00 грн - відшкодування моральної шкоди; 543, 60 грн - судові витрати зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що, взявши до уваги встановлені обставини порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача на фотографічний твір «ІНФОРМАЦІЯ_6», а також врахувавши тривалість порушення та його обсяг, відсутність доказів раніше вчинених відповідачем порушень виключних прав позивача, можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля, суд, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за порушення виключних майнових авторських прав у сумі 67 543, 60 грн, виходячи з розрахунку 20 мінімальних заробітних плат, розмір якої згідно з Законом України

«Про державний бюджет України на 2017 рік» становив 3 200, 00 грн.

Враховуючи усі встановлені судом у справі обставини, вимоги закону, а також те, що посилання позивача на порушення відповідачем його авторських прав знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, що, в свою чергу, становить достатню та справедливу сатисфакцію в частині відшкодування моральної шкоди, якої зазнав позивач, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди 30 000, 00 грн є завищеним, та таким, що не відповідає ступеню перенесених страждань, а тому вважав, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000, 00 грн.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Український тиждень» відхилено. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 вересня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що при використанні інформації, отриманої з мережі Інтернет, на журналістів може розповсюджуватися принцип «умовного імунітету від відповідальності», проте такий імунітет не є безумовним та повинен коригуватися з урахуванням притаманних цій технології рис. Відповідач відтворив і розповсюдив контрафактний примірник твору із сайту ІНФОРМАЦІЯ_5, який не є перевіреним джерелом, сам по собі сайт є сатиричним та усі матеріали створюються відвідувачами цього сайту. Відтворення фотографічного твору відбулося не у обсязі, виправданому поставленою метою, а сприяло задоволенню тематичних інтересів певної групи читачів та позбавлено інформаційної мети. Відтворення відбулося без обов`язкового зазначення імені автора, а посилання на сайт виконано у спосіб, який не дозволяє пересічному читачу отримати інформацію про інше (попереднє) джерело такої публікації. Відповідач мав достатньою мірою передбачати наслідки використання фотографічного твору, який є об`єктом авторського права, дії відповідача не можна уважати сумлінними, а відтворення фотографічного твору відбулося з порушенням законних інтересів автора та у спосіб, який не дозволяє вести мову про виправданість його використання, відтак має наслідком настання цивільної відповідальності.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у грудні 2017 року, ТОВ «Український тиждень» просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року, постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що судами не враховано, що ТОВ «Український тиждень» у журналі, що видається відповідачем, опублікувало не твір позивача, а колаж, який раніше був оприлюднений на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5, із посиланням на цей веб-ресурс, а отже заявник не порушував прав позивача, не завдавав йому шкоди, дії заявника не носять протиправний характер. Також зазначає, що суди залишили поза увагою те, що колаж, опублікований на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5, наявний також на інших веб-сайтах. ТОВ «Український тиждень» вважає, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення частини першої статті 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права», статті 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», а також необґрунтовано врахували висновок судової експертизи, який не є для судів обов`язковим.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є автором фотографічного твору «ІНФОРМАЦІЯ_6», що підтверджується наданим кольоровим примірником твору, у правому нижньому куті якого поверх зображення нанесено знак охорони авторського права, який складається з латинської літери «С» у колі, імені особи, якій належить авторське право - ОСОБА_2 , і року публікації твору - 2011 рік; свідоцтвом про реєстрацію авторського права на Збірку фотографічних творів «ІНФОРМАЦІЯ_6» від 08 квітня 2015 року за № НОМЕР_2.

На 6-7 сторінках журналу «Український тиждень» (від ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_1) у статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» розташовані поруч фотографія дівчинки, авторство на яку належить позивачу, та фотографія чоловіка, під якими наявний напис «фашистка и антифашист современные украинские реалии» (мовою оригіналу).

Журнал, а також скріншот його електронної версії, розміщено в мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до висновку судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності у цивільній справі №466/1948/15-ц від 14 травня 2015 року фотографія дівчини у зазначеній статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» є використанням шляхом відтворення фотографічного твору «ІНФОРМАЦІЯ_6», що відбулося не у обсязі, виправданому поставленою метою.

У висновку судової експертизи зазначено, що стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», у ілюстраціях до якої відтворено фотографічний твір «ІНФОРМАЦІЯ_6», задовольняє саме тематичні інтереси (а не інформаційні потреби) певної групи читачів, а також практично позбавлена інформаційної мети.

Також у висновку зазначається, що «тематичний (не інформаційний) зміст публікації не здатен виконувати роль змістовного контексту фотографії. Брак інформаційного наповнення статті унеможливлює виникнення єдиного інформаційного змісту фотографічного твору. У свою чергу, багатозначність змістових характеристик фотографії «ІНФОРМАЦІЯ_6», використаної як ілюстрацію до статті, змушує замислитися над темою публікації, але вона не отримує необхідного інформаційного навантаження, яке б дозволило вести мову про виправданість використання цього фотографічного твору задекларованій інформаційній меті».

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 як автор твору звернувся до суду з позовом за захистом порушених, на його переконання, авторських прав.

Відповідно до статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Суб`єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об`єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору (стаття 421 ЦК України).

Майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (частина перша статті 424 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 433 ЦК України, пункту 10 частини першої статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» об`єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії.

Згідно із статтею 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону.

Статтями 435 437 ЦК України та статтею 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що первинним суб`єктом авторського права є автор твору, а авторське право виникає з моменту створення твору.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» контрафактний примірник твору, фонограми, відеограми - це примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці товари, фонограми і відеограми ніколи не охоронялись або перестали охоронятися.

Національним стандартом № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року №1185, визначено, що контрафактна продукція - це продукція або примірник, які випускаються, відтворюються, публікуються, розповсюджуються, реалізуються тощо з порушенням майнових прав інтелектуальної власності.

За змістом статей 440 441 ЦК України, статті 15 Закону України

«Про авторське право і суміжні права» до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб`єктом авторського права. Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти: 1) відтворення творів; 2) публічне виконання і публічне сповіщення творів; 3) публічну демонстрацію і публічний показ; 4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; 5) переклади творів; 6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; 7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо; 8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; 9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; 10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп`ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп`ютер; 11) імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 21 Закону України

«Про авторське право і суміжні права» без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов`язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є: вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14, 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39-41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42, 43 цього Закону обмежень майнових прав.

Згідно з частиною першою статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (у редакції, чинній на момент подання позову та ухвалення рішення судом першої інстанції) за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції. При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об`єктів суміжних прав, використанні творів і об`єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право: подавати позови до суду про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

Відповідно до пунктів «а» та «г» частини другої статті 52 Закону України

«Про авторське право і суміжні права» (у редакції, чинній на момент подання позову та ухвалення рішення судом першої інстанції) суд має право постановити рішення чи ухвалу про: а) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування; г) виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Відповідно до пункту 42 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04червня 2010 року № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав. Для визначення суми такої компенсації, яка є адекватною порушенню, суд має дослідити: 1) факт порушення майнових прав та яке саме порушення допущено; 2) об`єктивні критерії, що можуть свідчити про орієнтовний розмір шкоди, завданої неправомірним кожним окремим використанням об`єкта авторського права і (або) суміжних прав; 3) тривалість та обсяг порушень (одноразове чи багаторазове використання спірних об`єктів); 4) розмір доходу, отриманий унаслідок правопорушення; 5) кількість осіб, право яких порушено; 6) наміри відповідача; 7) можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо.

При цьому необхідно враховувати загальні засади цивільного законодавства, встановлені статтею 3 ЦК України, зокрема, принцип справедливості, добросовісності та розумності. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації повинні бути наведені в судовому рішенні. Розмір компенсації визначається судом, виходячи з позовних вимог, однак не може бути меншим від 10 і не може перевищувати 50 000 мінімальних заробітних плат, які встановлені законом на час ухвалення рішення у справі.

Заперечуючи проти позову, заявник у касаційній скарзі зазначає, що ТОВ «Український тиждень» у своєму журналі опублікувало не твір позивача, а колаж, який раніше був опублікований на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5, із посиланням на цей веб-ресурс, а отже заявник не порушував прав позивача, не завдавав йому шкоди, дії заявника не носять протиправний характер. Також зазначає, що суди залишили поза увагою те, що колаж, опублікований на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5, наявний також на інших веб-сайтах.

Відповідно до пункту 4 статті 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» в цьому Законі під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді видань газетного та журнального типу є окремими періодичними і такими, що продовжуються, друкованими виданнями і підлягають реєстрації на загальних підставах. Зазначені в частинах першій та другій цієї статті Закону друковані видання можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України. Друкований засіб масової інформації вважається виданим, якщо він підписаний до виходу в світ і видрукований будь-яким тиражем. Сфера розповсюдження друкованого засобу масової інформації не обмежується.

Відхиляючи заперечення заявника проти позову, що ТОВ «Український тиждень» у своєму журналі опублікувало не твір позивача, а колаж, який раніше був опублікований на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5, із посиланням на цей веб-ресурс, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що доказів того, що веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_4 є засобом масової інформації в розумінні положень Закону України «Про друковані засоби масової інформації», матеріали справи не містять, а отже відсутні підстави вважати, що посилання на веб-сайт, з якого запозичено твір позивача, звільняє відповідача від відповідальності за порушення прав автора твору. Крім того, відповідачем використане фотографічне зображення, автором якого є позивач, а не дослівне відтворення матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації.

Європейський суд з прав людини у § 63 рішення у справі «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України» (заява № 33014/05, від 05 травня 2011 року) зазначив, що необхідно визнати, що Інтернет як інформаційний і комунікаційний інструмент дуже відрізняється від друкованих засобів масової інформації, особливо у тому, що стосується здатності зберігати та передавати інформацію. Електронна мережа, яка обслуговує мільярди користувачів у всьому світі, не є і потенційно не буде об`єктом такого ж регулювання та засобів контролю. Ризик завдання шкоди здійсненню та використанню прав людини і свобод, зокрема права на повагу до приватного життя, який становлять інформація з Інтернету та комунікація в ньому, є безумовно вищим, ніж ризик, який походить від преси. Таким чином, підходи, які регулюють відтворення матеріалу з друкованих засобів масової інформації та Інтернету, можуть відрізнятися. Останній, безперечно, має коригуватися з урахуванням притаманних цій технології рис для того, щоб забезпечити захист зазначених прав і свобод та сприяння їм.

Публікуючи твір позивача у своєму журналі, заявник мав розуміти, що веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_4 не є друкованим засобом масової інформації, а тому положення Закону України «Про друковані засоби масової інформації» щодо застосування принципу журналістського імунітету від цивільної відповідальності не буде поширюватися на дії відповідача, оскільки такий імунітет не є безумовним та передбачає певні правила, за яких можливе звільнення від відповідальності.

ТОВ «Український тиждень», публікуючи твір, автором якого є позивач, мало переконатися, що джерело поширення цього фото є друкованим засобом масової інформації, оцінити ризики завдання шкоди здійсненню та використанню прав людини вчиненням дій щодо поширення без дозволу автора його твору, оскільки стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», у ілюстраціях до якої відтворено фотографічний твір «ІНФОРМАЦІЯ_6», задовольняє саме тематичні інтереси (а не інформаційні потреби) певної групи читачів, а також практично позбавлена інформаційної мети.

Доводи касаційної скарги про те, що колаж, опублікований ТОВ «Український тиждень», наявний також на інших веб-сайтах, не спростовує висновків судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірне використання твору позивача без його згоди, а також із порушенням вимог статті 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Також відхилені доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано врахували висновки судової експертизи, оскільки такі доводи зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вирішення питання про поновлення виконання оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2018 року зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 вересня 2017 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Зробивши висновок про залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій, постановлених у справі, Верховний Суд, керуючись частиною третьою статті 436 ЦПК України, поновлює їх виконання.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український тиждень»залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 вересня 2017 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко