02.02.2023

№ 761/11256/17

Постанова

Іменем України

07 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 761/11256/17

провадження №61-17426св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 рокуу складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди, захист прав споживачів фінансових послуг,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди, захист прав споживачів фінансових послуг.

На обґрунтування позовних вимог вказувала, що 11 листопада 2015 року набрало законної сили рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 липня 2015 року у справі № 757/29091/14-ц, яким позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» (далі - ПАТ «Терра Банк»), Публічного акціонерного товариства «Кристалбанк» (далі - ПАТ «Кристалбанк»), третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, задоволено частково. Визнано за позивачем право на відшкодування за договором банківського вкладу від 05 серпня 2014 року № ВДР-163660:840 суми банківського вкладу у розмірі 1 200 дол. США.

Зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію та ліквідацію ПАТ «Терра Банк» усунути порушення бухгалтерського (банківського) обліку за договором банківського вкладу від 05 серпня 2014 року № ВДР-163660:840 шляхом поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року № 96834 на суму 1 200 дол. США за вкладним рахунком позивача № НОМЕР_1 .

30 червня 2016 року набрало законної сили рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2016 року у справі № 761/7978/15-ц, яким позов ОСОБА_1 до ПАТ «Терра Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено частково. Визнано протиправними дії ПАТ «Терра Банк» зі скасування (видалення) банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року № 96834 на суму 1 200 дол. США за вкладним рахунком позивача № НОМЕР_1 .

Позивачка неодноразово протягом 2016 року зверталася до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявами про виплату відшкодування за вкладом, однак судові рішення відповідачем залишаються невиконаними.

Посилаючись на вказані обставини та на приписи статті 129 Конституції України, Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Закону України «Про захист прав споживачів», з урахуванням уточнення позовних вимог, позивачка просила стягнути з відповідача на свою користь:

- суму невиплаченого гарантованого відшкодування за договором вкладу від 05 серпня 2014 року № ВДР-163660:840 в гривневому еквіваленті 16 038,52 грн;

- курсову різницю на суму вкладу 1 200 дол. США між офіційним курсом гривні до долару США на день початку виведення ПАТ «Терра Банк» з ринку 22 серпня 2014 року та курсом гривні за розрахунком станом на день ухвалення рішення у справі у розмірі 15 407,98 грн;

- 3 % річних у сумі 1 154,77 грн, інфляційні втрати у сумі 11 401,73 грн та у рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 невиплачене гарантоване відшкодування за договором вкладу від 05 серпня 2014 року № ВДР-163660:840 у розмірі 16 038,52 грн; курсову різницю на суму вкладу 1 200 дол. США між офіційним курсом гривні до долару США у розмірі 15 407,98 грн; моральну шкоду у розмірі 1 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 червня 2017 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 26 липня 2017 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за час прострочення зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування скасовано.

Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за час прострочення зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування.

Роз`яснено, що спір в частині стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 3 % річних та інфляційних втрат за час прострочення зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2020 року заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року залишено без задоволення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення невиплаченого гарантованого відшкодування, курсової різниці та моральної шкоди скасовано.

Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення невиплаченого гарантованого відшкодування, курсової різниці та моральної шкоди.

Роз`яснено, що спір в частині стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб невиплаченого гарантованого відшкодування, курсової різниці та моральної шкоди підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Закриваючи провадження у справі суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн 00 коп. (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. Тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, в якій просить скасувати вказану постанову, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У касаційній скарзі скаржник посилається на підстави касаційного оскарження визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вказує, що оскаржувану постанову ухвалено за відсутності позивача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, що є обов`язковою підставою для скасування цієї постанови.

У касаційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції не може бути визнано незаконним або необґрунтованим з підстав, наведених апеляційним судом в мотивувальній частині оскаржуваної постанови, оскільки на час розгляду справи судом першої інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції подібних спорів ще не існувало (як не існувало, власне, і самої Великої Палати та Верховного Суду).

Не може бути визнано незаконним чи необґрунтованим рішення із підстав невідповідності юрисдикції цього спору правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду. Окрім того, на час розгляду справи, у червні 2017 року, діяли також інші редакції КАС України та ЦПК України, однак це залишилось поза увагою апеляційного суду, і не знайшло відображення в оскаржуваній постанові.

Оскаржувану постанову ухвалено без врахування правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 826/12003/16 та в постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року № 200/14379/19-а.

Апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам позивача в частині посилання на ці правові висновки, лише формально зазначивши про нетотожність спірних правовідносин у справі.

За змістом цього правового висновку, деліктні позови вкладників неплатоспроможних банків до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб підлягають розгляду судами саме цивільної юрисдикції.

Водночас, поза увагою апеляційного суду залишився також правовий висновок, викладений в пунктах 45, 46 постанови Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі № 200/14379/19-а.

Оскільки у цій справі вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної позивачу внаслідок невиконання (перешкоджання виконанню) відповідачем судових рішень, ухвалених на користь позивача в різних судових справах, не заявлені в одному провадженні з вимогами вирішити публічно-правовий спір, то такий спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Щодо поданих скаржником 14 липня 2022 року додаткових пояснень слід зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392 - 395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.

У цій справі суд касаційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у зв`язку із чим колегія суддів не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасників справи по суті спору, які не наведені в касаційній скарзі.

Доводи інших учасників справи

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 761/11256/17 з Шевченківського районного суду міста Києва.

Справа № 761/11256/17 надійшла до Верховного Суду у липні 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що 11 листопада 2015 року набрало законної сили рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 липня 2015 року у справі № 757/29091/14-ц, яким позов ОСОБА_1 до ПАТ «Терра Банк», ПАТ «Кристалбанк», третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, задоволено частково. Визнано за позивачем право на відшкодування за договором банківського вкладу від 05 серпня 2014 року № ВДР-163660:840 суму банківського вкладу у розмірі 1 200 дол. США.

06 квітня 2016 року набрало законної сили рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2016 року у справі № 761/24672/15-ц, яким позов ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію та ліквідацію ПАТ «Терра Банк» Ірклієнка Ю. П., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено частково. Зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію та ліквідацію ПАТ «Терра Банк» усунути порушення бухгалтерського (банківського) обліку за договором банківського вкладу від 05 серпня 2014 року № ВДР-163660:840 шляхом поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року № 96834 на суму 1 200 дол. США за вкладним рахунком позивача № НОМЕР_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом із тим відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає із спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу або порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим законом також регулюються відносини між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, банками, Національним банком України, визначаються повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є забезпечення фінансування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд гарантування вкладів фізичних осіб наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Норми статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до вимог цього закону та нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб станом на день початку процедури виведення банку з ринку; уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів цього Фонду; Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не пізніше ніж через 20 днів з дня початку процедури виведення банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладника на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів у газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України».

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення банку з ринку.

За приписами частини першої статті 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним Банком України, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, працівниками Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є гарантіями держави, передбаченими Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Для виконання Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб чи уповноваженої особи такого Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 761/29213/18 (провадження № 14-541цс19) дійшла висновку, що правовідносини між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер.

У цих правовідносинах Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду гарантування вкладів фізичних осіб згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Такий висновок зроблений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц, від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18, 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17 (провадження № 14-148цс21).

Спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (його уповноважена особа) у таких правовідносинах виконує не владні управлінські функції, а здійснює представництво інтересів банку-відповідача як сторони відповідного договору.

У цій справі ОСОБА_1 просила стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб кошти у межах установленого законом граничного розміру відшкодування за вкладом, про що зазначено у позовній заяві та наголошено в касаційній скарзі.

Вимоги ж про стягнення курсової різниці та моральної шкоди звернені позивачем до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою позивачу відшкодування за вкладом, відповідно також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19), від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20).

Отже, апеляційний суд дійшов вірного висновку про закриття провадження у справі у зв`язку з непідсудністю справи цивільному судочинству.

У касаційній скарзі скаржник зазначав про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме неповідомлення позивача про розгляд справи в апеляційному суді, однак вказане спростовується матеріалами справи, оскільки у справі містяться зворотні повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно яких ОСОБА_1 була повідомлена про розгляд апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Посилання касаційної скарги на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 826/12003/16 та постанову Верховного Суду від 29 квітня 2021 року № 200/14379/19-а є безпідставними, оскільки вказані справи були розглянуті по суті саме у порядку адміністративного судочинства та не містять правових висновків щодо визначення предметної юрисдикції справи.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

В. В. Пророк