№ 761/11601/19

Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 761/11601/19

провадження № 61-3609св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гречана Руслана Тарасівна, акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва, у складі судді Фролової І. В., від 24 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Семенюк Т. А., Білич І. М., від 20 січня 2021 року.

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т., акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 21 серпня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк») та ОСОБА_2 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 031/709284-КУ, відповідно до умов якого банк надає позичальнику у тимчасове користування грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 250 000 доларів США, зі сплатою 13, 50 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 20 серпня 2018 року.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 21 серпня 2008 року було укладено договір іпотеки № 031/709308-Ю за реєстровим № 4836, відповідно до якого в іпотеку банку майновим поручителем було передано: квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на праві власності.

Позивач посилався на те, що 28 лютого 2019 року ним було отримано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з яким власником вказаної квартири значилося АТ «Укрсоцбанк», підставою внесення запису стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44823037 від 26 грудня 2018 року, номер запису про право власності 29644634, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречана Р. Т. Підставою виникнення права власності зазначено договір іпотеки, серія та номер: 4836 від 21 серпня 2008 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко І. С., дублікат якого виданий 07 грудня 2018 року за реєстровим № 3540.

Позивач вважав, що такий перехід права власності на належну йому квартиру до банку є незаконним, призвів до порушення його прав власника та охоронюваних законом інтересів.

Із урахуванням зазначеного, а також заяви про зміну предмету і підстав позову від 05 серпня 2019 року, позивач просив позов задовольнити:

визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т., індексний номер: 44823037 від 26 грудня 2018 року щодо реєстрації за АТ «Укрсоцбанк» права власності на об`єкт житлової нерухомості квартиру, загальною площею 176, 30 кв. м, житловою площею 98, 80 кв. м, що знаходиться за адресою: квартира АДРЕСА_1 (номер запису про право власності: 29644634);

визнати протиправним та скасувати запис в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за АТ «Укрсоцбанк» права власності на об`єкт житлової нерухомості квартиру, загальною площею 176,30 кв. м, житловою площею 98, 80 кв. м, що знаходиться за адресою: квартира АДРЕСА_1 (номер запису про право власності: 29644634), повернути сторони в первинний стан, застосувавши реституцію.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня

2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. С., індексний номер 44823037,

від 26 грудня 2018 року щодо реєстрації за АТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 176,30 кв. м, житловою площею 98,80 кв. м (номер запису про право власності: 29644634). У задоволені іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи умови кредитного договору щодо дострокового виконання кредитних зобов`язань, останню оплату позичальником процентів за кредитним договором (17 липня 2009 року), зміну строку виконання основного зобов`язання, банком було пропущено строк давності для звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Суд першої інстанції також виходив із того, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гречана Р. Т. прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне нерухоме майно за банком за відсутності здійсненої відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку», статей 9, 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10 вересня 2003 року, оцінки іпотечного майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності станом на момент переходу права власності до банку, та погодженої АТ «Укрсоцбанк» з позивачем як власником майна ціни набуття права власності на предмет іпотеки станом на момент переходу права власності.

Суд першої інстанції встановив, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гречана Р. Т. порушила підпункти 4 та 5 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV при вчиненні реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на квартиру позивача за банком, не перевірила належним чином чи було взагалі зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності позивача на належне йому нерухоме майно і на підставі яких правовстановлюючих документів.

Також районний суд вважав, що наведена банком заборгованість за кредитним договором у розмірі 339 720, 71 доларів США станом на 06 серпня 2015 року є спірною.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року апеляційну АТ «Альфа-Банк» задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня

2020 року в частині вирішення вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т. та стягнення судового збору скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в іншій частині задоволених вимог змінено, викладено мотивувальну частину судового рішення в редакції постанови, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що банком було пропущено строк позовної давності при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. АТ «Альфа-Банк» звернулось до приватного нотаріуса із заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки, реалізуючи свої права іпотекодержателя, іпотека на той час припинена не була. Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням, а до компетенції нотаріуса під час вчинення реєстраційної дії перевірка правильності проведеного нарахування заборгованості не віднесена.

Окрім того, судом першої інстанції не враховано, що приватний нотаріус Гречана Р. Т. не може бути відповідачем по справі. Позовна вимога про визнання незаконним та скасування запису про державну реєстрацію права власності на майно не може бути звернена до державного реєстратора, а звертається до особи, яка порушує право власності, а тому у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т. слід відмовити з зазначених підстав.

В той же час суд апеляційної інстанції визнав, що суд першої інстанції дійшов загалом правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про реєстрацію права власності позивача на іпотечне майно, а тому приватний нотаріус всупереч вимог частини п`ятої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», попередньо не вніс відповідну інформацію до Державного реєстру, отже не мав правових підстав для перереєстрації іпотечного майна за кредитором.

Окрім того, підставою звернення до приватного нотаріуса з заявою про вчинення реєстраційних дій шляхом набуття права власності на іпотечне майно банком було зазначено існування заборгованості за кредитним договором у розмірі 339 720,71 доларів США. Між тим, як свідчать матеріали справи, ціна предмету іпотеки на час вчинення реєстраційної дії встановлена не була, а згідно долученого до справи позивачем висновку експерта про вартість об`єкта незалежної оцінки, вартість іпотечного майна станом на 18 жовтня 2017 року становить 11 092 972, 00 грн, що еквівалентно 418 850 дол. США.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

05 березня 2021 року до Верховного Суду АТ «Альфа-Банк» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року у справі № 760/16916/14-ц, від 31 січня 2018 року у справі № 910/6592/16, від 31 липня 2018 року у справі № 826/9658/15, від 27 березня 2020 року у справі № 711/5575/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 755/21962/15, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц, від 09 лютого 2021 року у справі № 310/823/19 та постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2012 року у справі № 21-236а12, від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17, від 05 липня 2017 року у справі № 6-1840цс16, від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-1388цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник стверджує, що між сторонами спору досягнуто домовленості та укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя у формі іпотечного застереження, яке міститься у іпотечному договорі. У зв`язку із неналежним виконанням боржником кредитного договору утворилася заборгованість, а тому у кредитора виникло законне право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Сплив строку позовної давності звернення до суду не припинив невиконане зобов`язання та іпотеку, якою таке зобов`язання забезпечене, не припинив суб`єктивного права кредитора на одержання від боржника виконання зобов`язання без використання судового примусу, зокрема, в позасудовому порядку, визначеному сторонами в іпотечному договорі.

АТ «Альфа-Банк» вказує, що при вирішенні спору позивачем не заперечувалося, що грошове зобов`язання за кредитним договором виконано не було. При вирішенні спору судами попередніх інстанцій не було враховано положення статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, якими визначено вичерпний перелік документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності. Оцінка суб`єкта оціночної діяльності відсутня в переліку документів, які надаються державному реєстратору згідно Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а відтак доводи позивача в цій частині є безпідставними.

Заявник наголошує на тому, що сам по собі факт порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченої договором, не дає підстав для висновку про порушення прав чи законних інтересів позивача. Судами не враховано, що позивач має право на відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмету іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя відповідно до положень статті 37 Закону України «Про іпотеку», а тому доводи позивача щодо суми заборгованості не є предметом розгляду цієї справи.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який був чиним на момент державної реєстрації права власності на заставну квартиру за кредитором 26 грудня 2018 року, не передбачав обов'язку нотаріуса щодо перевірки реєстрації у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності позивача на спірну квартиру. На момент державної реєстрації права власності на квартиру за кредитором законодавство передбачало можливість проведення державної реєстрації речових прав на об`єкт нерухомого майна без вчинення дії, пов'язаної із переходом такого права на об`єкт нерухомості. АТ «Альфа-Банк» вважає, що приватний нотаріус мала право приймати рішення про державну реєстрацію права власності за банком.

Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються в частині задоволення позовних вимог, а тому в іншій частині не є предметом касаційного перегляду в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/11601/19.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2021 року справу № 761/11601/19 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року справу № 761/11601/19 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду16 червня 2021 року справу № 761/11601/19 повернуто на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що будь-яких належних та достатніх доказів наявності заборгованості позичальника перед банком у розмірі 339 720, 71 доларів США АТ «Альфа-Банк» не надало ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції. Вважає, що судами попередніх інстанцій зроблено правильні та обґрунтовані висновки про те, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гречана Р. Т. прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне нерухоме майно за банком за відсутності здійсненої відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку» оцінки іпотечного майна станом на дату вчинення реєстраційної дії. Крім того, необхідність обов`язкової оцінки іпотечного майна при зверненні на нього стягнення була також передбачена пунктом 4.5.3 укладеного між банком та позивачем договору іпотеки. Вказує, що суди дійшли правильного висновку про те, що ціна предмету іпотеки на час вчинення реєстраційної дії встановлена не була. При вирішенні спору банком не порушувалося жодних клопотань щодо оцінки іпотечного майна.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 вересня 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є AT «Укрсоцбанк») та ОСОБА_2 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 031/709284-KV, відповідно до умов якого банк надає позичальнику у тимчасове користування грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 250 000, 00 доларів США, зі сплатою 13,50 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 20 серпня 2018 року.

Згідно пункту 1.2 договору про надання відновлювальної кредитної лінії кредит надається позичальникові на наступні цілі: поточні потреби, тобто є споживчим кредитом в розумінні статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на дату укладення кредитного договору.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 21 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 031/709308-10, відповідно до якого в іпотеку банку майновим поручителем було передано квартиру АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_1 на праві власності.

Пунктом 4.2 договору іпотеки визначено, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель вправі вимагати дострокового виконання позичальником зобов`язань за основним договором, а в разі невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 4.3 договору іпотекодавець в будь-який час до моменту реалізації предмета іпотеки має право припинити звернення на нього стягнення шляхом повного виконання забезпечених іпотекою зобов`язань.

Згідно з пунктам 2.4.4, 3.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання іпотекодавцем хоча б одного із своїх обов`язків, встановлених умовами договору, вимагати дострокового виконання позичальником зобов`язань за основним договором, а у разі його невиконання - задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Положеннями пункту 2.3.1 договору передбачено, що якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, перевищує розмір забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, останній зобов`язаний повернути різницю іпотекодавцю.

У пункті 4.5 договору іпотеки сторони погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

У пункті 1.3 договору іпотеки визначено, що загальна заставна вартість предмету іпотеки становить 3 148 000 грн, що еквівалентно 650 026, 84 доларів США.

AT «Укрсоцбанк» ліквідовано та його правонаступником є АТ «Альфа Банк».

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав нерухоме майно власником квартири, реєстраційний номер 1731529480000, за адресою: АДРЕСА_1 , є AT «Укрсоцбанк», підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44823037 від 26 грудня 2018 року 10:55:08, номер запису про право власності 29644634 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т. Підставою виникнення права власності зазначено договір іпотеки, серія та номер: 4836, від 21 серпня 2008 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко І. С., дублікат якого виданий 07 грудня 2018 року приватним нотаріусом Кравченко І. С. за реєстровим N 3540.

Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року у справі № 757/5127/15-ц (яке набрало законної сили) за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа ОСОБА_4 , про визнання поруки припиненою та визнання недійсним третейського застереження визнано поруку ОСОБА_1 за договором поруки №031/709310-РО від 21 серпня 2008 року, укладеним між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , такою, що припинена.

У вказаному рішенні суду встановлені наступні обставини.

Листом від 27 жовтня 2008 року № 15-19/26-41937_64 банк повідомив ОСОБА_5 про підвищення розміру процентної ставки за договором кредиту № 031/709284-KV від 21 серпня 2008 року до 15 % річних з 20 жовтня 2008 року. ОСОБА_1 згоди на внесення вказаних змін до кредитного договору шляхом підвищення процентної ставки з 13,5 % до 15 % не надавав. Відтак порука ОСОБА_3 , установлена на підставі договору поруки № 031/709310-РО від 21 серпня 2008 року, є припиненою згідно з частиною першою статті 559 ЦК України.

Відповідно до пункту 1.1.1 кредитного договору цей договір укладений до 20 серпня 2018 року.

Згідно з пунктом 4.4 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених підпунктом 3.3.8 цього договору, протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_6 останній платіж за кредитним договором був здійснений 17 липня 2009 року у розмірі 2 482, 03 доларів США, а тому з урахуванням приписів пункту 4.4 кредитного договору 20 листопада 2009 року сплинув строк користування кредитом та позичальник був зобов`язаний на протязі 1 робочого дня погасити кредит, тобто настав строк виконання позичальником основного зобов`язання в повному обсязі.

Банк звернувся із відповідним позовом до ОСОБА_1 за межами строку на таке звернення, а саме лише у серпні 2015 року, що свідчить про явність підстав, встановлених частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Заборгованість ОСОБА_6 перед банком могла нараховуватись виключно на дату кінцевого строку погашення кредиту, тобто на 20 листопада 2009 року і не могла перевищувати суми основної заборгованості (тіло кредиту) та нарахованих на дату закінчення строку дії кредитного договору відсотків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, зокрема, статтями 35-37 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV.

Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

За змістом статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.

Згідно з частиною першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, подається, зокрема, документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У наведених правових нормах визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Вказаний висновок висловлено постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19).

Підставою звернення до приватного нотаріуса із заявою про вчинення реєстраційних дій шляхом набуття права власності на іпотечне майно, банком було зазначено існування заборгованості за кредитним договором у розмірі 339 720, 71 доларів США.

Слід зазначити, що сплив позовної давності не свідчить про відсутність заборгованості за кредитним договором. Наслідки спливу позовної давності для кредитора застосовуються у разі звернення його до суду із відповідним позовом, однак при зверненні стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначальне значення має чинність іпотеки, а отже і наявність відповідного права іпотекодержателя.

Ціна предмету іпотеки на час вчинення реєстраційної дії (звернення стягнення на предмет іпотеки) визначена не була, що свідчить про недотримання положень частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку». Згідно долученого до справи позивачем висновку експерта про вартість об`єкта незалежної оцінки, вартість іпотечного майна станом на 18 жовтня 2017 року становила 11 092 972, 00 грн, що еквівалентно 418 850 доларів США.

Повертаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 16 червня 2021 року зазначила, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) однозначно висловлено правові висновки щодо необхідності подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Відсутність оцінки предмету іпотеки на момент переходу права власності свідчить про порушення проведеної державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Подібні за змістом висновки, із посиланням на вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 11 червня 2020 року у справі № 914/953/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 921/353/19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого в незмінній частині погодився суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки при проведенні реєстраційної дії щодо державної реєстрації права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем приватний нотаріус прийняла рішення, яке не відповідає положенням частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку». Державна реєстрація права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем була проведена за відсутності відомостей про вартість предмету іпотеки, визначеної на момент такого набуття.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій надано належну оцінку зазначеним обставинам, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах у справах № 306/1224/16-ц та № 306/2053/16-ц.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суди за встановлених у цій справі обставин дійшли загалом обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, на які заявник посилався у касаційній сказі, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року, в незміненій за результатами апеляційного перегляду частині, та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович