14.09.2023

№ 761/12646/17

Постанова

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 761/12646/17

провадження № 61-12313св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лиюрова Лілія Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2019 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування фіктивним та недійсним.

Позов мотивований тим, що в травні 2016 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) з вини водія ОСОБА_4 , який керував автомобілем «Волга», державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок чого його автомобіль «Mitsubishi Lancer», державний номерний знак - НОМЕР_2 , отримав пошкодження, які не підлягають відновленню.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 червня 2016 року ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні ДТП. Зазначена постанова у апеляційному порядку ОСОБА_4 не оскаржувалась.

У червні 2016 року він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої в результаті ДТП.

Зазначав, що ОСОБА_4 був обізнаний про наявність постанови про визнання його винним в ДТП, а також про обов`язок відшкодування шкоди, однак будь-яких дій щодо відшкодування шкоди не вчиняв.

Проте, здійснив відчуження належної йому на праві власності частини квартири АДРЕСА_1 своїм донькам.

За таких обставин, позивач вважає, що укладений між ОСОБА_4 та іншими відповідачами договір дарування частини квартири є фіктивним, на підставі статтей 203 215 234 ЦК України, оскільки його укладено між близькими особами; вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним з метою створення видимості відсутності майна, на яке могло бути звернуто в рахунок відшкодування шкоди, завданої в результаті ДТП.

На підставі викладеного позивач просив суд визнати договір дарування 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 укладений ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , яка є предметом забезпечення завданої шкоди - фіктивним та недійсним.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 травня 2017 року провадження у частині позовних вимог до ОСОБА_4 , у зв'язку зі смертю останнього, закрито.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2019 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, чим саме укладення договору дарування порушує його права чи інтереси, оскільки будь-яких належних та допустимим доказів наявності невиконаних зобов`язань ОСОБА_4 перед позивачем на момент укладення договору дарування, зокрема, рішення суду, яке набрало законної сили, матеріали справи не містять.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову; стягнути з відповідачів на його користь витрати пов`язані із сплатою судового збору, з них: до суду першої інстанції - 640,00 грн за подачу позову та 320,00 грн за подачу заяви про забезпечення позову; до суду апеляційної інстанції - 960,00 грн; до суду касаційної інстанції - 1 280,00 грн; витрати пов`язані з виконанням договору з адвокатом щодо збору доказів у справі на суму 3 500,00 грн; гонорар за виконану роботу згідно з договором від 31 березня 2017 року на суму 27 000,00 грн; визнати факт порушення судом першої інстанції строку розгляду цивільної справи, передбаченого ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 15 січня 2021 року № 64/0/226-21, у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_6 , призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого справу передано судді-доповідачу Мартєву С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не правильно застосували норми матеріального права, всупереч частини четвертої статті 263 ЦПК України не врахували при розгляді справи висновки Верховного Суду викладені у подібних правовідносинах щодо визнання фіктивними договорів про відчуження майна, укладених з метою його приховування від звернення стягнення, зокрема у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 903/439/18.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 14 травня 2016 року на автодорозі Київ-Чоп, 25 км, поблизу с. Мила Києво-Святошинського району Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Mitsubishi Lancer», державний номерний знак НОМЕР_2 , належному на праві власності ОСОБА_1 , та автомобіля «Волга» марки ГАЗ-2401, державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_7 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 червня 2016 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених частиною першою статті 130, статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності. Постанова набрала законної сили.

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (справа № 369/5635/16-ц).

ОСОБА_4 13 жовтня 2016 року уклав з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 договір дарування квартири, згідно з яким ОСОБА_4 подарував, а його діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли в дар по 1/8 частині квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лиюровою Л. О. та зареєстровано в реєстрі за № 2339.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, чим саме укладення договору дарування порушує його права чи інтереси, оскільки будь-яких належних та допустимим доказів наявності невиконаних зобов`язань ОСОБА_4 перед позивачем на момент укладення договору дарування, зокрема, рішення суду, яке набрало законної сили, матеріали справи не містять.

Колегія суддів погоджується із таким висновком судів враховуючи наступне.

Вирішуючи справу суд має визначити вид спірних правовідносин між сторонами, обрати норму права, що їх регулює та правильно застосувати її.

Між сторонами виник спір з приводу визнання договору дарування недійсним з підстав його фіктивності.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмові формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з частиною першою статті 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Із справи відомо, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що вважає укладений між ОСОБА_4 та іншими відповідачами договір дарування частини квартири фіктивним, на підставі статтей 203 215 234 ЦПК України, оскільки його укладено між близькими особами; вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним з метою створення видимості відсутності майна, на яке могло бути звернуто в рахунок відшкодування шкоди, завданої в результаті ДТП.

Згідно з частинами першою та другою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (справа № 369/5635/16-ц).

Із відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2016 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за його позовом до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково (справа № 369/5635/16-ц).

Накладено арешт на автомобіль «Волга» марки ГАЗ -2401 державний номерний знак НОМЕР_1 .

У решті заяви щодо накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 відмовлено.

Зі змісту оспорюваного договору дарування вбачається, що в пункті 1.4. договору дарування указано, що ОСОБА_4 повідомив нотаріусу і одарованим, що на момент укладання договору дарування, який є предметом позову, квартира, частина якої дарувалася, не перебувала під арештом чи забороною, щодо неї не велися судові спори, вона не була заставлена, у податковій заставі не перебувала, відносно неї не було укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, як юридична адреса вона не використовувалася, треті особи не мали прав на частину квартири.

Таким чином, на момент укладення оспореного договору дарування будь-яких обмежень права розпорядження зазначеною квартирою не існувало, цей факт підтверджується ОСОБА_1 у позовній заяві; інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на яку є посилання в самому договорі від 13 жовтня 2016 року № 70457886, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2016 року у справі № 369/5635/16-ц.

Із справи вбачається, що обдаровані - відповідачі прийняли в дар частини квартири; зареєстровані у ній, як до, так і після укладання договору дарування; у встановленому законом порядку зареєстрували за собою право власності на подароване нерухоме майно, користуються ним та продовжують володіти.

Будь-яких дійсних боргових зобов`язань або судових рішень про відшкодування шкоди ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Крім того, як вбачається із повідомлення Моторного страхового бюро України від 20 січня 2017 року № 3.1-05/1422, відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ОСОБА_1 здійснено страхову виплату у розмірі 48 434,59 грн, у зв`язку із ДТП, що трапилася з вини ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 147).

Із відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у справі № 369/5635/16-ц відмовлено у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лиюрової Л. О., про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (https://reyestr.court.gov.ua/Review/97294468).

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання договору дарування недійсним з підстав його фіктивності.

Доводи касаційної скарги щодо не правильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права є неприйнятними.

Колегія суддів відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що всупереч частини четвертої статті 263 ЦПК України судами не враховано при розгляді справи висновки Верховного Суду викладені у подібних правовідносинах щодо визнання фіктивними договорів про відчуження майна, укладених з метою його приховування від звернення стягнення, зокрема у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 903/439/18, оскільки правовідносини у цій справі та справі, яка переглядається № 761/12646/17, не є подібними, з огляду на суб`єктний, об`єктний та змістовний критерії.

Указані у касаційній скарзі порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, зокрема і щодо строків розгляду справи не свідчать про наявність підстав для скасування судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 141 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук