№ 761/17434/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2024 року

м. Київ

справа № 761/17434/22

провадження № 61-16126св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 07 квітня 2023 року

у складі судді Юзькової О. Л. та постанову Київського апеляційного суду

від 12 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У серпні 2022 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , у якому просив зобов`язати відповідачів виконати приписи частини шостої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та надати інформацію про все належне відповідачам майно (активи), накладені на таке майно (активи) обтяження, а також про зобов`язання.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 11 серпня 2021 року Національний банк України прийняв рішення про віднесення Акціонерного товариства «Комерційний банк «Земельний Капітал» (далі - АТ «КБ «Земельний Капітал») до категорії неплатоспроможних.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 11 серпня 2021 року № 811 «Про затвердження тимчасової адміністрації в АТ «КБ «Земельний Капітал», яким розпочато процедуру виведення товариства з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

Процедуру ліквідації АТ «КБ «Земельний Капітал» розпочато 09 вересня

2021 року строком на три роки: з 10 вересня 2021 року до 09 вересня 2024 року.

Відповідачі були керівниками банку, власниками істотної участі та членами правління АТ «КБ «Земельний Капітал», однак відмовилися або проігнорували вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виконати свої зобов`язання, передбачені частиною шостою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та не надали інформацію щодо належного їм майна (на території України та закордоном), активів, обтяжень та зобов`язань.

У зв`язку з зазначеними обставинами, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просив задовольнити позовні вимоги та зобов`язати відповідачів як керівників та власників істотної участі АТ «КБ «Земельний Капітал» надати інформацію про все належне відповідачам майно (активи), накладені на таке майно (активи) обтяження, а також про зобов`язання.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 07 квітня 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року, у відкриті провадження у справі відмовлено.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач здійснює управління та розпорядження майном АТ «КБ «Земельний Капітал» та вимагає від відповідачів, які є посадовими особами, членами правління, керівниками та власниками істотної участі АТ «КБ «Земельний Капітал» розкриття інформації про майно та обтяження з метою в подальшому визначити необхідність і підстави звернення до вказаних осіб із позовом про відшкодування шкоди.

Таким чином, вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про надання інформації про все належне майно (активи) та зобов`язання керівників, власників істотної участі та кінцевих бенефіціарних власників неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, є частиною процедури відшкодування шкоди (збитків) з пов`язаних з банком осіб, передбаченої частинами п`ятою, шостою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Вказані вимоги за своїм змістом та суб`єктним складом (справа у спорі між юридичною особою та її посадовими особами, повноваження яких припинені у зв`язку із розпочатою процедурою ліквідації банку) відносяться до юрисдикції господарських судів.

При цьому суди посилалися на правові висновки Великої Палати

Верховного Суду, викладені у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 757/75148/17-ц, від 19 червня 2021 року у справі № 757/75149/17-ц.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 07 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на порушення судами норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що, вирішуючи питання юрисдикційності спору, суди не звернули уваги на те, що спір не стосується відшкодування завданих збитків, а предметом спору є зобов`язання надати інформацію про все належне відповідачам майно (активи) та зобов`язання.

Саме собою звернення з позовом про надання інформації не створює обов`язку для Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у подальшому звертатися з вимогами про стягнення шкоди, а направлене з метою унеможливлення відчуження такого майна для уникнення відповідачами відповідальності у випадку встановлення завдання їх діями чи бездіяльністю збитків (шкоди) банку чи кредиторам.

Посилання судів на постанови Великої Палати Верховного Суду є помилковим, оскільки вказані постанови не є релевантними.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду міста Києва.

У січні 2024 року справа № 761/17434/22 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що предметом позову у справі є зобов`язання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 виконати приписи частини шостої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та надати інформацію про все належне відповідачам майно (активи), накладені на таке майно (активи) обтяження, а також про зобов`язання.

Рішенням правління Національного банку України від 11 серпня 2021 року

№ 400-рш віднесено АТ «КБ «Земельний Капітал» до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

від 11 серпня 2021 року № 811 запроваджено тимчасову адміністрацію в АТ «КБ «Земельний Капітал» та розпочату процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

Також установлено, що відповідачі були посадовими особами та керівниками АТ «КБ «Земельний Капітал» відповідно до статті 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність», зокрема: ОСОБА_1 - заступник голови правління банку (член правління); ОСОБА_2 - член наглядової ради банку, керівник банку; ОСОБА_3 - головний бухгалтер банку, керівник банку; ОСОБА_4 - член правління банку, керівник банку; ОСОБА_5 - голова наглядової ради банку; ОСОБА_6 - член наглядової ради банку, керівник банку; ОСОБА_7 - член наглядової ради банку, керівник банку; ОСОБА_8 - член правління банку, керівник банку; ОСОБА_9 - член наглядової ради банку, керівник банку; ОСОБА_10 - заступник голови правління банку; ОСОБА_11 - член наглядової ради банку, керівник банку; ОСОБА_12 - член правління банку; ОСОБА_13 - член правління банку; ОСОБА_14 - член правління банку; ОСОБА_15 - член наглядової ради банку, керівник банку; ОСОБА_16 - член правління банку; ОСОБА_17 - власник істотної участі банку; ОСОБА_18 - виконуючий обов`язки голови правління та керівник банку.

05 жовтня 2021 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб направляв відповідачам письмові вимоги про надання інформації щодо належного їм майна (на території України та закордоном), активів, обтяжень та зобов`язань. Зазначені вимоги на час подання позову відповідачами не виконані.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - залишенню без змін, оскільки їх прийнято з додержанням норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, такі складові, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Під час вирішення питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно керуватися визначеннями, наведеними у статті 2 та частині першій статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Для визначення юрисдикції спору слід керуватися критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, якими є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах (пункт 12 частини першої статті 20 ГПК України).

У справі, що переглядається, предметом позову є зобов`язання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 виконати приписи частини шостої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та надати інформацію про все належне відповідачам майно (активи), накладені на таке майно (активи) обтяження, а також про зобов`язання.

Звертаючись до суду із вказаними позовними вимогами, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб посилався на те, що відповідачі були керівниками банку, власниками істотної участі та членами правління АТ «КБ «Земельний Капітал», однак відмовилися або проігнорували вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виконати свої зобов`язання, передбачені частиною шостою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та не надали інформацію щодо належного їм майна (на території України та закордоном), активів, обтяжень та зобов`язань.

Судами першої та апеляційної інстанцій зазначено, що представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач здійснює управління та розпорядження майном АТ «КБ «Земельний Капітал» та вимагає від відповідачів, які є посадовими особами, членами правління, керівниками та власниками істотної участі АТ «КБ «Земельний Капітал» розкриття інформації про майно та обтяження з метою в подальшому визначити необхідність і підстави звернення до вказаних осіб із позовом про відшкодування шкоди, що підтверджується протоколом та звукозаписом судового засідання (т. 1, а. с. 241, 242).

В позовній заяві Фонд гарантування вкладів фізичних осіб також вказував, що загальний розмір незадоволених вимог кредиторів до АТ «КБ «Земельний Капітал» становить 493 730 386,21 грн. Зазначав, що недостатність майна АТ «КБ «Земельний Капітал» становить 74 078 268,19 грн.

Разом із позовною заявою про зобов`язання надати інформацію Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просив суд накласти арешт на все рухоме і нерухоме майно, яким володіють відповідачі, а також встановити заборону будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та органам, що виконують функції державного реєстратора, здійснювати реєстраційні дії щодо відчуження майна. Заява про забезпечення позову мотивована тим, що дії відповідачів мають недобросовісний характер, а ймовірне відчуження ними майна може призвести до неможливості у подальшому захисту прав та інтересів вкладників і кредиторів банку, тобто йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою.

Повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, регулювання відносин між Фондом, банками, Національним банком України, визначення повноважень та функцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків урегульовано Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі Національного банку України (частина перша статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Ліквідатор (у цьому випадку Фонд, у тому числі керівник ліквідаційної

процедури - його уповноважена особа) з дня свого призначення отримав можливість самостійного прийняття рішень щодо використання майнових активів банку та розпорядження ними, управління банком та керівництва його господарською діяльністю, тобто законодавчо закріплені повноваження ліквідатора прирівняні до обов`язків, які виконує власник, та прав, наданих власнику банку.

Таким чином, з часу початку процедури ліквідації банку його майном управляє та розпоряджається у межах, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд (якщо такі повноваження не делеговані уповноваженій особі), який фактично реалізує права власника щодо управління відповідною юридичною особою, зокрема і в частині її майна.

Перелік пов`язаних із банком осіб, до яких Фонд може звернутися з позовом, визначений у статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з якою до таких осіб віднесені: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.

За змістом частини шостої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) керівники, власники істотної участі та кінцеві бенефіціарні власники неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», визначені відповідно до закону, під час тимчасової адміністрації або ліквідації зобов`язані надати Фонду у порядку, встановленому Фондом, інформацію про все належне їм майно (активи) та зобов`язання.

У разі ненадання інформації особами, визначеними в абзаці першому цієї частини, Фонд звертається з такими вимогами до суду. Вимоги Фонду про надання інформації про все майно (активи) та зобов`язання забезпечуються накладенням арешту на все рухоме та нерухоме майно осіб, до яких вони заявлені, та/або забороною вчиняти певні дії у порядку забезпечення позову. Заходи забезпечення позову діють до моменту добровільного виконання вимог Фонду або виконання рішення суду про надання інформації про все майно (активи) та зобов`язання у встановленому законодавством порядку.

Фонд має право звернутися до суду з вимогами зобов`язати інших осіб, визначених частиною п`ятою цієї статті, крім тих, що визначені абзацом першим цієї частини, розкрити інформацію про все майно (активи) та зобов`язання.

Особи, зазначені у частині п`ятій цієї статті, у разі, якщо шкоду (збитки) було завдано внаслідок спільного прийняття рішення, вчинення спільної дії чи бездіяльності, несуть солідарну відповідальність.

Вимоги Фонду про надання інформації про все належне майно (активи) та зобов`язання керівників, власників істотної участі та кінцевих бенефіціарних власників неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, є частиною процедури відшкодування шкоди (збитків) з пов`язаних з банком осіб, передбаченої частинами п`ятою, шостою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, звертаючись із позовом про зобов`язання надати інформацію про все належне майно (активи), накладені на таке майно (активи) обтяження, а також про зобов`язання керівників, власників істотної участі та кінцевих бенефіціарних власників неплатоспроможного банку, так само як і з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у порядку статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», діє від імені та в інтересах неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а у разі припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як юридичної особи - в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.

У цій справі спір між сторонами виник у зв`язку з протиправною відмовою відповідачів (пов`язаних з банком осіб) надати інформацію про належне їм майно, що, на думку позивача, може призвести до втрати ним ліквідності, неможливості надалі виконувати зобов`язання перед вкладниками та до неплатоспроможності банку, що також підтверджується заявленим клопотанням про забезпечення позову з метою недопущення ймовірного відчуження відповідачами майна та для можливості у подальшому захистити права та інтереси вкладників і кредиторів банку.

Оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на час ліквідації банку здійснює управління та розпорядження його майном, що за своєю суттю властиво для власника юридичної особи, спір між Фондом і посадовими особами банку має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 757/75149/17-ц,

від 31 жовтня 2018 року у справі № 757/75148/17-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18. При цьому доводи касаційної скарги про нерелевантність зазначених постанов є безпідставними та свідчать про помилковість тлумачення заявником норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що спір не стосується відшкодування завданих збитків, а предметом спору є зобов`язання надати інформацію про все належне відповідачам майно (активи) та зобов`язання, а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є безпідставними, оскільки у цьому випадку при вирішенні питання юрисдикційності спору важливим та вирішальним є не саме собою лексико-семантичне (текстуальне) найменування позову, а характер та суть спірних правовідносин, їх суб`єктний склад, предмет та мета заявлених вимог.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що звернення з позовом про надання інформації не створює обов`язку для Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у подальшому звертатися з вимогами про стягнення шкоди, оскільки, враховуючи зміст позовних вимог, суб`єктний склад учасників справи (спір між юридичною особою та її посадовими особами, повноваження яких припинені у зв`язку із розпочатою процедурою ліквідації банку), позицію представника позивача про те, що розкриття інформації щодо майна необхідне з метою в подальшому визначити підстави звернення до вказаних осіб із позовом про відшкодування шкоди, суди зробили обґрунтований висновок про те, що вирішення спору відноситься до юрисдикції господарських судів.

Доводи касаційної скарги про те, що цей спір відноситься до юрисдикції цивільних судів, що, на думку заявника, підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 22 березня 2023 року, якою відмовлено у відкритті провадження у справі, не може свідчити про наявність висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки висновку Верховного Суду щодо вказаних правовідносин немає. Висновки судових рішень судів першої інстанції не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 263 ЦПК України і не є підставою для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення

в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду при вирішенні спірного процесуального питання, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, заявнику було надано вичерпну та вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин в процесуальному сенсі, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У листопаді 2023 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивуючи його тим, що ця справа не має аналогів у судовій практиці Верховного Суду, є новою категорією судових спорів, що потребує розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Згідно із положеннями частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Тлумачення змісту частини шостої статті 403 ЦПК України свідчить, що клопотання має містити обґрунтування необхідності про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Водночас заявником не наведено належного обґрунтування передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а саме собою посилання на те, що категорія спору є новою, а питання юрисдикційності по-різному може вирішуватися судами першої інстанції, не є тими обставинами, що підтверджують необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

З урахуванням того, що у касаційній скарзі відсутнє належне обґрунтування передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у задоволенні клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб слід відмовити.

Керуючись статтями 400 401 403 404 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 07 квітня 2023 року

та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк