24.06.2023

№ 761/26819/21

Постанова

Іменем України

19 червня 2023 року

м. Київ

справа № 761/26819/21

провадження № 61-13361св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Київське квартирно-експлуатаційне управління,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа - Служба у справах дітей Шевченківської районної державної адміністрації у місті Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

у справі за позовом Київського квартирно-експлуатаційного управління до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Служба у справах дітей Шевченківської районної державної адміністрації у місті Києві, про виселення.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - Київське КЕУ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Служба у справах дітей Шевченківської районної державної адміністрації у місті Києві, про виселення.

Позов обґрунтовано тим, що квартира АДРЕСА_1 є службовим житловим приміщенням, належить державі, уповноваженим органом на управління якою є Міністерство оборони України, закріплена за позивачем, який є її балансоутримувачем.

13 листопада 1993 року ОСОБА_1 був зарахований на квартирний облік при військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до виписки із протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 13 листопада 1993 року № 11 зарахований до пільгової (позачергової) черги.

На підставі ордеру № 011307 на право зайняття службового жилого приміщення, виданого Солом`янською районною в місті Києві державною адміністрацією від 07 липня 2015 року ОСОБА_1 на склад сім`ї із двох осіб: він та ОСОБА_3 , зайняли службове житлове приміщення у квартирі АДРЕСА_1 . Відповідачі зареєстровані у спірному житловому приміщенні.

Рішенням об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур від 09 грудня 2020 року, затвердженим Державним секретарем Міністерства оборони України, за результатами розгляду заяви/згоди полковника запасу ОСОБА_1 стосовно надання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення по спискам позачерговиків, з урахуванням складу сім`ї ОСОБА_1 із чотирьох осіб, постановлено надати ОСОБА_1 на склад сім`ї (чотири особи) грошову компенсацію за належне отримання житлового приміщення за списками позачерговиків, за умови здачі службового житла, зі зняттям з квартирного обліку по об`єднаній житловій комісії апарату Міністерства оборони України до підпорядкованих структур та направити облікову справу ОСОБА_1 до Київського КЕУ для подальшої реалізації прийнятого рішення.

Відповідачі подали нотаріально засвідчену заяву від 12 грудня 2020 року про надання своєї згоди на здачу службового приміщення та взяття на себе зобов`язання його звільнити протягом двох місяців після отримання грошової компенсації.

30 грудня 2020 року Державна казначейська служба України виплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне для отримання житло у сумі 1 845 312,91 грн на підставі платіжного доручення від 24 грудня 2020 року № 63.

Позивач вважає, що держава забезпечила відповідача ОСОБА_1 та членів його сім`ї за їх власним бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення, однак відповідачі службове житлове приміщення не звільнили, отже підлягають виселенню зі спірного приміщення.

Позивач просив суд виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 із службового житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , військового містечка № НОМЕР_2 без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2022 року у складі судді Мальцева Д. О. провадження у цій справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що спір у даній справі про вирішення питання щодо забезпечення житлом військовослужбовця підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року апеляційну скаргу Київського КЕУ задоволено.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2022 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірні правовідносини стосуються захисту цивільних прав Київського КЕУ, як балансоутримувача спірного службового приміщення з метою усунення перешкод у користуванні закріпленим за позивачем майном, для можливості його подальшого використання для розквартирування особового складу Збройних Сил України. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про захист своїх особистих майнових прав, як балансоутримувача спірного майна, таким чином, спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Шевченківського районного суду м. Києва.

22 лютого 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження судового рішення посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 та від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21.

В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що Київське КЕУ у спірних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень в розумінні положень КАС України. ОСОБА_1 є колишнім військовослужбовцем, спірне житлове приміщення (про виселення відповідачів з якого заявлено позов) отримано під час проходження військової служби як службове житло.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2023 року Київське КЕУ надіслало відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а постанова суду апеляційної інстанції є законною та такою, що прийнята з урахуванням норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що ОСОБА_1 було зараховано на квартирний облік при військової частини НОМЕР_1 . На підставі ордеру № 011307 на право на зайняття службового жилого приміщення, виданого Солом`янською районною в м. Києві державною адміністрацією відповідачем та членами його сім`ї зайнято службове житлове приміщення у квартирі АДРЕСА_1 .

У подальшому рішенням об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України від 09 грудня 2020 року постановлено надати відповідачу та на склад сім`ї із чотирьох осіб грошову компенсацію за належне отримання житлового приміщення за списками позачерговиків, за умови здачі службового житла зі зняттям з квартирного обліку по об`єднаній житловій комісії апарату Міністерства оборони України.

Відповідно донотаріально посвідченої заяви від 12 грудня 2020 року відповідачі дали згоду на отримання грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення зі зняттям з квартирного обліку в Київському гарнізоні (т. 1 а. с. 34).

Згідноіз нотаріально посвідченої заяви від 12 грудня 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діяли в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , надали згоду на здачу службового приміщення та зобов'язалися його звільнити протягом двох місяців після отримання грошової компенсації (т. 1 а. с. 35).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 КАС України).

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19, від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15.

Тому помилковим є застосування приписів статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

При визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

З матеріалів справи відомо, що позивач, звертаючись до суду з цним позовом вказував на те, що відповідач ОСОБА_1 та члени його сім`ї, були забезпечені житлом за рахунок держави відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», шляхом виплати їм грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення.

Відповідачі надали згоду на отримання грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення зі зняттям з квартирного обліку в Київському гарнізоні, а також надали згоду на здачу службового приміщення та зобов`язалися його звільнити протягом двох місяців після отримання грошової компенсації.

30 грудня 2020 року Державна казначейська служба України виплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне для отримання житло.

Позивач у позовній заяві посилаючись на статтю 109 ЖК України просив виселити відповідачів без надання іншого житлового приміщення.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо виселення фізичних осіб з житла. Такі спори є цивільно-правовими, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як позивача.

Захист права власності на майно, речового права на чуже майно регулюється цивільним законодавством. Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), а особа, якій належить право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна, відповідно до положень глави 29 ЦК України (стаття 396 цього Кодексу), тому такі спори з урахуванням вимог статті 15 ЦПК України підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо однією зі сторін є фізична особа, незалежно від участі у них органу державної влади та/або органу місцевого самоврядування (суб`єкта владних повноважень).

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 688/2940/16-ц (провадження № 14-76цс19) та постанові Верховного суду від 02 липня 2020 року у справі № 456/1771/19 (провадження № 61-20581св19).

Суть і характер описаних спірних правовідносин, їхній суб`єктний склад, спрямованість заявлених вимог і механізми (засоби) їх задоволення в своїй сукупності підводять до того, що справжнім предметом спору у цій справі є вимоги про захист права власності на нерухоме майно або захист житлових прав, або/та захист кожним із цього складу учасників справи свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цього права можна здійснити одним із способів, передбачених цивільним законом, за правилами цивільного судочинства.

Спір про захист права конкретної особи на майно чи житло є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних правовідносин, але їхня участь у цих відносинах не змінює характеру (суті) спірних правовідносин, не перетворює такий спір на публічно-правовий і не дозволяє поширювати на них положення адміністративної юрисдикції.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 826/15287/17 (провадження № 11-863апп19).

Виходячи з вищевикладеного, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про те, що спірні правовідносини стосуються захисту цивільних прав Київського КЕУ, як балансоутримувача спірного службового приміщення з метою усунення перешкод у користуванні закріпленим за позивачем майном, для можливості його подальшого використання для розквартирування особового складу Збройних Сил України.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про захист своїх майнових прав, як балансоутримувача спірного майна, таким чином, спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами ЦПК України.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 та від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Вимоги про виселення фізичних осіб у вказаних справах не заявлалися.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров