ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 761/28801/13-ц
провадження № 61-2728св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, постановлену у складі судді Кирилюк Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що 4 жовтня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (далі - АКБ «Райффайзенбанк Україна»), повним правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № CL-009/815/2006, за умовами якого, з урахуванням внесених до договору змін і доповнень, ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 27 609,34 дол. США з кінцевим строком повернення до 4 жовтня 2013 року та сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,49% річних.
Також 4 жовтня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1 укладений договір № 009/2572/06/1 про кредитування поточного рахунка (овердрафту), за яким банк надав позичальнику овердрафт шляхом кредитування поточного рахунка в розмірі ліміту овердрафта, який становить 8 400 грн, а ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у строки та на умовах, встановлених договором.
З метою забезпечення виконання позичальником кредитних зобов`язань за договором № CL-009/815/2006 4 жовтня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-009/815/2006. За умовами договору поруки, з урахуванням внесених до договору змін та доповнень, ОСОБА_2 узяв на себе обов`язок відповідати у повному обсязі за борговими зобов`язаннями ОСОБА_1 , що виникають з умов кредитного договору.
Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором № CL-009/815/2006 у неї виникла заборгованість перед АКБ «Райффайзенбанк Україна», яка на 3 жовтня 2013 року становила 18 427,38 дол. США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день звернення позивача до суду становить 147 290,05 грн, з яких: 15 840,36 дол. США - борг за кредитом; 2 587,02 дол. США - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань нараховано пеню в розмірі 508 221,48 грн.
ОСОБА_1 має також заборгованість за договором № 009/2572/06/1 про кредитування поточного рахунка (овердрафту), розмір якої на 4 червня 2013 року становив 3 431,27 грн, з яких: 2 901,79 грн - залишок боргу за кредитом; 529,48 грн - заборгованість зі сплати процентів за кредитом.
Посилаючись на викладені обставини, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 4 жовтня 2006 року № CL-009/815/2006 у розмірі 18 427,38 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 147 290,05 грн, та пеню за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань у розмірі 508 221,48 грн, а також стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 009/2572/06/1 про кредитування поточного рахунка (овердрафту) у розмірі 3 431,27 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 3 лютого 2014 року позов задоволено.
Стягнено солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 4 жовтня 2006 року № CL-009/815/2006 у розмірі 18 427,38 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 147 290,05 грн, та пеню за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань у розмірі 508 221,48 грн. Всього стягнено 655 511,53 грн.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за договором від 4 жовтня 2006 року № 009/2572/06/1 про кредитування поточного рахунка (овердрафт) у розмірі 3 431,27 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала узятих на себе кредитних зобов`язань за договором від 4 жовтня 2006 року № CL-009/815/2006 та договором від 4 жовтня 2006 року № 009/2572/06/1 про кредитування поточного рахунка (овердрафт), тому є правові підстави для задоволення позову.
26 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 4 квітня 2016 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 3 лютого 2014 року відмовлено.
Ухвала суду мотивована, зокрема, тим, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, про що свідчить наявна в матеріалах справи відповідна розписка її представника - ОСОБА_3 , однак у судове засідання 3 лютого 2014 року не з`явилась.
11 грудня 2018 року ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу на вказане судове рішення разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 3 лютого 2014 року відмовлено.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу після спливу чотирьох років з дня складення повного тексту заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 3 лютого 2014 року, що відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Доказів пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили суду не надано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила ухвалу Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 3 лютого 2014 року, оскільки вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи, у зв`язку з чим не була присутня в судовому засіданні, і копію оскаржуваного рішення суду їй не надсилали. Копію заочного рішення відповідач отримала наприкінці жовтня 2018 року, про що свідчить її розписка в матеріалах справи, а висновок суду апеляційної інстанції про те, що копію заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 3 лютого 2014 року вона отримала 19 лютого 2016 року, є помилковим.
Посилаючись на викладені обставини, просить касаційну скаргу задовольнити.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи
Апеляційний суд установив, що копію заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 3 лютого 2014 року ОСОБА_1 отримала 19 лютого 2016 року.
Копію ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 4 квітня 2016 року про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення заявник отримала 18 квітня 2016 року.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 3 лютого 2014 року ОСОБА_1 оскаржила до Київського апеляційного суду 11 грудня 2018 року, одночасно заявивши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ`встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України у цій же редакції Кодексу під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Станом на час ухвалення рішення суду першої інстанції порядок перегляду заочного рішення був урегульований, зокрема, положеннями статей 228 - 231 ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року).
Відповідно до частини першої статті 228 ЦПК України 2004 року заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 231 ЦПК України 2004 року).
Відповідно до частини четвертої статті 231 ЦПК України 2004 року у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Відповідно до частини першої 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
З огляду на викладене перебіг строку на апеляційне оскарження заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 3 лютого 2014 року розпочався з дати отримання ОСОБА_1 копії ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 4 квітня 2016 року про перегляд заочного рішення, а саме 18 квітня 2016 року.
Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) зробив висновок про те, що незалежно від часу відкриття провадження у справі при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на час вчинення таких дій (частина третя статті 3 ЦПК України).
Оскільки ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції 11 грудня 2018 року, то апеляційний суд обґрунтовано керувався нормами ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання такої скарги.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Установивши, що копію заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 3 лютого 2014 року та копію ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 4 квітня 2016 року про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 отримала 19 лютого 2016 року та 18 квітня 2016 року відповідно, однак апеляційну скаргу на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 3 лютого 2014 року подала 11 грудня 2018 року, тобто після спливу року з дня отримання його повного тексту та з дня отримання ухвали про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, а доказів виникнення обставин непереборної сили, що перешкоджали своєчасному оскарженню рішення суду першої інстанції, до апеляційної скарги не додала, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про те, що копію заочного рішення Шевченківського районного суду від 3 лютого 2014 року ОСОБА_1 отримала 19 лютого 2016 року, що призвело до постановлення апеляційним судом незаконної ухвали, спростовуються наявною в матеріалах справи розпискою ОСОБА_1 від 19 лютого 2016 року про отримання копії судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції стосовно доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення у справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції»).
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії»).
Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України»).
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування ухвали Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення питання відкриття апеляційного провадження, постановив ухвалу з додержанням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтею 400 у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов