20.02.2023

№ 761/32281/19

Постанова

Іменем України

03 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 761/32281/19

провадження № 61-1490св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова Надія Володимирівна, Узинська сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області (державний реєстратор Цалин Андрій Богданович), ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року у складі судді Юзькової О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі - ТОВ «ФК «Алькор Інвест»), Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси та Кредит»), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, ФГВФО), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова Н. В., Узинська сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області (державний реєстратор Цалин А. Б.) про визнання договору відступлення права вимоги за кредитним договором, за договором іпотеки та договором поруки недійсним, скасування рішень.

Позовна заява мотивована тим, що 04 квітня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 69/07- МК, за умовами якого ОСОБА_4 надано кредит у розмірі 35 000 дол. США з оплатою за процентною ставкою 14 % річних та терміном користування до 04 квітня 2022 року. Кредит надано на споживчі цілі - купівлю нерухомого майна. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та банком укладений договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_4 передано ТОВ «Банк Фінанси та Кредит» нежитлові підвальні приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 23,5 кв. м, які належать позивачу. Узгоджена сторонами вартість предмету іпотеки зазначена у сумі 222 200,00 грн, що еквівалентно 44 000 дол. США. В якості додаткового забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника укладений договір поруки № 01-69/07 МК від 04 квітня 2007 року з фізичною особою ОСОБА_5

11 липня 2014 року між банком та позивачем укладено додаткову угоду, якою сторони погодили наявність боргу та визначились, що до підписання додаткової угоди № 2 до кредитного договору позичальник має сплатити отримані ним у фактичне користування гроші в сумі 11 706,72 дол. США , а залишок боргу у розмірі 11 706,72 дол. США повернути на умовах реструктуризації. Банк надав позивачу пільговий період на 24 місяці від дати підписання додаткової угоди № 2 з оплатою відсотків за ставкою 2 % річних при умові сплати позивачем коштів у сумі 11 706 ,72 дол. США. Разом з тим, сторони додаткової угоди № 2 домовились про те, що банк за умови своєчасного та в повному обсязі виконання позичальником зобов`язань здійснює прощення боргу.

Позивачу випадково стало відомо про направлення на її ім`я повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки та відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки від 09 квітня 2019 року № 09/04/2019 .

10 липня 2019 року вона дізналася про те, що власником майна - предмета іпотеки є ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі - продажу з ТОВ «ФК «Алькор Інвест». Право власності на нежитлові приміщення виникло у ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на підставі договору іпотеки, додаткової угоди до договору іпотеки, договору про відступлення права вимоги від 09 квітня 2019 року, укладеного з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Тобто, право власності на предмет іпотеки станом на дату витягу зареєстроване двічі - за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що з урахуванням статей 92 203 ЦК України, статей 37, 47 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», спірний договір є недійсним, оскільки підписаний на підставі виданих довіреностей третім особам уповноваженою особою на ліквідацію банку. Зазначає, що Фонд в порушення частини сьомої статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО від 23 квітня 2016 року № 388, не опублікував на офіційній сторінці рішення від 27 грудня 2018 року № 2557, яким затверджено умови продажу активів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Позивач зазначила, що відповідно до пункту 11 Положення, Фонд затверджує умови продажу активу, в яких вказується початкова ціна, вона мала переважне право викупу свого активу за ціною, запропонованою Фондом, проте Фонд не повідомив позивача та поручителя про початок продажу активу та проведення торгів, провів торги з наступною реалізацією активу.

Зазначає, що у неї не було прострочених платежів за кредитним договором, пеня у розмірі 484 377,97 грн, яка включена у додаток № 1 до договору про відступлення права вимоги, нею не визнається, підтвердженням чого є направлення позивачем 23 липня 2019 року на адресу нового і первісного кредиторів заперечення проти вимог нового кредитора в порядку статті 518 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, при припущенні, що прострочена заборгованість була наявна, розмір пені перевищує допустимий розмір, передбачений законом, нарахування пені відбулось поза межами строку позовної давності в 1 рік. Крім того, оцінка майна, використана для здійснення продажу предмета іпотеки є недійсною відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність», оскільки строк дії звіту про оцінку майна не може бути більшим, ніж шість місяців з дати оцінки, а в публічному паспорті активу, сформованого 01 листопада 2018 року, вказана оціночна вартість кредиту за даним звіту про оцінку, здійсненого 01 квітня 2016 року. Крім того, позивач зауважила, що станом на день подання цього позову, жодного виконавчого документу, рішень суду, які можуть встановлювати суму боргу, не існує. З огляду на викладене, позивач вважала, що предмет спірного договору - право вимоги в сумі, що є непідтвердженою та суперечить законодавству, є істотною умовою договору відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, тому спірний договір слід визнати недійсним в повному обсязі.

Крім того, позивач зазначила, що оспорюваний договір носить всі ознаки договору факторингу, тому існує вірогідність, що покупець не мав належних документів для здійснення даної операції.

Таким чином, позивач зазначила у зв`язку із недійсністю договору відступлення прав вимоги, всі рішення суб`єктів державної реєстрації прав на нерухоме майно підлягають скасуванню в порядку застосування наслідків недійсності правочину.

Просила суд:

визнати недійсним в повному обсязі договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 09 квітня 2019 року з додатком № 1 до нього, укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В., зареєстрованого в реєстрі за № 279;

застосувати наслідки недійсності в порядку статті 216 ЦК України у вигляді скасування рішень суб`єктів державної реєстрації прав на нерухоме майно та записів, внесених (здійснених) такими реєстраторами на підставі прийнятих ними рішень до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, а саме:

рішення реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельової Н. В. від 09 квітня 2019 року з індексним № 46377148 про відступлення іпотеки ТОВ «ФК «Алькор Інвест» (з реєстрацією в спец. розділі);

рішення державного реєстратора Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Цалин А. Б. від 05 липня 2019 року з індексним № 47646476 про внесення запису про обтяження (заборону) № 32270768 (з відкриттям розділу);

рішення державного реєстратора Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Цалин А. Б. від 05 липня 2019 року з індексним № 47646476 про внесення запису про іпотеку (з відкриттям розділу);

рішення державного реєстратора Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Цалин А. Б. від 05 липня 2019 року з індексним № 47646476 про погашення іпотеки (з відкриттям розділу);

рішення державного реєстратора Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Цалин А. Б. від 05 липня 2019 р. з індексним № 47646476 про реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» (право власності № 32270610);

рішення реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельової Н. В. від 16 липня 2019 року з індексним № 47798711 про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (право власності №32410465).

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, позов ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Алькор Інвест», АТ «Банк «Фінанси та Кредит» уповноважена особа на ліквідацію Ірклієнко Ю. П., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова Н. В., Узинська сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області (державний реєстратор Цалин А. Б.), ОСОБА_2 про визнання договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 69/07- МК від 04 квітня 2007 року, за договором іпотеки та договором поруки недійсним залишено без задоволення.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачем не доведено наявність підстав, з якими законодавець передбачає можливість визнання угоди недійсною, з огляду на таке:

з аналізу пункту 17 частини першої статті 2, пункту 1 частини другої статті 37, частини другої статті 46, частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноважена особа Фонду з дня початку процедури ліквідації банки наділена правом і набуває повноважень органів управління фінансової установи та не обмежена в можливості видачі довіреності від імені банку на представництво його інтересів;

оцінка майна проводилась в межах процедури ліквідації банку, здійснена в момент формування ліквідаційної маси банку, що відповідає положенням статті 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено переважного права боржника на викуп права вимоги за кредитним договором або за договором забезпечення, а відповідно до пункту 4 розділу VІІ Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, у разі встановлення, що переможець відкритих торгів (аукціону) з продажу прав вимоги або за договором забезпечення виконання зобов`язання є боржником та/або поручителем за такими договорами, уповноважена особа Фонду (у разі якщо Фонд не здійснює повноваження ліквідатора безпосередньо) інформує про це Фонд і результати відкритих торгів (аукціону) скасовуються;

оприлюднена Фондом інформація про майно, яке виставляється на продаж регламентується положеннями статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що інформація, опублікована Фондом, не відповідає положенням закону;

предметом договору є передача права вимоги щодо виконання зобов`язань позичальником, визначених кредитним договором № 69/07- МК від 04 квітня 2007 року, чинним законодавством України не передбачено неможливість передачі права вимоги у разу наявності заперечень боржника щодо розміру грошового зобов`язання, а тому заперечення позивача щодо розміру боргу (пені у сумі 484 377,97 грн), про що нею відповідно до вимог статті 518 ЦК України було повідомлено нового кредитора, не є підставою для визнання угоди недійсною;

з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 жовтня 2019 року у справі № 626/1799/17 ЦК України не визначає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання, виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу, пропуск позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку;

договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів, разом з тим договір про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги від 09 квітня 2019 року укладений в межах процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у відповідності до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з метою виведення неплатоспроможного банку з ринку та ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про фінансування однієї сторони другою.

Оскільки відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання недійсним оспорюваного договору, а представник позивача пов`язує необхідність скасування рішень державних реєстраторів з недійсністю правочину, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що ТОВ «ФК «Алькор Інвест» не набуло право здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договору відступлення купівлі-продажу права вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором і за договорами іпотеки, поруки, отже оспорюваний договір не можна кваліфікувати як договір факторингу. Цей договір не містить умов, які б передбачали передання грошових коштів новим кредитором в розпорядження первісному кредитору за плату, тобто умови договорів не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за оспорюваним правочином не є відносинами у сфері факторингу.

Суд апеляційної інстанції вказав, що не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 на незастосування Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2014 року № 358 щодо терміну дії звіту про оцінку майна, оскільки оцінка майна проводилась в межах процедури ліквідації банку і відповідно до положень спеціального Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який регулює правовідносини сторін.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2022 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_3 , в якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року скасувати; ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не розглянули клопотання про витребування первинних фінансових документів та про проведення фінансово-економічної експертизи, звітів про оцінку активу та нерухомого майна, що суперечить принципу об`єктивності, повноти розгляду справи та прийняття законного рішення. Рішення суду першої інстанції не містить відповідних реквізитів, передбачених ЦПК України (відсутня дата складання його повного тексту, дата ухвалення, відсутній підпис судді), судове рішення складено в порушення строків, зазначених статтею 259 ЦПК України, судами порушено статтю 272 ЦПК України. Суди першої та апеляційної інстанцій не мотивували не застосування, або відступ від вказаних позивачем висновків Верховного Суду викладених у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 461/2900/11, від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16. Зазначає про помилковість висновків судів щодо регулювання спірних правовідносин спеціальним Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки вказаним законом не визначено порядок проведення оцінки активу. Суди залишили поза увагою, що особа, яка підписала спірний договір, не є працівником ФГВФО та/або уповноваженою особою ФГВФО в розумінні пункту 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», такою особою в даних правовідносинах є виключно ліквідатор Ірклієнко Ю. П. Довіреність, видана особі, яка підписала оспорюваний договір, є нікчемною в силу пункту 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Суди не взяли до уваги Положення про порядок проведення реструктуризації кредитної заборгованості фізичних осіб (крім фізичних осіб - підприємців) за кредитними договорами, виконання зобов`язань за якими забезпечене іпотекою, перед банками, процедура ліквідації яких здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та Змін до деяких нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 лютого 2018 року № 372, а також Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, згідно з яким актив (права вимоги за кредитним договором) мав бути реалізований в останню чергу. Позивач зазначає, що до моменту отримання інформації про зміну кредитора вона продовжувала виконувати зобов`язання, тому пеня у розмірі 484 377,97 грн є безпідставно нарахованою, перевищує допустимий розмір, передбачений законом. Судами не досліджені надані позивачем докази для спростування суми боргу в частині пені 484 377,97 грн, які свідчать про невідповідність обсягу прав вимоги за кредитним зобов`язанням, тим, що вказані у спірному договорі. Апеляційним судом не досліджено звіт про оцінку майна предмета іпотеки, згідно якого оціночна ринкова вартість предмета іпотеки становить 751 700 грн, а залишок боргу згідно кредитного договору -175 716,43 грн. Суди залишили поза увагою, що оцінка спірного майна проводилась 01 квітня 2016 року, а майно продано ТОВ «ФК «Алькор Інвест» 09 квітня 2019 року. Крім того, предмет іпотеки, який було незаконно реалізовано в подальшому ОСОБА_2 за ціною 155 000 грн, яка явно не відповідає ринковій вартості нерухомості, свідчить про фіктивність договору. Позивач зазначає, що уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення, банк отримав фінансування у розмірі 140 000 грн, а ТОВ «ФК «Алькор Інвест», в свою чергу, укладаючи вказаний договір, набуло право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що підступається (660 094, 40 гривень згідно додатку № І до спірного правочину). і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу. Оскільки за умовами оспорюваного правочину відступлено право вимоги за кредитним договором в іноземній валюті, а жодна зі сторін на момент укладення оспорюваного правочину, в тому числі і ТОВ «ФК «Алькор Інвест» не мали відповідної генеральної та/або індивідуальної ліцензії, а тому, ТОВ «ФК «Алькор Інвест» не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, відкрито касаційне провадження, витребувано з суду першої інстанції справу № 761/32281/19.

У червні 2022 року матеріали цивільної справи № 761/32281/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2022 року відзив представника відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Шильця А. Р. повернуто без розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 09 лютого 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 461/2900/11, від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 148/2383/19, від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 916/2024/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 04 квітня 2007 року між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 69/07- МК за умовами якого позивач отримала грошові кошти у розмірі 35 000,00 дол. США з оплатою процентної ставки у розмірі 14 % річних строком до 04 квітня 2022 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 04 квітня 2007 року між позивачем та банком укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Українець В. В., відповідно до якого ОСОБА_1 передала відповідачу в іпотеку належні їй на праві власності нежилі підвальні приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 23,5 кв. м.

11 липня 2014 року сторонами укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 69/07- МК від 04 квітня 2007 року відповідно до якої визнано наявність боргу у позичальника за кредитним договором, який складається з боргу за виданими позичальнику кредитними ресурсами, що становить 23 413,43 дол. США станом на 11 липня 2014 року, боргу за процентами за користування позичальником кредитними ресурсами, що становить 924,10 дол. США.

За додатковою угодою позичальник взяв на себе зобов`язання повернути банку у строк до 11 липня 2014 року отримані у фактичне користування кредитні ресурси у сумі 11 706,72 дол. США, а залишок кредитних ресурсів у сумі 11 706,72 дол. США повертати у зазначених в додатковій угоді строки та розмірах.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 612 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 18 грудня 2015 року прийнято рішення № 230 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» строком до 17 грудня 2017 року.

27 листопада 2017 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 5175, яким продовжено строки здійснення ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на два роки до 17 грудня 2020 року.

23 вересня 2019 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення за № 2417 про продовження строку процедури ліквідації банку до 18 грудня 2020 року.

09 квітня 2019 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2019-01-02-000024-b від 21 березня 2019 року, укладений договір про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги, за умовами якого банк відступає шляхом купівлі - продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває право вимоги банку до позичальника, іпотекодавця та поручителя, визначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за кредитним договором, іпотечним договором, договором поруки, з врахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі і порядку, визначених цим договором.

Як свідчить додаток № 1 до договору про відступлення (купівлі - продажу) права вимоги до нового кредитора перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 69/07- МК від 04 квітня 2007 року та додатковими угодами до нього, договором іпотеки та договором поруки - поручитель ОСОБА_5 .

Сума заборгованості, як вбачається з додатку № 1, станом на дату відступлення права вимоги складає 6 564,50 дол. США, що становить 175 716,43 грн та пеня у розмірі 484 377,97 грн.

Договір про відступлення (купівлі - продажу) права вимоги посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В.

Від імені ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» під час укладення договору діяв Довбня О. М. на підставі довіреності, посвідченої Ярощук В.Ю., приватним нотаріусом Київського нотаріального округу від 31 січня 2019 року за реєстровим № 183.

16 липня 2019 року між ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та ОСОБА_2 укладений договір купівлі - продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В., відповідно до якого ОСОБА_2 придбав у ТОВ «ФК «Алькор Інвест» нежитлові приміщення загальною площею 23,5 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Як свідчить зазначений договір купівлі - продажу нерухомого майна, відчужувані приміщення належать продавцю на праві приватної власності на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу Українець В. В. 04 лютого 2007 року за реєстровим № 307Д, додаткового договору до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу Українець В.В. 11 липня 2014 року за реєстровим № 753, договору про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н. В. 19 квітня 2019 року за реєстровим № 279, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, виданого ТОВ «ФК «Алькор Інвест» 22 квітня 2019 року за № 22042019 та рекомендованого повідомлення (документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, письмової вимоги іпотекодержателя), що видане 23 квітня 2019 року ПАТ «Укрпошта» № 0500025441894.

Відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна суб`єктами державної реєстрації прав на нерухоме майно винесені рішення та внесено до відповідного реєстру наступні записи:

рішення державного реєстратора Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Цалин А. Б. від 05 липня 2019 року з індексним № 47646476 про внесення запису про іпотеку (з відкриттям розділу);

рішення державного реєстратора Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Цалин А. Б. від 05 липня 2019 року з індексним № 47646476 про реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» (право власності № 32270610);

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частини першої статті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2022 року у справі № 643/12890/19 (провадження № 61-1049св22) зроблено висновок, що «за змістом статей 203 215 217 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа. Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. На цьому наголосила Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16 жовтня 2020 року при розгляді справи № 910/12787/17. ОСОБА_1 не є стороною спірних договорів про відступлення права вимоги, тому предметом доказування є порушення цивільних прав та інтересів позивачки».

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2022 року у справі № 643/12890/19 (провадження № 61-1049св22) заначено, що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні».

Відповідно до глави 73 ЦК Україниправова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2022 року у справі № 303/1541/20 (провадження № 61-13769св21) зроблено висновок, що «аналіз положень ЦК України свідчить, що договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги. З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18. У постанові від 08 червня 2021 року в справі № 346/1305/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи».

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2022 року у справі № 643/12890/19 (провадження № 61-1049св22) зроблено висновок, що «за загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом. Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором».

Відповідно до статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

За змістом частини першої статті 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня «спеціаліст») та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа фонду - працівник фонду, який від імені фонду та в межах повноважень, передбачених цим законом та/або делегованих фондом, виконує дії щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа фонду (кілька уповноважених осіб фонду) визначається виконавчою дирекцією фонду.

Відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» фонд безпосередньо або уповноважена особа фонду у разі делегування їй повноважень має право:

вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку;

укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим законом;

заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи;

залучати до роботи у процесі здійснення тимчасової адміністрації за рахунок банку на підставі цивільно-правових договорів інших осіб (радників, аудиторів, юристів, оцінювачів та інших) у межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією фонду. Такі договори можуть бути розірвані в односторонньому порядку у день повідомлення фондом другої сторони про таке розірвання з наслідками, встановленими цивільним законодавством.

Згідно з частиною третьою зазначеної статті уповноважена особа фонду діє від імені банку в межах повноважень фонду. Уповноважена особа фонду має право:

призначати на посаду, звільняти з посади чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їхні службові обов`язки, змінювати розмір оплати праці з додержанням вимог законодавства про працю;

здійснювати інші повноваження, встановлені цим законом, та делеговані їй фондом.

На виконання своїх повноважень уповноважена особа фонду діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку (пункт 1 частини четвертої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює: повноваження органів управління банку; вживає у встановленому законодавством

порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб; виконує повноваження, визначені частиною другою статті 37 цього закону.

Згідно з частинами першою та третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, установлених актами цивільного законодавства.

Частинами другою та третьою статті 244 ЦК України установлено, що представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (стаття 246 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що:

відповідно до додатку № 1 до договору про відступлення (купівлі - продажу) права вимоги до нового кредитора перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 69/07- МК від 04 квітня 2007 року та додатковими угодами до нього, договором іпотеки та договором поруки;

від імені ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» під час укладення договору діяв Довбня О. М. на підставі довіреності, посвідченої Ярощук В.Ю., приватним нотаріусом Київського нотаріального округу від 31 січня 2019 року за реєстровим № 183;

17 грудня 2015 року правління НБУ прийнято постанову «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» № 612;

таким чином, уповноважена особа фонду з дня початку процедури ліквідації банку набуває повноважень органів управління та контролю неплатоспроможного банку, тобто, крім повноважень, визначених законом, уповноважена особа фонду здійснює повноваження керівництва банку, а тому наділена правом видачі та підписання довіреностей від імені банку, як юридичної особи на представництво його (банку) інтересів;

суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні в справі докази й надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки спірний договір, укладений в процедурі ліквідації банку, за своєю правовою природою є договорами про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, позивачем не доведено, що оспорюваний нею правочин укладений з порушенням вимог закону та її прав.

враховуючи, що позовні вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію є похідними від позовних вимог про визнання договору відступлення прав вимоги недійсним, висновки судів про відмову у їх задоволенні є правильними.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди залишили поза увагою, що особа, яка підписала спірний договір, не є працівником ФГВФО та/або уповноваженою особою ФГВФО в розумінні пункту 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки вони ґрунтуються на власному тлумаченні норм матеріального права.

Твердження касаційної скарги про те, що до моменту отримання інформації про зміну кредитора позивач продовжувала виконувати зобов`язання, тому пеня у розмірі 484 377,97 грн є безпідставно нарахованою, перевищує допустимий розмір, передбачений законом, а також що судами не досліджені надані позивачем докази для спростування суми боргу в частині пені у розмірі 484 377,97 грн, є безпідставними, оскільки вказані позивачем обставини не можуть бути підставою для визнання договору відступлення прав вимоги недійсним, а з`ясування підстав належного виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором, може бути вирішено в іншому провадженні.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що у зв`язку з укладенням договору відступлення права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення, фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу, колегія суддів зазначає таке.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 520/4451/15-ц (провадження № 61-11451св20) зроблено висновок, що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено висновок, що «договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються. Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак. […] Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому. Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу. Судами встановлено, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» (первісний кредитор), який перебуває у процедурі ліквідації, та ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» (новий кредитор) укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 958-Ф, за яким банк шляхом продажу відступив ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором. У пункті 1.2 договору сторони встановили, що жодне з положень договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором.Із наведеного вбачається, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації. Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу. […] Відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації».

Таким чином, договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 09 квітня 2019 року з додатком № 1 до нього, укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест»,не є договором факторингу, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Доводи позивача про помилковість висновків судів щодо регулювання спірних правовідносин спеціальним Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки вказаним законом не визначено порядок проведення оцінки активу, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (провадження № 12-45гс21) зроблено висновок, що «спір у цій справі виник стосовно укладення договору купівлі-продажу прав вимоги на відкритих торгах (аукціоні) з продажу активів неплатоспроможного банку у процедурі його ліквідації. Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який регулює відносини, що виникають у зв`язку з виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. […] Частинами першою, другою статті 50 Закону передбачено, що з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку».

З огляду на те, що оцінка майна проводилась в межах процедури ліквідації банку і відповідно до положень спеціального Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який регулює правовідносини сторін, доводи позивача в частині помилковості висновків судів про регулювання спірних правовідносин спеціальним Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не мотивували не застосування, або відступ від вказаних позивачем висновків Верховного Суду викладених у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 461/2900/11, від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки підстави позову зазначених справ не стосувалися відступлення права вимоги віднесеного до категорії неплатоспроможних банку, і висновків щодо правильного застосування статті 512 ЦК Україниу взаємозв`язку з положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цих справах Верховний Суд не робив.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, також не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2022 року у справі № 643/12890/19 (провадження № 61-1049св22), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2022 року у справі № 303/1541/20 (провадження № 61-13769св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 520/4451/15-ц (провадження № 61-11451св20), Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (провадження № 12-45гс21), доводи касаційної скарги, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук