Постанова
Іменем України
13 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 761/33286/15
провадження № 61-9148св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД»,
третя особа - публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД», підписану адвокатом Пєвцовою Оленою Петрівною, на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 липня 2018 року в складі судді Юзькової О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2019 року в складі колегії суддів Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» про визнання права власності на майнові права.
Позов мотивувала тим, що 25 травня 2004 року сторони уклали договір № 1697/322-164(р) про спільну діяльність із пайової участі в будівництві багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 . Вказувала, що за умовами договору після закінчення будівництва зазначеного багатоквартирного житлового будинку позивачці мала бути передана в натурі «частка пайовика» у вигляді трикімнатної квартири № 49 на 21 поверсі загальною проєктною площею 149,5 м2, а позивач, в свою чергу, зобов`язувалась сплатити грошовий внесок (пай) у розмірі, еквівалентному 1 400 000 грн за курсом НБУ на дату укладення договору. Закінчення будівництва багатоквартирного будинку було заплановано на перший квартал 2006 року. Позивачка зазначала, що свої зобов`язання зі сплати паю виконала в повному обсязі, проте відповідач не визнає її майнові права на спірний об`єкт нерухомості, не вживає дій, спрямованих на завершення будівництва та не виділяє належну їй квартиру в натурі.
З огляду на викладене позивачка просила визнати за нею право власності на майнові права на об`єкт незавершеного будівництва: трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 липня 2018 року позов задоволено та визнано за ОСОБА_1 право власності на майнові права на об`єкт незавершеного будівництва: трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
Суд першої інстанції виходив із того, що невизнання відповідачем майнових прав позивачки на проінвестоване нею майно не ґрунтується на нормах чинного законодавства та суттєво порушує її права. Суд зазначив, що позивачка позбавлена можливості зареєструвати право власності на квартиру, оскільки житловий будинок не введено в експлуатацію, а тому вважав за можливе застосувати спосіб захисту у вигляді визнання за позивачкою права власності на майнові права на об`єкт незавершеного будівництва.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2019 року апеляційну скаргу представника відповідача задоволено частково, заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт інвестування - трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 ; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Апеляційний суд виходив із того, що виконання грошових зобов`язань за інвестиційною угодою, а саме повна сплата вартості об`єкта інвестування (стовідсоткова передоплата) свідчить про вчинення позивачкою дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об`єкт. Разом з тим, колегія суддів уважала, що обраний позивачкою спосіб захисту свого права, а саме визнання права власності на майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, не відновить її порушених прав, а тому скасувала рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнання за нею майнових прав на об`єкт інвестування.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про підвідомчість цього спору судам господарської юрисдикції з огляду на перебування ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» у процедурі ліквідації (банкрутства), пославшись на судову практику Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Аргументи учасників справи
У травні 2019 року ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» подало до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення та просило їх скасувати як такі, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову або закрити провадження у справі.
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року порушено процедуру про банкрутство ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД», а тому цей спір підсудний господарському суду, у проваджені якого перебуває справа про банкрутство, а не судам цивільної юрисдикції. Зазначає, що позов про визнання права власності може бути пред`явлено, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється чи не визнається іншою особою, або якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. Проте, на думку відповідача, за умовами договору пайової участі у фінансуванні будівництва позивачка отримала лише право на пайову участь у будівництві, а не право власності на нерухоме майно. При цьому право власності на нерухоме майно не може виникнути на підставі рішення суду. Посилається також на порушення норм процесуального права в частині недопуску судом першої інстанції до участі в справі представника відповідача.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року зупинено касаційне провадження в справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21).
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 25 травня 2004 року ОСОБА_1 і ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» уклали договір про спільну сумісну діяльність з пайової участі в будівництві багатоквартирного житлового будинку у формі простого товариства, відповідно до пункту 3.2 якого після закінчення будівництва багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 відповідач зобов`язався передати позивачу в натурі трикімнатну квартиру № 49 на 21-му поверсі загальною площею 149,5 м2.
Відповідно до пункту 3.1 цього договору ОСОБА_1 зобов`язувалася внести грошові кошти (пай) у розмірі 1 400 000 грн у день укладення договору.
За умови виконання позивачкою зазначених у пункті 3.1 договору зобов`язань, вона повністю набуває право на пайову (дольову) участь у будівництві, а відповідач втрачає право розпоряджатись часткою пайовика інакше як в інтересах і за згодою позивача (пункт 3.7 цього договору).
Достатніми підставами для підтвердження права на пайову участь позивача є: цей договір і документи, що підтверджують внесення паю у повному обсязі (пункт 3.8 договору).
За умовами пункту 3.4 договору запланований строк закінчення будівництва і здавання об`єкта в експлуатацію - І квартал 2006 року.
Свої зобов`язання за договором позивач виконала в повному обсязі шляхом внесення грошових коштів відповідно до п. 3.1 договору, що підтверджується квитанцією від 28 травня 2004 року.
Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором не виконав належним чином та не закінчив будівництво вказаного будинку у І кварталі 2006 року. Будівництво не закінчено і на час звернення позивачки до суду з цим позовом. Відповідач заперечує права позивачки на проінвестовану нею квартиру та розпочав процедуру банкрутства товариства.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Щодо юрисдикції спору
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» посилалася зокрема на те, що суди розглянули спір з порушенням правил предметної юрисдикції, оскільки на момент ухвалення судових рішень відносно відповідача була порушена справа про банкрутство.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
Враховуючи, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово викладала висновок щодо питання предметної юрисдикції у спорах за участі боржників, відносно яких порушена справа про банкрутство, підстав для передачі даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не встановлено.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах попередніх інстанцій) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року в справі № 200/5548/16-ц (провадження № 61-9645св20) зазначено, що «вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, суди повинні враховувати положення пункту 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII, вимоги статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника. Порушення господарським судом справ про банкрутство боржника до 19 січня 2013 року не впливає на визначення юрисдикції цих спорів, і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства. Аналогічний висновок зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 372/3584/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 541/459/17, від 29 травня 2019 року у справі № 14-146цс19, від 11 вересня 2019 року у справі № 14-370цс19 та інших, і підстав для відступу від нього не вбачається. […] На час розгляду справи суд апеляційної інстанції був поінформований про порушення справи про банкрутство ТОВ фірми «Консоль ЛТД» у 2012 році, що давало можливість розглянути справу в порядку цивільного судочинства. Відомості з ЄДРСР у розумінні вимог Закону № 3262-IV є достовірними. Також у справі на а. с. 104-108, т. 1 знаходиться копія постанови Господарського суду Київської області від 04 серпня 2016 року про визнання боржника банкрутом, зі змісту якої вбачається, що ухвалою Господарського суду Київської області від 12 березня 2015 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ фірми «Консоль ЛТД». Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 12 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв`язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та забезпечено розгляд: господарських справ Господарського суду Автономної Республіки Крим -- Господарським судом Київської області, а господарських справ Господарського суду міста Севастополя - Господарським судом міста Києва, господарських справ Севастопольського апеляційного господарського суду -Київським апеляційним господарським судом. Тому порушення справи про банкрутство у 2012 році не впливає на визначення юрисдикції вказаної справи. З урахуванням предмета та обсягу позовних вимог, суб`єктного складу спору справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства і законно розглянута загальними судами».
Установивши, що справа про банкрутство ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» порушена 16 липня 2012 року, а також прийнявши до уваги характер спірних правовідносин, суди зробили правильний висновок про підвідомчість цього спору судам цивільної юрисдикції.
Щодо суті позовних вимог
Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, при цьому майнові права визнаються речовими правами.
Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.
Власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором (стаття 876 ЦК України).
Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилом статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).
Установивши, що позивачка сплатила пайовий внесок у повному обсязі, однак об`єкт нерухомого майна в експлуатацію не введено, а ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» припинило свою діяльність, суди зробили правильний висновок про невизнання та порушення відповідачем прав позивачки.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неправильно обраний позивачкою спосіб захисту та неможливість визнання в судовому порядку права власності на об`єкт незавершеного будівництва з таких мотивів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначила, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 761/5156/13-ц (провадження № 14-425цс19) зазначено, що «враховуючи характер спірних правовідносин, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що обраний позивачкою спосіб захисту порушених прав не заборонений законом та у світлі цієї справи є ефективним, оскільки іншим шляхом захистити її права позивачка не могла. Тому необґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо неналежності такого обраного позивачкою способу захисту її прав як визнання за нею майнових прав на квартиру як на частку в об`єкті незавершеного будівництва».
Можливість застосування такого способу захисту як визнання майнових прав за інвестором підтверджена й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року в справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), у якій зазначено, що інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав.
Установивши, що відповідач не визнає майнових прав позивачки на проінвестований нею об`єкт нерухомого майна, апеляційний суд зробив правильний висновок про можливість визнання за ОСОБА_1 майнових прав на об`єкт інвестування, оскільки в інший спосіб за встановлених фактичних обставин справи порушені права позивачки захистити неможливо.
При цьому суд апеляційної інстанції визнав за позивачкою саме майнові права на об`єкт незавершеного будівництво, а не право власності на таке майно, у зв`язку з чим колегія суддів відхиляє посилання відповідача на положення статті 331 ЦК України щодо неможливості виникнення права власності на новозбудоване майно на підставі судового рішення.
Аргументи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині недопуску представника відповідача до участі в справі колегія суддів не приймає, оскільки, як встановлено судами, представник відповідача на підтвердження власних повноважень надав суду довіреність, підписану неуповноваженою особою.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав уважати, що постанова апеляційного суду прийнята з недотриманням норм матеріального або процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД», підписану адвокатом Пєвцовою Оленою Петрівною, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук