№ 761/34307/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 761/34307/21

провадження № 61-16550св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 листопада 2023 року в складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року в складі колегії суддів Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ОСОБА_2 про стягнення коштів.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 27 листопада 2017 року ОСОБА_2 отримав від нього грошові кошти у розмірі 50 000,00 дол. США на підготовку до підписання та підписання інвестиційного договору на будівництво жилого комплексу на АДРЕСА_1 , про що написав розписку.

05 грудня 2017 року відповідач отримав від позивача ще 50 000,00 дол. США та 21 грудня 2017 року - 65 000,00 дол. США, про що власноруч письмово засвідчив 18 січня 2019 року.

Також позивач зазначав, що 24 листопада 2017 року сторони підписали між собою угоду № 1, яка за своєю суттю є договором про наміри, та відповідно до якої визначили напрямки співпраці. Вказана угода передбачала, що відповідач зобов`язується зробити все можливе для підписання 3-х (2-х) стороннього контракту на інвестицію у будівництво житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до вказаної угоди, позивач мав отримати назад проінвестовані кошти, а також отримати 50 % від решти активів (грошей, метрів квадратних). Отже, додатково відповідною угодою сторони передбачили, що передані позивачем кошти мали бути повернуті останньому.

Позивач зазначав, що відповідний інвестиційний проєкт не був розпочатий взагалі, жодних дій щодо його реалізації відповідач не здійснив, інвестиційний договір не уклав.

Оскільки сторони не визначили строку повернення коштів, 18 серпня 2021 року позивач направив відповідачу повідомлення про необхідність повернення коштів у розмірі 165 000,00 дол. США, які попередньо були йому передані. Однак, у визначений час, відповідач грошові кошти не повернув, тому позивач вважав, що відповідач отримав безпідставно кошти, які підлягають поверненню.

У зв`язку з чим, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 165 000,00 дол. США.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням від 09 листопада 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 165 000,00 дол. США та 11 350,00 грн судового збору.

Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки інвестиційний договір укладений не був, то відпали правові підстави для набуття ОСОБА_2 коштів у розмірі 165 000,00 дол. США, у зв`язку з чим суд вважав, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України.

Ухвалою від 25 травня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 листопада 2022 року залишив без задоволення.

Постановою від 17 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 листопада 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 165 000,00 дол. США та 11 350,00 грн судового збору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки розглянув справу за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд керувався тим, що відповідач не надав належних доказів, що підтверджують підготовку до підписання та саме підписання інвестиційного договору на будівництво жилого комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , на виконання умов розписки від 27 листопада 2017 року, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про доведеність позовних вимог позивача та наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 165 000,00 дол. США на підставі статті 1212 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

18 листопада 2023 року ОСОБА_2 , через засоби поштового зв`язку, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 листопада 2023 року і постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального, неповне з`ясування судами всіх обставин справи, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права (статтю 1212 ЦК України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 вересня 2022 року в справі № 913/703/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року в справі № 910/9072/17, у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2023 року в справі № 910/4725/22, від 04 травня 2022 року в справі № 932/264/20, від 30 листопада 2022 року в справі № 569/18080/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що:

- між сторонами склалися договірні правовідносини, що виключає можливість застосування норм статті 1212 ЦК України;

- сторони уклали договір про спільну діяльність з метою отримання прибутку, а не договір про наміри;

- кошти, надані позивачем, спрямовані на підготовку до підписання та підписання інвестиційного договору, ані розписка, ані договір не містять обов`язку будь-якої сторони розпочати будівництво об`єкту нерухомості;

- угода є безтерміновою та фактично є чинною до моменту її повного виконання.

Також заявник зазначав, що виконання угоди від 24 листопада 2017 року він здійснював належним чином, зокрема:

- підготовив проєкт договору інвестування будівництва;

- здійснив розрахунок техніко-економічних показників завершення будівництва з розширенням та реконструкцією комплексу споруд Київського облархіву на АДРЕСА_1 ;

- підготував 3 схеми генеральних планів 1:500, створив графічне зображення об`єкта будівництва;

- розробив проєкт договору оренди земельної ділянки;

- розробив акт прийому-передачі земельної ділянки за договором оренди земельної ділянки;

- залучив фахівців у галузі права, що підтверджується актами наданих послуг, а також копіями платіжних доручень.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 20 грудня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував матеріали цивільної справи із Шевченківського районного суду м. Києва.

Справа надійшла до Верховного Суду у січні 2024 року.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

24 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладена угода № 1, за умовами якої сторони виявили добру волю для реалізації проєкту «Мельникова 40» (отримання прибутку, після реалізації побудованих, проінвестованих метрів квадратної житлової та нежитлової площі майбутнього житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 ) (т. 1, а. с. 8.

Для реалізації задуманого проєкту сторони домовилися про наступне, у тому числі: сторона 1 ОСОБА_2 зобов`язується зробити все можливе для підписання 3-х (2-х) стороннього контракту на інвестицію в будівництво житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , а сторона 2 ОСОБА_1 зобов`язується зробити все можливе для залучення під вказаний контракт необхідне для його реалізації грошових коштів.

27 листопада 2017 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 50 000,00 дол. США на підготовку до підписання та підписання інвестиційного договору на будівництво жилого комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується розпискою (т. 1, а. с. 7, 9).

Крім цього, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 05 грудня 2017 року 50 000,00 дол. США та 21 грудня 2017 року - 65 000,00 дол. США, про що свідчить допис від 18 січня 2019 року у розписці від 27 листопада 2017 року (т. 1, а. с. 7).

У позовній заяві зазначено, що відповідний інвестиційний проєкт не був розпочатий взагалі, жодних дій щодо його реалізації відповідач не здійснив, інвестиційний договір не уклав.

18 серпня 2021 року позивач направив відповідачу повідомлення про необхідність повернення до 25 серпня 2021 року коштів у розмірі 165 000,00 дол. США, які попередньо були йому передані. Однак, у визначений час відповідач грошові кошти не повернув (т. 1, а. с. 13).

Згідно з листом Державної інспекції архітектури та містобудування від 01 серпня 2022 року, в Реєстрі будівельної діяльності за параметром пошуку «місце знаходження об`єкту: АДРЕСА_1 » відомостей щодо реєстрації/видачі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт та, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, не виявлено (т. 1, а. с. 63, 64).

На підтвердження того, що розписка від 27 листопада 2017 року про отримання спірних грошових коштів підписана ОСОБА_2 позивач надав висновок експерта ТОВ «Український центр судових експертиз» від 31 жовтня 2022 року № 1-31/10, відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_2 , що містяться справа від цифрового запису «27.ХІ.17» і над рукописним записом « ОСОБА_2 » під текстом розписки від 27 листопада 2017 року про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 50 000,00 дол. США на підготовку до підписання і підписання інвестиційного договору на будівництво житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , а також над цифровим записом «18.01.19» під текстом розписки від 18 січня 2019 року про отримання 05 грудня 2017 року 50 000,00 дол. США та 21 грудня 2017 року - 65 000,00 дол. США виконані однією особою (т. 1, а. с. 75-81).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 165 000,00 дол. США.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року в справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року в справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

У разі, якщо на виконання юридично ще неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України).

Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

У постанові від 08 вересня 2021 року в справі № 201/6498/20 Верховний Суд роз`яснив, що за правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Підсумовуючи, Верховний Суд зазначає, що, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як встановили суди та відомо з матеріалів справи, 24 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладена угода № 1, за умовами якої сторони виявили добру волю для реалізації проєкту «Мельникова 40» (отримання прибутку, після реалізації побудованих, проінвестованих метрів квадратної житлової та нежитлової площі майбутнього житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 ). Для реалізації задуманого проєкту сторони домовилися, що ОСОБА_2 зобов`язується зробити все можливе для підписання 3-х (2-х) стороннього контракту на інвестицію в будівництво житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 зобов`язується зробити все можливе для залучення під вказаний контракт необхідні для його реалізації грошові кошти.

27 листопада 2017 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 50 000,00 дол. США на підготовку до підписання та підписання інвестиційного договору на будівництво зазначеного жилого комплексу, що підтверджується розпискою. Крім цього, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 05 грудня 2017 року 50 000,00 дол. США та 21 грудня 2017 року - 65 000,00 дол. США.

Встановивши, що на виконання умов розписки від 27 листопада 2017 року інвестиційний проєкт розпочатий не був, інвестиційний договір укладений не був, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 165 000,00 дол. США як безпідставно набуті на підставі статті 1212 ЦК України.

Посилання в касаційній скарзі на те, що відповідач на виконання угоди від 24 листопада 2017 року підготовив проєкт договору інвестування будівництва, проєкт договору оренди земельної ділянки, проєкт акта прийому-передачі земельної ділянки за договором оренди земельної ділянки, здійснив розрахунок техніко-економічних показників завершення будівництва з розширенням та реконструкцією комплексу споруд Київського облархіву на вул. Мельникова, 40 у Шевченківському районі міста Києва, підготував схеми генеральних планів, створив графічне зображення об`єкта будівництва, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджують підготовку до підписання та саме підписання інвестиційного договору на будівництво жилого комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , на виконання умов розписки від 27 листопада 2017 року.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що надані відповідачем копії актів наданих послуг від 19 жовтня 2021 року, від 31 грудня 2021 року, укладених між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «ТОРРЕНТ ПЛЮС», акта наданих послуг від 18 вересня 2020 року № 43, укладений між АО «Юридична фірма «ТОТУМ» та ТОВ «Сучасні екологічні системи і технології», копії платіжних доручень не є належними доказами у цій справі, оскільки з наданих документів не вбачається щодо якого об`єкта надавалися послуги та яким чином вони стосуються предмету доказування у даній справі.

Отже, враховуючи те, що інвестиційний договір на будівництво жилого комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , підписаний не був, грошові кошти, отримані відповідачем за розпискою від 27 листопада 2017 року, ОСОБА_2 утримує без належної правової підстави, ухиляючись від їх повернення, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 165 000,00 дол. США на підставі статті 1212 ЦК України.

Посилання заявника на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду не заслуговують на увагу, оскільки у наведених ним справах були встановлені інші фактичні обставини, а викладені в них висновки не суперечать наведеним висновкам суду апеляційної інстанції у цій справі.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко