Постанова
Іменем України
04 березня 2021 року
м. Київ
справа № 761/36255/18
провадження № 61-6386св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - директор Інституту високих технологій Київського національного університету ім. Т. Шевченка Ільченко Володимир Васильович,
третя особа - Київський національний університет ім. Т. Шевченка,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до директора Інституту високих технологій Київського національного університету ім. Т. Шевченка Ільченка Володимира Васильовича, третя особа - Київський національний університет ім. Т. Шевченка, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 як завідувач навчальної лабораторії молекулярної біотехнології та біоінформатики на кафедрі молекулярної біотехнології та біоінформатики Інституту високих технологій (далі - ІВТ) Київського національного університету імені Т. Шевченка (далі - КНУ ім. Т. Шевченка) звернувся до суду з позовом, уточнивши який просив: визнати бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на кожну з його заяв від 06 червня, від 26 липня, від 05, 23 жовтня 2017 року, від 11, 16 січня 2018 року, від 10 серпня 2018 року протиправною; зобов`язати директора ІВТ КНУ ім. Т. Шевченка Ільченка В. В. (далі - директор Інституту Ільченко В. В. ) надіслати на його адресу письмові відповіді про результати розгляду його заяв.
На обґрунтування заявлених вимогОСОБА_1 зазначав, що з 2011 року він перебуває на посаді завідувача навчальної лабораторії молекулярної біотехнології та біоінформатики на кафедрі молекулярної біотехнології та біоінформатики ІВТ КНУ ім. Т. Шевченка (далі - завідувач лабораторії). У 2014 році був мобілізований до Збройних Сил України, після повернення з АТО з 23 березня 2015 року до теперішнього часу з вини роботодавця не має умов і засобів для виконання своїх функціональних обов`язків, доступу до підвідомчої йому навчальної лабораторії. На всі усні прохання забезпечити йому умови і засоби праці та можливість виконувати функціональні обов`язки від відповідача отримав усні відмови, також без відповіді залишилися його письмові заяви.
Оскільки відповідач порушив його право на отримання відповідей на його заяви, що передбачено Законом України «Про звернення громадян», позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 12 листопада 2019 року позов задовольнив частково. Визнав бездіяльність директора Інституту Ільченка В. В. протиправною щодо ненадання відповіді на кожну із заяв ОСОБА_1 від 06 червня, від 26 липня, від 05, 23 жовтня 2017 року, від 11, 16 січня 2018 року, від 10 серпня 2018 року. Зобов`язав директора Інституту Ільченка В. В. надіслати на адресу ОСОБА_1 письмові відповіді про результати розгляду вказаних заяв. У решті позову відмовив. Стягнув з директора Інституту Ільченка В. В. на користь держави судовий збір у розмірі 768, 40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу директора Інституту високих технологій Київського національного університету ім. Т. Шевченка Ільченка В. В. задовольнив. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заяви ОСОБА_1 як завідувача лабораторії від 06 червня, від 26 липня, від 05, 23 жовтня 2017 року, від 11, 16 січня 2018 року, від 10 серпня 2018 року не є зверненнями в розумінні Закону України «Про звернення громадян», оскільки за своєю суттю є письмовим зверненням працівника до керівника, правовідносини між якими регулюються трудовими законодавством.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 01 квітня 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо поширення Закону України «Про звернення громадян» на звернення працівників організації до його посадових осіб.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував норму матеріального права, безпідставно і довільно витлумачивши статтю 12 Закону України «Про звернення громадян», фактично позбавив його права на захист, а відповідача звільнив від відповідальності за протиправну бездіяльність.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва.
21 квітня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 обіймає посаду завідувача навчальної лабораторії молекулярної біотехнології та біоінформатики ІВТ КНУ імені Т. Шевченка з 2011 року.
У серпні 2011 року позивача як завідувача лабораторії ознайомлено під особистий підпис з функціональними обов`язками.
Наказом ректора КНУ імені Т. Шевченка від 22 листопада 2016 року № 08-1918-04 Ільченка В. В. переведено на посаду директора ІВТ КНУ ім. Т. Шевченка.
У 2014 році позивач був мобілізований до Збройних Сил України, після повернення з АТО з 23 березня 2015 року з вини відповідача він не має умов і засобів для виконання своїх функціональних обов`язків, доступу до підвідомчої йому навчальної лабораторії.
26 червня 2017 року позивач звернувся до директора Інституту Ільченка В. В. із заявою, в якій повідомив, що з метою розуміння, планування подальшої роботи він 03 квітня 2017 року звернувся до завідувача кафедри молекулярної біотехнології та біоінформатики ОСОБА_3 з проханням надіслати йому офіційне письмове роз`яснення таких питань: 1) де територіально знаходиться лабораторія молекулярної біотехнології та біоінформатики Інституту високих технологій? 2) де знаходиться виділене йому робоче місце? 3) хто є безпосереднім його керівником? 4) чи є співробітники в його підпорядкуванні? 5) чи проводить відповідач як завідувач кафедри регулярні прийоми для співробітників кафедри? Де саме на території КНУ ім. Т. Шевченка, в який час і день відбувається прийом працівників кафедри Інституту високих технологій? Також просив в офіційному письмовому вигляді надіслати йому таку інформацію: 1) обсяг його роботи на 2017 рік згідно з його функціональними обов`язками; 2) всю необхідну інформацію щодо проведення навчань і робіт у лабораторії молекулярної біотехнології та біоінформатики; 3) копію чинного Положення про кафедру молекулярної біотехнології та біоінформатики Інституту високих технологій.
Оскільки відповіді на заяву він не отримав, тому просив відповідача: 1) забезпечити надання офіційної письмової відповіді на його заяву від 03 квітня 2017 року до ОСОБА_3 ; 2) у разі неможливості надання відповіді ОСОБА_3 забезпечити його роботою відповідно до його функціональних обов`язків та умовами для її виконання, визначити керівника, робоче місце (у письмовій формі); 3) надати офіційне письмове пояснення, на яких підставах йому не була надана ОСОБА_3 відповідь на заяву від 03 квітня 2017 року; 4) надати копію чинного Положення про ІВТ та нормативні документи, що визначають обов`язки, відповідальність адміністрації ІВТ, завідувача кафедри та керівників підрозділів; 5) надати офіційне письмове роз`яснення щодо порядку проходження курсів підвищення кваліфікації. необхідних для його атестації як педагогічного працівника.
26 липня 2017 року ОСОБА_1 як завідувач лабораторії звернувся до директора Інституту Ільченка В. В. із заявою, в якій просив аргументовано пояснити про підстави приписаних йому негативних особистих якостей в характеристиці як педагогічного працівника від 03 квітня 2017 року.
29 вересня 2017 року директор Інституту Ільченко В. В. видав розпорядження № 07-17/20 «Про організаційні заходи із забезпечення лабораторних практикумів на кафедрі молекулярної біотехнології та біоінформатики ІВТ КНУ ім. Т. Шевченка на 2017/2018 навчальний рік», в якому зазначено: «закріпити за завідувачем навчальної лабораторії молекулярної біотехнології та біоінформатики ОСОБА_1 робоче місце для проведення виробничої діяльності в кімнаті 102 кріогенного комплексу університету; у зв`язку із збільшенням кількості студентів в ІВТ, відповідним збільшенням кількості навчальних курсів та розширенням лабораторних практикумів біологічного спрямування згідно з пунктами 2.5, 2.6 та 2.7 Функціональних обов`язків завідувача лабораторії молекулярної біотехнології та біоінформатики ОСОБА_1 доручити ОСОБА_1 виконати ряд завдань з підготовки лабораторних робіт для студентів кафедри молекулярної біотехнології та біоінформатики в рамках навчальних планів та робочих програм відповідних дисциплін. Завдання, сформульовані на сторінках 2-7 додатка 1 до цього розпорядження, є його невід`ємною частиною».
З указаним розпорядженням позивач ознайомлений під підпис 04 жовтня 2017 року.
05 жовтня 2017 року позивач звернувся до директора Інституту Ільченка В. В. із заявою щодо розпорядження від 28 вересня 2017 року № 07-17/20, в якій вказував про невідповідність задач, поставлених розпорядженням, його функціональним обов`язкам, а також про відсутність у нього умов, засобів для їх виконання та робочого місця.
23 жовтня 2017 року позивач звернувся до директора Інституту Ільченка В. В. із заявою щодо комісії з перевірки знань з питань безпеки життєдіяльності та охорони праці, створеної на підставі наказу ректора від 14 березня 2017 року № 233-32, в якій просив: 1) надати йому посвідчені копії інструкцій, на підставі яких проводяться інструктажі з питань безпеки життєдіяльності та охорони праці в ІВТ, та провести з ним ці інструктажі відповідальними за них працівниками ІВТ; 2) завчасно та у встановленому порядку повідомляти його про проведення заходів, таких як інструктаж чи перевірка знань; 3) надати йому письмове пояснення про практику та правові підстави для проведення заочних (фіктивних) інструктажів і перевірки знань; 4) надати йому письмову відповідь, чи інші співробітники ІВТ, як і він, отримували заочні (фіктивні) інструктажі та заочно оцінювалися комісією з перевірки знань.
11 січня 2018 року позивач звернувся до директора Інституту Ільченка В. В. із заявою про порушення статей 29 31 32 КЗпП України, в якій просив: 1) надати аргументоване письмове пояснення причин ненадання йому вчасно повної інформації про зміну умов праці, проведення освітніх курсів та відсутності на 10 січня 2018 року його у списку працівників ІВТ, направлених на ці курси; 2) забезпечити необхідних, дій для проходження ним зазначених курсів; 3) надати йому письмове пояснення суті, підстав, термінів упроваджених обмежень доступу до приміщень та копію відповідного розпорядження чи наказу; 4) завчасно та у встановленому порядку повідомляти його про зміни в умовах праці, проведення заходів тощо; 5) надати йому письмові відповіді на всі вищезгадані питання, заяви та створити йому гідні умови праці відповідно до його функціональних обов`язків; 6) припинити ганебні дії, які принижують усіх учасників таких відносин.
16 січня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу характеристики з місця роботи.
У заяві від 10 серпня 2018 року, адресованій директору Інституту Ільченку В. В., щодо подій 08 серпня 2018 року позивач, зокрема, просив надати відповіді про результати розгляду його попередніх заяв від 06 червня, від 26 липня, від 05 та 23 жовтня 2017 року, від 11 та 16 січня 2018 року; припинити порушення його прав як працівника, учасника бойових дій, громадянина і людини, припинити порушення законодавства України.
На всі усні прохання забезпечити умови та засоби праці для можливості виконувати функціональні обов`язки він отримав від відповідача усні відмови, на письмові заяви жодних відповідей не отримав.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 заявив вимоги до відповідача як завідувач навчальної лабораторії молекулярної біотехнології та біоінформатики ІВТ КНУ ім. Т. Шевченка.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про звернення громадян» дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень» Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження».
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що звернення громадянина до роботодавця, з яким він перебуває у трудових правовідносинах, з приводу вирішення питань, що пов`язані з виконанням працівником його трудових обов`язків, не підлягають розгляду в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», а регулюються трудовим законодавством.
Отже, встановивши, що в заявах, скерованих на ім`я директора Ільченка В. В. , від 06 червня, від 26 липня, від 05, 23 жовтня 2017 року, від 11, 16 січня 2018 року, від 10 серпня 2018 року позивач просив надати відповіді на питання, які пов`язані із здійснення ним своїх прав та обов`язків як працівника КНУ ім. Т. Шевченка - завідувача навчальної лабораторії молекулярної біотехнології та біоінформатики ІВТ та у зв`язку з порушенням, на його думку, його трудових прав, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки на правовідносини між сторонами дія Закону України «Про звернення громадян» не поширюється.
Аргументи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом статті 12 Закону України «Про звернення громадян» зводяться до помилкового тлумачення цієї норми та не спростовують висновків апеляційного суду.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
В. С. Жданова
Є. В. Коротенко