Постанова
Іменем України
27 січня 2023 року
м. Київ
справа № 761/41717/18
провадження № 61-5709св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне підприємство з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2021 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Суханової Є. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ» (далі - КП «Житлоінвестбуд-УКБ») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовувався тим, що він працював у КП «Житлоінвестбуд-УКБ» з часу його створення, останню посаду, яку обіймав - радник директора з питань комплектації будівництва.
Наказом КП «Житлоінвестбуд-УКБ» від 06 вересня 2018 року його звільнено
з роботи із 06 вересня 2018 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40
КЗпП України.
Вказував, що у період часу з 03 до 05 вересня 2018 року він перебував на роботі
і належним чином виконував свої трудові обов`язки, а складені відповідачем акти про його відсутність на роботі є сфальсифікованими.
Зауважував, що звільнення відбулося під час тимчасової непрацездатності позивача, який мав листок непрацездатності. Також незаконне звільнення позивача з роботи, додатково спричинило йому моральну шкоду, яка полягає
у душевних стражданнях, внаслідок втрати єдиного джерела доходів, змін у його житті, враховуючи те, що на його утриманні перебувають малолітні діти та непрацездатна дружина, яка на час звільнення позивача з роботи перебувала
у відпустці по догляду за дитиною.
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення від 06 вересня 2018 року, поновити його на посаді радника з питань комплектації будівництва відповідача та стягнути за час вимушеного прогулу суму у розмірі 43 092,00 грн, стягнути на свою користь 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення мотивоване тим, що звільнення позивача з посади радника директора
з питань комплектації будівництва відбулось відповідно до норм чинного законодавства, тому відсутні підстави для визнання дій відповідача незаконними та поновлення позивача на роботі.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність порушених законних (трудових) прав позивача при звільненні.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У червні 2022 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду
м. Києва від 04 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 07 червня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 квітня
2019 року у справі № 265/563/17, від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17, від 10 серпня 2021 року у справі № 308/12855/19, від 02 жовтня 2019 року у справі № 127/1778/18. Також заявник указує на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Крім того, зазначає, що судом апеляційної інстанції проігноровано клопотання про перенесення розгляду справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Рух справи у суді касаційної інстанції, позиції інших учасників справи
Ухвалою судді Верховного Суду Черняк Ю. В. від 04 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2022 року КП «Житлоінвестбуд-УКБ» подало до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , в якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи та аргументи, викладені в касаційній скарзі не спростовують наданих судам доказів підставності та законності звільнення позивача із займаної посади.
31 серпня 2022 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.
У зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці пов`язаною з вагітністю та пологами, розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 20 січня 2023 року
№ 83/0/226-23 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 761/41717/18 (провадження № 61-5709св22) 20 січня
2023 року призначено судді-доповідачеві Ступак О. В.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Встановлені судами обставини
Згідно з наказом КП «Житлоінвестбуд-УКБ» від 23 січня 2012 року № 08 ОСОБА_1 зарахований на посаду радника директора з питань комплектації будівництва з 23 січня 2012 року (т. 1, а. с. 51).
ОСОБА_1 ознайомлений з посадовою інструкцією «радник директора
з питань комплектації будівництва» (т. 1, а. с. 52-54).
Згідно з пунктом 3.2 Колективного договору між власником і трудовим колективом КП «Житлоінвестбуд-УКБ» початок робочого дня у відповідача розпочинається
о 09 год 00 хв і закінчується об 18 год 00 хв (т. 1, а. с. 64-68).
Наказом КП «Житлоінвестбуд-УКБ» від 06 вересня 2018 року № 446-к, ОСОБА_1 звільнено з роботи із посади радника директора з питань комплектації будівництва з 06 вересня 2018 року на підставі пункту 4
частини першої статті 40 КЗпП України, підставами для видачі відповідачем зазначеного наказу були акти про відсутність особи на роботі з 03 до 05 вересня 2018 року (т. 1, а. с. 55).
Відповідно до акта про відсутність особи на роботі від 03 вересня 2018 року позивач був відсутній на роботі 03 вересня 2018 року з 14 год 00 хв до 18 год 00 хв без поважних причин (т. 1, а. с. 58).
Згідно з актом про відсутність особи на роботі від 04 вересня 2018 року позивач був відсутній на роботі 04 вересня 2018 року з 15 год 45 хв до 18 год 00 хв без поважних причин (т. 1, а. с. 57).
Відповідно до акту про відсутність особи на роботі від 05 вересня 2018 року, позивач був відсутній на роботі з 14 год 00 хв до 18 год 00 хв без поважних причин (т. 1, а. с. 56).
Згідно з актом від 06 вересня 2018 року (т. 1, а. с. 59) позивач після ознайомленнями з актами про відсутність особи на роботі 03-05 вересня
2018 року відмовився від надання пояснень поважності причин відсутності на роботі у визначений в цих актах періоди часу.
Відповідно до витягу з протоколу засідання Первинної профспілкової організації КП «Житлоінвестбуд-УКБ» від 06 вересня 2018 року, профкомом надано згоду на звільнення позивача з роботи з підстав, визначених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (т. 1, а. с. 62).
Згідно з актом від 06 вересня 2018 року, 06 вересня 2018 року о 10 год 35 хв позивач ознайомившись з наказом КП «Житлоінвестбуд-УКБ» від 06 вересня
2018 року № 446-к відмовився від підпису про ознайомлення з цим наказом (т. 1,
а. с. 60).
06 вересня 2018 року позивач самостійно без направлення від сімейного лікаря та без касового чеку оплати консультації лікаря звернувся на прийом до лікаря - уролога філії № 1 Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Оболонського району м. Києва ОСОБА_3 за адресою: вул. Йорданська, 26, м. Київ, прийом лікаря в цей день здійснювався з 16 год 00 хв до 20 год 00 хв. Зазначеним лікарем відкрито листок непрацездатності № 232425 на ім`я позивача з 06 вересня 2018 року.
За наслідками звернення відповідача (лист від 29 листопада 2019 року
№ 114/6001) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві щодо проведення перевірки обґрунтованості видачі листка непрацездатності від 06 вересня 2018 року № 232425 виданого позивачу, Управлінням складено довідку про результати перевірки обґрунтованості видачі листка непрацездатності на ім`я позивача, згідно з висновків якої на підставі аналізу наявної первинної медичної документації в філії № 1 Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Оболонського району м. Києва на ім`я позивача встановлено, що листок непрацездатності з 06 по 12 вересня 2018 року (7 днів) виданий необґрунтовано на весь період та за минулий час, тобто 07 вересня 2018 року, з порушенням пунктів 1.3, 5.1.4, 5.1.5 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 квітня
2008 року, пунктів 1.7, 1.9 Інструкції № 455, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 14 лютого 2012 року № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються
у закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування».
Виконавча дирекція Фонду соціального страхування України листом від 09 червня 2020 року доручила Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві розглянути питання по проведенню повторної перевірки обґрунтованості видачі листка непрацездатності № 232425 на підставі звернення позивача від 09 червня 2020 року.
24 червня 2020 року Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві видано наказ № 146-од про проведення перевірки обґрунтованості видачі листка непрацездатності № 232425, про що повідомлено директора Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Оболонського району м. Києва ОСОБА_4 (лист
від 24 червня 2020 року) та ОСОБА_1 (лист від 30 червня 2020 року).
За результатами проведення повторної перевірки, Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві складено довідку про результати перевірки обґрунтованості видачі та правильності оформлення листка непрацездатності № 232425 на ім`я ОСОБА_1 , яка містить наступний висновок: «На підставі аналізу наявної первинної медичної документації в філії № 1 КНП КДЦ на ім`я ОСОБА_1 встановлено, що л/н № 232425 з 06 вересня 2018 року по 12 вересня 2018 року (7 днів) виданий необґрунтовано на весь період та за минулий час (тобто 07 вересня 2018 року) з порушенням пунктів 1.3, 5.1.4, 5.1.5 Положення № 189, пунктів 1.7, 1.9 Інструкції № 455 та Наказу № 110», що було встановлено рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2021 року у справі № 640/15272/20, яке набрало законної сили, і яким відмовлено
в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України про визнання дій протиправними; визнання протиправним
і скасування індивідуального акту.
Правове обґрунтування
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в том числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4
частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.
Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.
Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково зазначаються не тільки дата, а й певний час відсутності працівника.
Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана.
Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.
Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Вочевидь, поважними причинами мають бути об`єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.
У частині першій статті 147 КЗпП України зазначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.
Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).
Водночас правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не
є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.
Згідно з вимогами статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору
з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Установивши факт відсутності позивача на роботі 03 вересня 2018 року з 14 год
00 хв до 18 год 00 хв, 04 вересня 2018 року з 15 год 45 хв до 18 год 00 хв,
05 вересня 2018 року, яка підтверджується актами та табелем робочого часу,
а також недоведеності наявності поважних причин відсутності на роботі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про відмову
у задоволенні позову, оскільки позивачем факти відсутності на робочому місці не спростовані та не доведено наявність поважних причин відсутності на робочому місці у цей період.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржуваний наказ про звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України прийнято з дотриманням вимог закону, у зв`язку із чим відсутні підстави для його скасування та поновлення позивача на роботі. Звернення позивача за медичною допомогою та відкриття листа непрацездатності після видання наказу про звільнення та ознайомлення з ним не є підставою для скасування наказу.
У своїй касаційній скарзі заявник зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2019 року у справі № 265/563/17, від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17,
від 10 серпня 2021 року у справі № 308/12855/19, від 02 жовтня 2019 року у справі № 127/1778/18.
У справі № 489/1609/17 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про поновлення позивача на роботі, звільненого з посади на підставі
пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, через те, що позивачем доведено належними та допустимим доказами виконання роботи саме у м. Миколаєві, адже роботодавцем не визначено, відповідно до статті 29
КЗпП України, що є робочим місцем позивача як менеджера зі збуту та його місцезнаходження, отже, сам факт порушення трудової дисципліни відсутній, тому не може бути поставлено в провину працівнику відсутність на робочому місці.
Верховний Суд у справі № 308/12855/19 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем 27 та 30 вересня 2019 року допущено прогул без поважних причин, внаслідок чого відповідач мав законні підстави для його звільнення із займаної посади за пунктом 4
частини першої статті 40 КЗпП України.
Натомість у справі, яка переглядається, позивачем не надано доказів на підтвердження поважності причин відсутності на роботі у період, який визнаний прогулом, а отже, відповідачем при застосуванні до позивача такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення дотримані вимоги трудового законодавства.
Тому висновки судів у розглядуваній справі не суперечать висновкам Верховного Суду у справах № 489/1609/17, № 308/12855/19 та не свідчать про неоднакове застосування судами норм матеріального права.
У справі № 127/1778/18 вирішувався спір про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Верховний Суд у справі № 265/563/17 про скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення та позбавлення премії погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову про поновлення на роботі, оскільки тимчасова непрацездатність позивача, яка підтверджена листком непрацездатності, є поважною причиною невиходу останнього на роботу. Неналежне виконання лікарем медичного закладу обов`язків щодо ведення документації не дає підстави для висновку, що виданий уповноваженою особою листок непрацездатності не може підтверджувати тимчасову непрацездатність працівника та розцінюватися як його прогул у зв`язку з невиходом на роботу
28 вересня 2016 року.
Отже у справах № 265/563/17, № 127/1778/18 наведених заявником як приклад неоднакового застосування норм права, встановлені інші фактичні обставини, ніж встановлені у справі, що переглядається, а тому висновки у цих справах не можуть бути прикладами застосування норм матеріального права, які підлягали врахуванню при постановленні оскаржуваних рішень.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосуванні відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.
З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду
(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), є необґрунтованими.
Також, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на те, що за його клопотанням сторони позивача суд апеляційної інстанції не переніс розгляд справи на іншу дату чим позбавив позивача права на захист, не вислухавши сторону, що подала апеляцію.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час
і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки до клопотання заявником не надано належних доказів, які
б підтверджували поважні причини для перенесення розгляду справи зазначені
у клопотанні та давали підстави для перенесення розгляду справи, тому за наявності доказів про належне повідомлення учасників справи апеляційний суд правомірно розглянув справу по суті.
Верховний Суд наголошує, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку. Невмотивоване відкладення судового розгляду свідчитиме про порушення принципу розумності строків розгляду справи та затягування судового процесу.
Також заявник у касаційній скарзі вказує на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
За правилом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд
є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Тобто обов`язковою умовою застосування положень пункту 1 частини третьої
статті 411 ЦПК України є визначення та наведення заявником підстав касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.
Оскільки Верховний Суд констатує, що наведені представником
ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України не підтверджені, відповідно, суд касаційної інстанції не враховує доводи заявника щодо недослідження (неналежного дослідження) доказів, як підставу касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про те, що відповідач не визначив позивачу робоче місце, є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 3 Закону України «Про зайнятість населення» робоче місце - місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту).
Згідно з частиною першою статті 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
За загальним правилом місцезнаходженням підприємства, установи, організації збігається з місцем його виробничої діяльності. Але на деяких підприємствах
з особливим характером роботи їх місцезнаходження не збігається з місцем розташування об`єктів і територій, на яких фактично виконують роботу працівники, тобто дільниці можуть бути розташовані за межами населеного пункту, в якому знаходиться офіс підприємства.
Відповідно до пункту 1.4 Статуту КП «Житлоінвестбуд-УКБ» місцезнаходження підприємства (юридична адреса): вул. Володимирська, 42, м. Київ, 01034.
Згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридична особа, КП «Житлоінвестбуд-УКБ», знаходиться за адресою: вул. Володимирська, 42, м. Київ, 01034.
У відповідача відсутні відокремлені підрозділи, а тому робочим місцем є місцезнаходження виробничої діяльності цієї юридичної особи.
Отже робоче місце ОСОБА_1 знаходилось за місцезнаходженням
КП «Житлоінвестбуд-УКБ» - вул. Володимирська, 42, м. Київ.
Враховуючи, що касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі
пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, і передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено, так і не встановлено обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню, тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення- без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний