№ 761/447/21

Постанова

Іменем України

10 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 761/447/21

провадження № 61-854св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Служба безпеки України, Управління Служби безпеки України в Одеській області, Державна казначейська служба України,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Служби безпеки України на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Верланова С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України (далі - СБУ), Управління СБУ в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій органів досудового розслідування, прокуратури, посилаючись на те, що 19 серпня 2008 року слідче управління СБУ порушило стосовно нього кримінальну справу № 408 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 328 Кримінального кодексу України (далі - КК України). 20 серпня 2008 року він був затриманий працівниками СБУ, а 29 серпня 2008 року військовим місцевим судом Київського гарнізону йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Постановою військового апеляційного суду Центрального регіону України від 11 вересня 2008 року вищезгаданий запобіжний захід було змінено на підписку про невиїзд. Після закінчення досудового розслідування слідче управління СБУ направило кримінальну справу до суду, однак постановою військового місцевого суду Одеського гарнізону від 25 серпня 2010 року матеріали справи були повернуті до Головного слідчого управління СБУ для організації додаткового розслідування. В подальшому слідчі органи повторно направили кримінальну справу до Приморського районного суду міста Одеси, який свою постановою від 06 червня 2014 року знову повернув її матеріали на додаткове розслідування. У зв`язку з набранням чинності нових положень Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) Головним слідчим управлінням СБУ 19 грудня 2014 року були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомості за № 220140000000000536 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 328, частиною другою статті 364 КК України, проведення розслідування доручено слідчому відділу Управління СБУ в Одеській області. У вказаному кримінальному провадженні жодні слідчі дії не проводилися, підозра йому не повідомлялася. Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2015 року було скасовано раніше обраний йому запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, а ухвалою цього суду від 03 грудня 2015 року - скасовано арешт, накладений на його майно. 27 травня 2019 року кримінальне провадження № 220140000000000536 було закрите на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Таким чином, він протиправно перебував під слідством 10 років 9 місяців 8 днів. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності йому було завдано моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, погіршенні нормальних життєвих зв`язків та сімейних стосунків. Крім того, після порушення кримінальної справи він був відсторонений від виконання службових обов`язків, у зв`язку чим втратив частину заробітку, що за період з вересня 2008 року по листопад 2013 року загалом складає 250 000 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 609 267 грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, та 250 000 грн - на відшкодування майнової шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 609 267 грн. В задоволенні позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що згідно з положеннями статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати (4 723 грн) за кожен місяць перебування під слідством та судом, що в даному випадку складає 609 267 грн (4 723 грн х 129 місяців). Кримінальне провадження стосовно позивача було закрите лише 27 травня 2019 року, а тому вчинення чи не вчинення органами дізнання чи судом необхідних процесуальних дій в період з 27 серпня 2008 року по 27 травня 2019 року, яке не залежало від волі ОСОБА_1 , не впливає на визначення строку його перебування під слідством чи судом. Разом з тим вимога про відшкодування майнової шкоди не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено обставин недоотримання ним заробітної плати в розмірі 250 000 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційні скарги СБУ та Управління СБУ в Одеській області залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду про наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди, завданої йому за час незаконного перебування під слідством та судом, є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Посилання заявників на недоведеність ОСОБА_1 факту завдання моральної шкоди та її розміру, не заслуговують на увагу, оскільки матеріалами справи підтверджено обставини перебування позивача під слідством і закриття кримінального провадження щодо нього. Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 обчислив моральну шкоду, виходячи з мінімального розміру, встановленого статтею 13 Закону № 266/94-ВР. Доводи апеляційних скарг про те, що у 2020 році на розгляді Приморського районного суду міста Одеса знаходився аналогічний позов ОСОБА_1 про відшкодування майнової і моральної шкоди у тих самих розмірах та з тих самих підстав і 26 листопада 2020 року судом було ухвалено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, також не заслуговують на увагу, оскільки відповідачами у справі № 522/7482/20 виступали Прокуратура Одеської області та Державна казначейська служба України. Відмова у позові за недоведеністю у вказаній справі не є перешкодою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2020 року не є преюдиційним у цій справі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У січні 2022 року СБУ подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні вказаної вимоги.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 1 Закону № 266/94-ВР у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім цього, СБУ зазначила, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Матеріали справи не містять і позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що хоча б одна з вчинених стосовно нього процесуальних дій, передбачених наведеною нормою Закону, була визнана незаконною. Крім того, за положеннями КПК України до моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення досудове розслідування може здійснюватися виключно за ознаками злочину, тобто без ідентифікації підозрюваного та без будь-яких обмежень його прав, свобод і законних інтересів. Так, після повернення судом до слідчих органів порушеної стосовно ОСОБА_1 кримінальної справи № 408 для організації додаткового розслідування раніше розпочата процедура притягнення позивача як обвинуваченого до кримінальної відповідальності вичерпала себе (втратила юридичну силу). 19 грудня 2014 року Головним слідчим управлінням СБУ були внесені до ЄРДР відомості за № 220140000000000536 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 328, частиною другою статті 364 КК України, після чого позивачу не вручалося повідомлення про підозру у вчиненні цих злочинів. Таким чином, ОСОБА_1 втратив статус обвинуваченого і не набув статусу підозрюваногоу кримінальному провадженні № 220140000000000536, а останнє з усіх застосованих обмежень його прав у рамках кримінальної справи № 408 було скасоване 03 грудня 2015 року (день постановлення Приморським районним судом міста Одеси ухвали про скасування арешту, накладеного на майно позивача). Разом з тим з моменту відновлення 19 грудня 2015 року кримінального провадження № 220140000000000536 й до його закриття 27 травня 2019 року всі вчиненні в ході досудового розслідування процесуальні дії жодним чином не обмежували права та свободи позивача. Таким чином, застосування судами попередніх інстанцій положення пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР до правової кваліфікації процесуальних дій як незаконних і таких, що завдали позивачу моральної шкоди за період існування кримінального провадження № 220140000000000536 (з 19 грудня 2014 року по 27 травня 2019 року), є безпідставними. Сам по собі факт настання передбачених статтею 2 Закону № 266/94-ВР випадків не є достатнім доказом незаконності відповідних (визначених частиною першою статті 1 цього Закону) дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Кримінально-процесуальне законодавство не містить норм, які вказували б на те, що закриття кримінального провадження є або має бути результатом (наслідком) саме незаконності проведених в його межах всіх чи окремих процесуальних дій. Можливість прийняття стороною кримінального провадження процесуального рішення і його подальше скасування у встановленому КПК України порядку не тягне за собою будь-якої відповідальності. Позивачем не надано доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди неправомірними діями органів досудового слідства та прокуратури, як і не обґрунтовано її розмір. Як випливає з положень статей 1, 2 та 3 Закону № 266/94-ВР, моральна шкода не підлягає беззаперечному відшкодуванню у випадку закриття кримінального провадження за відсутності події або складу кримінального правопорушення.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду міста Києва.

15 червня 2022 року справа № 761/447/21 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 3, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди не оскаржуються, тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статей 55 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив, зокрема стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного Єдиного казначейського рахунку 609 267 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, внаслідок чого він перебував під слідством і судом протягом 129 місяців 8 днів.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Частиною другою статті 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Судами встановлено, що 20 серпня 2008 року ОСОБА_1 був затриманий за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 328 КК України (розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, яке спричинило тяжкі наслідки).

Постановою Військового місцевого суду Київського гарнізону від 22 серпня 2008 року ОСОБА_1 продовжено строк затримання до 29 серпня 2008 року.

27 серпня 2008 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 328 КК України.

Постановою Військового місцевого суду Київського гарнізону від 29 серпня 2008 року обвинуваченому ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

Ухвалою Військового апеляційного суду Центрального регіону України від 11 вересня 2008 року постанову Військового місцевого суду Київського гарнізону від 29 серпня 2008 року змінено, обрано стосовно ОСОБА_1 інший запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, у вигляді підписки про невиїзд.

Згідно з довідкою про звільнення серії КИВ № 303082 ОСОБА_1 перебував у Київському слідчому ізоляторі з 20 серпня по 12 вересня 2008 року.

В ході досудового розслідування ОСОБА_1 було змінено раніше пред`явлене обвинувачення і повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 328 (розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, яке спричинило тяжкі наслідки) та частиною третьою статті 364 (зловживання працівником правоохоронного органу службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки) КК України.

Постановою Військового місцевого суду Одеського гарнізону від 25 серпня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2010 року, кримінальну справу № 408 стосовно ОСОБА_1 за ознаками вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 328, частиною третьою статті 364 КК України, направлено на додаткове розслідування до Головного слідчого управління СБУ.

Після проведення додаткового розлідування орган досудового слідства скерував матеріали вищезгаданої кримінальної справи № 408 до суду, однак постановою Приморського районного суду міста Одеси від 06 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 31 жовтня 2014 року, справу знову було направлено на додаткове розслідуваннядо Головного слідчого управління СБУ.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2015 року скасовано раніше обраний ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2015 року скасовано арешт майна ОСОБА_1 , накладений постановами старшого слідчого в ОВС 2 відділу слідчого управління СБУ від 06 лютого 2009 року.

Листами Головного слідчого управління СБУ підтверджується, що 19 грудня 2014 року на підставі матеріалів кримінальної справи № 408 цим управлінням були внесені відомості до ЄРДР за № 220140000000000536 про скоєння кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 328, частиною третьою статті 364 КК України. У кримінальному провадженні № 220140000000000536 ОСОБА_1 не вручалося повідомлення про підозру та не обирався запобіжний захід. Генеральною прокуратурою України підслідність кримінального провадження № 220140000000000536 визначено слідчому відділу управління СБУ в Одеській області.

Постановою слідчого з ОВС слідчого Управління СБУ в Одеській області від 27 травня 2019 року закрито кримінальне провадження № 220140000000000536 від 19 грудня 2014 року за частиною другою статті 328, частиною третьою статті 364 КК України на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Статтею 4 Закону № 266/94-ВРвизначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

В постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20 (провадження № 61-3676св22) вказано, що Закон № 266/94-ВР пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, який включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умови виникнення права на його відшкодування. Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону № 266/94-ВР, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41. Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21). Реабілітуючі, на відміну від нереабілітуючих підстав, для застосування наведеного вище Закону України, пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації. Судами встановлено, що кримінальне переслідування позивача припинено з підстав, які його реабілітують, оскільки його вина у вчиненні злочинів не була доведена у встановленому законом порядку, а саме кримінальне провадження № 220140000000000536 було закрите у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

В постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21 (провадження № 61-20691св21) зазначено, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

В постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що кримінальне переслідування ОСОБА_1 припинено з підстав, які його реабілітують, оскільки його вина у вчиненні інкримінованих злочинів не була доведена у встановленому законом порядку, внаслідок чого кримінальне провадження закрите у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи касаційної скарги про те, що як випливає з положень статей 1, 2 та 3 Закону № 266/94-ВР, моральна шкода не підлягає беззаперечному відшкодуванню у випадку закриття кримінального провадження за відсутності події або складу кримінального правопорушення, не заслуговують на увагу, оскільки внаслідок закриття кримінального провадження за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій; моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц, провадження № 14-136цс19).

Доводи заявника щодо безпідставного застосування судами попередніх інстанцій положення пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР до правової кваліфікації процесуальних дій як незаконних і таких, що завдали позивачу моральної шкоди за період існування кримінального провадження № 220140000000000536 (з 19 грудня 2014 року по 27 травня 2019 року), з огляду на те, що: по-перше, після повернення судом до слідчих органів порушеної стосовно ОСОБА_1 кримінальної справи № 408 для організації додаткового розслідування раніше розпочата процедура притягнення позивача як обвинуваченого до кримінальної відповідальності вичерпала себе (втратила юридичну силу); по-друге, 19 грудня 2014 року Головним слідчим управлінням СБУ були внесені до ЄРДР відомості за № 220140000000000536 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 328, частиною другою статті 364 КК України (без ідентифікації підозрюваного та без будь-яких обмежень його прав, свобод і законних інтересів), після чого позивачу не вручалося повідомлення про підозру у вчиненні цих злочинів, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Судами встановлено, що постановою Приморського районного суду міста Одеси від 06 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 31 жовтня 2014 року, кримінальну справу № 408 щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 328, частиною другою статті 364 КК України, було направлено на додаткове розслідування до Головного слідчого управління СБУ.

Повернення справи на додаткове розслідування має на меті продовження дослідження обставин справи, які не були або були неповно встановлені при первісному розслідуванні. Тобто кримінальна справа продовжує існувати, а не формується заново, тому досудове розслідування в даному випадку хоча і мало проводитися за положеннями КПК України, але з урахуванням того, що особа вже перебувала у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року (далі - КПК України 1960 року).

Згідно з частиною першою статті 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

Вказана норма містить дві підстави для визнання особи підозрюваною: 1) повідомлення їй про підозру, яка здійснюється в порядку, встановленому статтями 276-279 КПК України; 2) затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

У справі, яка переглядається, підставою для внесення 19 грудня 2014 року Головним слідчим управлінням СБУ відомостей до ЄРДР за № 220140000000000536 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 328, частиною другою статті 364 КК України, слугували саме матеріали кримінальної справи № 408, порушеної стосовно ОСОБА_1 , і слідчі органи не приймали будь-якого процесуального рішення про закінчення досудового розслідування цієї справи, зокрема про її закриття.

Таким чином, враховуючи положення статті 42 КПК України та те, що ОСОБА_1 вже мав статус підозрюваного у кримінальній справі № 408, то він не втратив цього статусу і в кримінальному провадженні № 220140000000000536, зареєстрованому в ЄРДР на виконання вимог статті 214 КПК України на підставі раніше порушеної кримінальної справи, яка неодноразово перебувала у суді і не була закрита.

Саме по собі внесення відомостей про злочин до ЄРДР не є порушенням нової справи, а є лише забезпеченням порядку проведення досудового слідства, передбаченого КПК України. Тобто зберігається вся доказова база та є чинними всі процесуальні дії, вчиненні в ході розслідування кримінальної справи за положеннями КПК України 1960 року.

Зазначене підтверджується зокрема й тим, що у вищенаведеній постанові слідчого з ОВС слідчого Управління СБУ в Одеській області від 27 травня 2019 року, якою було закрите кримінальне провадження № 220140000000000536 від 19 грудня 2014 року за пунктом 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, перевірялася і встановлювалася причетність позивача до вчинення інкримінованих злочинів. Так, в цій постанові наведені всі процесуальні дії, вчиненні щодо обвинуваченого ОСОБА_1 в рамках кримінальної справи № 408, і за викладеними в ній висновками не знайшло свого підтвердження, що своїми діями позивач заподіяв тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам, через те, що сторонній особі - суб`єкту, стосовно якого проводилися оперативно-розшукові заходи, стали відомі дані щодо проведення таких заходів, що, у свою чергу, створило можливість для уникнення ним відповідальності, вжиття дій, направлених на протидію такому заходу, та усунуло можливість припинення і розкриття особливо тяжкого злочину.

Зважаючи на викладене, аргументи заявника про те, що ОСОБА_1 втратив статус обвинуваченого у кримінальній справі № 408 і не набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні № 220140000000000536, є неспроможними.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 1 Закону № 266/94-ВР у подібних правовідносинах за обставин, коли немає доказів на підтвердження того, щоб хоча б одна з вчинених стосовно позивача процесуальних дій, передбачених наведеною нормою Закону, була визнана незаконною, а тому сам по собі факт настання передбачених статтею 2 Закону № 266/94-ВР випадків не є достатнім доказом незаконності відповідних (визначених частиною першою статті 1 цього Закону) дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, не заслуговують на увагу, оскільки такий висновок сформований, зокрема у вищенаведеній постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21 (провадження № 61-20691св21), в якій зазначено, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.

Отже, з урахуванням встановлених в цій справі обставин не вбачається неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні по суті позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій органів досудового розслідування, прокуратури, судами були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судами попередніх інстанції правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

З урахуванням того, що Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи касаційної скарги про не дослідження судом апеляційної інстанції наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій органів досудового розслідування, прокуратури, відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Служби безпеки України залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Управління Служби безпеки України в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій органів досудового розслідування, прокуратури, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко