Постанова
Іменем України
20 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 761/6884/17-ц
провадження № 61-21198св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Гулька Б. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
представник відповідачів - адвокат Нагайцева Тетяна Сергіївна,
третя особа - Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.
Позов мотивовано тим, що в кінці 1997 року ОСОБА_6 , яка змінила прізвище і ім`я на ОСОБА_3 , звернулась до неї з проханням укласти фіктивний договір дарування квартири, зважаючи на те, що мала намір продати свою квартиру в м АДРЕСА_1 і переїхати до м. Києва разом із сином - ОСОБА_2 , який був неповнолітнім, унаслідок чого для продажу квартири у м. Москва-Зеленоград необхідним був дозвіл органу опіки та піклування. Порадившись із сином - ОСОБА_4 , вона погодилась виконати прохання ОСОБА_6 . При цьому між нею та ОСОБА_6 у присутності ОСОБА_4 була укладена усна домовленість про те, що після укладення фіктивного договору дарування вона продовжить одноосібно володіти квартирою і проживати в ній, ОСОБА_6 придбає в м. Києві для себе і свого сина інше житло, а згодом буде укладено договір, на підставі якого знову буде зареєстровано її право власності на квартиру. 24 січня 1998 року між нею та ОСОБА_6 , яка діяла від імені неповнолітнього ОСОБА_2 , укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2 . Після цього ОСОБА_6 разом із сином переїхали до м. Києва, де згодом придбали власне житло - квартиру АДРЕСА_3 .
Після укладення договору дарування від 24 січня 1998 року вона продовжувала одноособово та відкрито, безперервно володіти квартирою, проживала в ній, сплачувала комунальні витрати. При цьому відповідачі не заперечували, що спірна квартира належить їй, що підтверджується їх розпискою від 27 грудня 2002 року, у якій вони зазначали, що спірна квартира належить їй і вони зобов`язуються по досягненню ОСОБА_2 повноліття оформити відповідні документи і в подальшому не претендувати на це майно.
У січні 2015 року в неї погіршились стосунки з ОСОБА_6 та онуком - ОСОБА_2 , вони стали уникати спілкування.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_5 , уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати недійсним договір дарування від 24 січня 1998 року, застосувавши наслідки недійсного договору, скасувавши державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру і припинивши його право власності на це майно, а також відновивши становище (яке існувало до укладення фіктивного договору дарування).
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року у складі судді Юзькової О. Л. позов ОСОБА_5 задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування, укладений 24 січня 1998 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідчений державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори Яценко О. С., зареєстрованого в реєстрі за № 6-390.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачами не було надано доказів, які б свідчили про те, що спірна угода була направлена на виникнення прав та обов`язків. При цьому суд врахував обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 761/15055/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно щодо домовленостей сторін, що не потребує доказуванню в розумінні положень частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково.
Скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5 про застосування наслідків недійсності договору та ухвалено в цій частині нове рішення.
Скасовано державну реєстрацію прав ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , проведену на підставі договору дарування від 24 січня 1998 року.
Змінено заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на норми статті 234 ЦК України.
Зазначено правовою підставою задоволення позовних вимог ОСОБА_5 положення статті 58 ЦК УРСР.
В іншій частині заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року залишено без змін.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року до участі в справі залучено правонаступника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 .
Ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року.
Постановами Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року скасовано ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року.
Направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2019 року заяви ОСОБА_3 , ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 задоволено.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року скасовано.
Позов ОСОБА_4 залишено без задоволення.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 177,60 грн та на користь ОСОБА_3 - 1 177,60 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюваний договір дарування квартири не є таким, що укладався про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, оскільки обдарований прийняв дар, зареєструвавши своє право власності на квартиру, вселився у неї та проживав у ній після укладення договору.
Та обставина, що ОСОБА_5 залишалась проживати в спірній квартирі та оплачувала житлово-комунальні послуги, на недійсність договору з підстав його мнимості не вказує, оскільки, будучи бабою ОСОБА_2 , ОСОБА_5 з моменту дарування квартири користувалась нею з його відома та дозволу, як власника, внаслідок чого, як член його сім`ї, відповідно до статті 156 ЖК УРСР мала нести витрати за користування житловим приміщенням.
Врахувавши положення частини третьої статті 370 ЦПК України, апеляційний суд скасував своє рішення від 22 листопада 2017 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції в частині визнання договору дарування недійсним та рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 761/6884/17-ц з Шевченківського районного суду м. Києва.
У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що апеляційний суд порушив норми процесуального права та неправильно оцінив докази, внаслідок чого неправильно встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, і застосував норми матеріального права.
Також апеляційний суд безпідставно відхилив як доказ розписку, яку 27 грудня 2002 року склали відповідачі, що свідчить про мнимість оспорюваного договору дарування та проігнорував доводи позивача щодо мотиву укладення мнимого договору дарування.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2020 року представник відповідачів - адвокат Нагайцева Т. С., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
Також зазначила, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний правочин укладений без наміру створення обумовлених його сторонами правових наслідків, позивачем не надано і матеріали справи не містять.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оспорюваний договір дарування укладений між сторонами у 1998 році, тобто до 2004 року, тому до спірних правовідносин застосовуються положення ЦК УРСР, який був чинний на момент їх виникнення.
Відповідно до частин першої, другої статті 248 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі
майна обдарованому.
Згідно з статтею 58 ЦК УРСР недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).
Для визнання угоди мнимою необхідно встановити той факт, що угода була укладена без наміру створити юридичні наслідки, та що сторони за угодою ніяких дій по здійсненню мнимої угоди не вчиняли.
Отже, підставою для визнання договору дарування з мотивів її мнимості, є її укладення без створення юридичних наслідків.
Судом установлено, що 24 січня 1998 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ( ОСОБА_3 ) укладено договір дарування квартири, за умовами якого ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_6 , від імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , прийняла у дар квартиру АДРЕСА_2 .
На підтвердження фіктивності вказаного договору позивачем надано копію розписки від 27 грудня 2002 року, відповідно до якої ОСОБА_6 та її син - ОСОБА_2 , зобов`язуються оформити документи на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_5 , по досягненню ОСОБА_8 18-ти років (повноліття). У подальшому вона та її син не будуть претендувати на майно (квартиру, дачі), що належать ОСОБА_5 Розписка підписана як ОСОБА_6 , так і ОСОБА_2 (а. с. 13, т. 1).
Указана розписка написана 27 ІНФОРМАЦІЯ_2 , повноліття ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , набув 21 травня 2003 року, тобто через п`ять місяців після написання розписки. Проте ОСОБА_5 , будучи обізнаною про існування оспорюваного договору, з цього часу не пред`являла до ОСОБА_2 будь-яких вимог щодо квартири.
За удаваною угодою сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини, права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Судами встановлено, що відповідно до умов укладеного у письмовій формі та нотаріально посвідченого договору дарування обдарований набув право власності на квартиру, договір та право власності на квартиру за цим договором зареєстровано у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Судом установлено, що договір дарування мав реальний характер, майно було передано дарувальником обдарованому і прийнято останнім. Обдарований ОСОБА_2 проживав у спірній квартирі, перебував на обліку у лікарняному закладі та учбовому закладі за місцем розташування подарованого йому житла.
Відповідно до пункту 9 договору дарування він був зареєстрований у Київському міському бюро технічної інвентаризації.
Обдарований є власником особового рахунку спірной квартири.
Передбачені вищевказаними нормами ЦК УРСР підстави удаваності правочину належними і допустимими доказами позивачем не доведено, що є його процесуальним обов`язком (частина третя статті 12 ЦПК України).
Вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 89 263-264 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 .
Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які ним правильно застосовані.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
І. А. Воробйова
Б. І. Гулько