№ 761/9311/15-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 761/9311/15-а

адміністративні провадження №К/9901/43682/18, К/9901/43700/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В. розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві, треті особи: Київський міський центр медико-соціальної експертизи Департаменту охорони здоров`я Виконавчого органу Київської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ», про визнання рішення незаконним та нечинним, визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити дії, за касаційними скаргами ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Пилипенко О.Є., Глущенко Я.Б., Шелест С.Б. від 20.12.2016, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві на постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 27.09.2016 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Пилипенко О.Є., Глущенко Я.Б., Шелест С.Б. від 20.12.2016,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2015 року ОСОБА_1 (далі у тексті цієї постанови також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві (далі у тексті цієї постанови також Управління, відповідач), треті особи: Київський міський центр медико-соціальної експертизи Департаменту охорони здоров`я Виконавчого органу Київської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ», у якому просив:

- визнати рішення відповідача, що міститься у його листі №07-04/Пі від 06.01.2015, про те, що відсутні правові підстави для формування особової справи ОСОБА_1 та призначення йому страхових виплат - незаконним та нечинним;

- визнати бездіяльність відповідача, яка полягає у відсутності з його боку одержання та подання документів для формування особової справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26 грудня 1997 року у товаристві з обмеженою відповідальністю «Валібі», відповідно до положень ст. 36 Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;

- визнати бездіяльність відповідача, яка полягає у відсутності з його боку:

формування особової справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26 грудня 1997 року у товаристві з обмеженою відповідальністю «Валібі»;

взяття на облік ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26 грудня 1997 року у товаристві з обмеженою відповідальністю «Валібі» з 04 січня 2002 року або з часу встановлення ОСОБА_1 відповідною медико-соціальною експертною комісією відсоткової втрати професійної працездатності;

розгляду справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26 грудня 1997 року у товаристві з обмеженою відповідальністю «Валібі», відповідно до положень ст.36 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;

винесення постанови відповідно до положень ст.36 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відносно розгляду справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26 грудня 1997 року у товаристві з обмеженою відповідальністю «Валібі» - незаконною;

- для поновлення прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, зобов`язати відповідача:

здійснити одержання та подання належних документів для формування особової справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26 грудня 1997 року у товаристві з обмеженою відповідальністю «Валібі», відповідно до положень ст.36 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;

здійснити формування особової справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26 грудня 1997 року у товаристві з обмеженою відповідальністю «Валібі»;

взяти на облік ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26 грудня 1997 року у товаристві з обмеженою відповідальністю «Валібі» з 04 січня 2002 року або з часу встановлення ОСОБА_1 відповідною медико-соціальною експертною комісією відсоткової втрати професійної працездатності;

винести належну постанову, відповідно до положень ст.36 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», щодо розгляду справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілому внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26 грудня 1997 року у товаристві з обмеженою відповідальністю «Валібі»

2. У позовній заяві наводились аргументи про те, що рішення відповідача, викладене у листі №07-04/Пі від 06.01.2015, про те, що відсутні правові підстави для формування особової справи ОСОБА_1 та призначення йому страхових виплат, є незаконним та таким, що суперечить дійсним обставинам справи, чинним судовим рішенням, нормам чинного законодавства, внаслідок чого порушуються права та інтереси позивача з завданням йому шкоди

3. Позивач також зазначав, що на відповідача судовим рішенням, яке набрало законної сили, було покладено певний обов`язок, результат якого, згідно положеннями стаття 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», повинен бути викладений у відповідній постанові відповідача. При цьому, позивач наголошував, що станом на час звернення до суду із позовом, належної постанови з боку відповідача не було.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.09.2016 позов задоволено частково, а саме:

визнано рішення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві, яке міститься в листі №07-04/1Пі від 15.01.2015 - незаконним та скасовано рішення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві, яке міститься в листі №07-04/1Пі від 15.01.2015;

визнано бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві щодо не розгляду справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26.12.1997 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ» відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» незаконною;

зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві у передбаченому Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» розглянути звернення ОСОБА_1 від 05.07.2005, здійснити формування та розгляд справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26.12.1997 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ» та винести відповідне рішення за результатами розгляду справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26.12.1997 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ».

в задоволенні решти позовних вимог відмовлено

5. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у місті Києві відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2011 у справі №2-а-22-1/09 було зобов`язано розглянути справу про страхові виплати на підставі заяви ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновку МСЕК №099591 та встановленого Деснянським районним судом м. Києва факту нещасного випадку.

6. Суд першої інстанції встановив, що зазначене судове рішення набрало законної сили, на його виконання було видано виконавчий лист, який пред`явлено у виконавчому провадженні для здійснення примусового виконання.

7. Посилаючись на встановлені у справі №2-а-22-1/09 обставини, як на преюдиційні, суд першої інстанції вказував, що обсягу поданих позивачем документів було достатньо для здійснення відповідачем розгляду справи про страхові виплати.

8. При цьому, суд першої інстанції врахував висновки Вищого адміністративного суду України щодо застосування частини першої статті 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», викладені в ухвалі від 25.11.2014 у справі №2-а-22-1/09, про те, що потерпілий, при зверненні до Фонду, не зобов`язаний надавати акт про нещасний випадок за формою Н-1.

9. З огляду на вказане, суд першої інстанції визнав незаконними та не обґрунтованими посилання відповідача, вказані ним у своєму рішенні від 15.01.2015 року № 07-04/1Пі, стосовно відсутності правових підстав для формування особової справи позивача та призначення йому страхових виплат у зв`язку із невиконанням рішення Деснянського районного суду міста Києва в частині зобов`язання ТОВ «Валібі» скласти акт форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві, що стався 26.12.1997, а тому дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в цій частині, визнання вказаного рішення відповідача незаконним та його скасування.

10. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач у даному конкретному випадку допустив протиправну бездіяльність щодо не розгляду справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26.12.1997 у товаристві з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ» відповідно до положень Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»

11. У зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом визнання такої бездіяльності незаконною та зобов`язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві у передбаченому Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» розглянути звернення ОСОБА_1 від 05.07.2005, здійснити формування та розгляд справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26.12.1997 у товаристві з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ», та винести відповідне рішення за результатами розгляду справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26.12.1997 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ».

12. Решту позовних вимог, суд визнав недоведеними, оскільки позивачем не обґрунтовано наявність у відповідача обов`язку щодо взяття на облік ОСОБА_1 як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, а тому дійшов висновку про відмову у їх задоволенні як передчасних.

13. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 скасовано ухвалене судом першої інстанції судове рішення в частині задоволених позовних вимог про: визнання рішення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві, яке міститься в листі №07-04/1Пі від 15.01.2015 - незаконним та скасування рішення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві, яке міститься в листі №07-04/1Пі від 15.01.2015; визнання бездіяльності Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві щодо не розгляду справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26.12.1997 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ» відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» незаконною, та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. В решті постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 27.09.2016 залишено без змін.

14. Приймаючи таку постанову, апеляційний суд виходив з того, що лист відповідача, у якому викладені мотиви відмови у здійсненні розгляду заяви позивача та проведення на її підставі страхових виплат, не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому не може бути визнаний протиправним і скасований. Оскільки ці позовні вимоги задоволенню не підлягають, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову й у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача.

15. Водночас, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для зобов`язання Управління розглянути у встановленому законом порядку заяву позивача та прийняте відповідну постанову з цього питання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. Не погоджуючись із вищевказаним судовим рішенням апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

17. Касаційну скаргу на ухвалені судами попередніх інстанцій судові рішення подало й Управління, яке, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить: скасувати абзац четвертий резолютивної частини постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 27.09.2016; доповнити абзац другий постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 від 20.12.2016 таким: «скасувати зобов`язання Управління розглянути звернення ОСОБА_1 від 05.07.2005, здійснити формування та розгляд справи про страхові виплати»; змінити оскаржувані судові рішення та постановити нове судове рішення. яким задовольнити касаційну скаргу Управління.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.12.1997 з позивачем стався нещасний випадок на виробництві, при виконанні трудових обов`язків у ТОВ «Валібі», що підтверджується рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11.05.2004.

19. З 04.03.2002 року позивач не працює та не має трудового доходу.

20. Згідно довідок Управління ПФ України у Деснянському районі міста Києва, позивач з 2002 року має пенсійне забезпечення внаслідок інвалідності, яке не перевищує прожиткового розміру для осіб, що втратили працездатність.

21. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду по справі №2-а-22-1/09 від 11.10.2011 було зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Києві розглянути справу про страхові виплати на підставі заяви ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновку МСЕК №099591 та встановленого Деснянським районним судом міста Києва факту нещасного випадку.

22. Листом від 15.01.2015 №07-04/1Пі відповідач повідомив позивача про розгляд його інформаційного запиту щодо розгляду справи про страхові виплати та зазначав, що 06.09.2012 комісією з розгляду особових справ потерпілих було повторно розглянуто вимогу державного виконавця про зобов`язання відповідача розглянути справу про страхові виплати на підставі заяви ОСОБА_1 від 05.07.2005. В ході розгляду подання та заяви позивача, комісія дійшла висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 так і не було надано усіх необхідних документів для формування особової справи і призначення йому страхових виплат з огляду на довідку МСЕК № 099591, яка втратила чинність та не містила відсотків втрати працездатності, а рішення Деснянського районного суду міста Києва в частині зобов`язання ТОВ «Валібі» скласти акт форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві, що стався 26.12.1997, залишається невиконаним роботодавцем, за даних обставин відсутні підстави для формування особової справи позивача та призначення йому страхових виплат.

23. З листа Управління від 15.01.2015 № 07-04/1Пі, убачається, що 06.09.2012 комісією з розгляду особових справ потерпілих в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Києві, за результатами повторного розгляду, було складено протокол засідання комісії від 06.08.2012 та прийнято протокольне рішення за вимогою державного виконавця і заявою позивача від 05.07.2005.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

24. У касаційній скарзі позивач вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки апеляційна скарга відповідача була прийнята до розгляду поза межами строку апеляційного оскарження, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, чинній до 15.12.2017.

25. Крім того, скаржник наполягає, що всупереч вимог статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у вищенаведеній редакції, до участі у розгляді цієї справи не було залучено правонаступника відповідача.

26. Посилається позивач і на те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог і помилково визначив предмет спору, оскільки безпосередньо сам лист відповідача ним не оскаржувався, а заявлялись вимоги про скасування рішення суб`єкта владних повноважень, викладеного у вказаному листі.

27. Відповідач обґрунтовує вимоги касаційної скарги тим, що з оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції невідомо, про яку конкретно «справу про страхові виплати на підставі заяви ОСОБА_1 » іде мова в ній, яке конкретно рішення Управління та від якого числа, місяця та року воно винесене і за яких підстав визнане незаконним та скасовано, з яких конкретно причин взагалі іде мова про бездіяльність Управління і на підставі чого вона визнана незаконною.

28. Управління також наголошує, що ОСОБА_1 не надавалось до робочих органів Фонду ні заяви встановленого зразка, ні всіх необхідних документів, передбачених законодавством, незважаючи на неодноразові роз`яснення вимог закону.

29. У касаційній скарзі вказується, що судом прийнято судове рішення, яким зобов`язується Управління в черговий раз розглянути звернення ОСОБА_1 від 05.07.2005, яке вже неодноразово розглядалось різними судами різних інстанцій та яке виконане ще 06.09.2012 і не оскаржувалось, як і заява Управління відділу Державної виконавчої служби від 19.09.2012 №04-08/2868-13 про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням в порядку статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

30. Особливу увагу відповідач звертає на той факт, що Управління виконало судові рішення, якими останнє було зобов`язано розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.07.2005, й з цього приводу прийняло протокольне рішення від 06.09.2012, копія якого була надана позивачу, однак, цих обставин суди не врахували.

31. Відповідна постанова про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим у справі №2-а-22-1/09, на даний час залишається чинною, незважаючи на постійні намагання позивача її скасувати шляхом звернення до суду апеляційної інстанції із заявами про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

32. В той же час скаржник зауважує, що у оскаржуваних судових рішеннях не викладено жодних мотивів про те, яким чином може оскаржуватись протокольне рішення про виконання виконавчого документа ще від 06.09.2012 та на підставі яких норм чинного законодавства судом ухвалюється судове рішення щодо розгляду неіснуючої «справи про страхові виплати» ОСОБА_1 за відсутності Акта за формою Н-1 у 2016 році.

33. Управління наводить доводи й про те, що 15.01.2015 ним не приймалось жодного рішення у листі, а лише надано відповідь позивачу на його інформаційний запит. Сам лист, на думку Управління, не є рішенням, яке може бути предметом спору у суді, і не може бути скасовано, оскільки носить суто інформаційний характер.

34. У зв`язку з наведеним, Управління вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зобов`язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.07.2005 щодо здійснення йому страхових виплат.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

35. Відповідно до норм статті 25 Закону України «Про охорону праці» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, власник повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, яке розробляється Державним комітетом України по нагляду за охороною праці за участю профспілок і затверджується Кабінетом Міністрів України. Розслідування проводиться за участю представника профспілкової організації, членом якої є потерпілий, а у випадках, передбачених законодавством, також за участю представників органів державного нагляду, управління охороною праці та профспілок. За підсумками розслідування нещасного випадку або професійного захворювання власник складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов`язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування. У разі відмови власника скласти акт про нещасний випадок або професійне захворювання чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи із змістом акта, питання вирішується у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів. Органи по розгляду трудових спорів при необхідності одержують відповідний висновок представника органу державного нагляду, або органу державного управління охороною праці, або профспілкового органу.

36. Частиною другою статті 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

37. Згідно з пунктом 4 Інструкції про порядок передачі виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України документів, що підтверджують право застрахованого або членів його сім`ї на страхову виплату, затвердженої постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 02.04.2001 №10, особова справа потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання повинна містити такі документи: заява потерпілого власнику підприємства про первинне призначення відшкодування шкоди; копія довідки про ідентифікаційний номер в Державній податковій адміністрації; акт про нещасний випадок за формою Н-1 (якщо стався нещасний випадок, а не професійне захворювання) або нотаріально завірена копія; акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 (якщо такий складався) або нотаріально завірена копія; акт розслідування професійного захворювання за формою П-4 (якщо таке встановлено) або нотаріально завірена копія; рішення суду про встановлення факту нещасного випадку на виробництві (якщо було засідання суду з цього питання) або нотаріально завірена копія; висновки МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності по кожному засіданню МСЕК або нотаріально завірена копія; довідка про розмір втраченого заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу на дату передачі особової справи потерпілого; копія трудової книжки потерпілого, що завірена страхувальником або нотаріусом.

38. Приписи частини першої статті 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначають, що для розгляду справ про страхові виплати до Фонду соціального страхування від нещасних випадків подаються: акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та (або) висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть, а також відповідні рішення про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.

39. За правилами частини першої статті 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», оскільки для розгляду справи про страхові виплати до Фонду соціального страхування від нещасних випадків подаються або акт розслідування нещасного випадку, або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та (або) висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть, а також відповідні рішення про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

40. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення цього позову в частині визнання протиправними і скасування рішень Управління, викладених у листі №07-04/1Пі від 15.01.2015, оскільки, як установлено судовим розглядом цієї справи, такий лист направлявся ОСОБА_1 у відповідь на його інформаційний запит в порядку Закону України від 13.01.2011 №2939-VI «Про доступ до публічної інформації».

41. З новими заявами та документами щодо здійснення страхових виплат у зв`язку із нещасним випадком на виробництві позивач у 2015, 2016 роках до Управління не звертався.

42. За визначенням частини першої статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

43. Тобто лист Управління від 15.01.2015 №07-04/1Пі є документом інформаційного характеру та містить відповідь на прохання позивача надати йому публічну інформацію.

44. Тому за даних конкретних обставин справи як безпосередньо сам лист Управління, так і його зміст, не можуть свідчити про прийняття відповідачем у 2015 році рішення з приводу розгляду заяви ОСОБА_1 щодо здійснення йому страхових виплат, яка подавалась ним один раз 05.07.2005.

45. Такий лист й наведена у ньому інформація не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не є наслідком виконання владних управлінських функцій відповідачем, не підпадає під визначені цим Кодексом ознаки нормативно-правового або індивідуального акту, а отже не створюють для позивача жодних юридичних наслідків, не можуть порушувати його прав у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві.

46. З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що у даному конкретному випадку відсутня протиправна бездіяльність з боку Управління, оскільки останнє лише відповіло на інформаційний запит позивача і не розглядало будь-яких його інших заяв чи звернень, пов`язаних із реалізацією ним прав як застрахованої особи.

47. Щодо висновків судів про наявність підстав для зобов`язання Управління у передбаченому законом порядку розглянути звернення позивача від 05.07.2005, здійснити формування та розгляд справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, та винести відповідне рішення за результатами розгляду справи про страхові виплати, колегія суддів зазначає таке.

48. Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга).

49. За змістом частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

50. Таким приписам Конституції України кореспондують положення частин другої, третьої статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», якими визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

51. Питання, пов`язані із здійсненням судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, станом на час звернення до суду з цим позовом, були врегульовані частиною дев`ятою статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлювала, що особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

52. Схожі за змістом приписи процесуального закону збереглись у Кодексі адміністративного судочинства України (частина перша статті 383) й після 15.12.2017, коли його було викладено у новій редакції.

53. Відповідно до абзацу першого частини другої, частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15.12.2017, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

54. Аналогічні приписи містяться й у статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній після 15.12.2017.

55. Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

56. У частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

57. З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

58. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.07.2020 у справі №501/2172/15-а.

59. Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

60. Верховний Суд звертає увагу на те, що вищезазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

61. Наявність у процесуальному законі спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

62. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

63. Встановлений статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України, а до 15.12.2017 статтею 267 цього ж Кодексу, порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення цієї статті, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.

64. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

65. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №355/1648/15-а.

66. Судами попередніх інстанцій установлено, що судовим рішенням, яке набрало законної сили (постанова Київського апеляційного адміністративного суду по справі №2-а-22-1/09 від 11.10.2011) відповідача у цій справі вже було зобов`язано розглянути справу про страхові виплати на підставі заяви ОСОБА_1 від 05.07.2005 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновку МСЕК №099591 та встановленого Деснянським районним судом міста Києва факту нещасного випадку.

67. На підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2011 у справі №2-а-22-1/09 було видано виконавчий лист і розпочато його примусове виконання.

68. 06.09.2012 комісією з розгляду особових справ потерпілих в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Києві, за результатами повторного розгляду, було складено протокол засідання комісії від 06.08.2012 та прийнято протокольне рішення за вимогою державного виконавця і заявою позивача від 05.07.2005. Примусове виконання виданого у справі №2-а-22-1/09 виконавчого листа закінчено.

69. Вимоги ж про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених (прийнятих) Управлінням на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2011 у справі №2-а-22-1/09 або у разі порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду, повинні розглядатись у межах процедури судового контролю, а не шляхом подання нової позовної заяви з аналогічним предметом спору та ініціювання повторного судового розгляду питання, з приводу якого вже ухвалено судові рішення, які набрали законної сили.

70. За наведених обставин, вимоги про зобов`язання відповідача у передбаченому законом порядку розглянути звернення позивача від 05.07.2005, здійснити формування та розгляд справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, та винести відповідне рішення за результатами розгляду справи про страхові виплати, не підлягають розгляду в окремому судовому провадженні, оскільки справа з аналогічним суб`єктним складом учасників, предметом спору, підставами і вимогами позовної заяви (по іншому сформульованими але тотожними за змістом до справи, яка розглядається), вже розглядалась у судовому порядку і є такі, що набрали законної сили, судові рішення, за якими вже здійснювалось примусове виконання.

71. Стосовно доводів касаційної скарги позивача щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права у зв`язку із прийняттям апеляційної скарги відповідача до розгляду поза межами строку апеляційного оскарження, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, чинній до 15.12.2017, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

72. За приписами частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України у вищенаведеній редакції апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

73. Згідно з частиною другою статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній станом на час здійснення апеляційного перегляду справи, отримавши апеляційну скаргу, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її відповідність вимогам статті 187 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

74. Як свідчать матеріали справи, що розглядається, постанова суду першої інстанції була прийнята у відкритому судовому засіданні з проголошенням її вступної та резолютивної частин в порядку частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, чинній на момент вирішення спору, а тому у даному конкретному випадку строк апеляційного оскарження повинен відраховуватися з дня отримання копії цього судового рішення, складеного у повному обсязі.

75. У касаційній скарзі позивача стверджується, що відповідач, подаючи апеляційну скаргу, діяв недобросовісно та із зловживанням наданими йому процесуальними правами, оскільки, будучи присутнім 27.09.2016 у судовому засіданні при проголошенні скороченої постанови апеляційного суду і обізнаним про виготовлення повного тексту цього судового рішення упродовж п`яти днів з моменту його проголошення, так і не отримав його копії у суді та подав апеляційну скаргу засобами поштового зв`язку лише 17.10.2016.

76. Разом з тим, варто відзначити, що матеріали справи не містять відомостей про дату отримання відповідачем повного тексту постанови суду першої інстанції, й доказів її направлення та/або вручення відповідачу, а тому за таких обставин не можливо визначити точну дату, з якою процесуальний закон пов`язує початок перебігу строку апеляційного оскарження цього судового рішення.

77. Слід врахувати й те, що строк, у який відповідачем подано апеляційну скаргу, з урахуванням встановленого судом першої інстанції терміну виготовлення повної постанови, становив чотирнадцять днів, тобто не був надміру тривалим і не перевищував межі розумності, а обов`язку сторони отримати повний текст судового рішення безпосередньо на наступний день після його виготовлення у повному обсязі, процесуальний закон не встановлює.

78. При цьому, питання про поновлення строку апеляційного оскарження відповідачем не порушувалось, а суд апеляційної інстанції, відкриваючи апеляційне провадження у справі, констатував, що такий строк скаржником було дотримано і перешкоди для відкриття апеляційного провадження у справі відсутні.

79. У світлі вищевказаного, колегія суддів відзначає, що наведені у касаційній скарзі позивача аргументи стосовно недотримання відповідачем строку апеляційного оскарження і прийняття судом першої інстанції апеляційної скарги останнього з порушенням норм процесуального права, не є досить переконливими і беззаперечними, а отже не можуть зумовлювати наявності самостійних і достатніх підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

80. Не може взяти до уваги Верховний Суд й доводи касаційної скарги позивача про те, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, не залучивши до участі у справі правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві, визначеного у наказі цього Управління від 30.03.2016 №86-03.

81. З цього приводу колегія суддів зазначає, що за змістом частини першої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15.12.2017, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником.

82. Залучення ж правонаступника відбувається ухвалою суду за заявою правонаступника або з ініціативи суду й це питання у кожному випадку вирішується після одержання доказів правонаступництва.

83. У справі, що розглядається, позивач, під час апеляційного перегляду цієї справи, заявляв клопотання про заміну сторони відповідача його правонаступником, яке було розглянуто у судовому засіданні 20.12.2016 і у його задоволенні відмовлено ухвалою, занесеною секретарем судового засіданні до журналу судового засідання.

84. Як доказ вибуття Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві позивач посилався на наявний у матеріалах справи наказ цього Управління від 30.03.2016 №86-03 у пункті 1 якого вказано припинити юридичну особу - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві, ідентифікаційний код 25884905 шляхом реорганізації - злиття з відповідним робочим органом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а саме - Київське міське відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ідентифікаційний код 22867691).

85. В той же час, Верховний Суд підкреслює, що за правилами частин першої, п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

86. Порядок проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій визначено статтею 25 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», за змістом частин першої, другої якої державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі, зокрема, припинення юридичної особи, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи. Порядок проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, включає, в тому числі, проведення реєстраційної дії (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови в державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру.

87. За приписами частин третьої, четвертої статті 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

88. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

89. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

90. Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що юридична особа, в тому числі та, що є суб`єктом владних повноважень, вважається ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. До цього моменту юридична особа перебуває у процесі ліквідації, а повноваження щодо управління справами такої юридичної особи переходять до комісії з припинення юридичної особи з моменту призначення комісії. При цьому, голова комісії, її члени виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

91. За таких обставин, видання наказу Управління про припинення цієї юридичної особи і призначення комісії з припинення не унеможливлює участь такої особи у судовому процесі, а її вибуття і, як наслідок, наявність юридичних підстав для заміни такої особи правонаступником законодавець пов`язує саме з моментом внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

92. У справі, яка розглядається, станом на час здійснення її апеляційного перегляду були відсутні докази того, що відповідач у цій справі є припиненим у встановленому законом порядку і про це внесено запис до єдиного державного реєстру, а тому підстави для задоволення відповідного клопотання позивача були відсутні, про що правильно зазначив і суд апеляційної інстанції під час розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

93. За правилами пункту 5 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

94. Статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

95. Суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (пункт 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України).

96. Беручи до уваги те, що спір стосовно зобов`язання відповідача у передбаченому законом порядку розглянути звернення позивача від 05.07.2005, здійснити формування та розгляд справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, та винести відповідне рішення за результатами розгляду справи про страхові виплати вже вирішено по суті у справі №2-а-22-1/09 і є така, що набрала законної сили, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2011, за якою здійснювалось примусове виконання, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині на підставі пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

97. В решті оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, а тому Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах вимог і доводів касаційних скарг та повноважень, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачає підстав для її скасування.

98. Керуючись статтями 238, 341, 345, 349, 354, 355, 356, підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-IX,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві задовольнити частково.

Постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 27.09.2016 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 в частині зобов`язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві у передбаченому Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» розглянути звернення ОСОБА_1 від 05.07.2005, здійснити формування та розгляд справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26.12.1997 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ» та винести відповідне рішення за результатами розгляду справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26.12.1997 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВАЛІБІ» - скасувати.

Провадження у справі в цій частині закрити.

В решті оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: Я.О. Берназюк

І.В. Желєзний